fbpx
Операція “Еланд”, або 60 до 1: коли якість важливіша за кількість.
Slevin Totsky Slevin Totsky Автор Телеграм-каналу «Родезійський фронт»: https://t.me/rhodie_front

Останні публікації автора

Операція “Еланд”, або 60 до 1: коли якість важливіша за кількість.

Операція “Еланд”, або 60 до 1: коли якість важливіша за кількість.

В Замбію – і додому, або історія однієї засідки

В Замбію – і додому, або історія однієї засідки

Наша пісня гарна й нова, починаєм її знову, або нарис про те, як родезійську САС тричі формували

Наша пісня гарна й нова, починаєм її знову, або нарис про те, як родезійську САС тричі формували

Еліта з еліт: короткий нарис з історії забороненого і забутого підрозділу САС

Еліта з еліт: короткий нарис з історії забороненого і забутого підрозділу САС

Уроки на помилках: поради партизан щодо контрпартизанської боротьби

Уроки на помилках: поради партизан щодо контрпартизанської боротьби

Хто вижив – той вижив: найважчий курс відбору в історії сучасних армій

Хто вижив – той вижив: найважчий курс відбору в історії сучасних армій

Погляд одного чоловіка: “Родезія не схиляється”

Погляд одного чоловіка: “Родезія не схиляється”

(не)Британська (не)Південноафриканська (не тільки)Поліція- на сторожі правопорядку в Родезії

(не)Британська (не)Південноафриканська (не тільки)Поліція- на сторожі правопорядку в Родезії

HK G3: Оскар “За кращу роль другого плану” серед стрілецької зброї родезійської армії

HK G3: Оскар “За кращу роль другого плану” серед стрілецької зброї родезійської армії

Аеромобільні підрозділи як відповідь на терористичну загрозу: родезійська тактика фаєрфорсу

Аеромобільні підрозділи як відповідь на терористичну загрозу: родезійська тактика фаєрфорсу

Смерть українця від рук родезійця: єдине боєзіткнення родезійського САС та СРСР

Смерть українця від рук родезійця: єдине боєзіткнення родезійського САС та СРСР

Кіннота як елемент сучасної армії: короткий нарис історії Скаутів Грея

Кіннота як елемент сучасної армії: короткий нарис історії Скаутів Грея

Достатньо й чотирьох: тактика родезійських стіків

Достатньо й чотирьох: тактика родезійських стіків

Забуте мистецтво читати сліди: таємна зброя родезійських Скаутів

Забуте мистецтво читати сліди: таємна зброя родезійських Скаутів

Гладкоствольна зброя на війні в Родезії: Browning Auto-5, улюблена рушниця Скаутів

Гладкоствольна зброя на війні в Родезії: Browning Auto-5, улюблена рушниця Скаутів

Операція “Еланд”, або 60 до 1: коли якість важливіша за кількість.

Африка Зімбабве Історія Світ

У 1975 році в Португалії стався військовий переворот. Революція гвоздик, організована військовими і комуністами, мала на меті “лібералізацію” Португалії. Своїми цілями соціалісти-революціонери визначили наступне: “демократизація, розвиток та деколонізація”.

Для далекої Родезії останнє слово цієї кричалки стало потужним ударом. Падіння дружнього родезійцям уряду призвело до отримання Мозамбіком незалежності. До влади в колишній португальській колонії прийшли прокомуністичні терористи, які багато років вели війну проти португальців. Ця організація називалася Фронтом звільнення Мозамбіку- або ж ФРЕЛІМО. ФРЕЛІМО швидко встановила в країні однопартійний марксистський режим, а вчорашні ватажки бант отримали депутатські мандати, міністерські портфелі та генеральські погони. На прапор новоствореної республіки помістили автомат Калашникова, на герб- червону зірку, а нова влада отримувала щедру “допомогу” від СРСР та Китаю. Лідери республіки, радянські і китайські маріонетки, підтримували добрі стосунки з іншими терористами- в першу чергу мова йде про Роберта Мугабе та його соратників з ідентичної до ФРЕЛІМО партії ЗАНУ. Мугабе радо запросили до Мозамбіку, де він почав розміщувати свої табори підготовки для терористів, яких пізніше перекидали через кордон- в Родезію.

Родезійці з жахом спостерігали, як вчорашній найближчий союзник- Португальська колоніальна адміністрація- забрався геть, а на його місці повстав могутній ворог. 800 кілометрів ще донедавна спокійного кордону тепер перетворився на неконтрольований фронтір, через який терористи вільно просочувалися в Родезію для скоєння своїх злочинів. Пізніше Ян Сміт визнає, що день отримання Мозамбіком незалежності- став найгіршим днем його життя. Саме тоді він зрозумів, що шансів в Родезії майже не лишилося.

ЗАНЛА, бойове крило ЗАНУ, опинилася в дуже вигідній ситуації. Раніше проводити рейди в Родезію було важко: бази терористів знаходилися в Замбії, кордон з якою проходив вздовж широкої річки Замбезі, яку патрулювали родезійські військові. В таких умовах терористи були змушені діяти невеликим групами відносно добре підготовлених диверсантів. Бійці Мугабе і раніше намагалися діяти зі сторони Мозамбіку, втім португальська армія плідно співпрацювала з родезійцями і не робила різниці між ФРЕЛІМО і ЗАНЛА, а тому ризики були завеликими. Але тепер, коли задача з перетину кордону спростилася в рази, тактика дій ЗАНЛА зазнала серйозних змін. Мугабе і його китайські куратори вирішили використати те, чого не було в родезійців- маси. Загони терористів силою або обманом вербували представників племені шона- як на території Мозамбіку, так і в Родезії, після чого нашвидкуруч тренували цих новобранців, промивали їм мозок пропагандою, озброювали і надсилали в Родезію наводити хаос великими групами. Кількість терористичних атак стрімко зростала: ситуація ризикувала стати катастрофічною.

Родезійці не мали іншого вибору, окрім як перенаправити частину військ на кордон з Мозамбіком. При цьому довелося не тільки послабити оборону в інших районах, але і залучити значно більше резервістів-строковиків до бойових задач. Штаб утворив дві нових оперативно тактичних зони, так звані JOС, “Трешер” та “Репульс”, в яких тепер постійно проводилися патрулювання, розвідка та операції фаєрфорсу. До бойової роботи в цих зонах було залучено представників усіх підрозділів: Скаутів Селуса, САС, Скаутів Грея, Родезійську Легку Піхоту, Африканських Стрільців- одним словом усіх, хто був в наявності. І хоча терористи тут несли шалені втрати, а більшість їх рейдів закінчувалися провалом- армія Родезії все одно не мала достатньої кількості людей і ресурсів, аби забезпечити безпеку кордону повною мірою. ЗАНЛА ж таких проблем не мала- озброєння, провізії і грошей вона вдосталь отримувала з-за кордону, а людських життів там ніхто і не рахував- комуністи в усі часи невисоко цінували життя власних солдатів, а в Африці- тим більше.

В такій ситуації родезійцям був потрібен новий план, нова парадигма дій, яка допомогла б відкинути ЗАНЛА назад і ускладнила б її операції. У штабі родезійської армії почала оформлюватися ідея наступного змісту: “Навіщо чекати, поки ворог перетне кордон, якщо можна бити його на його землі?”. Уряд Сміта та союзники з ПАР, звичайно, такі ідеї відкидали. Репутація Родезії в очах світової спільноти і так була гірше нікуди: військові операції на території інших, визнаних ООН держав явно ситуацію б не поліпшили. Крім того, існував серйозний ризик спровокувати нову владу в Мозамбіку на військові дії проти Родезії, а останнє, що було потрібно країні- це повномасштабна війна на додачу до тої, що і так вже ведеться. З усім тим, армійці все ж приступили до втілення свого бачення в таємниці: спершу невеликими групами CAC і Скаутів Селуса, родезійці почали “промацувати” бойовиків ЗАНЛА в Мозамбіку. Невеличкі диверсії і розвідувальні операції відбувалися дуже часто: за першу половину 76 року родезійці виконали близько 40 рейдів за кордон. Операції були таємними: головною умовою їх проведення було унеможливлення підтвердження їх зв’язку з родезійською армією. Про більшість цих операції не знали навіть найвищі армійські і політичні чини в країні: такі люди як Рон Рейд-Дейлі, командир Скаутів Селуса, нахабно користувалися засекреченістю власних підрозділів.

Рейди ці показали свою ефективність: терористи рідко були готові до нападу на власній землі. Втім, ефект від таких операцій був локальним. Штаби шукали способу нанести бойовикам настільки серйозного удару, наскільки це взагалі можливо.

Така можливість видалась майже випадково. З моменту падіння португальського колоніального режиму, родезійські повітряні сили постійно виконували авіарозвідку в Мозамбіку з метою аналізу переміщення сил ЗАНЛА. Під час чергового авіапатрулювання весною 1976 року, льотчики, вже повертаючись з завдання, пролітали над річкою Ньядзонья, де і побачили прямо під собою табір бойовиків. Вони поспіхом зробили відеозапис, а по прибутті в Родезію проявили плівку. На знімках було чітко видно інфраструктуру табору, крім того, як раз під час польоту, бойовики табору в повному складі зібралися на плацу. Їх порахували по головах: в таборі перебувало більше восьмисот осіб!

Бійці ЗАНЛА на плацу, фото з літака розвідника, весна 1976

З цього моменту табір був взятий під постійне спостереження. Спецпризначенці брали в полон бойовиків, які під час допиту підтвердили підозри командування: табір в Ньядзоньї був найбільшою тренувальною базою сил ЗАНЛА. В ньому був власний госпіталь, велика кількість зброї, примітивне військове містечко і, найголовніше, основний штаб ЗАНЛА в Мозамбіку. На території табору проживали не тільки інструктори та новобранці, а й вищий керівний склад ЗАНЛА, включаючи самого Роберта Мугабе!

Фото бази з повітря, за кілька днів до початку рейду, серпень 1976

Основним розвідувальним підрозділом, який виконував рейди на територію Мозамбіку, були славнозвісні Скаути Селуса. Їх командир, Рональд Рейд-Дейлі, був найбільшим прихильником потужного удару по табору Ньядзонья, при чому він був впевнений, що такого удару мають завдати саме його Скаути- вони і тільки вони. Річ у тім, що під час згаданих вище рейдів родезійців, Скаути почали застосовувати нову тактику: вони фарбували свої бронеавтомобілі й вантажівки в кольори ФРЕЛІМО і під виглядом комуністів пересувалися по території ворога. Саме в такому вигляді вони проводили розвідку та влаштовували засідки. Скаути не залишали свідків і діяли без авіапідтримки, а тому їх таємна тактика ще не була розгадана бойовиками. Крім того, низька дисципліна в рядах ФРЕЛІМО дуже допомагала родезійцям в їх роботі: в нічний час на кордоні вони не залишали жодних постів (за виключенням основних контрольних пунктів), а тому скаутам вдавалось без жодних проблем перетинати кордон.

Саме цю тактику дій Рейд-Дейлі і пропонував застосувати під час рейду на табір Ньядзонья. Пітер Уоллс, командувач Родезійських Сил Безпеки, вважав цю операцію неймовірно ризикованою, проте довіряв “старому Рону” як самому собі. Операцію було досконало сплановано і підготовлено, але залишалася одна проблема: Ян Сміт був рішуче проти її проведення. Провал вартував би родезійцям занадто високу ціну: союзники в Преторії ясно дали зрозуміти, що не готові зазнати ще більшого економічного тиску з боку заходу, ніж мають зараз.

Однак, ситуація скоро змінилась. Терористичні атаки траплялися все частіше. Під час однієї з них бойовики знахабніли настільки, що атакували військовий гарнізон прикордонного містечка Умталі. Мало того, що під час нападу загинуло п’ятеро військовослужбовців, так ще й цим терористи продемонстрували, що мають достатньо сил для нападу не тільки на невеличкі селища та ферми, але й на міста! Тим часом розвідка повідомила, що в таборі Ньядзонья перебуває вже 5000 терористів: половина чисельності родезійської армії! Такого Сміт стерпіти не зміг. Він викликав генерала Уоллса, Рейд-Дейлі та майора Робінсона, командувача родезійським САС в комітет з планування операцій. Після довгої дискусії було прийняте рішення затвердити план Рейд-Дейлі. Операція отримала назву “Еланд”.

У політичного керівництва було дві основні вимоги. По-перше, і це був ультиматум, повітряної підтримки Скаутам надано не буде. По-друге, операцію необхідно провести таким чином, аби не було жодних доказів дотичності до неї родезійців.

До операції було залучено 84 скаути. У якості транспорту було вирішено використати вантажівки “Унімог”- велика кількість таких вантажівок була на озброєнні португальської армії й пізніше вони дісталися в спадок терористам. Радіорозвідники забезпечили Скаутів номерними знаками, ідентичними найновішим армійськими номерами ФРЕЛІМО. Усі “Унімоги”, а також 4 приданих скаутам бронеавтомобілі Феррет, було перефарбовано в камуфляж характерний для ФРЕЛІМО. Крім того, солдатів забезпечили ідентичною мозамбіцькій військовою формою: частину цієї форми відшили в Родезії, інша частина була трофеями, знятими з полонених. Білі скаути, як зазвичай, нанесли на себе маскувальний грим, аби здалеку нагадувати чорношкірих. Їх було вирішено ховати всередині вантажівок- якомога далі від випадкових поглядів ймовірних свідків.

Десь так виглядали скаути, які маскувались під бійців ЗАНЛА. Звичайно, зблизька дуже легко впізнати в них білих, проте здалеку їх дійсно можна були прийняти за африканців

До рейдової групи увійшло дві людини, на плечі яких лягала найважча робота: видати себе за інших. Одним з них був вже колишній капрал родезійського САС Франсишку Герейру. Цей португаломовний боєць був виключений з рядів САС за систематичне порушення дисципліни та самовільне залишення військової частини. Людина зі складним характером, втім смілива і, найголовніше, розмовляюча португальською на рівні носія, він був критично важливий для успіху операції, а тому Рейд-Дейлі особисто витягнув його з гауптвахти. Коли Герейру дізнався про нюанси операції і свою роль в ній, він вирішив що вона є актом самогубства, проте гордість, притаманна кожному спецпризначенцю, не дозволила йому відмовитись. Так, Скаути отримали перекладача на португальську.

Франсишку Герейру, любитель пива, полювання та самоволок

З перекладачем на мову шона проблем не виникло. Більшість чорних Скаутів і самі були шона, а тому мову знали відмінно. Крім того, в лавах Скаутів проходив службу сержант Ребсон Чіпфені, який сам був шона, але, що важливіше, він був колишнім комісаром ЗАНЛА, перевербованим родезійцями. Він відмінно знав як треба розмовляти з терористами – адже сам деякий час був не просто одним з них, а справжнім польовим командиром – його участь в операції серйозно підвищувала шанси родезійців на успіх.

Армійське керівництво чітко розуміло, що використання розпізнавальних знаків і військової форми противника, а тим більш третьої сторони, є військовим злочином. Втім, ставки і так були високі, а тому на цей крок пішли без жодних вагань.

Операцію було призначено на 9 серпня 1976 року. Дата була обрана невипадково: минулий день був вихідним, а в Африці де один вихідний, там і всі три. Родезійці розраховували на послаблення присутності військ ФРЕЛІМО в районі- і не прогадали. У 00:05 колона перетнула кордон: зі сторони Мозамбіку жодної охорони не було. Так, група висунулася в дорогу, протяжність якої в загальному становитиме 450 кілометрів.

Маршрут руху рейдової групи

Транспорт для рейду отримав досить різномасне озброєння. “Феррети” були озброєні старими британськими кулеметами. Унімоги ж були оснащені досить різнобарвно: загалом, в розпорядженні рейдової групи було шість спарок кулеметів Браунінга у .308 калібрі, дві 20-мм авіаційні гармати, один трофейний ДШКМ та два 81-мм міномети. Крім того, у кожного Скаута була і особиста зброя: гвинтівки FN FAL та трофейні АКМ.

Міномет на Унімозі- мобільна артилерія для бідних

Автомобілі рухалися в суцільній темряві, здіймаючи хмару пилу. За кілька годин до цього група Скаутів перетнула кордон і перерізала телеграфні проводи, що вели до найближчого міста- просто про всяк випадок. Здавалося б, штаб урахував все, але перша неприємна пригода трапилася вже за годину. Один з “Ферретів”, що рухався в колоні, при перетині річки проминув мостик і впав у воду. Під час події ніхто не постраждав, але машину витягти не вдалося. Рейд-Дейлі по рації віддав наказ зняти з машини озброєння і покинути її, відклавши питання вирішення її долі на майбутнє. Заглядаючи вперед- автомобіль так і не було евакуйовано, і він залишився іржавіти під водою.

Так в колоні залишилося 13 автомобілів: 3 “Феррети” та 10 “Унімогів”. Група їхала головною дорогою, проїжджаючи села та містечка- вартові ФРЕЛІМО не звертали на них жодної уваги. Перед самим світанком колона стала на відпочинок, та продовжила свій шлях близько сьомої ранку. Скаути розрахували шлях так, аби дістатися табору близько восьмої ранку: зазвичай в цей час у бойовиків ЗАНЛА було шикування. Учасники операції стверджують, що дорогою до табору вони помітили Лендровер, в якому знаходився один із лідерів ЗАНЛА. Втім, було вирішено не відкривати вогонь, адже це могло видати бійців.

За кілька кілометрів до табору 12 Скаутів на трьох “Унімогах” було вирішено залишити в засідці: вони мали б забезпечити безпечний відхід групи після наступу. 10 автомобілів з 72 бійцями під’їхали до КПП табору. Через мегафон Франсишку Герейра почав лаяти вартових ЗАНЛА, що охороняли вхід: кілька матюків і погроз португальською призвели до того, що шлагбаум був піднятий і автомобілі без догляду заїхали на територію табору. На годиннику було 08:25.

План бійців був простим і елегантним. Герейру мав через мегафон підкликати деяких командирів ЗАНЛА, виголосити, що їх просять терміново доставити в штаб ФРЕЛІМО за якимось там підозрами- з цією метою Скаути навіть мали з собою пластикові кайданки. Після цього вони відкрили б вогонь по дезорієнтованим ЗАНЛІвцям. Феррети перекрили другорядну дорогу, аби перекрити шляхи відступу в той час, як Унімоги вирушили прямо до плацу. Трохи позаду встановили два міномети- аби забезпечити вогневу підтримку. Втім, коли бійці дісталися центру табору, весь план пішов шкереберть. Перед автомобілями стояв натовп у 4000 бойовиків.

Схема табору і розміщення техніки під час стрільби

Жодна підготовка, жоден вишкіл і планування не вберегла Скаутів від шоку, який вони відчули, побачивши цю картину. Хтось з них, як каже легенда, навіть засумнівався, що їм вистачить боєприпасів. Натовп, який мав би бути шикуванням, вже помітив автомобілі, які вишикувались в лінію. ФРЕЛІМО постійно підвозило терористам Мугабе їжу і боєприпаси: ЗАНЛІвці дуже любили мозамбікських колег по тероризму і, здавалося б, були справді раді приїзду, як вони думали, союзників. Натовп побіг в сторону вантажівок, скандуючи “Друзі, друзі”! Вони раділи, сміялися, пританцьовували і скандували кричалки. Герейру португальською кричав у мегафон, аби всі залишалися на своїх місцях, але терористи ігнорували і його, і репетуючого не своїм голосом сержанта Чіфені, і навіть власних командирів. За хвилину автомобілі були оточені скандуючою людською масою з усіх сторін. Ситуація ризикувала вийти з-під контролю.

Все полетіло шкереберть за секунду. Хтось в перших рядах натовпу побачив, що позаду, в кузовах вантажівок, сидять замасковані під чорних білі. Як красиво висловився “старий Рон” у своїх мемуарах: “Вони відчули на собі холодний погляд блакитних очей капрала Фіцсіммонса. Хтось почав кричати: “Mabunu!!! Murungu!!!” (“білі” мовою шона) і в цей момент командир колони наказав відкрити вогонь”.

Кулемети, гармати та гвинтівки вдарили по натовпу в притул. Черги робили в натовпі криваві просіки: бойовики кинулись тікати- але штовханина в натовпі заважала їм в цих спробах. По табору вдарили міномети, Скаути повистрибували з машин, заливаючи натовп автоматичним вогнем з гвинтівок. Від вибухів ручних гранат, трасерів та мінометного вогню зайнялися солом’яні дахи будинків, включаючи приміщення госпіталю, в якому весь персонал згорів живцем. Натовп кинувся на другорядну дорогу- де його зустрів вогонь Ферретів. Терористи, у спробі врятуватись, кинулися в річку. Ньядзонья в цих місцях була широкою і глибокою, а більшість африканців є поганими плавцями. Люди масово тонули, а кілька машин дісталися берега та щедро поливала вогнем натовп у воді.

У більшості терористів зброї не було. Хтось мав дерев’яні макети, хтось взагалі нічого. У деяких чоловіків були СКС та АК, але вони навіть не спробували ними скористатись. Ті офіцери ЗАНЛА, які усвідомили нечисленність противника- не змогли організувати жодного супротиву- їх солдати в паніці бігли, рятуючи власні життя.

За 15 хвилин все було скінчено. Бійці приступили до зачистки табору вони вбивали тих, хто намагався сховатись, підпалювали будинки. Дві групи кинулося перевіряти штаб, де знайшли велику кількість важливої для ЗАНЛА документації. На жаль, в цей день в таборі були відсутні командири ЗАНЛА, як і сам Мугабе- за чистим збігом, вони знаходилися на зустрічі з представниками ФРЕЛІМО. Скаути взяли в полон 15 ЗАНЛІвців, серед них було кілька командирів.

Поки основні сили рейдової групи проводили зачистку табору, трапилося дві події. По-перше, група з 12 скаутів, що лишилася прикривати табір, помітила на дорозі Лендровер з озброєними людьми всередині. По позашляховику відкрили вогонь: з шести пасажирів п’ятеро загинули на місці, а один отримав важкі поранення. Ним виявився Едмунд Кагурі, один із членів Центрального Комітету ЗАНУ і найближчий поплічник Мугабе. Скаути вирішили прихопити його з собою- такий важливий полонений став би важливим джерелом інформації, але, на жаль, він помер від ран по дорозі.

По-друге, два Унімоги відділилися від групи в таборі і вирушили в напрямку мосту через річку Панга. Об’єднавшись з групою засідки, що щойно знищила Лендровер, 5 Унімогів дісталися мосту, ліквідували охороняючих його вартових ФРЕЛІМО і підірвали його, таким чином відрізавши себе від можливого переслідування. Мінування і підрив мосту зайняв чимало часу, який було вирішено використати для виконання прискіпливої зачистки і знищення табору основною групою.

Підірвали, прямо скажемо, надійно

Після детонації мосту, колона знову об’єдналася та вирушила в напрямку кордону. Скаути розраховували дістатися Родезії до вечора, проте все знову пішло не за планом: водій головуючої машини пропустив необхідний поворот і скаути опинились в якомусь невеличкому прикордонному селі. Все б нічого, але в селі стояв чималий гарнізон ФРЕЛІМО. Спершу все йшло нормально- камуфляж працював і бойовики не звертали на колону жодної уваги. Втім, коли відверто загублені Скаути опинилися посеред футбольного поля, до колони підійшов офіцер ФРЕЛІМО і люб’язно вказав родезійцям шлях на виїзд села. Він говорив португальською, але з якоїсь причини перекладача Герейру знайти не вдалося. Більш того два автомобілі заглохли при виїзді з поля, і ФРЕЛІМОвець побачив в кузовах автомобіля замаскованих білих.

Родезійці видали себе, а тому в них не лишалось інакшого вибору, окрім як вступити в бій. Колона рушила на прорив: по рації вони доповіли Рейду-Дейлі про незапланований контакт з противником. ФРЕЛІМОВців в селі виявилось чимало, а тому “старий Рон” вибив для своїх хлопців підтримку з повітря. Два штурмовики родезійських повітряних сил завдали удару по позиціях комуністів і знищили кілька вогневих позицій. З точки зору командування сталося найстрашніше- всім невдовзі стане зрозуміло, хто саме стоїть за нападом на табір в Ньядзоньї, вбивством солдат ФРЕЛІМО і знищенням мосту через Пангу.

Колона дорогою додому

До кордону лишалося якихось 5 кілометрів, але дороги в Родезію в цих місцях не було. Скаути вирішили, що повертатись через село є ідеєю не з найкращих, а тому їм вертольотами було перекинуто шансовий інструмент, яким вони почали розчищати буш, аби дістатися додому. Вертольоти евакуювали полонених і поранених, четверо скаутів зазнали легких поранень в бою в селі. Решта бійців змушені були працювати всю ніч і весь ранок- колона дісталася Родезії лише в обід наступного дня. В найближчому селі Скаути вирішили відпочити, бо вони не спали вже кілька днів.

Тільки тепер стала відома причина, з якої Франсишку Герейру не перекладав слова ФРЕЛІМІвського офіцера: його просто не було в жодній з машин. Крім нього не дорахувалися ще одного Скаута, на ім’я Пол Холдт- члена екіпажу того самого Феррету, який лишився зогнивати на дні струмка. Під час відступу їх просто-таки забули в таборі: Герейру не був приписаний до жодної з груп, так само як і Холдт. Кожен з командирів машин був впевнений, що вони під час відступу просто заскочили в якийсь інший “Унімог”- крім того, вантажівки були доверху забиті полоненими і документами.

Бійці на Унімогах під час рейду

Очікуючи гіршого, рейдова група доповіла керівництву про втрати. Шаб армії був розлючений: під час операції все одно вже довелося застосовувати авіацію, так що ворогам і так було зрозуміло, що тут до чого, але якби Скаути потрапили в полон, це стало б страшним ударом по Родезії.

Франсишку Герейру та Пол Холдт виконували наказ з зачистки табору в той момент, коли колона поїхала геть. Дуже швидко їм стало зрозуміло, що їх попросту забули. У бійців на двох був невеликий запас води, 37 патронів на АК та три лимони, які Герейру зірвав десь дорогою. Втім, ситуація не була безвихідною: Франсишку був уродженцем цих місць і непогано знав місцевість. Бійці вирішили дістатися Родезії пішки: вони пішли вздовж річки Панга, оминаючи населені пункти. В нагоді стали і навички Холдта з виживання- він був досвідченим Скаутом, що вмів прогодувати себе в буші. Цей тандем, місцевий португалець САСівець та бушкрафтер-Скаут виявився дуже дієвим: вже за два дні втомлені і брудні, вони дістались Родезії.

Одразу після перетину кордону, їх зупинив поліцейський патруль. Вони одразу скинули з себе одяг, демонструючи білу шкіру. Один з поліцейських виявився знайомим Герейру: дуже скоро бійців нагодували, доповіли в штаб про те, що вони живі-здорові та переправили у Солсбері вертольотом. В цей час, на військовій базі як раз йшло святкування завершення операції. На святі були присутні Ян Сміт, Пітер Уоллс, сам Рейд-Дейлі та багато інших. Сміт підійшов до бійців, потиснув руку обом і промовив: “Молодці!”

Операція “Еланд” є прикладом неймовірного успіху. У військовому плані, інакше як тріумфом, цей рейд назвати не вийде. 84 Скаути без втрат повернулись з сусідньої країни, в якій за власними даними знищили близько 300 осіб в таборі Ньядзонья і ще з два десятки солдат ФРЕЛІМО. Повітряна розвідка підтвердила ці втрати: 10 серпня літак розвідник виконав виліт в Ньядзонью і зробив знімки плацу, усіяного тілами, яких як раз було близько 300. Це число, яки виявилося, було дуже далеким від істини: під час операції “Дінго” у 1977 році, ще більш масштабному рейді родезійців на Мозамбік, було захоплено велику кількість документації ЗАНЛА. Серед цих документів був і повний звіт по втратах у Ньядзоньї, де бойовики заявили про 1026 убитих, 300 поранених та 1000 зниклих безвісти.

 

Фото на наступний день після операції. Придивіться уважно: дахи будинків спалено. Чорні цятки на полі- це тіла вбитих Ще одне фото з того самого вильоту

Втім, з політичної точки зору, “Еланд” став початком кінця родезійської державності. По-перше, бойовики виставили військову базу як табір біженців. Зробити це було неважко: у військових таборах терористів завжди було повно жінок які теж проходили військовий вишкіл, а також дітей терористів- тут їх безоплатно годували і навчали боротьбі з ненависними білими (в рядах ЗАНЛА іноді траплялися навіть 14-річні діти, які брали участь в терористичних атаках). В таборі на момент атаки перебувало 5250 осіб, серед яких 387 жінок. Бойовики ж заявили, що в таборі проживало всього близько 600 людей, і на це була причина.

Річ у тім, що про табір у Ньядзоньї було відомо в ООН: туди навіть за кілька місяців до операції прибували представники цієї організації. Тоді Мугабе розігнав бійців по навколишнім селам, а в таборі лишилися самі жінки, діти і літні люди. Робилося це тоді з двома цілями: по-перше, ООН почала надавати “біженцям” грошову та продуктову допомогу, по-друге таким чином Мугабе демонстрував жахливість режиму Сміта:

Ви тільки подивіться, ці знедолені люди вимушені були покинути свої домівки і шукати притулку тут, бо в Родезії їх вбивають.

Вся ця політична показуха “вистрілила” після рейду- з точки зору ООН в таборі жили біженці: вони ж самі там нещодавно були. Представники Африканського Єдинства, наприклад, прибули в табір через кілька днів після атаки- весь цей час тіла убитих лежали під палючим сонцем. Визначити вік убитих, ба навіть їх стать- вже було мало можливо. А перед прибуттям делегації бійці ЗАНЛА, звичайно, вивезли з табору всі вцілілі залишки зброї.

Через те, що Скаути видали себе в боях з ФРЕЛІМО, родезійська влада навіть не намагалася вдавати, що вона не причетна до нападу. Навпаки, родезійська преса справедливо вихваляла військовий подвиг в той час, як весь інший світ клеймив родезійцем не інакше як вбивцями жінок і дітей. У відповідь на всі заяви країн Заходу, родезійська влада відповідала, що Ньядзонья була військовим об’єктом. Сміт навіть пропонував надати в ООН докази своїх заяв, а також провести розслідування інцеденту- але його, звичайно, було проігноровано.

Втім, найстрашнішим для Родезії стала поведінка її південного сусіда і союзника- ПАР. Бальтазар Форестер, прем’єр-міністр ПАР, вирішив виторгувати своїй країні послаблення санкційного режиму. Скориставшись скандалом навколо операції “Еланд”, Форестер вивів весь військовий персонал з Родезії, а також відкликав гелікоптери, які до того надавалися родезійцям в користування. Крім того, в присутності державного секретаря Кіссінджера, Форестер заявив Сміту, що вимагає введення в Родезії загального виборчого права.

Єдиний союзник зрадив Родезію, обмінявши її на послаблення санкційного режиму. Ян Сміт, розуміючи неможливість існування Родезії у повній ізоляції, був вимушений погодитися на ультиматум США та ПАР. Вже 24 вересня 1976 року, у виступі на телебаченні Сміт заявить, що перехід до влади більшості в Родезії- питання найближчих двох років.

Пам'ятна листівка: Ян Сміт погоджується на введення загального виборчого права протягом двох наступних років в обмін на зняття санкцій, 24 вересня 1976 рік.

Таким чином, “Еланд” став справжньою Пірровою перемогою. Скаути знищили найбільший табір ЗАНЛА, але втратили єдиного союзника.

Втім, як би в той час не раділи комуністи, це ще був не кінець. Родезійці, як відомо, ніколи не помирають. І не здаються.


Сподобався матеріал? Підтримай незалежний проект - одна кава - 30 гривень - дозволять нам працювати для Вас!


➡ Приват 5168 7422 0031 9014

➡ Моно: 4441 1144 4179 6255


Побачили неточність чи маєте чим доповнити матеріал? Напишіть нам: info@mil.in.ua

Підписуйтесь на наші соцмережі:
Facebook
Twitter
YouTube


Африка Зімбабве Історія Світ

Останні публікації автора

Операція “Еланд”, або 60 до 1: коли якість важливіша за кількість.

Операція “Еланд”, або 60 до 1: коли якість важливіша за кількість.

В Замбію – і додому, або історія однієї засідки

В Замбію – і додому, або історія однієї засідки

Наша пісня гарна й нова, починаєм її знову, або нарис про те, як родезійську САС тричі формували

Наша пісня гарна й нова, починаєм її знову, або нарис про те, як родезійську САС тричі формували

Еліта з еліт: короткий нарис з історії забороненого і забутого підрозділу САС

Еліта з еліт: короткий нарис з історії забороненого і забутого підрозділу САС

Уроки на помилках: поради партизан щодо контрпартизанської боротьби

Уроки на помилках: поради партизан щодо контрпартизанської боротьби

Хто вижив – той вижив: найважчий курс відбору в історії сучасних армій

Хто вижив – той вижив: найважчий курс відбору в історії сучасних армій

Погляд одного чоловіка: “Родезія не схиляється”

Погляд одного чоловіка: “Родезія не схиляється”

(не)Британська (не)Південноафриканська (не тільки)Поліція- на сторожі правопорядку в Родезії

(не)Британська (не)Південноафриканська (не тільки)Поліція- на сторожі правопорядку в Родезії

HK G3: Оскар “За кращу роль другого плану” серед стрілецької зброї родезійської армії

HK G3: Оскар “За кращу роль другого плану” серед стрілецької зброї родезійської армії

Аеромобільні підрозділи як відповідь на терористичну загрозу: родезійська тактика фаєрфорсу

Аеромобільні підрозділи як відповідь на терористичну загрозу: родезійська тактика фаєрфорсу

Смерть українця від рук родезійця: єдине боєзіткнення родезійського САС та СРСР

Смерть українця від рук родезійця: єдине боєзіткнення родезійського САС та СРСР

Кіннота як елемент сучасної армії: короткий нарис історії Скаутів Грея

Кіннота як елемент сучасної армії: короткий нарис історії Скаутів Грея

Достатньо й чотирьох: тактика родезійських стіків

Достатньо й чотирьох: тактика родезійських стіків

Забуте мистецтво читати сліди: таємна зброя родезійських Скаутів

Забуте мистецтво читати сліди: таємна зброя родезійських Скаутів

Гладкоствольна зброя на війні в Родезії: Browning Auto-5, улюблена рушниця Скаутів

Гладкоствольна зброя на війні в Родезії: Browning Auto-5, улюблена рушниця Скаутів