fbpx

Перспективи розвитку української артилерії

Артилерія ОПК САУ Україна

Артилерія є одним із головних інструментів вирішення військових конфліктів упродовж декількох сотень років. За такий довгий період вона безперервно розвивалася. Та і сьогодні процес розвитку артилерії не припиняється, в новітніх розробках активно використовуються найсучасніші технології: мікроелектроніка, масивні обчислення, computer vision тощо. Країни-лідери, законодавці моди на сучасні технології, традиційно лідирують і в секторі сучасного озброєння. Велика частина такого високотехнологічного озброєння призначається для внутрішнього замовника, для власних збройних сил, у термінах ринку, сильна армія насамперед означає високу капіталізацію самої країни, а відтак надсучасні розробки на світовому ринку зазвичай не з’являються.

Об’єктивно, Україна вже давно не тільки не є лідером, але навіть не перебуває ні в середині списку країн лідерів, ні в його кінці. Її взагалі немає в цьому списку. З моменту розпаду СРСР на довгі 30 років Україна перестала бути країною-розробником сучасної зброї, за той же час західні країни підняли рівень технологій на новий рівень і ростять вже друге покоління інженерів, які працюють у такому середовищі. А тим часом Україна також виростила друге покоління корупціонерів, а внутрішня торгівля правосуддям становить істотну частку ринку послуг. Чи можна в таких умовах наздогнати захід?

У радянські часи Україна розглядалася як плацдарм для завоювання Європи. На її території знаходилося достатньо озброєння і боєприпасів для завоювання всієї Європи. Тобто багато. Дуже багато. Таку кількість зброї неможливо розтринькати просто так. Потрібен талант. Далі кілька десятків років державні мужі змагалися в розтраті цієї спадщини. Снаряди утилізували, продавали, передавали на зберігання, топили, вони вибухали. Був навіть винайдений спосіб утилізації боєприпасів шляхом відстрілу через гармату – шлях, коли одним махом знищуються й дорога гармата, й снаряд. Як тобі таке, Ілон Маск? Так кувалася національна еліта, ті самі люди, які зараз перебувають або на заслуженій державній пенсії, або у владній верхівці. 

Так які перспективи української артилерії? Щоб надалі підтримувати стан артилерії хоча б на радянському рівні, необхідно виробляти боєприпаси й частини гармат відповідно до радянських ГОСТів, а це цілі цикли виробництва, верстати, сталеплавильні підприємства, технології, традиції, освітні заклади. За 30 років старі кваліфіковані кадри зникли, а нових не з’явилося. Там кадрова діра в ціле покоління. Та й не вчать в Україні такому у вищих навчальних закладах, під час СРСР азам боєприпасного й артилерійського виробництва навчали на території Росії, а після розвалу Союзу відповідних спеціальностей в Україні не стали створювати. І які тут перспективи в української артилерії?

Артилерійська система складається з декількох компонентів: саме гармати, боєприпасу, який поділяється на метальний заряд, снаряд і підривник, і системи керування для точного наведення гармати на ціль.

Виготовлення частин гармати – процес складний, і якщо за 30 років Україна не засвоїла повний цикл із виготовлення гармат, то й найближчим часом не можна очікувати суттєвих зрушень. Започаткований в Україні проект «Богдана» зі створення артилерійської системи НАТОвського калібру виявив ряд недоліків. Слабкий менеджмент, помилки проектування, нестача технологій, дефіцит кваліфікованих кадрів, все це разом перетворює «Богдану» з військового в пропагандистський проект.

Виготовлення боєприпасу, на перший погляд, видається більш простою справою. Але й для виробництва снарядів потрібно виробництво спеціальної сталі, вибухових речовин, а високий ступінь повторюваності виробів передбачає високий ступінь автоматизації лінії з виробництва. Крім цього, необхідний випробувальний полігон для визначення характеристик боєприпасів. Проблема з виробництвом боєприпасів настільки явна, що держава неодноразово виділяла кошти для її системного вирішення, проте в корупційній схемі системне рішення передбачає системний розпил. Отже, гроші на закупівлю лінії з виробництва через прокладку мінекономіки Центр Безпека – розпиляні. Гроші на модернізацію випробувального полігону знову ж таки через Центр Безпека – розпиляні (Привіт, Монакова!). Можна також виділити гроші на інші потреби через Центр Безпека, та результат трохи передбачуваний. Військові відкати відрізняються від розпилів так само, як військові марші від музики, військовий стандарт це – просто та надійно і завжди працює. 

У такій ситуації є два виходи: перший – закупити боєприпаси в колишніх країн Варшавського договору, другий – освоювати гаражне виробництво та виточувати снаряди з болванок, закуплених на найближчій металобазі. Системна державна некомпетентність передбачає другий варіант – точити заготовки з болванок типу сталь 45-50 і шнековим способом запихати туди ВР, вже якщо гаражне, так гаражне на 150%. (Привіт, Рубін-2017 і Українська Бронетехніка!). Тут можуть виникнути деякі проблеми при прийомі боєприпасів, але це якщо заздалегідь не подбати й не зробити керовану структуру Генштабу по військовій приймання – ДНВЦ. Дана структура й методики випробувань розробляє, й випробування проводить, і висновки робить, і якщо якесь ЧП – то сама ж і розслідує те, в чому вона сама й винна (Привіт, Вова Башинський!). Дуже зручно, але які тут перспективи для  української артилерії?

Один із важливих напрямків розвитку артилерії – розробка розумних детонаторів smart fuze і proximity fuze. У світі всього 6 країн, які виробляють proximity fuze, це менше, ніж в ядерному клубі.

Підривач M734 у розрізі

Turingismus, до речі, має деякі розробки в цьому напрямі, й одним із кроків по створенню розумних детонаторів є визначення елементної бази електроніки. Необхідно визначити, які електронні компоненти можуть витримати навантаження в 50 тисяч G. Для цього потрібно всі електронні компоненти перевірити на спеціальному стенді-центрифузі. Компанія звернулася до МО з таким питанням, на що їй відповіли, щоб самі купили центрифугу і склали відповідну базу даних. Це те саме, як якщо б Роберту Оппенгеймеру США запропонували самому зробити ядерну бомбу. Ну а що тут такого? Державний суверенітет – це  дорого, але якщо мова про український суверенітет, то там можна трохи заощадити. Які перспективи в української артилерії при такому ставленні?

Комплекс управління вогнем артилерійського дивізіону "Центуріон". Фото: Міноборони Білорусі

І остання частина артилерійської системи – керування вогнем. Це дуже важлива частина, надбудова над традиційною артилерійською системою. Вона фактично визначає ефективність застосування артилерії. У мануалі від американського міністерства оборони прямо записано, що завданням системи керування вогнем є ураження цілі. Саме можливості ураження цілі визначають ефективність СКВ. Сучасна СКВ – це програмно-апаратний комплекс, що складається з багатьох електронних компонентів під керуванням спеціально розробленого програмного забезпечення.

Чи має Україна можливість створити свою СКВ на рівні світових аналогів? Якщо держава не буде втручатися, то є деякі шанси. Україна є одним з лідерів по outsource. Наші програмісти, які працюють у приватних компаніях, забезпечують розробку automotive, embedded, промислову електроніку для світових гігантів, таких, як General Motors або BMW. Але при тому рівень компетентності працівників державних оборонних концернів не дозволяє їм виконувати замовлення для світових корпорацій. Для розробки сучасної СКВ необхідно по максимуму залучити високооплачуваних програмістів з відповідним рівнем кваліфікації, но система державних замовлень унеможливлює подібне. У компанії Turingismus є фахівці з понад сотнею наукових публікацій у західних журналах, люди з досвідом роботи на заході, з досвідом роботи в силіконовій долині, але це не особливо допомагає в діалозі з державними структурами.

Які перспективи в української артилерії? Держава і надалі лобіюватиме божевільні вигадки військового бюрократизму, типу Оболоні або ще не народженого проекту «Простір». Невже жодна людина у відповідних державних структурах не прочитала Fire Control System – Handbook? До речі, лайфхак – у Києві є безкоштовні курси англійської. Так що можна зробити для розвитку української артилерії? Компанія Turingismus закликає до кооперації з приватними підприємствами. Якщо ви не держпідприємство й у вас є досвід розробок у навігаційному обладнанні, радарної техніки, графічних оболонках з cross-platform GUI, computer vision, embedded electronics, MilCAN, або в чомусь подібному, пропонуємо об’єднати зусилля зі створення сучасної артилерійської СКВ, контрбатарейних радарів, артилерійських систем ППО. Підприємства Укроборонпрому просимо не турбувати. Разом ми зможемо!


Сподобався матеріал? Підтримай незалежний проект - одна кава - 30 гривень - дозволять нам працювати для Вас!


➡ Приват 5168 7422 0031 9014

➡ Моно: 4441 1144 4179 6255

Артилерія ОПК САУ Україна