Санкції спорту не перешкода: як югослави поїхали на Олімпіаду-1992

На початку лютого МЗС України запустило компанію #BoycottRussianSport, закликаючи світ не допустити участь спортсменів з білорусі і росії в Олімпійських Іграх у 2024 р. в Парижі. До акції приєдналося вже більше 30 країн, які проти участі росіян і білорусів в Олімпіаді. Заяву про це підписали офіційні посадові особи з США, Канади, Нідерландів, Польщі, Франції, Німеччини. Вони закликакають МОК вирішити питання “нейтральності” для російських і білоруських спортсменів. Декілька тижнів тому чиновники з МОК допустили спорстменів з рф та білорусі до Олімпіади наступного року, заявивши, що вони виступатимуть у нейтральному статусі. Тобто, вони не будуть представляти свої країни. Це означає, що російської і білоруської національної символіки не має бути на змаганнях. Утім, негативний досвід вже такого рішення українці бачили під час Australian Open, де трапилося декілька скандалів, пов’язаних із появою на трибунах російських прапорів і символу рашизму – латинської букви Z. Організатори турніру дозволили участь росіян і білорусів, але у нейтральному статусі. Спочатку на уболівальників ця вимога не поширювалася, допоки поява російських прапорів, а також прапорів невизнаної ДНР, плакатів і футболок із зображенням путіна і літери Z не призвели до низки конфліктів. 

Попри ці інциденти, МОК виступив за повернення спортсменів з росії і білорусі на міжнародні змагання. Це не перша практика чиновників цієї організації. Подібної політики вони дотримуються ще з початку 1990-х рр., коли на території колишньої Югославії йшли міжетнічні конфлікти, гинули цивільні, а серби організовували конфентраційні табори і обстрілювали Сараєво. І тоді це сталося, як і зараз, попри санкції, запроваджені проти Союзної Республіки Югославії (на той момент складалася з Чорногорії і Сербії). Проти рф санкції запровадили ЄС, США, ПАРЄ, Японія, Канада, Швейцарія, Австралія, Нова Зеландія та інші країни світу. Війна в Україні триває вже дев’ять років, і тільки зараз питання відсторонення росіян стало наріжним каменем у відносинах МОК і рф. До того на декількох Олімпійських іграх спортсмени з росії виступали під прапором своєї країни як в індивідуальних, так і колективних видах спорту.

Резолюції Ради Безпеки

Починаючи з 1992 р. Югославія була відсторонена від участі у Олімпіадах та низки міжнародних змагань через те, що країну обвинувачували у розпалюванні війн на Балканах. Заборона діяла до 1996 р., коли РадБез поступово почав знімати з Белграда міжнародні санкції. Югославським спортсменам, які на той момент були представлені сербами і чорногорцями, дозволили таки брати участь в Олімпіаді 1992 р. у Барселоні. Їх включили до складу умовної збірної “Учасники Олімпійських Ігр”. Їх не пустили на колективні види спорту, можна було виступати тільки в індивідуальних змаганнях. На відкритті і закриті ігор не лунав гімн Югославії, спортсмени виходили під білим прапором, у формі без використання національної символіки. 

Рада Безпеки ООН запровадила такі обмеження для югославської збірної через масові порушення прав людини та воєнні злочини, скоєні під час конфліктів на Балканах, у результаті яких етнічна напруженість переросла в низку кривавих конфліктів. ООН та інші міжнародні організації були глибоко стурбовані масовим насильством і людськими стражданнями, що відбувалися в регіоні, і намагалися застосувати різноманітні дипломатичні та економічні заходи, щоб покласти край конфлікту. Через санкції, вказані у резолюціях Ради Безпеки, міжнародна спільнота надсилала сигнал Мілошевичу та його оточенню, що терпіти їхні злочини ніхто не буде. Санкції також розглядалися як спосіб запобігти використанню югославських спортсменів як інструмент пропаганди з боку уряду та уникнути формування думки про те, що світ потурає Югославії.

Запровадження так званих спортивних санкцій почалося із прийняттям у травні 1992 р. резолюції Ради Безпеки ООН 757. Документ увів ембарго на постачання зброї та економічні санкції щодо Союзної Республіки Югославії у відповідь на роль країни у конфлікті в БіГ. Санкції мали здійснювати тиск на уряд Югославії, щоб він припинив підтримку сербських сепаратистів, що діяли у БіГ, яких звинувачували у скоєнні звірств проти боснійських мусульман. Окрім ембарго на постачання зброї та економічних санкцій, ООН також наклала заборону на участь югославських спортсменів у міжнародних спортивних змаганнях. 

Заборона югославським командам брати участь у міжнародних спортивних змаганнях реалізовувалася низкою спортивних керівних органів, зокрема ФІФА, УЄФА, Міжнародний олімпійський комітет з Олімпійських ігор. Це рішення ООН було суперечливим, його обговорювали медіа та громадськість. З однієї сторони, багато людей вважало, що югославські спортсмени були покарані несправедливо, оскільки вони не мали жодного відношення до конфліктів на Балканах. З іншої сторони, громадська і медійна думка стверджували, що санкції мали бути всеохоплюючими і стали відповіддю на дії Белграда у БіГ та Хорватії.

У наступній резолюції 764, яка була прийнята 13 липня 1992 р., Рада Безпеки закликала до встановлення повного ембарго на всю нафту та нафтопродукти до СРЮ та розширила список заборонених видів діяльності, щоб включити всі форми економічних, фінансових та транспортних контактів з СРЮ. Документ повторив заклик до спортивного світу не допустити участі спортсменів з Югославії у змаганнях з різних видів спорту, допоки уряд не припинить підтримувати боснійських і хорватських сербів. 

Згодом, у Резолюцію 820, прийнятій 17 квітня 1993 р., РадБез ще раз повторила вимогу відсторонення спортсменів з СРЮ. Белград мав не тільки розірвати контакти з урядами Республіки Сербської Країни та Республіки Сербської, а й почати співпрацю із Міжнародним трибуналом щодо колишньої Югославії. 

Припинення спортивних контактів Югославії мало значний вплив на югославських спортсменів і любителів спорту. СРЮ було відсторонено від участі в різних міжнародних спортивних заходах, включаючи Олімпійські ігри-92 в Барселоні і Чемпіонат світу з футболу 1994 року в США. На Олімпіаду до Іспанії спортсмени таки поїхали, але могли змагатися тільки в індивідуальних видах спорту. Використовувати прапор, гімн, кольори національної збірної спортсмени не мали. Усі санкції були зняти з СРЮ тільки у 2000 р., коли Рада Безпека затвердила резолюцію 1285.  

Санкції спорту не перешкода

Олімпійські ігри 1992 року в Барселоні стали першими з 1980 року, куди югославських спортсменів допустили до участі через великий спротив ООН. МОК зіткнувся з важким рішенням щодо участі Югославії на Олімпіаді-92. Санкції ООН вимагали призупинення всіх спортивних контактів із СРЮ, але МОК тривалий час стверджував, що Олімпійські ігри мають бути відкритими для всіх кваліфікованих спортсменів незалежно від політики.

Зрештою МОК, посилаючись на рішення Комітету ООН по санкціям, дозволив Югославії брати участь в Іграх-1992 під олімпійським прапором, а не під національним прапором. Спортсменів з Сербі і Чорногорії, а також Македонії, були включені до складу збірної “Учасники Олімпійських Ігор”. Це рішення було прийнято на знак визнання зусиль, докладених спортсменами та олімпійськими комітетами окремих республік для підтримки контактів і спільної роботи в умовах балканського конфлікту.

Однак участь Югославії в Іграх 1992 року не обійшлася без суперечок. Деякі країни, зокрема США, Іспанія та Нідерланди, погрожували бойкотувати Ігри, якщо югославські спортсмени таки приїдуть на змагання. Своє рішення ці країни пояснювали тим, що Белград був причетний до розпалювання війн на території Хорватії та Боснії і Герцеговині, підтримував контакти із сербами, які створили сепаратистські республіки у БіГ і Хорватії. Можливий бойкот ще пояснювався тим, що Югославія була причетна до масових порушень прав людини і недотримання положень міжнародного гуманітарного права. Утім, свої погрози США, Іспанія і Нідерланди не здійснили, їхні спортсмени були присутні на змаганнях. Участь Югославії в Іграх 1992 р. розглядалася як символічний крок до єдності та примирення в регіоні. Тоді на Оліміпаді спортсмени завоювали шість медалей, серед них одна золота у баскетболі. 

Заборона грати у футбол

На футбольну збірну Югославії також вплинули санкції ООН і відсторонення країни від участі у міжнародних спортивних змаганнях у 1990-х рр. Команда була однією з сильнійших у Європі упродовж 1980-х років, вигравши молодіжний чемпіонат світу 1987 року та посівши друге місце на Чемпіонаті світу з футболу 1990 року.

Однак після спалаху конфліктів на Балканах всередині команди почалися суперечки. Одні футболісти підтримували правлячий режим Мілошевича, інші виступали проти нього. Багато футболістів вважали себе націоналістами і відкрито висловлювали свою підтримку Слободану Мілошевичу. Це також стало причиною того, що чиновники у футбольних організаціях не допустили участі югославів у футбольних турнірах. Через це югославська футбольна збірна не потрапила на Євро-1992, який проходив у Швеції. Команда пройшла кваліфікацію на турнір, але санкції не дозволили виступити перед своїми вболівальниками. Заборона грати у футбол розповсюджувалася і на те, що клубам із Югославії заборонили виступати у Лізі чемпіонів УЄФА та Кубку УЄФА. Югославська футбольна збірна пропустила Чемпіонат світу з футболу 1994 р., який проходив у США. 

Двома найбільш відомими футболістами Югославії на початку 1990-х рр. були Деян Савичевич і Дарко Панчев. Обидва були прихильниками Мілошевича, підтримували сербські націоналістичні ідеї щодо війн у Хорватії і БіГ. Савичевича, який грав за «Црвену Звєзду» (Белград), а пізніше «Мілан», зокрема, критикували за його підтримку Югославської народної армії (ЮНА), яку звинуватили у скоєнні звірств проти несербського цивільного населення у цих республіках. Окрім того, він був помічений під час одного з футбольних матчів 1991 р. у футболці з написом «Ні капітуляції». Гасло асоціювалося з Сербським націоналістичним рухом і часто використовувалося парамілітарними формуваннями. Дарко Панчева, який грав у одній команді з Савичевичем, а потім перевівся у «Інтер», також звинуватили у підтримці сербських націоналістів. Інші футболісти югославської збірної, наприклад, Роберт Просінечки та Дарко Ковачевич мали тісні зв’язки з урядом у Белграді, отримували від нього допомогу у спортивній кар’єрі, а також підтримку в інших справах.

Югославські футболісти стали повертатися до змагань тільки у 1996 р. Уперше після санкцій збірна зіграла на Євро-96 у Англії. Допуск Югославії до чемпіонату було не тільки можливістю продемонструвати пом’якшення санкційного режиму щодо Белграда, а й бажання Європи об’єднати різні частини країни.

Як бачимо, що у 1992 р., що зараз МОК намагається відмежувати спорт від політики, і закликає увесь світ робити так само. Олімпійські чиновники взагалі не звертають увагу на жертви серед цивільного населення, які спричинені країною-агресором. Дозвіл югославам брати участь у Іграх-92 в Барселоні був великою помилкою МОК і продемонстрував повне ігнорування людських страждань під час війни. Так само Міжнародний олімпійський комітет поступає і зараз, намагаючись виправдати присутність росіян і білорусів на Олімпіаді-2024. Санкції Європи, війна в Україні на МОК не діють, як і тридцять років тому. Це є повним ігноруванням воєнних злочинів, скоєних рф проти України і українців. Досвід, застосований під час війн на теренах колишньої Югославії, використовує не тільки МОК, а й кремль. Спроба зробити з цього прецедент дає росіянам, а з ними і білорусам, знову опинитися на міжнародних змаганнях, хоча світ демонструє бажання ізолювати всіх, хто пов’язаний з рф.