“Скорпене”

Конкурент для U-ботів

З 70-х рр. минулого століття ринок неатомних підводних човнів практично монополізували корабельні Федеративної Республіки Німеччини. Чудові “U-боти” 209-го проєкту постачались флотам півтора десятка країн світу, а в Туреччині, Бразилії, Індії та Республіці Корея налагодили їх будівництво за німецькою ліцензією. Успіхи інших країн вільного світу на цьому тлі були значно скромнішими. Визначальну роль тут відіграло політичне рішення урядів Великої Британії та Франції припинити закупівлю дизельних підводних човнів для власних флотів, зосередивши зусилля на атомних субмаринах. Це одразу ж послабило позиції суднобудівників цих країн на ринку НАПЧ. І якщо в 70-х – на початку 80-х рр. британські та французькі корабельні ще, ніби за інерцією, продавали субмарини на експорт (типу “Оберон” – англійські та “Дафне” і “Агоста” – французькі), то з середини 80-х рр. перевага німців стала абсолютною. А в другій половині 90-х рр. на ринок вийшов, новий інноваційний, проєкт “U-боту” – 214-й. Та саме в цей час монополія Німеччини похитнулась. Шанс для Франції дав Пакистан. Цей традиційний покупець французьких субмарин (загалом він придбав чотири човни типу “Дафне” і два “Агоста”) постав перед необхідністю оновлення своїх підводних сил, причому ані в Німеччини, ані в Росії з політичних міркувань замовити субмарини не вдалось. За таких обставин 1994 р. було укладено угоду з французьким кораблебудівним концерном DCN про закупівлю трьох ПЧ типу “Агоста-90В”, причому два з них мали будуватись в Пакистані. Крім того, пакистанська сторона зобов’язувалась інвестувати в розробку системи руху без залежності від атмосферного повітря (AIP – Air Independent Propulsion). Та, хоч і обладнана новітньою електронікою, з точки зору гідродинаміки “Агоста” лишалась на рівні двадцятирічної давнини. Тож для того, щоб пакистанський контракт не лишився поодиноким епізодом, потрібно було подолати технологічне відставання. На допомогу DCN прийшов французький уряд, який дозволив використання в експортних підводних човнах низки технологій, створених для атомних субмарин (зрозуміло, за винятком ядерних реакторів). До того ж, до проєкту створення нового експортного НАПЧ підключилась іспанська верф “Навантія” – щоправда, іспанці обмежились, фактично, роллю підрядника. При створенні нового човна ставились завдання суттєво покращити гідродинамічні властивості, знизити акустичні та інші поля, подовжити час перебування під водою та застосувати найновіші електронні засоби. Передбачалось також закласти в проєкт можливість досить вільного конфігурування обладнання залежно від запитів і потреб конкретного замовника. Підсумком став проєкт, що отримав назву “Скорпене”.

Загальна характеристика

“Скорпене” є середніх розмірів багатоцільовим підводним човном із неатомною силовою установкою, призначеним для боротьби з надводними і підводними цілями, проведення розвідки, підтримки операцій сил спеціального призначення, постановки наступальних мінних загороджень, здійснення дозорних і блокадних дій.

Зовнішні обриси ПЧ відзначаються цілком новою гідродинамічною формою, яка в поєднанні зі стернами глибини, встановленими на огородженні рубки, дуже нагадує атомну субмарину типу “Рубіс”, а одночасно – цілком пориває із застарілою концепцією ПЧ “Агоста”. Завдяки новій формі корпусу вдалось знизити шумність, а також гідродинамічний опір при рухові. Зниженню шумності сприяє й широке використання при монтажі обладнання еластичних фундаментів. “Скорпене” – однокорпусний човен. Легка надбудова, виконана з композиційних матеріалів, закриває міцний згори і в носовій частині. Усі зовнішні поверхні корпусу покриті панелями звукоізолюючого матеріалу. Хвостове оперення має досить консервативну + – подібну форму, на відміну від “модної” і широко застосовуваної в сучасних ПЧ Х-подібної. При цьому нижній вертикальний стабілізатор має значно меншу висоту, ніж верхній – щоб не пошкодити його, якщо в аварійній ситуації субмарині доведеться лягти на дно.

Діаметр міцного корпусу становить 6200 мм. Його виконано зі сталі марки 80 HLES, спроможної витримувати тиск 80 Н/мм². Це дозволяє субмарині досягати глибини 350 м. Всередині корпус поділений на два відсіки кофердамом, вставленим в районі міделя. В кофердамі знаходиться шлюз і аварійний люк. У носовому відсіку знаходяться торпедні апарати, житлові приміщення, а також центральний пост, в кормовому – головним чином, елементи енергетичної установки. Довжина корпусу ПЧ (у варіанті без модулю АІР) становить 67,6 м, максимальна ширина (по хвостовому оперенню) – 8 м, осадка у надводному положенні – 6,2 м. Водотоннажність човна становить 1580 т у надводному положенні і 1740 – у підводному.

Завдяки високому ступеню автоматизації, чисельність екіпажу “Скорпене” вдалось скоротити до 31 чол. – шести офіцерів і 25 старшин і матросів. Крім того, є шість додаткових місць з відкидними койками – для кадетів або командос. Повсякденне управління кораблем здійснює вахта з дев’яти чол. Запаси забезпечують човну автономність у 70 діб – суттєво (на 20 діб) більше, ніж у човнів 214-го проєкту.

Скорочення чисельності екіпажу розглядається проєктувальниками як один з важливих заходів, спрямованих на зниження коштів експлуатації ПЧ типу “Скорпене” упродовж їх життєвого циклу. Цьому ж сприяє і збільшення міжремонтного періоду. Завдяки цьому човен типу “Скорпене” зможе проводити в морі до 240 діб на рік.

Озброєння

Озброєння нових ПЧ принципово не відрізняється від інших сучасних субмарин і включає шість 533-мм носових торпедних апаратів, конструкція яких відповідає стандарту STANAG 4405, стрільба з яких ведеться самовиходом або пневматичним способом – залежно від типу зброї. Сама ж зброя може бути дуже різноманітною, що визначається конкретним замовником. Наприклад, чилійський флот обрав торпеди IF-21 “Блек Шарк” спільної розробки французької фірми DCNS та італійської “Вайтхед Аленіа Сістемі Субаквеі” – одні з найсучасніших у класі важких торпед. Але поряд із ними, до складу озброєння чилійських “Скорпен” увійшли й старіші німецькі торпеди SUT 266, які використовуються флотом цієї країни вже близько двох десятків років. Індія ж, поряд з торпедами, вирішила придбати для своїх “Скорпен” і протикорабельні ракети “Екзосет” SM 39. Боєкомплект “довгої” зброї (торпед і ракет) становить 18 одиниць, чим “Скорпене” вигідно відрізняється від свого німецького конкурента – на човнах 214-го проєкту боєкомплект складає лише 12 одиниць. Як альтернатива, передбачена можливість прийому на борт замість торпед морських мін – “Скорпене” може взяти їх до 30 одиниць.

Боєкомплект розміщується на гідравлічному стелажі, спроєктованому DCNS, який дозволяє швидко і без зайвих зусиль проводити перезарядку торпедних апаратів. Завантаження боєкомплекту, натомість, є операцією досить складною, оскільки потребує демонтажу кількох панелей обшивки і встановлення спеціальної каретки. Власне, це не можна вважати суттєвим недоліком, оскільки подібне рішення часто застосовується на сучасних НАПЧ з їх обтічними обрисами й відсутністю пласкої палуби.

Силова установка

Основу силової установки “Скорпене” становить двигун “Магтронік” фірми “Жюмон Електрік” – багатофазний синхронний електромотор змінного струму з постійним магнітним збудженням. Головні магнітні поля в ньому створюються кобальтовими магнітами, без втрат у роторі двигуна, що підвищує його ККД і зменшує потребу в охолодженні. Система управління двигуном побудована на біполярних транзисторах. Від німецького аналога – мотора “Пермасін” фірми “Сіменс” – французький виріб різниться більш ергономічною конструкцією, яка полегшує доступ до його вузлів при технічному обслуговуванні й ремонті. Потужність “Магтроніка” становить 2900 кВт. Він приводить в дію семилопатевий гвинт.

Якщо електродвигун французи спромоглись створити самотужки, то дизель-генератори використали перевірені – німецької фірми MTU. На “Скорпене”, залежно від уподобань замовника, може встановлюватись чотири дизель-генератора марки 396 12V SE84 потужністю по 632 кВт, або ж два потужністю по 1200 кВт. Акумуляторних батарей фірми “Хаген” дві, кожна складається з 180 елементів. Силова установка дозволяє ПЧ розвивати швидкість 12 вузлів на поверхні і 20,5 вузлів під водою. Дальність ходу на поверхні становить 6500 миль (швидкість 8 вуз), під водою – 550 миль (4 вуз).

За бажанням замовника “Скорпене” може обладнуватись додатковим модулем системи АІР. Французи спроектували власний варіант такої системи, яка отримала позначення MESMA (Module d’Energie Sous-Marin Autonome). Ця система є вже третім варіантом АІР, який використовується у флотах країн світу – після шведських двигунів Стірлінга й німецьких силових установок на паливних елементах.

По суті, MESMA є паротурбінною силовою установкою, досить подібною до тієї, що застосовується на атомних субмаринах – зрозуміло, з тією різницею, що джерелом пари не є атомний реактор. Подібна компоновка силової установки дістала назву “циклу Ренкіна”. Парогенерацію при цьому забезпечує камера зовнішнього згорання, до якої надходять зі спеціальних резервуарів кисень і етанол, і теплообмінник. Пара з теплообмінника надходить в парову турбіну яка, своєю чергою, приводить в дію турбогенератор. Відпрацьована пара надходить в конденсатор, де охолоджується забортною водою і конденсується, після чого цикл повторюється. Продуктами згорання в такій системі є вода і двоокис вуглецю, позбутись яких можна без особливих складнощів. Зокрема, вода може бути перекачана до баластних цистерн або ж безпосередньо за борт. CO₂ надходить до спеціальної камери зовні міцного корпусу, де змішується із морською водою і видаляється за борт. Тиск, при якому відбувається процес горіння, дозволяє видаляти продукти згорання на глибині до 350 м – тобто, на максимальній робочій глибині ПЧ.

Все обладнання системи MESMA – резервуари рідкого кисню і палива, теплообмінник, парова турбіна, генератор, конденсатор, необхідна арматура і систему керування – монтуються в окремому модулі завдовжки 8,3 м. Управління MESMA здійснюється дистанційно – з центрального посту. Конструктори системи приділили багато уваги проблемам безпеки. Зокрема, кисневий резервуар знаходиться в окремій частині модуля, де відсутні електричні магістралі. Сама ж система при роботі не потребує небезпечних компонентів, наприклад водню, який використовується в аналогічних системах “U-ботів”.

Система MESMA розвиває потужність 200 кВт, а її застосування дозволяє продовжити час перебування ПЧ під водою до трьох тижнів.

Система бойового управління

Підводні човни типу “Скорпене” обладнуються інтегрованою тактичною системою бойового управління SUBTICS (Submarine Tactical Integrated Combat System), створеною фірмою “UDS Інтернешнел”. Власне, це вже друга генерація SUBTICS – системами першої генерації обладнані пакистанські ПЧ типу “Агоста 90В”. Система SUBTICS інтегрує сенсори, засоби навігації і зв’язку, підсистему управління боєм “Акваріус” і засоби управління зброєю. Для управління і контролю всіма цими елементами служить шість багатофункціональних консолей, кожна з яких обладнана двома кольоровими моніторами, а також планшет тактичної обстановки. Підсистема “Акваріус” забезпечує аналіз параметрів руху цілей, їх класифікацію, супровід, підготовку способів уникнення загрози і тактичного планування, вибір і попереднє програмування озброєння, а також управління торпедними апаратами і пристроєм їх перезарядки. В системі SUBTICS використано операційну систему Linux, а програмне забезпечення складене на мовах Java і С++, що дозволяє легко реконфігурувати й модернізувати систему бойового управління.

Основним комплексом сенсорів “Скорпене” є гідроакустичний комплекс “Талес” TSM 2233. До його складу входить гідроакустична станція (ГАС) з носовою циліндричною антеною, активні й пасивні бортові антени, буксирувана антена, протимінна ГАС, а також пристрій для вимірювання власних шумів. Крім того, човен обладнаний навігаційною РЛС “Келвін Х’юз” моделі 1007, пасивною системою радіотехнічної розвідки AR-9000 фірми “EDO Ріконісьйєнс Системз”, перископом APS і оптронічною щоглою SMS фірми “Сажем”. Щогли висувних пристроїв мають композитну конструкцію, одно- або двосекційну (висота відповідно 6 і 12 м, час підйому – 9 і 20 секунд). Пневмогідравлічний привід щогл дозволяє прибирати їх за відсутності електричного живлення. Для зменшення радіолокаційної помітності щогли покриті спеціальним радіопоглинаючим матеріалом.

Навігаційні засоби ПЧ представлені інерційною платформою з гіроскопами, лаг, ехолот та приймач системи GPS. Склад комплексу засобів зв’язку визначається потребами замовника і включає коротко- і ультракороткохвильові радіостанції, апаратуру супутникового зв’язку, обладнання ліній передачі даних “Лінк-11, -16, -22”, а також не-НАТОвських стандартів (наприклад, SP100C на чилійських човнах).

“Скорпене” на ринку озброєнь

Першим покупцем нових субмарин став флот Чилі. Уряд цієї країни, скориставшись сприятливою кон’юнктурою на світовому ринку міді – свого основного експортного товару – в останнє десятиліття не шкодує коштів для переозброєння армії, авіації та флоту. Тож коли постало питання про необхідність заміни двох ПЧ типу “Оберон” (збудованих у 1976 р.), був вибраний найсучасніший проєкт. 17 грудня 1997 р. був підписаний контракт, що передбачав будівництво двох підводних човнів, причому перший з них будувався на французькій верфі в Шербурі, а другий – на іспанській в Картахені. Французька верф виготовила носові частини обох субмарин, а іспанська – кормові. Чилійські “Скорпене” отримали традиційні для флоту цієї країни назви – “О’Хіггінс” (на честь першого президента Чилі) та “Генерал Каррера” (визначний військовий діяч ХІХ ст.) – і увійшли до складу флоту в 2005 і 2006 рр.

В боротьбі за малайзійський контракт “Скорпене” перемогла німецького “U-бота” 214-го проєкту й голландську субмарину проєкту “Морей”. Контракт, що передбачає будівництво двох ПЧ типу “Скорпене” для Малайзії був укладений 5 червня 2002 р. Його вартість оцінюється в 1,5 мільярди доларів, причому тільки 60% з них – це вартість самих човнів. Решта коштів буде використана для підготовки екіпажів – ВМС Малайзії до цього підводних човнів не мали. Для накопичення досвіду було орендовано терміном на чотири роки старий французький ПЧ “Уессан” типу “Агоста”.

Будівництво ПЧ для Малайзії організоване так само, як і чилійських субмарин, – поділене між верфями в Шербурі й Картахені. Обидва човни отримали назви на честь колишніх прем’єр-міністрів Малайзії – “Танку Абдул Рахман” і “Тун Разак”. Перша субмарина, збудована у Франції, стала до ладу в лютому 2009 р., передача замовнику другої, виготовленої в Іспанії, очікується в жовтні цього року.

Найбільшим на даний час замовником “Скорпене” стала Індія, яка 6 жовтня 2005 р. підписала контракт, що передбачає придбання шести субмарин загальною вартістю 3,5 млрд. доларів. При цьому всі шість човнів будуть збудовані за ліцензією на верфі “Мазагон Док Лтд.” в Мумбаї темпом один виріб на рік починаючи з 2012 р. Передбачалось обладнання трьох останніх “Скорпен” модулями MESMA (ні чилійські, ні малайзійські човни ними не обладнуються), однак зараз планується обладнання субмарин цього типу модулями АІР індійської розробки в ході ремонтів.

Нарешті, останнім за часом покупцем ПЧ типу “Скорпене” стала Бразилія, яка 23 грудня 2008 р. замовила чотири таких човни – причому, теж за умови будівництва на власній корабельні (державна “Itaguaí Construções Navais S.A.”, о. Мадейра, Ріо-де-Жанейро). Цікаво, що контракт передбачає й можливість будівництва п’ятої субмарини – але вже атомної, з реактором бразильської розробки. Така субмарина – SN10 «Альваро Альберто» – начебто вже закладена у 2018 р., а спуск на воду намічений на 2029 р. Звичайні ж бразильські «Скорпене» різняться від інших кораблів цього типу збільшеною довжирою і водотоннажністю 1900 т.

Реалізація індійського і бразильського контрактів йде зі значним запізненням. Однак в Індії вже почались ходові випробування останньої, шостої субмарини. В Бразилії ж на випробуваннях перебуває лише другий човен.

“Побічним” продуктом проекту “Скорпене” став розроблений концерном DCNS модернізаційний пакет, який передбачає обладнання старіших підводних човнів системою бойового управління SUBTICS. Було замовлено 12 модернізаційних пакетів, у тому числі Сінгапуром (для колишніх шведських ПЧ проектів А12 і А19), Чилі й Бразилією (для німецьких човнів проєкту 209/1400) та ще двома неназваними латиноамериканськими країнами.

Зараз шляхи творців “Скорпене” – французького концерну DCNS й іспанської “Навантії” – розійшлись. DCNS пропонує на ринку вдосконалений варіант “Скорпене” – проєкт “Марлін”, позиціонуючи його як чисто французький. Іспанський же флот замовив “Навантії” чотири субмарини проекту S-80. Хоч останні й дуже нагадують “Скорпене”, але мають значно більші розміри, замість системи MESMA використовуватимуть іншу систему АІР на паливних елементах, а також мають зовсім інший склад бортового електронного обладнання.

Як бачимо, на даний час франко-іспанський консорціум отримав від чотирьох країн замовлення на будівництво 14-ти човнів типу “Скорпене”. Цікаво, що три з чотирьох країн, які придбали ці субмарини (Чилі, Індія та Бразилія), раніше були клієнтами німецьких суднобудівників – що має розцінюватись творцями “Скорпене” як безсумнівний успіх. Були й невдачі – на тендері в Португалії проект “Компакт Скорпене”, дещо зменшений порівняно з оригіналом, поступився німецькому проекту 209PN, а Пакистан після укладення індійського контракту відмовився від закупівлі у Франції ПЧ типу “Марлін” й розпочав переговори з Німеччиною, збираючись закупити три “U-боти” 214-го проєкту (зрештою, реалізувати цей намір не вдалось, і тепер Пакистан купує субмарини в Китаю). Не увінчались успіхом спроби продати «Скорпене» флотам Польщі (у 2011 р.) і Норвегії (у 2016-му). Тривають переговори щодо можливого продажу таких субмарин Філіппінам та Іноднезії (в останньому випадку – в подовженому «бразильському» варіанті). А ось Румунія у 2023 р. вже ухвалила рішення про купівлю двох «Скорпене».