Танкерний флот Військово-морських сил України. Історія занепаду та перспективи

Пролог

Логістика є найважливішим елементом не тільки сучасної економіки, але і війни як такої. Без їжі, води і медикаментів  військовослужбовець не може ефективно виконувати доручення, без боєприпасів – знищувати ворога, а без палива його не підтримає бронетехніка. Функцію логістичних перевезень виконує різного роду транспорт: вантажні автомобілі, потяги, літаки, кораблі.

На морі і в океані логістика є критичним елементом існування судна, чи групи суден. Кожен корабель має обмежену автономність, а відрив від суші відкидає будь-які можливості його регулярного забезпечення всіма необхідними ресурсами. І хоч питання прісної води (частково) вирішується за рахунок опріснювальних установок, паливо-мастильні матеріали, провіант і запчастини необхідно постачати з материка. Задля подовження періоду перебування кораблів на морі були розроблені спеціалізовані допоміжні судна – судна постачання, серед яких важливу нішу займають морські танкери.

З розподілом Чорноморського флоту у 1997 році Україна отримала певну кількість плавзасобів постачання, серед яких п’ять морських танкерів, які були включені до складу новостворених Військово-морських Сил України. Серед них два танкери – комплексного постачання, один – водопостачання та ще два – малі морські танкери. Всі вони вже на той момент були досить поважного віку і вимагали ремонту. На жаль, ремонт вимагав і коштів, яких наша держава шкодувала не те що на танкери, але і на утримування повноцінних бойових кораблів.

U757 “Макіївка”

Безумовно, найпотужнішим наливним судном у складі ВМСУ був морський танкер комплексного постачання проєкту 1559В U757 “Макіївка”, який увійшов до складу флоту 1 серпня 1997 року.

Судна проєкту 1559В будувалися на заміну застарілих танкерів, які вже не відповідали потребам радянського флоту, що чимдуж розвивався і дедалі частіше виходив в акваторії світового океану. Вже у 1967 році конструкторське бюро “Балтсудпроєкт” (розташований у Санкт-Петербурзі) отримав відповідне технічне завдання на проєктування великого морського танкера. Та у зв’язку з досить обмеженими термінами, “розробляти велосипед” конструктори не стали – за основу взяли вже існуючий проєкт 1559 цивільних морських танкерів.

В результаті вийшло доволі габаритне судно: його довжина становила 162,3 м, ширина – 21,4 м, висота борту – 11.2 м, осадка – 8,95 м. Екіпаж – 75 моряків. Стандартний тоннаж танкера – 6050 т, дедвейт –  цілих 22460 т. Конструкція танків дозволяє перевозити різного роду наливні і сухі вантажі: 2050 т дизельного пального, 8250 т важкого палива (мазуту), 1000 т авіапального, 1000 т питної і 450 т прісної котельної води, 250 т мастила і по 220 т боєприпасів та провіанту.

У якості головної енергетичної установки (далі – ГЕУ) встановлювався лише один одновальний малообертовий 2-тактний 6-циліндровий реверсивний дизель 6ДКРН 74/160-2 крейцкопфного типу з турбонаддувом потужністю 6615 кВт, частотою обертання колінчастого валу в 115 об/хв і ходом поршня 1600 мм. Двигун вироблявся в Брянській області по ліцензії датської фірми “Бурмейстер і Вайн”, проте вважався заслабким як для такого судна: танкер мав швидкість повного ходу лише 16 вузлів, коли як крейсерська швидкість становила 12 вузлів. Допоміжна енергетична установка (ДЕУ) складалася з одного турбогенератор на 500 кВт, двох дизель-генераторів по 300 кВт і ще одного – на 100 кВт. Дальність плавання танкера сягає позначки 12000 миль при 12 вузлах і 10000 миль при 16 вузлах. Автономність – 90 діб.

Судна проєкту 1559В мали на борту озброєння у вигляді двох 57-мм артилерійських установок АК-725 з РЛС керування типу “Барс”, а також 30-мм гармату АК-630 з РЛС керування “Вимпєл”. Проте згодом все озброєння на борту було демонтоване заради надання можливості суднам заходити на територію іноземних портів без перешкод.

Також танкери оснащені вантажним обладнанням, як то двома 2-тонними стрілами, трьома 3,2-тонними кранами, 1-тонним УППГ-1, трьома 125-т ЛЕГС2 і двома 100-т ЛЕГС6. Спроможен передавати вантажі іншому суднові на ходу.

Всього було побудовано шість великих морських танкерів проєкту 1559В, перший з котрих був спущений на воду у листопаді 1970 року і був названий як “Борис Чілікін”. Входив до складу 9-ї бригади морських суден забезпечення (БрМСЗ) Чорноморського флоту ВМФ СРСР разом із сістершипом “Іван Бубнов” 1975-го року побудови.

Внаслідок розподілу Чорноморського флоту вже згаданий “Борис Чілікін” увійшов до складу ВМСУ. Отримав нове ім’я – “Макіївка”, в честь однойменного міста на Донеччині, і бортовий номер U757. Достеменно нам невідома історія служби цього судна в часи Незалежності України, ймовірно всі роки, аж до 2002 року, танкер простояв на причалі в Севастополі і рідко коли виходив за його межі. Згодом був проданий приватній фірмі “Чорномор”. У цьому ж році отримав назву “Азія”, ходив під номером IMO 8972247. Таким чином пропрацював два роки і був списаний у 2004.

U758 “Керч”

На початку 1970-х років радянський флот гостро потребував танкерів не лише для постачання паливно-мастильних матеріалів кораблям на рейді, але також для віддалених ділянок союзу – до Владивостоку, Камчатки, різних островів тощо. Задля покриття нагальної потреби залучалися не лише українські і російські підприємства, але й стапелі “союзних держав”, серед яких була і Фінляндія.

У цей період СРСР замовляє невелику серію з середніх морських танкерів типу “Дубна” фінської компанії “Rauma-Repola” у кількості 4 одиниць.  Всі вони були побудовані впродовж 1974-1979 років. З них лише один увійшов до складу ЧФ СРСР – наймолодший з серії “Свєнта”, який перейде ВМСУ у спадок.

Судна “Дубна” – це середні морські танкери комплексного постачання, які спроможні перевозити різного роду матеріали: 4000 т палива (дизель, або важкий мазут), 300 т прісної води, а також 1500 т сухого вантажу. Його довжина становить 130 м, ширина – 20 м, осадка – 7,2 м. Водотоннажність танкера становить 6022 т стандартна і 12891 т повна. Екіпаж – 62 моряка.

ГЕУ судна складається з одного одновального 2-тактного 18-циліндрового дизельного реверсивного двигуна 18ДРПН23/2-30 потужністю 5890 кВт (понад 8000 к. с.) тронкового типу з редукторною передачею і турбонаддувом. Витрата пального при стандартних потужностях становить 203 г/кВт-год, при повній – 218 г/кВт-год. Маса двигуна становить понад 43 т. Завдяки цьому судно спроможне розігнатися до 16 вузлів і таким чином подолати 7000 миль, або 8200 миль зі швидкістю 13 вузлів. Автономність – 60 діб.

Танкер спроможний передавати припаси іншим суднам на ходу.

У складі ВМСУ від 1 липня 1997 року. Танкер перейменували в “Керч” і дали бортовий номер U758. Був приписаний до Севастопольської бухти. Його військова служба достеменно невідома, ймовірно мав аналогічну історію з “Макіївкою”. Продан приватній кіпрській компанії у 2000 році з перейменуванням в «Kertch» (IMO 7710989). У 2004 році судно було списане і розібране на метал в Читтагонзі (Бангладеш).

U759 “Бахмач” і U760 “Фастів”

Гостра потреба оновлення радянського танкерного флоту, який складався у тому числі із застарілих середніх танкерів типу “Москва”, нависла у 1960-х роках. Найбільше танкеровозів потребував радянський військовий флот, який розвивався, і сягав меж внутрішніх територіальних вод. Саме тоді на ЦКБ «Волгобалтсудопроект» (нині ЦКБ «Вымпел») був спроєктований малий морський наливний транспорт проєкту 1844.

Існувало декілька варіацій цих суден: танкери для доставки мазуту (проєкт 1844), танкери для доставки прісної води (проєкт 1844В), танкери для доставки дизельного палива (проєкт 1844Д) та танкери для доставки мастила/мазуту (проєкт 1844М)

Транспорт був допущений до плавання у водах з битим льодом. Серійне будівництво розгорнуто у тому числі на Суднобудівному-судноремонтному заводі  ім. Комінтерну в Херсоні. Інша ж частина будувалась у Хабаровську та в Єгипті.

Малі морські танкеровози проєкту 1844 мають стандартну водотоннажність у 539 тонн і повну у 1127 тонн. Їх довжина становить 53,8 м ширина – 9,72 м, осадка – 3,37 м. Житлові та службові приміщення, а також ходова рубка, машинне насосне відділення розташовані в кормовій частині судна (класичне компонування). У середній частині корпусу розташоване вантажне відділення, розділене поперечною і однієї поздовжньої переборками на чотири танки, загальною місткістю 606 м3. У носовій частині танкера є трюм для перевезення 5 тонн сухого вантажу, комори і шкіперська. Екіпаж – 24 моряків.

ГЕУ судна складається з малообертового одновального 6-циліндрового 2-тактного реверсивного дизельного двигуна 6ДР30/50-5-2, потужністю 600 к. с. при 300 об/хв. Встановлений гвинт фіксованого кроку з стабілізатором. Максимальна швидкість танкера становить всього 10 вузлів, крейсерська і то менша. Головний двигун доповнює пара 100-кВт дизель-генераторів і ще один генератор на 50 кВт. На судах дві електромережі: одна змінного трифазного струму частотою 50 Гц і напругою 380 вольт, інша однофазна змінного струму частотою 50 Гц і напругою 127 вольт. Таким чином максимальна дальність плавання танкерів становить понад 1500 миль. Автономність – всього 10 діб.

Для боротьби з пожежею в житлових та господарських приміщеннях танкери обладнані декількома системами: автоматичною протипожежною водяною системою, системами пінотушіння і об’ємного пожежогасіння. Для боротьби з пожежею в машинному, котельному і насосному відділеннях є фреонова система об’ємного пожежогасіння.

1 серпня 1997 року за результатами розподілу Чорноморського флоту Україні відійшло два судна типу 1844Д, які були включені до складу вітчизняного Флоту. Це були судна ВТН-81 (перейменований в U759 “Бахмач”) 1972-го року побудови, і U760 “Фастів” 1981-го року. Ще одне судно, “Дальник” (IMO 8936176) 1979 року побудови, отримало у власність ДП «Одеський морський торговельний порт” (до складу військового флоту не входив).

На жаль, ні “Бахмач”, ні “Фастів” за часів Незалежності не бачили не те, що капітального, але і навіть докового ремонту. Всі вони були пришвартовані в Севастопольській бухті. Вже на момент передачі судно “Бахмач” потребував ремонту рушійної і рульової системи, а також обшивки корпусу. До моменту списання у 2013 році танкер неодноразово виходив в море, але не на далекі відстані.

У свою чергу, “Фастів” базувався в Стрілецькій бухті Севастополя. Організаційно входив до 18-го Дивізіону суден забезпечення. 20 березня 2014 році на судні був спущений прапор ВМС України, та піднятий прапор ВМФ росії. 11 квітня 2014 року танкер без прапорів впізнання був виведений з Севастополя російськими буксирами за межі 12-ти мильної територіальної зони, де був переданий українському буксиру “Бакай” для буксирування до Одесу. З того часу судно базувалося там.

Надалі цікаву інформацію надає засновник “Мілітарного” Тарас Чмут: “Протягом довгого періоду служби у ВМС України танкер у більшості знаходилося біля причальної стінки. Виходи в море були рідкістю. Судно технічно не обслуговувалося та не ремонтувалося. Так, автору матеріалу не вдалося знайти підтвердження проведення хоча б одного докового ремонту корпусу за весь період служби судна у ВМС України! Неналежне та не регулярне технічне обслуговування призвело до зношення більшості систем та механізмів. Після 2014-го року судно перебувало в Одесі. За період з 2014-го року до моменту списання здійснило лічені виходи в море під час одного з який трапилася аварійна ситуація яка мало не призвела до затоплення судна. При цьому, швидкість ходу була мінімальна, дальність хочу, через аварійний стан судна була обмеженою, а сам корпус давав регулярні течі. Фактично, вихід в море “Фастова” був небезпечним для самого екіпажу!”

Таким чином, вже у 2019 році “Фастів” був списаний, у 2020 році – притоплене внаслідок розгерметизації корпусу.

U756 “Судак”

Хоч і судна проєкту 561 не є танкерами у класичному розумінні цього слова, не згадати про цю одиницю було б несправедливо по тій причині, що, по-перше, “Судак” є найстарішим судном у цьому дописі (1957-го року побудови), а по-друге є також єдиним наливним судном, котрий формально досі лишається у складі ВМСУ!

Проєкт водоналивних суден 561 був затверджений в далекому 1945 році. Вони були розраховані на грузопідйомність 300 т питної та 700 т котельної води, і використовувалися для транспортування на плавбази, підводні човни та надводні кораблі у базах та на рейдах. Загалом було побудовано 17 транспортів.

Судна мали довжину 81,3 м, ширину – 11,4 м, осадку – 3,44 м. Стандартна водотоннажність становить 982 т, повна – 2255 т. Екіпаж – 28 осіб (за деякою інформацією – 40 моряків).

ГЕУ складається з двох 8-циліндрових реверсивних 2-тактних дизелів 8ДР30/50 сумарною потужністю 1600 к. с. Це середньообертові тронкові двигуні з частотою обертання колінчастого валу 340 об/хв. Двохвальна система з двома гвинтами фіксованого кроку. Судно спроможне розвивати швидкість у 12 вузлів, при цьому максимальна відстань, яку може подолати транспорт, становить 2900 миль.

Водоналивний танкер «Сура» (заводський № 207)  був  побудований у 1957 році в Калінінграді, зарахований в до складу ЧФ ВМФ СРСР у тому ж році. 14 липня 1997 року, згідно з українсько-російською угодою про розподіл Чорноморського флоту розпочався процес передачі корабля ВМС України. В склад Військово-Морських Сил України корабель увійшов 1 серпня 1997 року, де отримав назву «Судак» і бортовий номер U756. У 2000-х роках тривалий час судно знаходилось у відстої на території Стрілецької бухти Севастополя, хоч і у складі 18-го окремого дивізіону суден забезпечення. У 2014 році, захоплений російськими військами, тоді ж переданий Україні та перебазований в Очаків, де і знаходиться по сей день.

Висновки і Перспективи

Підсумовуючи, ми можемо з впевненістю сказати, що Військово-морські Сили України цілком і повністю втратили свій наливний танкерний флот. У свою чергу, з майбутнім визволенням Криму і введенням у склад Флоту новітніх кораблів постане нагальна потреба у будівництві нових допоміжних суден, серед яких своє місце займуть морські танкери. Ними можуть бути або судна власної розробки, або іноземні, вироблені по ліцензії, або передані списані зразки. Так чи інакше, цю нішу доведеться буде закривати, якщо ми хочемо, щоб наш флот міг без всіляких ризиків виходити за межі Чорного і Азовського морів.