Важливість стратегічного бачення та стратегічного планування в питаннях забезпечення обороноздатності країни

Одним із важливих елементів забезпечення майбутньої обороноздатності країни є потужний вітчизняний ВПК. Реалії життя показали, що розраховувати тільки на іноземну зброю не варто, з наступних причин:

1. Нам продають/надають не всю зброю, яка нам необхідна. Як приклад далекобійні ракети до HIMARS чи танки західного виробництва.

2. Нам можуть не продавати боєприпаси до вже наданої зброї. Наприклад Швейцарія з снарядами до Gepard. Але також ми повинні усвідомлювати, що ми критично залежимо від політичних розкладів в США, в питанні забезпечення такими важливими боєприпасами як ті ж ракети до HIMARS чи протирадіолокаційні ракети HARM. Як зміниться політична кон’юктура через пів року чи рік ми не знаємо, але від неї залежні.

3. Іноземні ВПК працюють в т.ч. на експорт. І їхні підприємства вже мають зобов’язання по раніше укладеним контрактам. Що ускладнює отримання нами зброї від них тут і зараз. Крім того, не варто забувати, що кожен продукт має свій виробничий цикл, який потрібно враховувати. Чим складніший продукт, тим довший цикл.

4. Інші країни створюють зброю під свої потреби, які можуть різнитися з потребами України. Наприклад, інша країна може мати САУ яка буде дуже точно, швидко і далеко вистрілювати 5 снарядів. Що буде цілком достатньо для того, щоб розбивати загони тубільців з АК десь в горах Афганістану. Але ця САУ буде виходити з ладу, при веденні постійного артилерійського вогню, що необхідно для нашого театру дій.

Вище наведені фактори, розбивають ілюзії деяких українців стосовно того, що коли буде гаряче, можна просто задонатити волонтерам, які куплять все що необхідно. Вони чи навіть Україна як держава, зможе купити тільки те, що буде на складах і тільки те, що нам дозволять купити. Плюс ще потрібно врахувати час який необхідний для доставки зброї та навчання персоналу.

Питання забезпеченості збройних сил важливими зразками озброєння в час Х, наявності необхідного боєкомплекту до неї, а також запасних частин на складах, навчання персоналу та ін. може забезпечити вітчизняний ВПК.

Але ми не зможемо побудувати ефективний ВПК без стратегічного підходу до його створення. Для чого саме він потрібен?

Почнемо з того, що Україна це небагата країна. Після війни з РФ у нас буде майже повністю знищено економіку і наші можливості по державним видаткам будуть набагато меншими ніж до вторгнення. Плюс потрібні будуть колосальні кошти на відновлення інфраструктури та житла. Плюс більшість громадян країни не хочуть платити податків. Відповідно державний бюджет невеликий, на оборону ще менший, а на дослідження, розробку та закупівлю нових видів озброєння буде зовсім малий. Тому ми повинні будемо ефективно розпоряджатися наявними коштами. Щоб зрозуміти, в даному контексті, сутність терміну “ефективний” розглянемо декілька прикладів.

В 2007 році Міністерство оборони Туреччини підписало угоду з компанією Otokar про створення турецького танку Altay. З тих пір пройшло 15 років, витрати на дослідження перевалили за 1 млрд дол США, а танк поки що не запущений в серійне виробництво. При тому, що вже потрачено коштів, на які можна було б закупити мінімум 200 танків західного виробництва (при середній ціні +/-5 млн дол США за одиницю). І це беручи до уваги тільки ті витрати, що озвучені у відкритих джерелах і не враховуючи інфляції за цей період.

Створення американської БМП Бредлі було дещо швидшим – перший прототип було зібрано у 1973 році, а прийнято на озброєння машину у 1981. Зате загальна вартість програми розробки склала 5,6 млрд дол США.

А от на створення американського розвідувально-ударного гелікоптера RAH-66 Команч було витрачено з 1991 року і до закриття програми у 2004 більше 8 млрд дол США. Що найцікавіше – програму було закрито не через проблеми з виробом, а через те, що саму концепцію розвідувального гелікоптера було визнано застарілою (починалася ера безпілотної авіації). Тобто -8 млрд дол США тільки через неправильне прогнозування майбутнього військовими США.

Про що все це говорить?

Виробництво будь-якої нової зброї складається з декількох етапів. Які умовно можна розділити на науково-дослідні розробки, виробництво та тестування перспективних екземплярів, прийняття зброї на озброєння, випуск невеликої першосерійної партії зброї, опрацювання зауважень від експлуатації зброї у військах та запуск другої, відносно досконалої серії у виробництво.

Шлях, який проходить зброя від креслень до готовності до випуску першої серії може тривати десять і більше років і коштувати сотні мільйонів або мільярди доларів.

В Україні була прийнята практика коли державне фінансування розмазувалося на багато проектів. Але це не правильна практика. Оскільки якщо ви два десятки проектів профінансуєте на 10%, на фініші ви отримаєте 0 по всім проектам.

Тому потрібно визначити пріоритетні напрямки оборони, в які держава повинна вкладати кошти. Це може бути бронетанковий напрямок. Але ми повинні проаналізувати актуальність теоретичних напрацювань, що ми маємо та порівняти їх з реальними можливостями економіки до масштабного виробництва продукції. Або ракетна програма з таким самим підходом. Але, наприклад, в тактичну авіацію вкладатися не варто взагалі, оскільки ні конструкторської ні виробничої бази ми ніколи не мали. Більш того, сучасна авіація настільки дороге задоволення, що створення “національного” винищувача можуть собі дозволити лічені країни. При цьому, мова про “замкнутий цикл” (яким у нас дуже люблять вихвалятися) не йдеться навіть при виробництві F-35.

Ще один важливий елемент в побудові ефективного ВПК – це послідовність. Розробка зброї займає 5-10 і більше років. Ми повинні мати довгострокову програму розвитку ВПК, що включатиме в себе в т.ч. зобов’язання держави по фінансуванню розробок та закупівлі тої чи іншої техніки в довгостроковій перспективі. Ці фінансові зобов’язання повинні послідовно рік за роком виконуватися не залежно від зміни влади. Тобто фактично, така програма повинна бути спільним дітищем як влади так і опозиції і не повинна бути предметом політичних торгів. Без стабільного державного фінансування ми не створимо сучасних зразків зброї, іноземні партнери ж навряд наступні 10-15 років стануть вкладатися у довгострокові розробки вітчизняного ВПК.