Військова присутність Китаю та Російської Федерації у різних точках земної кулі

Сучасна геополітична ситуація у світі дає нам чітке зображення наявності нового формату між блокового протистояння на військово-політичній арені, військова агресія Російської Федерації по відношенню до нашої держави на Сході України, та окупація, а згодом і анексія Криму на думку багатьох спеціалістів стала своєрідним каталізатором до створення нової реальності зовнішніх відносин, яка отримала символічну назву Нова Холодна війна або Холодна війна 2.0.

Сторонами нової військово-політичної кризи з одного боку виступають країни члени блоку НАТО, на чолі з США, а з іншого боку Російська Федерація, яка останнім часом дуже зблизилася з Китайською Народною Республікою.

Для укріплення своїх позицій на політичній арені і Росія і Китай хочуть мати постійні місця дислокації своїх збройних сил за територією власних держав, простими словами для того, щоб або дестабілізовувати регіони, або для надання захисту своїм глобальним проектам та інтересам які є наявними у різних точках світу.

Тому, треба акцентувати увагу не тільки на офіційні причини створення в тій чи іншій країні воєнних об’єктів, але і на ті чинники про які сторони дипломатичну замовчують.

Китайська Народна Республіка до 2017 року не мала постійних військових баз за межами своєї держави, про те ситуація докорінно змінюється протягом останніх декількох років, причинами цих змін стали 2 ключових фактори, по-перше це прийняття нової стратегії військової поведінки держави, а саме стратегії збільшення військової присутності держави у ключових точках світу, при чому на постійній основі.

А другим фактором виступає поки, що фантастична ідея Китаю створити так званий новий «шовковий шлях», тобто налагоджену систему автомобільних доріг, залізничного сполучення, морських шляхів та трубопроводів через Європу, Африку та Азію, які би напряму з’єднували ці континенти з Китаєм. Китай би оперативно отримував енергоресурси, а у відповідь відправляв товари свого виробництва, через новостворені ринки збуту.

Перший раз ця ідея була викладена очільником держави у 2013 році, а у 2017 році у Пекіні був проведений міжнародний саміт «Один пояс-один шлях», учасниками були 28 країн світу.
Виходячи з вищевикладених факторів можна стверджувати, що рішення про створення військових баз за межами країни має прямий зв’язок з економічними та стратегічними нововведеннями в політиці Китайської республіки.

Початком реалізації ідеї щодо посилення своєї військової присутності у світі було створення першої зарубіжної постійної військової-морської бази у Джибуті, на березі Червоного моря, якщо точніше то у районі Баб-ель-Мандебської протоки, яка з’єднує Червоне море та Аденську затоку, саме через Баб-ель-Мандебську протоку кожного дня проходить близько 3.5-4 млн. барелів сирої нафти ( через дану протоку нафта з країн Перської затоки транспортується до Європи).

За останні роки Китай дуже зміцнив свої позиції на Африканському континенті, за допомогою економічного важеля впливу на менш розвинені африканські країни, в ситуації з Джибуті окрім можливості виходу до Червоного моря Китай спокусився тим, що за допомогою портів даної країни можна займатися вивозом корисних копалин з сусідніх країн, як наприклад з Ефіопії, яка має досить значні нафтові та газові ресурси.

І тому ще у 2016 році Китай майже самостійно закінчив будівництво залізничного шляху Аддис-Абеба-Джибуті, також за ініціативи та безпосереднього фінансування КНР була створена зона вільної торгівлі в Джибуті.

Стратегічний бік цієї угоди для КНР виступає у вигляді наявності свого військового об’єкта в вкрай важливому регіону, таким чином змінивши вже традиційний розклад сил де США мала монопольне становище (США має на території Джибуті свою найбільшу постійну діючу воєнну базу, із тих,що знаходяться за кордоном США, також наявні військових об’єкти інших країн членів блоку НАТО: Франції, Іспанії та Німеччини), а також використання бази за потреб як опорного пункту свого флоту в акваторії Червоного моря.

Тобто ми можемо побачити як економічну вигоду так і стратегічну позитивну рису для КНР, після збудування воєнного об’єкта саме цій точці світу.

Що стосується самого воєнного об’єкта то ще у 2017 році США за допомогою розвідувальних супутників з’ясували, що військова-морська база Китаю має близько 23 тисяч квадратних метрів підземної території, якої офіційно не існує, відразу декілька підземних рівнів. Після проведення реконструкції у 2020 році даний об’єкт в стані приймати на обслуговування навіть китайські авіаносці.

А за офіційними даними які були оприлюднені КНР даний об’єкт може вміщувати до 10000 тисяч осіб, тобто виходить дуже вагома цифра, яка за потреби може оперативно перекинутись у регіон.
Наступною державою де скоріш всього буде також збудована військова база Китаю виступає Таджикистан, ця інформація з’явилася виходячи з щорічного звіту Пентагону у Конгресі США за 2020 рік, хоча Міністерство іноземних справ Таджикистану оперативно спростували цю інформацію, не можна буди до кінця впевненим в цьому.

Оскільки саме Китай є основним економічним партнером Таджикистану, з 2013 року має статус стратегічного партнеру, а левова частина зовнішнього боргу держави приходиться саме на Китай, у 2020 році сума дійшла до показника у 1 млрд. 133,4 млн. доларів, входячи з економічної сторони відносин є точки зору, що Таджикистан не зможе і далі опиратися бажанню КНР збудувати свій воєнний об’єкт, тим паче що за даними газети Washington Post на території Таджикистану вже є таємний воєнний об’єкт, що знаходиться під управлінням Китаю, з кількома сотнями військовослужбовців армії КНР, об’єкт знаходиться в Горно-Бадахшанській області, а дана область безпосередньо межує з Синьцзян-Уйгурським регіоном Китаю, регіоном де проживає мусульманське населення КНР, а з іншого боку з Афганістаном, і таким чином цілком логічно підіймається питання можливості проникнення ісламського радикалізму на територію КНР, тим паче ситуація у регіоні дуже не стабільна.

Наявність воєнного об’єкта Китаю в даній країні продиктовується перш за все тісними економічними стосунками (в тому числі в проекті «Шовковий шлях»), та встановленням їх безпеки, а також стратегічними цілями які були викладені в попередньому абзаці.

Якщо подивися в цій площині на Російську Федерацію то можна сказати, що тут ситуація набагато більш глобальна на напружена, це викликано багаторічною політикою військової присутності Росії майже на кожному континенті світу, чи у виді діючих збройних сил, чи за допомогою прокремлівських найманців, з приватних військових компаній.

Вважаю, що деталізувати треба перелік офіційних військових баз та військових об’єктів які знаходяться безпосередньо за межами території Російської Федерації.

Перш ніж почати детальний опис конкретних об’єктів треба трохи вдатися до історичної ретроспективи, та загострити увагу на підписані Росією у 1992 році договору про колективну безпеку (Ташкентський договір), з країнами які мають кордони з РФ, та знаходяться під її впливом, підписантами договору виступають Росія, Казахстан, Білорусь, Вірменія, Таджикистан та Киргизька республіка.

Офіційна мета договору це створення загальними зусиллями дієвого механізму попередження та знешкодження загроз військово-політичного характеру у регіоні, в тому числі боротьба з тероризмом, а створення у 2009 році «Колективних сил оперативного реагування» дало цілком легальну причину Російській Федерації мати свої постійні бойові підрозділи та воєнні об’єкти на територіях незалежних держав (а точніше не виводити їх звідти, оскільки дані воєнні об’єкти та в/ч знаходяться там ще з часів СРСР).

Першим військовим об’єктом на території іноземної держави виступає 43 вузол зв’язку військово-морського флоту РФ (Вілейка), який знаходиться у Мінській області Білоруської республіки, і займається тим, що забезпечує контакт між головним штабом ВМФ РФ з одного боку та атомним підводним флотом, який знаходиться в районах Атлантичного, Індійського та частково Тихого океану. Крім цього вузол безпосередньо займається веденням радіотехнічної та радіолокаційної розвідки.
За відкритим даними кількість військовослужбовців становить близько 350 офіцерів та мічманів ВМВ РФ.

Наступним об’єктом збройних сил Російської Федерації на території Білорусі є радіолокаційна станція (РЛС) «Волга», яка знаходиться під містом Барановичі, і є об’єктом який покликаний попереджувати про ракетний напад, а також метою роботи є пошук ракет, та космічних об’єктів на відстані 4800 км. Дана РЛС також займається відстеженням підводних човнів НАТО в Північній Атлантиці.
Отримана інформація безпосередньо передається у 820 центр попередження ракетного нападу (Московська обл.).

І перший і другий об’єкт мають виключне військово-стратегічне значення для Російської Федерації.
Міждержавний договір на основі якого Російська Федерація використовує дані об’єкти був підписаний 6 січня 1995 року, а вступив в силу від 31 травня 1996 року, виходячи з положень договору Російська Федерація отримала у використання землю, будівлі даних об’єктів терміном на 25 років.

Тобто термін договору скоро скінчиться, але на мою думку він буде пролонгований, ще мінімум на декілька десятків років.

Наступним регіоном військової напруги виступає Придністровська Молдавська Республіка (ПМР), у місті Тирасполі знаходиться Оперативна група російських військ, за даними на 2015 рік у складі 2 окремих мотострілкових батальйонів (82 окремого гвардійського мотострілкового батальйоні та 113 окремого гвардійського мотострілкового батальйону), а також батальйон охорони та обслуговування.

І хоча Генасамблея ООН схвалила резолюцію про виведення військ з території Молдови у МЗС ПМР наголошують, що виведення не буде і російський контингент виконує виключно миротворчі дії.
Якщо виходити з актуальної ситуації у Молдавії, а саме перемоги на президентських виборах Майї Санду, яка відразу заявила про курс на вступ до ЄС у майбутньому, та взагалі про закріплення європейської моделі змін в державі, можна зробити висновок, що РФ не виведе свої війська, які будуть відігравати свою дестабілізуючу роль, та намагатися спонукати діючий режим до лояльних перемовин та рішень по всім значущим питанням.

Наступною країною яка має на своїй території постійну військову російську присутність є вже знайомий нам Таджикистан, у самому центрі країни у місті Душанбе знаходиться 201-а військова база (201-а в/б), повна назва 201-а Гатчинська ордена Жукова двічі Краснознаменна військова база.
Окрім міста Душанбе окремі підрозділи вказаної частини знаходяться ще на території міста Бохтар.
Даний військовий об’єкт має глобальне військово-політичне значення, оскільки виконує роль об’єкту геополітичної присутності Росії у Центрально-азійському регіоні, а також якщо довіряти основній версії слугує щитом захисту Російської Федерації від незаконних потоків наркотиків та розповсюдження ісламського тероризму.

За відкритим даними на 2013 рік до складу входять 3 мотострілкові полки ЗС РФ (92-й мотострілковий полк, 191-й мотострілковий полк та 149-й гвардійський мотострілковий полк). За відкритими даними на 2018 рік загальна чисельність близько 7000 тисяч осіб.

Дуже цікавим є наступний військовий об’єкт який входить до складу Космічних військ РФ, мова йде про Оптично електронний комплекс «Окно», що знаходиться біля міста Нурек, у гірській місцевості Санглох, і виконує функції космічного контролю за допомогою телескопів, використовується для отримання інформації про космічний простір.

Ситуація в Киргизькій республіці майже ідентична до Таджикистану, тут знаходять військові об’єкти РФ, нібито для захисту самої Киргизької республіки, та допомоги їй в боротьбі проти тероризму, екстремізму і т.д., про те є і менш офіційні причини дислокування Російською Федерацією тут своїх в\ч.
Новий виток військово-політичних відносин між Росією та Киргизькою республікою почався на початку ХХІ століття, в ці роки на киргизьку територію почали проникати представники терористичних ісламських рухів, і діюча державна влада не мала досвіду боротьби з ними.

Саме тоді в 2001 році в Бішкеку був відкритий місцевий штаб Антитерористичного центру СНГ, офіційна штаб-квартира якого звісно знаходиться в Москві, та повністю куруються звідти, в тому числі стосовно збору та обробки інформації про сучасний стан ісламського радикалізму у регіоні.

В 2003 році був створений воєнний аеродром «Кант», в 20 км від Бішкеку, який покликаний нібито здійснювати захист регіону згідно норм Ташкентського договору, в рамках колективних сил оперативного реагування.

За відкритими даними на даному воєнному об’єкті постійно перебуває 500 російських офіцерів та контрактників, а також базуються штурмовики Су-25 та вертольоти Мі-8.

Окрім цього на території Киргизії також знаходяться 954-а випробувальна база протикорабельного озброєння ВМФ РФ, 338-й вузол зв’язку ВМФ РФ (який здійснює безпосередній зв’язок Головного штабу військово-морських сил РФ з кораблями у Тихому та Індійському океанах), та 1-а автоматична сейсмічна станція (яка проводить дослідження та моніторинг, а інформація використовується для розробки проектів випробувань ядерної зброї).

Не мало важливим фактором постійної присутності РФ у країні виступає економічний фактор, економічні відносини між двома країнами у 2020 році дійшли до цифри у близько 2 млрд. доларів загального товарного обороту.

Також, треба зазначити деякий історичний факт, а саме те, що з 2001 по 2014 роки на території Киргизстану знаходилася воєнна авіаційна база блоку НАТО, спочатку з 2001-2010 вона знаходилася у підпорядкуванні міжнародної антитерористичної організації (під час активних бойових дій в Афганістані), а з 2010 по 2014 роки була авіаційною базою ВВС США, можливо це також стало однією з причин створення свого воєнного об’єкт РФ у регіоні.

Оскільки в останній час Туреччина почала приділяти багато уваги на посилення культурно-економічних відносин з Киргизією, які базується на спільних елементах віри (ісламу сунітського толку) та загальних засадах спільної тюркської культури можна зробити припущення, що військова присутність РФ в країні не припиниться, а з часом тільки збільшиться, для стримування свого всеохоплюючого впливу на внутрішню та зовнішню політики Киргизії.

Не мало важливим, або навіть можна сказати найбільш актуальним для зовнішньої політики РФ на даний момент виступає регіон Близького Сходу, а якщо точніше Сирія, до початку своєї активної участі у бойових діях на боці режиму Башара Асада Російська Федерація мала всього один свій воєнний об’єкт на даній території, а саме 720-й пункт матеріально-технічного забезпечення ВМФ РФ, в Тартусі, за офіційними даними нібито маючи постійного особового складу не більше 10-13 осіб, до 2015 року ця база була єдиним об’єктом РФ на Близькому Сході та Середземному морі.

Після початку бойових дій РФ у Сирії, на середину 2015 року за даними представленими газетою «Комерсант» на базі знаходилося близько 1700 осіб, включаючи підрозділи морської піхоти які були оперативно відправлені нібито просто для охорони об’єкта.

У 2017 році було підписано нову угоду між урядами країн про продовження терміном на 49 років використання РФ пункту у Тартусі.

У 2015 році за офіційною версією за проханням Сирії було підписано угоду про створення військової авіаційної бази РФ на території аеродрому «Хмеймім», на територію бази оперативно перекинулись досить вагомі авіаційні сили РФ, починаючи від винищувачів СУ-30 та бомбардувальників СУ-24 та СУ-34 та закінчуючи транспортною авіацією.

А вже у 2017 році РФ майже в односторонньому порядку прийняло рішення про постійне використання даної бази, навіть після громадянської війни в Сирії, звісно якщо вона закінчиться на користь Асада.
Причинами військової присутності РФ у державі Сирії по-перше виступає стратегічний бік, який склався історично, ще починаючи з 50 років ХХ століття коли Сирія відмовилася вступати до створеного за ініціативи США та Франції Багдатського пакту, який виступав як контрольований заходом антирадянський блок на Близькому Сході, почалося її зближення з СРСР, та тотальна всебічна підтримка з боку СРСР.

Ключову роль у зближені спочатку з СРСР, а потім з Росією зіграв Хафез аль-Асад, який зробив РФ головним своїм військово-політичним партнером.

Крім того, якби Російська Федерація не надала підтримку то тоді позиції США та Туреччини тільки би укріпилися у регіоні, та може навіть призвели до повалення прокремлівського режиму Башара аль-Асада, з яким РФ щорічно до війни мала товарооборот не менше ніж на 500 млн. доларів.

На даному етапі Сирія залишається єдиною державою на території Близького Сходу яка є більш-менш контрольованою Російською Федерацією.

Цікава ситуація стосовно майбутньої військової присутності РФ на Африканському континенті склалася в останні часи, президент Російської Федерації нещодавно підписав угоду з президентом Судану про створення пункту матеріально-технічного обслуговування на березі Червоного моря, досить близько від Суецького каналу.

Постійний особовий склад не буде перевищувати 300 осіб, а також не більше 4 кораблів ВМФ РФ одночасно.

Цей пункт має як політичне так і військово-стратегічне значення, починаючи з того, що Суецький канал та Червоне море це стратегічна торгова артерія не тільки даного регіону, а всього світу взагалі, наявність аналогічних баз країн НАТО та Китаю в Джибуті це підтверджують, а закінчуючи, що таким чином РФ вперше абсолютно офіційно закріпилося на африканському континенті, а якщо подивитися на останній досвід присутності військових та найманців РФ в Мозамбіку та ЦАР можна сказати, що Африка почала входити до сфери стратегічних інтересів Кремля.