fbpx

Як формується українська галузь далекобійних ударних дронів?

БпА (Безпілотні апарати) Війна з Росією Україна

Давайте трохи про “шибки” і в принципі про формування галузі Deep Strike UAV в Україні. Почну з того, що безпілотники – це дорого.

Як би ви не хотіли оцінити той самий “Shahed-136” в 7 або 20 тисяч доларів, реальна його вартість буде набагато вищою.

Будь що коштує не стільки, скільки коштують його складові. Воно коштує стільки, скільки за нього заплатять при купівлі. На фінальну вартість впливають сотні чинників, одне й те саме може коштувати по-різному в різних місцях і умовах, це все ми доволі добре знаємо, так?

Цифри вартості Shahed для ворога можете прочитати у нещодавній статті “Мілітарного”, там дуже цікаво все.

«Дитяча праця, золото та іранські запчастини: як влаштований російський завод “шахедів”?»

Загалом ворог витратив тільки на цей проект суму більшу за ту, що в Україні виділялася за цей час на всі закупівлі БпЛА для ЗСУ. Чому так? Тому що це так працює. Ви інвестуєте велику суму грошей в те, щоб розбудувати великі потужності, а за певний час отримуєте здешевшення. Проте суми, які треба інвестувати в світі БпЛА, інколи перевищують можливості окремих країн.

Цікаво, що лише ліцензія, за даними в статі, коштувала ворогу близько 400 млн доларів, або 15,4 млрд грн. Я не знаю, скільки коштує Ірану такий безпілотник суто по вартості запчастин та амортизації супутніх витрат. Проте, як я казав, вартість виробу не складається лише з цього.

Я не знаю, чи могла б Україна виділити подібні кошти на закупівлю ліцензії та будівництво заводу з подібними потужностями. Але я точно знаю, що такий завод в Україні не прожив би довго, оскільки ворог має всі можливості його знищення в будь-якій точці країни. Це все передумови, які варто враховувати. Тим не менше, багато ентузіастів в Україні обдумували та шукали фінансування ще задовго до перших шахедів, завітавших в Україну.

Цех зі збирання баражуючих боєприпасів «Герань» (Shahed) у Росії. 2024 рік. Фото: SolovievLive

Фінансування – завжди проблема. Розробляти безпілотники це дорого. Які б тести ви не проводили, навіть якщо ви маєте можливість обдутися в аеродинамічній трубі, реальну поведінку авіоніки в бойових умовах передбачити неможливо. У великих моделей – великі проблеми.

Злетіти – найперша проблема. Задати безпілотнику достатній імпульс, щоб він відірвався від землі – це складно, і багато таких літаків розбивалося через десятки різноманітних проблем з шасі, катапультами, налаштуваннями автопілоту. Ще складно виявити, в чому саме проблема.

При критичній проблемі літак падає і пошкоджується так, що ідентифікувати початкову причину падіння майже неможливо. В певних випадках – може загорітися. І скоріше за все, мало що залишиться достатньо цілим, щоб перекинути в інший фюзеляж.

Критичних проблем може бути багато, частина з них виникають внаслідок економії на всьому – дешевші контакти, гірші з’єднання, погані перетворювачі напруги чи датчики, і так далі. Перший прототип обійдеться вам дуже дорого.

Звісно, садити величезний безпілотник-камікадзе не дуже логічно, але для розробки – необхідно. Тому ще треба продумати систему посадки. І робити її так, щоб потім її прибрати без суттєвих змін концепції. Вам доведеться запускати його десятки разів, щоб відтестувати той чи інший модуль. Доведеться вигадувати костилі для перетворення різних протоколів даних та зв’язки всієї авіоніки в одну систему.

І ще – доведеться займатися закупівлями. Купити все це не так просто, як здається. На певні компоненти є обмеження, певні продаються лише в одиничних екземплярах. Навіть замовлення проводів і контактів може стати проблемою на вашому шляху.

Потім – організаційні моменти. Доступ до повітряного простору та аеродромів або злітних смуг також буде проблемою.
Коли ваш прототип вже літає – вам треба зрозуміти, що він відповідає розрахованим характеристикам. Протестувати безпілотник, який має літати на сотні кілометрів, не так просто і займає багато часу. Вам доведеться кружляти в обмеженій ділянці повітряного простору годинами.

При цьому, якщо буде повітряна тривога, може бути таке, що доведеться переривати дослід і продовжувати все по її закінченню. Тому одразу беріть намета, запас їжі на кілька діб і сподівайтесь, що погода не підведе 🙂

Навіть після того, як ви це все пройшли і досягли в результаті 10 з 10 вдалих запусків та отримали необхідний час в повітрі + загальний пройдений шлях, у вас все ще є купа змінних, які неможливо врахувати. Одна з них – РЕБ.

Організувати випробування під РЕБом так, щоб це хоч приблизно було подібне до того, через що проходить БпЛА, що пролітає москвою – напевно, неможливо. Ви ніколи не знаєте, як він себе поведе в тих чи інших умовах і намагаєтесь передбачити всі.
Як щось не так – фідбеку не буде.

Протягом такого довгого шляху будуть зміни метео – тиску, температури, вітру, вологості. Може утворюватися конденсат, взимку обледеніння. Вам треба зробити так, щоб мінімізувати вплив цього всього на досягнення цілі. Про систему наведення, БЧ і запобіжники писати не буду.

Певно, я пропустив ще десятки важливих нюансів, але, сподіваюся, вже стає більш зрозуміло, що “розробити свій шахед з говна і палок” це далеко не сама проста задача навіть для вже досвідчених виробників БпЛА. Що ж відбулося в Україні?

За справу взялися десятки різних конструкторських бюро та окремих ентузіастів. Кожен йшов своїм шляхом, шукав фінансування різними засобами, проєктував. Паралельно йшла державна програма, проте не варто думати, що у держави було достатньо коштів, щоб фінансувати таку розробку.

Крім цього, державні структурні підприємства часто багато в чому обмежені законодавством, там, де приватне конструкторське бюро може пропетляти на горизонтальних зв’язках, держпідприємству часто доведеться проходити всі кола пекла. І тут мова не лише про закупівлі.

Кінцевих бенефіціарів таких засобів в структурі Сил Оборони не так багато – ГУР, СБУ, дехто ще. Багато коли, коли ми бачили якийсь БпЛА, збитий або упавший десь на території ворога – це могло бути бойове випробування, що завершилося невдало з причин, що описував вище.

Щоб почати дійсно серійну розробку, треба мати розуміння, що все працює, а досягнути його в умовах стількох обмежень – дуже складно. Проте, виробники народжували певну кількість засобів, а сили оборони досягали ними важливих результатів.
Наприклад, перекидання стратегічних бомбардувальників на дальні аеродроми, – заслуга наших перших діпстрайк дронів. І знову, на кожну вдалу атаку приходилась певна кількість невдалих, а масштаби вдалих залишали бажати кращого.

Якби тоді була б можливість запустити таку кількість БпЛА, як нещодавно полетіла на Морозовськ – ситуація для ворога була б значно гірше, еге ж. Але для цього треба пройти певну еволюцію, а вона була б значно складніше, якби час підльоту ракет до України лишався б тим, що й тоді.

Далеко не всі безпілотники, які були запущені, робилися в Україні. Частина – це адаптовані китайці з відповідною якістю.
Коли проводяться операції, безпілотники можуть застосовуватися комбіновано – щоб перенавантажити оборону противника, тому в одній операції може бути задійно багато різних виробів. Проте, вони різні по характеристиках, деякі з них (особливо, китайські) можуть втратити орієнтацію під дією РЕБ, або впасти через низьку якість. Деякі з них мають дуже низьку вагу б/ч, але все одно виконують функціонал повітряної мішені. Ще деякі запускаються з метою перевірки працездатності концепції.

Точно не варто плутати ці дрони з безпілотниками, які прилітали по Бєлгороду – це не діп страйк, це буквально фпв-камікадзе у формі літака, який спокійно може промахнутися при втраті керування.

Але повернемося до ППО. Основною складовою ППО для прикриття об’єктів у росіян є “Панцирь-С”. Їх часто використовують для того, щоб збивати бпла, що пройшли всі інші ешелони ППО, і часто від їх застосування страждають самі росіяни – в тому ж Бєлгороді постійно знаходять тубуси або фрагменти снарядів від них.

Безпілотник-камікадзе летить низько, і навіть якщо “Панцирь” його збиває, осколками може побити все внизу.

На жаль, ППО в рф дуже непогане. Де б ви не перетинали кордон рф з Україною, ви опинитеся одночасно в радіусі досяжності мінімум 2-3 засобів – С-300, Буків та Торів (інколи Панцирів). Чому так? Тому що це різні засоби ППО, призначені для збиття різних цілей, до того ж вони прикривають один одного. І це ми кажемо лише про кордон, а в глибині території ворога є ще десятки засобів.

Розташування дуже багатьох засобів вздовж кордону ми знаємо (хоча більшість з них мобільні і часто міняють позиції). Якби нам можна було б працювати туди західною зброєю – це б суттєво змінило картину. Але ж ні. Доводиться пробивати коридори дронами.

Запустити за раз можна обмежену кількість дронів, тому що запуск – це фізичний процес. Його треба організувати безпечно і таким чином, щоб дрони дійшли до цілі в певний час, підготовка до запуску кожного з дронів також займає певний час. Займатися цим цілодобово з однієї позиції теж не вийде. Для цього потрібно багато фахових людей, і нагадаю, що запуск дрона камікадзе – ризикована робота, недостатньо якісні зразки можуть вибухнути на старті або впасти на свої позиції, що також треба передбачати.

І як я вже писав раніше, у ворога дуже добре працює інформаційна ізоляція. Про пошкодження літаків на аеродромах ми часто можемо дізнатися лише з супутникової зйомки, а це далеко не універсальний засіб. Про ті чи інші пошкодження військових об’єктів ми знаємо далеко не завжди. Тому оцінити ефективність безпілотників складно навіть для тих, хто їх безпосередньо застосовує.

Росіяни вміють приховувати втрати і роблять все, щоб применшити українські досягнення на полі бою. Але навіть якщо з кількох десятків запущених безпілотників жоден не уразив ворожу ціль, це не значить, що все було даремно. Основна задача контрбатарейної боротьби для артилерії – це не ураження батареї противника, а заборона дії.

Так само і в нашій ситуації – якщо ми засипаємо аеродром противника відносно дешевими безпілотниками, навіть у випадку, коли жоден з них не наносить шкоди, ворогу вже доведеться міняти тактику. Базувати велику кількість літаків на таких аеродромах стає ризиковано. Застосування їх стає більш обережним, як наслідок – менш ефективним.

Цей текст я писав найперше для тих, хто знецінює українських виробників та воїнів, що застосовують їх вироби. Закінчу його так:
Україна пройшла величезний шлях в сфері Deep Strike UAV в умовах дефіциту засобів, фінансів та можливостей, і отримала різноманітний парк безпілотників, які здатні нанести стратегічних збитків ворогу. Велику роль в цьому зіграло громадянське суспільство – як залученням до розробки, так і збором грошей через волонтерські спільноти.

Ні, ми не вийшли на ту кількість і якість, що розбудував ворог у себе. Щоб вийти на це – потрібні гроші, люди, безпека. Але навіть в цих умовах ми намагаємося і демонструємо світові, що Україна може.

Дякую всім, хто донатив. А якщо сподобався текст – у “Повернись живим” є новий крутий проєкт з розбудови школи операторів БпЛА, долучайтесь!

БпА (Безпілотні апарати) Війна з Росією Україна