Німецька пропозиція для українських ВМС

Німеччина запропонувала Україні купити військові кораблі, виведені зі складу ВМС ФРН.

Про це повідомив представникам ЗМІ парламентський державний секретар федерального міністерства оборони Німеччини Крістіан Шмідт, який відвідав Україну з візитом наприкінці липня.

За його словами, питання купівлі Україною для своїх ВМС німецьких військових кораблів, які були в експлуатації, але зараз виводяться з бойового складу ВМС ФРН, буде обговорюватися на рівні військово-політичного керівництва двох країн найближчим часом.

Може йтися про фрегати, мінні тральщики, підводні човни, а також про співпрацю у виробництві й укомплектовуванні обладнанням корветів. Але наголошується, що  це поки що лише пропозиції.

“Реакція української сторони на них мені невідома”, – заявив Крістіан Шмідт.

Водночас він не уточнив кількість і вартість запропонованих Україні одиниць військово-морської техніки.

Наслідки скорочень

Пропозиція Німеччини не є несподіваною, якщо взяти до уваги її наміри позбутися зразків озброєння та військової техніки, виводячи їх з бойового складу Бундесверу. Останніми роками Берлін посилено “ріже” своє військо, скорочуючи чисельність особового складу і виводячи з бойового складу ОВТ. При цьому пріоритетом в плані підвищення боєготовності “того, що залишилося” визначені сухопутні війська, в яких, за заявами військового керівництва, катастрофічно бракує бронетехніки й ракетних озброєнь. Чисельність же особового складу і озброєння ВМС визнані надмірними.

Зокрема, з січня 2001 року почалося планове скорочення командувань районів базування ВМС і процес виведення з їх складу медико-санітарних підрозділів. У січні 2002 року розпочалося реформування з суттєвим скороченням структур командування флоту, а з січня 2010-го – структур забезпечення ВМС. Упродовж минулого року міноборони ФРН скоротило загальну чисельність ВМС (тільки підрозділи охорони територіальних вод скорочено на 70%) до 19 тис. військовослужбовців, утримуючи їх у складі п’яти основних структур – морської авіації, флотилій фрегатів, катерів, мінних тральщиків, підводних човнів. Окрім того, структура ВМС ФРН включає п’ять забезпечуючих командувань і командування системами управління ВМС, оргштатна структура яких також скорочується.

Але і цей десятирічний процес скорочень постійно зазнає змін відповідно до нових планів. Останній з них був озвучений у квітні 2010 року. Зокрема, у зв’язку зі зростанням державної заборгованості й дефіцитом бюджету міністр оборони Німеччини Карл-Теодор цу Гуттенберг заявив про майбутню хвилю скорочень у Бундесвері, завдяки чому міністерство оборони сподівається заощадити близько мільярда євро. Зокрема, він оголосив про підготовку великомасштабної реформи командних і управлінських структур Бундесверу,відзначивши, що занадто великий бюрократичний апарат вже не відповідає завданням сучасної армії та флоту. Також було заявлено про намір скоротити загальну чисельність збройних сил ще на 40 тисяч чоловік (зараз у Бундесвері служать та працюють 325 тис. військовослужбовців та 75 тис. цивільних).

Що стосується ОВТ, то на початку червня 2010 року ВМС Німеччини оголосили про зняття з озброєння раніше запланованого терміну 6 дизель-електричних підводних човнів (ДЕПЧ) проекту  U-206A, які надійшли на озброєння з 1973 по 1975 рр. Таким чином, одноразово зі складу ВМС ФРН було виведено більше половини підводного флоту, кількісний склад якого до цього становив 10 підводних човнів. Згідно із заявами керівництва ВМС, реформування здійснюється з метою підвищення оперативної готовності новіших чотирьох ДЕПЧ проекту U-212A (прийняті на озброєння з жовтня 2005-го по травень 2007 року), які залишаються у складі ВМС, і зниження експлуатаційних витрат.

Водночас ще у вересні 2006 року Федеральне відомство оборонних технологій і закупівель Німеччини для заміни застарілих ДЕПЧ U-206A підписало з консорціумом “ARGE U-212” угоду на поставку п’ятої і шостої ДЕПЧ U-212A (U35 і U36), які будуть побудовані за вдосконаленим проектом. Уведення їх до бойового складу заплановано на 2014-2015 рр., після чого чисельність підводних човнів у ВМС Німеччини зросте до шести.

А на початку липня цього року керівництво Бундесверу озвучило загальні плани скорочення ОВТ у бойовому складі своїх частин. Зокрема, як повідомило видання Тhе Local, велика частина скорочень стосуватиметься авіації, а також ВМС. Щодо останніх, то тут передбачається в найближчі терміни списати вісім фрегатів (йдеться про фрегати типу “Бремен”, які були розроблені в 1970-х роках німецькими суднобудівельними компаніями Blohm+Voss та ThyssenKrupp для боротьби з кораблями супроводу і підводними човнами супротивника, а також розроблені цими ж компаніями в 1980-х роках фрегати типу “Бранденбург”), десять корветів і 21 вертоліт Sea King, а замість чотирьох нових фрегатів F125 німецькі ВМС замовлять три.

Вочевидь, у випадку з пропозицією Україні купити кораблі, що були в експлуатації, може йтися про вказані підводні човни, фрегати та корвети. При цьому найстаріший фрегат типу “Бремен” надійшов до ВМС Німеччини у 1979 році, типу “Бранденбург” – у 1992-му (напевно, про виведення з бойового складу нових фрегатів типу “Саксонія” F219, перший з яких надійшов 2001 року, і “Брауншвейг” F260 2006-го року, не йдеться). Корвети ж побудовані 1982 року.

Привабливість потребує аналізу

Німецька пропозиція змушує замислитися. Адже для України з її військовим бюджетом останніх років непросто вести власні програми створення та запуску до серії зразків ОВТ для потреб власних Збройних Сил. Причина загальновідома –  хронічне недофінансування. Градація витрат на розвиток ОВТ у ЗС України останніми роками виглядала так. У 2006 році Міноборони отримало на розвиток озброєння і військової техніки 287,2 млн гривень, у 2007 році – 682 млн (із запланованих 1 млрд 135 млн грн).

Ці витрати в Міноборони і Генштабі називали вкрай недостатніми, але 2008 року оборонне відомство для закупівлі нової техніки і озброєння отримало 437 млн грн при визначеній потребі в    1 млрд грн. У 2009 році на ці цілі військові отримали взагалі лише 113 мільйонів. За світовими цінами на озброєння це – дрібниці, особливо якщо говорити про практично найдорожчу військово-морську техніку (“середньостатистичний” корвет на світовому ринку коштує від 150 млн євро, французький вертольотоносець проекту “Містраль” – близько 500 млн євро, не найдорожчий російський фрегат проекту 22350 – понад 300 млн євро).

Тож, з одного боку, закупити ті зразки ОВТ, яких бракує, за ціною в кілька разів меншою, ніж на нові (бо йдеться про кораблі, які були в експлуатації),- досить приваблива справа. З іншого – виникає запитання: а як бути з власною програмою українського корвета? Адже, як відомо, на Чорноморському суднобудівельному заводі восени цього року відбулася урочиста закладка оснащення для споруди головного корабля, й попри кризу є надія, що ця програма не без проблем, але все ж таки виконуватиметься.

Якщо говорити про кошти, то, безумовно, вигідніше купити 3-5 німецьких кораблів за ті ж кошти, в які обійдеться один український корвет (проектна вартість головного українського корвета – 250 млн євро, серійного – 200-210 млн). При цьому пам’ятаймо, що український корабель поєднує якості корвета (корабля прибережної зони) і фрегата (здатного діяти в океанській зоні).

Конструктори заявляють, що їм вдалося укомплектувати озброєнням фрегата корабель водотоннажністю в 2 500 тонн (трохи більший за “стандартний” корвет). Робилося це, як відомо, не від доброго життя, а як спроба заощадити на паралельному фінансуванні програми корвета і фрегата. Тому пропозиція Німеччини придбати “класичні” кораблі виглядає слушною. Та якщо говорити про інтереси українських суднобудівельників, то навряд чи її варто сприймати схвально без глибокого аналізу того, які наслідки можуть бути для цілої української стратегічної галузі промисловості, що ризикує залишитися без замовлень.

Є у німецької пропозиції й ще один бік. Не забуваймо, що закупівля ОВТ – це лише перший крок у прив’язці Збройних Сил до іноземних виробників. Поточний ремонт і технічне обслуговування (а йдеться не про нові зразки), навчання персоналу, модернізація – все це вимагає звернень до виробника даного зразка ОВТ, а значить, постійних контрактів з ним. Тобто це – гроші, які в обхід власного ОПК скеровуються до чужої кишені. Хоча передбачити участь в обслуговуванні, ремонті та модернізації власних суднобудівельників означає врахувати й власні інтереси.

До того ж, українські експерти відзначають, що за німецьку пропозицію Україна не обов’язково повинна платити “живими” грошима з і без того невеличкого військового бюджету. Адже щодо подібних контрактів у світі загальноприйняті й інші форми взаєморозрахунків. Наприклад, на думку вітчизняних фахівців, Україна може розплатитися з Німеччиною продукцією українського авіабудування, яка цікавить німців, – зокрема, літаками “АН”. А такі варіанти, зрозуміло, вигідні українському війську.

У пошуках балансу інтересів

Говорячи про німецьку пропозицію та інтереси українського суднобудування, варто насамперед визначити, скільки і чого українським ВМС взагалі потрібно для виконання завдань за призначенням у повному обсязі. Експерти, зокрема директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський, цілком логічно зауважують, що точно оцінити потребу ВМС України в кораблях того чи іншого типу можна буде лише після завершення нинішнього оборонного огляду” в ході якого буде розроблено перспективний обрис Збройних Сил України, виходячи із завдань, які вони повинні виконувати, і фінансових можливостей держави.

Проте вже зараз українські військові аналітики стверджують, що для виконання поточних завдань ВМС повинні мати у своєму складі кілька фрегатів (для виконання завдань в океанській зоні, наприклад, для участі в антитерористичних операціях чи у боротьбі з піратами, що Україна задекларувала як завдання для себе), десяток-півтора корветів (для оборони прибережної зони та виконання інших завдань у територіальних водах держави чи поблизу них), кілька підводних човнів та судна забезпечення. Кількість кораблів цих типів має визначити нинішній оборонний огляд.

При цьому, як ми зауважили, потребу ВМС у корветах та фрегатах Україна спроможна задовольнити силами своєї суднобудівельної галузі. Але, наприклад, підводні човни у нас ніколи не будували. Тож у цьому випадку німецька пропозиція цілком має право на зацікавленість з української сторони. Особливо враховуючи хворобливість питання створення нарешті у складі ВМС ЗС України повноцінного підводного флоту.

До речі, німецька пропозиція стосовно ДЕПЧ давно цікавить й інших потенційних покупців. Так, ще наприкінці 1990-х років питання закупівлі п’яти ДЕПЧ U-206 при виведенні їх зі складу ВМС Німеччини розглядала Індонезія. У 2005 році переговори про можливий продаж 4 ДЕПЧ велися з оборонним відомством Єгипту, а на початку поточного року про намір придбати підводні човни U-206A, що були в експлуатації, заявив Таїланд. Тому в цьому разі, вочевидь, варто діяти без зайвих роздумів.

Взагалі ж історія з німецькою пропозицією змушує поглянути на проблему в глобальному, так би мовити, аспекті. Вочевидь, ЗС України й надалі доведеться неодноразово розглядати питання щодо закупівлі ОВТ іноземного виробництва. Але головним питанням при цьому є врахування одночасно інтересів обороноздатності держави, її фінансових можливостей та інтересів власної “оборонки”. І знайти між ними баланс – справа часто дуже непроста.

Дмитро ТИМЧУК

“Народна армія”