Друг, що озброюється

Україну відвідав з офіційним візитом президент Азербайджану Ільхам Алієв. Чиновники двох країн відмовилися деталізувати інформацію про проекти військово-технічного сектору, що обговорювалися в ході візиту. Україна вкрай зацікавлена в подальшій військово-промислової дружбу з Азербайджаном, хоча збройову дорогу Києву вже прагнуть перейти постачальники та компанії з Ізраїлю, Південної Кореї і Південної Африки. Так що один з небагатьох козирів Києва в конкурентній боротьбі з іншими – кріпити особисту президентську дружбу.

За оцінками Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння, Азербайджан є одним з найбільших збройових партнерів України на просторі СНД. На реалізацію оборонно-промислових програм з цією країною припадає близько 7% від загального обсягу експорту зброї Україною за підсумками 2009 року. Військовий ринок Азербайджану – бурхливо зростаючий і, що найголовніше, платоспроможний. Баку оплачує військові поставки без зволікань. Крім того, за п’ять останніх років оборонний бюджет для 67-тисячної армії Азербайджану істотно виріс. На 2010 рік фінансування збройних сил цієї країни визначено на рівні $ 1,504 млрд. Для порівняння, оборонний бюджет України на 2010-й при 200-тисячної армії – майже в два разі менше, ніж у Азербайджану.

Військова дружба почалася в 1995 році, коли після початку військового конфлікту між Азербайджаном і Вірменією через Нагірний Карабах Київ відгукнувся на прохання Баку і здійснив ряд постачань важкої військової техніки, зокрема танків, в цю країну. Вірменія ж традиційно спирається на військову допомогу з боку Росії.

Гонка озброєнь

Після того як противники погодилися на підписання угоди про припинення вогню, яке вступило в силу 12 травня 1994 року, в Закавказзі йде регіональна «холодна війна». Ситуація навколо Нагірного Карбаха юридично залишається невирішеною. Тактичну перевагу з військової точки зору має Вірменія. Захопивши ряд районів Азербайджану, вірмени забезпечили безперешкодний зв’язок між НКР і Вірменією: прикрили північний напрям встановленням контролю над основними шляхами через Муровдаг; забезпечили південний напрямок виходом до іранського кордону; отримали можливість розгорнути на східному напрямку ланцюг опорних пунктів на панівних висотах, прикритих рівнинною смугою забезпечення ; отримали контроль над важливим транспортним вузлом – Агдам і  дорогою Мардакерт-Агдам-Мартуні-Фізулі. Таке накреслення кордонів забезпечує вірменським силам стійкість у разі відновлення бойових дій. Проблемою є лише те, що реальних шансів на правове закріплення за собою цієї території у них практично немає. Не йдучи на поступки в даному питанні, вірменська сторона прирікає себе на невизначено довге перебування в підвішеному стані в умовах відсутності міжнародної легалізації свого контролю над Карабахом і на перманентну гонку озброєнь з Азербайджаном при неспівставних економічних ресурсах.

Вже зараз позиційна перевага вірмен в деякій мірі знецінюється в міру переходу азербайджанської армії на якісно інший рівень завдяки здійснюваним останнім часом закупівлям далекобійних ракетних і артилерійських систем. Серед них – ракетні комплекси «Точка-У», РСЗВ «Смерч» і «Lynx», 203-мм самохідні гармати 2С7 «Піон». Ці озброєння здатні вражати цілі глибоко в тилу вірменських позицій, у тому числі малорухомі системи вірменської ППО. Роль далекобійних артилерійських систем азербайджанської армії може зрости у разі організації їх успішної взаємодії з закупленими Азербайджаном в Ізраїлі безпілотними літальними апаратами. Але це розклад власне азербайджанський. А для української «оборонки» ця країна важлива і в силу ряду інших причин.

Спочатку Баку, потім – Київ

Перша – це ресурси, яких від рідного Міноборони просто не дочекаєшся. Друга причина інтересу вітчизняних промисловців до Азербайджану – його армія, яка виступає полігоном, на якому ідеї українських зброярів знаходять практичне втілення. Вже стало мало не правилом, що спочатку зразки озброєнь модернізуються або створюються під замовлення Азербайджану, а потім ця техніка знаходить місце в бойовому строю армії України. Так, саме для Азербайджану в 2006-2007 роках Україна виконала контракт на поставку 14 літаків МіГ-29, а також запчастин і озброєння до них. Контракт цікавий тим, що вперше наша країна експортувала МіГ-29 вже як модернізовані винищувачі, причому без залучення до робіт російської сторони. Після чого Львівський державний авіаційний ремонтний завод розпочав модернізацію МіГ-29 вже для ЗС України. Правда, для рідної авіації поки готові лише дві машини. Також Азербайджан придбав новий український авіаційний тренажер для МіГ-29, який лише минулого року був поставлений на озброєння вітчизняної армії. Зараз ПАР і Україною продовжують роботу над спільною програмою з модернізації ударних вертольотів Мі-24 для ЗС Азербайджану. Перші вдосконалені Мі-24 були продемонстровані Баку в червні 2010-го. Вертольоти, що отримали позначення Мі-24G («G» – Gecæ, по-азербайджанські «нічний»), були модернізовані південноафриканською компанією Advanced Technologies and Engineering, Конотопським авіаремонтним заводом «Авіакон» та підприємством Державне Київське конструкторське бюро “Луч”. Основою для удосконалення став розроблений південноафриканською компанією пакет модернізації Мі-24 Super Hind Mk.4. Компактна гіростабілізована електронно-оптична система пошуку цілі й спостереження, створена підрозділом Denel, встановлена в носовій частині для забезпечення можливості виконання завдань в нічний час доби і в складних метеоумовах. Основною ударною силою вертольота Мі-24G став новий протитанковий РК «Бар’єр-В», розроблений українським ДержККБ «Луч».

Ймовірно, Азербайджан є першим експортним замовником даного комплексу. Не виключено, що Міноборони України також зацікавить можливість співпраці з ПАР для модернізації вертольотів вже вітчизняних Мі-24 – з урахуванням досвіду «Авіакон» і ДержККБ «Луч». Тим більше що варіант Мі-24G вже пройшов випробування з пусками керованого озброєння і довів свою ефективність на практиці. Президент Азербайджану, Верховний головнокомандувач Ільхам Алієв ознайомився з модернізованим вертольотом Мі-24G 24 червня 2010, коли в Азербайджанській Республіці проходили великомасштабні оперативно-тактичні навчання. Подейкують, що Ільхаму Алієву такий універсальний вертоліт сподобався. Але важливо й інше. Крім придбання озброєнь за кордоном, Азербайджан прагне налагодити і власний військово-промисловий комплекс, створено Міністерство оборонної промисловості. За даними цього відомства, обсяг продукції військового значення в 2009 році виріс в три рази в порівнянні з 2008-м. В Азербайджані виробляють стрілецьку зброю, міномети, снаряди і патрони і броньованаутехніку. У 2009-му в кооперації з південноафриканською компанією Paramount Group в Азербайджані розпочалося виробництво бронеавтомобілів Marauder і Matador. Поки головний партнер Баку у військовій сфері – це Туреччина. У 2009 році азербайджанське підприємство Iqlim і турецька компанія Roketsan уклали угоду про спільне виробництво багатоствольних ракетних установок калібру 107 і 122 мм. У перспективі азербайджанські власті мають намір налагодити виробництво турецьких танків, ізраїльських бронетранспортерів і власних безпілотних літальних апаратів. Якщо це станеться, то частка України в збройовому імпорті Азербайджану істотно скоротиться. Чи зможе дружба президентів України та Азербайджану зберегти збройовий ринок для Києва – питання поки відкрите

Сергій Згурець, ЦДАКР

Лівий берег