Канадська тріада для Арктики

Канада є другою після Російської Федерації за розміром країною у світі. Здавалося б, і армію вона повинна мати велику, принаймні не меншу за російську. Насправді ж канадське військо не надто численне. Однак про нього зовсім не скажеш, що воно слабке.

Ця федеративна республіка традиційно має достатньо боєздатні та ефективні збройні сили.Більше того, останнім часом у суспільстві цієї країни розгорнулась інтенсивна дискусія щодо суттєвого нарощування військового потенціалу держави. Адже, на думку значної кількості провідних канадських політиків та державних діячів, у Канади з’явилися доволі важливі «зовнішні» проблеми, які потребують розвитку оборонного потенціалу країни.

Під скіпетром британського монарха

Згідно з чинним законодавством Канади основну відповідальність за оборону та захист державних інтересів цієї країни несуть збройні сили. Більше того, сьогодні Канада веде достатньо активну зовнішню політику, тому її збройні сили також беруть інтенсивну участь в операціях з підтримання миру та стабільності у різних регіонах планети у відповідності з її міжнародними домовленостями.

Верховним головнокомандувачем збройних сил Канади є генерал-губернатор, який згідно з формальним законом є «особистим представником королеви Великої Британії», яка, своєю чергою, є формальним головою канадської держави.Насправді вищими органами оперативного та адміністративного управління національними збройними силами є міністерство оборони країни та штаб національної оборони (аналог вітчизняного Генерального штабу).

Слід також підкреслити, що основний обсяг планування щодо використання збройних сил країни відбувається у штабах так званих функціональних командувань.Цікавою особливістю саме канадських збройних сил є відсутність у них чіткого поділу на функціональні та видові компоненти.

Тобто кожний вид національних збройних сил як складовий видовий елемент одночасно відіграє і функціональну роль. Зовсім невипадково видами та складовими частинами канадського війська управляють переважно відповідні функціональні командування.

Ця реформа відбулась у 1968 році, коли вище військово-політичне керівництво країни вирішило перейти від класичного поділу на три окремі види збройних сил до єдиної централізованої системи управління національним військом. Тож штаби видів були у ході цієї трансформації розформовані, а Комітет начальників штабів припинив своє існування.

Більше того, усі органи оперативного та адміністративного управління та забезпечення окремих видів були також розформовані. Звісно, що такі революційні перетворення були сприйняті свого часу канадським військом досить неоднозначно. Головним аргументом прибічників таких перетворень були необхідність суттєвої економії фінансових та матеріальних ресурсів, а також приведення організаційно-штатної структури канадського війська у відповідність з місцем та роллю, які воно займає та відіграє в загальній структурі Північноатлантичного альянсу (НАТО).Однак суттєве реформування та перетворення у канадських збройних силах не обмежились лише минулим сторіччям.

У 2006 році загальна структура війська Канади була знову суттєво переглянута. Його розподілили на 7 окремих функціональних командувань: командування сухопутних військ (LFC), командування ВМС (MARCOM), командування ВПС (AIRCOM), командування Канади (COMCAN), командування експедиційних військ (COMFEC), Командування військ спеціального призначення (COMFOSCAN), Командування оперативної підтримки (COMSOCAN).Резервний компонент канадських збройних сил (за традицією називається Канадським збройним ополченням) побудований за американською схемою і складається з двох нерівномірних частин — основного резерву та додаткового резерву.

Основний резерв, його ще називають у Канаді резервом першої черги, — це організовані за принципом неповної зайнятості частини та підрозділи, призначені для доукомплектування регулярного війська в особливий період. Що характерно, програми підготовки та оснащення резерву майже ідентичні за змістом відповідним програмам кадрового війська.

До додаткового резерву входять колишні військовики регулярного війська та основного резерву (до 65 років).Особливою частиною резерву канадського війська є корпус канадських рейнджерів. Це парамілітарне формування забезпечує нагляд, контроль та патрулювання на значних арктичних територіях Канади, діє у тісній взаємодії як з військовою організацією держави, так і правоохоронними органами.

«Грізлі», «бізони»  і решта броньованого зоопарку

Основну частину канадських збройних сил сьогодні становить командування сухопутних військ. Це наземний компонент збройних сил Канади, до складу якого входять піхота, артилерія, бронетанкові та інженерні війська. Командування очолює відповідно його начальник штабу.

У військово-адміністративному відношенні командування поділяється на 4 військові округи: західний, центральний, квебекський та атлантичний. Головним ядром наземного елементу канадського війська є 3 так звані бойові бригадні групи. Кожна з них складається з інженерного, артилерійського та бронетанкового полків та трьох розгорнутих піхотних батальйонів, батальйону забезпечення, ескадрону штабного забезпечення та зв’язку і бригадного комплекту бойових та забезпечуючих підрозділів.

Показово, що разом з кожною бригадною групою базується тактична вертольотна ескадрилья та медико-санітарний батальйон, які не входять до структури бригадної групи, але в оперативному відношенні призначені для спільних з групою дій. Окрім цих 3 бригадних груп, до складу регулярного командування сухопутних військ входить окремий інженерний полк, полк польової протиповітряної оборони та окремий ескадрон радіоелектронної боротьби. Сухопутні війська Канади базуються на 7 основних військових базах.

Варто також мати на увазі, що окрім цих регулярних, розгорнутих військ, кожний військовий округ у Канаді має в резерві 2–3 кадровані бригадні групи (загалом на території країни їх 10). Крім того, командування сухопутних військ має у своєму складі 3 великі навчальні центри, де готуються фахівці за всіма напрямками підготовки сухопутних військ.

Загалом на озброєнні канадських сухопутних військ 166 танків (з них близько 100 модернізованих типу «Леопард 2А6М»), близько 650 БМП, 203 БТР «Койот», 651 багатофункціональний БТР LAV-ІІІ, близько 200 американських БТР «Бізон» та понад 230 багатофункціональних БТР «Грізлі», більше 340 гусеничних американських БТР М113А3, близько 200 стволів польової артилерії (головним чином самохідні та возимі 105-мм та 155-мм гармати та гаубиці), закуплена значна кількість легких возимих 155-мм гармат М777.

Засоби армійської ППО становлять 34 самохідні ЗРК ADATS, 20 установок автоматичних 35-мм зенітних гармат «Ерлікон», 10 одиниць самохідного ЗРК Skyguard II та близько 42 ПЗРК ближньої дії. Загалом у сухопутних військах Канади нараховується 9438 одиниць різноманітних засобів пересування як бойового, так й транспортного призначення (різноманітні шасі, тягачі, легко- і важкоброньовані автомобілі, арктичні всюдиходи та снігоходи тощо).

Військово-морські сили, або командування ВМС, представлені флотом, резервом ВМС та військово-морською авіацією. Безпосередньо флот поділяється на ВМС в Атлантичному океані та ВМС у Тихому океані. Усі ВМС очолює начальник штабу командування ВМС.

Сьогодні на озброєнні канадських ВМС знаходяться 4 дизель-електричні підводні човни, 3 есмінці керованої ракетної зброї (КРО) та 12 фрегатів КРО.

Зважаючи на те, що на ВМС у Канаді покладені також функції берегової оборони, то до їх складу входить флотилія суден типу «Кінгстоун» берегової охорони. Безпосередньо у морі дії канадського флоту забезпечують 2 допоміжні судна забезпечення.Військово-морська авіація, хоча і не входить до складу ВПС, знаходиться в оперативному підпорядкуванні саме командуванню ВМС (28 вертольотів СН-124 «Сі Кінг», 21 морський патрульний літак типу СР-140 «Аурора»(18) та 3 СР-140А «Арктус»). Морська авіація здатна виконувати і пошуково-рятувальні функції, і вести боротьбу із силами та засобами противника безпосередньо у морі (протичовнові та протимінні дії).

Найближчим часом командування ВМС Канади очікує поповнення у вигляді 4 новітніх, оснащених сучасним навігаційним обладнанням та озброєнням, криголамів, призначених саме для дій в арктичній зоні.

Достатньо потужно сьогодні виглядають і канадські військово-повітряні сили. До складу командування ВПС Канади входить 13 авіаційних бригад, а самі вони становлять так званий канадський регіон загального командування повітряно-космічної оборони Північної Америки (NORAD). Адже США та Канада здійснюють спільну протиповітряну оборону континенту в межах НАТО.

На озброєнні канадських ВПС 115 винищувачів 4-го покоління CF-18 «Хорнет» (за різними оцінками, боєготовими з них можна вважати 95–98 одиниць), 83 військово-транспортні літаки, 142 вертольоти (як багатофункціональні, так і спеціалізовані), 64 навчальні та навчально-бойові літаки. Крім того, на озброєнні канадських ВПС більше 20 розвідувальних та ударних безпілотних літальних апаратів. З 2011 року розпочалася програма оновлення парку авіації ВПС Канади (планується заміна «Хорнет» новітніми F-35).

Великі гроші для нечисленного війська

Сьогодні збройні сили Канади нараховують близько 87–89 тисяч вояків особового складу (населення країни — 31,4 млн осіб). Планується, що чисельність канадського війська буде доведена до позначки у 100 тисяч вояків, що для такої країни досить багато.

Починаючи з 2002 року, Канада поступово нарощує витрати на оборону. У 2007 році вони досягнули рекордної з часів Другої світової війни позначки у 18,7 млрд доларів США. Це майже стільки ж, скільки Канада витрачала на оборону в період «холодної війни» та на піку гонки ядерних озброєнь. Аргументація цього процесу була офіційно задекларована урядом цієї країни у 2007 році шляхом прийняття чинної канадської воєнної доктрини.

Окрім того, що планувалося найближчими роками довести оборонний бюджет Канади до 25–35 млрд доларів, доктрина встановлювала обов’язкову витрату не менше 50% (9–15 млрд доларів) виключно на матеріально-технічне забезпечення війська та навчання особового складу.

Така стрімка «мілітаризація» Канади, згідно з тією ж доктриною, мала певне підґрунття — основна увага при подальшому розвитку війська, за словами прем’єр-міністра Канади, буде надаватися розвитку морських патрульних сил (читай — всьому ВМС), особливо призначених для охорони чималих економічних зон Канади у районах крайньої Півночі (це цілком зрозуміло, бо через глобальне потепління клімату вивільняється шлях до видобутку тільки розвіданих запасів нафти на канадський частині арктичного шельфу в 200 трильйонів барелей та 300 млрд кубів природного газу).

Ще одним пріоритетом стане підтримання високого рівня боєздатності сил швидкого реагування, здатних діяти у всіх кліматичних зонах та по всьому світу.

Костянтин МАШОВЕЦЬ,

«Народна армія»