fbpx
Морський рубіж корейської кризи.

Морський рубіж корейської кризи.

КНДР Корейський півострів Міжнародні новини НАТО Світ

Два тижні тому уся світова спільнота дуже прискіпливо пильнувала за кризою, що неочікувано розгорнулася навколо Північної Кореї. Тоталітарний режим в Пхеньяні запланував провести ядерні чергові ядерні випробування на честь місцевого свята, котре полягає в святкуванні 105-ого Дня народження Кім Ір Сена – першого лідера КНДР. Інформація по намірах Пхеньяну одразу стала відома військово-політичному керівництву США, котре з початку конфлікту на Корейському півострові виступає гарантом безпеки і є союзником Південної Кореї в боротьбі с КНДР.

Реакція офіційного Білого дому не змусила себе чекати – США відравило до кризової зони свою авіоносну ударну групу на чолі з авіаносцем Carl Vinson, і пригрозило застосувати зброю, в разі якщо Пхеньян не відмовиться від проведення випробувань. У відповідь Білий дом отримав чергову погрозу застосувати ядерну зброю у разі чого.

USS Carl Vinson (CVN-70) у Аравійському морі, 21 січня 2012 р.

Виходячи з обстановки, коли морський компонент ЗС Сполучених Штатів, в разі можливого переведення кризи в гарячу фазу зможе контролювати, чи принаймні поставити під удар значну, чи майже всю території КНДР , не можна не припустити, що командування Корейської народної армії буде намагатися завадити діям США на морі та з моря. Для цього Пхеньян має досить великі за чисельністю, проте сумнівні за своїми бойовими можливостями сили.Про ці сили, ми зараз і поговоримо.

Військово-морські сили КНДР – один з основних родів військ Корейської народної армії. Організаційно, ВМС, враховуючи фізико-географічні особливості розташування КНДР поділяються на 2 флоти: Західний і Східний флот, котрі за приблизними оцінками Корейської розвідки мають особовий склад чисельністю у 148 тисяч осіб (данні на 1999 рік), корабельна компонента яких не має можливості діяти сумісно один з одним. Дуже цікавим аспектом в структурі ВМС є те, що флот не має в своєму підпорядкуванні ні морської авіації, ні морської піхоти як такої. Тобто усі операції з десантування або операції з повітря знаходяться в завідуванні командувань ССО та ВПС, що може викликати певні складнощі в координації в процесі ведення реальних бойових дій.

Інфраструктура флоту дуже має дуже розгалужену систему, з декількома основними військово-морськими базами передовими базами та великою кількістю пунктів маневреного базування. Уся ця система сформована так, що більша частина корабельного складу підтягнута до демілітаризованої зони, з метою якнайшвидшого введення в бій і створення стратегічної переваги над ворогом. В реальності ж, основні завдання флоту значно скоротилися, через значну деградацію матеріальної частини і за об’єктивними факторами не може оперувати в зоні, не більшій за 50 морських миль від свого узбережжя.

 

 

На сьогоднішній момент основним ядром, котре може нести найбільш реальну загрозу в прямому морському бою – це приблизно 5 фрегатів з встанвленою ракетною зброєю на борту, серед яких виділити треба 1 експерементальний фрегат катамаранного типу Сохо і 2 нових фрегати проекту Нампу, котрі побудовані за північнокорейським баченням технолої зменшення ЕПР (технологія Стелс), проте західні фахівці сходятся на тому, що Пхеньян не володіє цими можливостями і грає на публіку. Решта з фрегатів являє собою прибульців з середини минулого сторіччя, хоч і модернізованих власними силами.

Хоч і катерів у КНДР за оцінками розвідників близько 400, з них ракетними є від 30 до 40 одиниць, більшість з яких є радянським, або корейськими/китайськими копіями радянських ракетних катерів основних старих проектів Комар та більш “нового” Оса, озброєних радянськими ПКР П-15 Терміт. З початку цього сторіччя КНДР намагається активно наздоганяти світовий військовий прогрес, і до строю стають нові ракетні катери Сарівон, головною особливістю яких є встановлення нових протикорабельних ракет що є приблизною або повною копією радянських ракет X-35 з максимальною дальністю до 130 км.

Пхеньян також має досить великі підводні сили, що також мають в своєму складі підводні човни з балістичними ракетами. Домінуючими типами (приблизно 50) ПЧ є малі та над малі підводні човни, власного будівництва, котрі призвані вирішувати великий спектр завдань, від висадки диверсійно-розвідувальних груп до торпедних атак та мінування морських ділянок. Ефективна дальність таких човнів досить велика і складає 2,800 кілометрів. Середні ПЧ представлені радянсько/китайськими човнами проекту 633, середній вік яких коливається від 40 років. Ракетні ПЧ присутні двох проектів:власного будівництва (проект Сінпу) і радянськими проекту 629 “Віскі” куплені в Китаї та переробленими під власні ракети Пакугсон-1 (Поляріс) з дальністю від 1000 до 3000 кілометрів (точні цифри не відомі), на сьогодні, вважається що це одна з найменших балістичних ракет морського базування.  Підводні човни проекту Сінпу – це спроба Пхеньяну вирішувати проблему з носіями балістичних ракет, на заміну старим радянським ПЧ пр.629, ресурс котрих вже ставить під сумнів їх бойові можливості. За даними південнокорейської розвідки та виходячи з розмірів та обрисів корпусу, Сінпу розроблявся з оглядом на югославські проекти підводних човнів “Сава” та “Херой”. Маючи 65 метрів в довжину та 6-7 метрів в ширину, можна припустити, що Сінпу має ~ 2000 тон водотонажності та 2000 – 3000 кілометрів дальності плавання. Основним ударним озброєнням, як зазначалося, виступає комплекс з однією – двома балістичними ракетами Поляріс.

 

 

Решта надводних сил являє собою суміш з великої кількості (~400 одиниць) торпедних, патрульних, десантних катерів та тральщиків різних проектів. Попри їхню низьку бойову цінність, ці сили не можна списувати з рахунків, оскільки деякий загальний спектр завдань вони все ж можуть виконувати. Так наприклад усьому цьому складу підсилу проводити мінування прибережних морських районів, що створить дуже сильні проблеми частинам котрі спробують проводити операції в цих зонах, що вкупі з значними силами берегової оборони, котрі включають в себе в основному берегову артилерію разом з береговими ракетними комплексами, з великою вірогідністю змусить опонентів КНДР відмовитися від проведення будь-яких десантних операцій з моря, але завадити нанесенню ударів по своїм береговим об’єктам з моря теж не вбачається можливим.

КНДР Корейський півострів Міжнародні новини НАТО Світ