Нові докази показують, як російські солдати стратили людей у Бучі

Американська газета опублікувала детальне розслідування про вбивства російськими військовими українських громадян Бучі під Києвом.

Видання отримало нові записи з камер спостереження та свідчення очевидців.

Свідчення та відео, отримані видання “The New York Times“, показують, як російські десантники стратили щонайменше вісім українців у передмісті Києва 4 березня.

На двох оприлюднених відео російські десантники ведуть під дулом зброї вулицею у Бучі, передмісті Києва. Це востаннє, коли чоловіків бачили живими.

Дехто з українських полонених згорбився, тримаючись за ремені тих, хто перед ними. В інших руки над головою. “Ідіть праворуч, сука”, — наказує їм один із солдатів.

Відеозаписи, зняті 4 березня камерою спостереження та свідком у сусідньому будинку, є найяскравішим доказом того, що ці люди перебували під вартою російських військ за кілька хвилин до страти.

“Заручники лежать там, біля паркану”, – говорить людина, яка знімала одне з відео.

Чоловіки змушені лягти на землю, у тому числі один у характерній яскраво-синій толстовці з капюшоном.

Відео закінчується. Але вісім свідків розповіли, що сталося далі. Солдати відвели чоловіків за сусідню офісну будівлю, яку росіяни захопили та перетворили на імпровізовану базу. Були постріли. Бранці не повернулися.

Відео з дрону, зняте на день пізніше, 5 березня, є першим візуальним доказом, що підтверджує показання очевидців. На ньому були показані трупи, що лежали на землі біля офісної будівлі на вулиці Яблунській, 144, а поряд з ними на сторожі стояли два російські солдати. Серед тіл виднівся спалах яскраво-синього кольору — бранець у синій толстовці.

Фотографія тіл страчених чоловіків, що лежать у дворі, деякі з пов’язаними руками, була серед безлічі зображень, які привернули увагу всього світу на початку квітня після виведення російських військ із Бучі.

Російські лідери на найвищому рівні неодноразово заперечували правопорушення у Бучі та називали зображення “провокацією та фальшивкою”.

Але розслідування надає нові докази, у тому числі три відеоролики, про те, що російські десантники схопили і навмисно стратили чоловіків, сфотографованих у дворі, що прямо вказує на причетність цих сил до військового злочину. Російські міністерства закордонних справ та оборони не відповіли на прохання прокоментувати висновки “The New York Times”.

Щоб з’ясувати, що трапилося з цими людьми, розлідувачі провели кілька тижнів у Бучі, опитуючи тих, хто вижив, свідків, слідчих, поліцейських та військових. Репортери зібрали відеоматеріали, що раніше не публікувалися, зроблені в день страти, — поки що це єдиний доказ, що дозволяє простежити останні пересування жертв.

Розлідувачі переглянули в соціальних мережах повідомлення про зниклих безвісти, поговорила з членами сімей жертв і вперше встановили імена всіх страчених чоловіків та причини, з яких більшість із них стали мішенню.

Це були чоловіки та батьки, працівники продуктових магазинів і заводів, які до війни жили звичайним громадянським життям. Але через обмеження на виїзд чоловіків із країни у поєднанні із рішучістю захистити свої громади більшість чоловіків приєдналися до різних сил оборони за кілька днів до того, як їх було вбито. Майже всі вони жили за кілька хвилин ходьби від двору, в якому пізніше лежатимуть їхні тіла.

Повернення до Бучі

Російські солдати вперше увійшли до Бучі наприкінці лютого, через кілька днів після початку війни, коли вони просувалися до Києва. Українські сили були готові до них. Вони знищили російських десантників попереду колони в засідці. Повідомлення про загибель та інтерв’ю з російськими військовополоненими, розміщені українським ютубером, свідчать про те, що як мінімум два підрозділи десантників — 104-й (в/ч 32515) та 234-й (в/ч 74268) десантно-штурмові полки — зазнали втрат.

Росіяни відступили і перегрупувалися, перш ніж повернутися 3 березня, прямуючи до вулиці Яблунської, довгої вулиці, що проходить через місто. На кадрах із камер відеоспостереження, отриманих розлідувачами, видно, що солдати, як і ті, хто потрапив у засідку наприкінці лютого, були десантниками.

Відео показує, як вони керують транспортними засобами, такими як БМД, які використовуються у Повітряно-десантних військах Росії.

Десантники патрулювали район, проводячи обшуки по будинках і працюючи всередині та зовні чотириповерхової офісної будівлі, по вулиці Яблунській 144, яку росіяни перетворили на базу та польовий шпиталь.

Приблизно за 280 метрів від цієї бази, на вулиці Яблунській 31, Іван Скиба, 43-річний будівельник, і ще п’ять українських бійців чергували на імпровізованому блокпосту, коли російські повернулися. У них була граната, бронежилети та гвинтівка, сказав пан Скиба.

Попередивши по радіо, що росіяни повернулися в Бучу і рухаються в їхньому напрямку, вони сховалися в будинку поруч із блокпостом разом із домовласником, 53-річним Валерієм Котенко, який приносив бійцям чай та каву, сказав пан Скиба.

Пізніше до них приєдналися ще двоє бійців, Андрій Дворніков та Денис Руденко, чоловік у синій толстовці на відео.

Поки дев’ять чоловіків ховалися, вони писали повідомлення та дзвонили близьким. Пан Руденко повідомив свого найкращого друга, що вони потрапили в пастку. “Не дзвони. Я зателефоную пізніше”, – написав він.

Чоловіки сховалися там на ніч. На ранок 4 березня вони зрозуміли, що втеча неможлива. “Ми оточені, — писав Руденко своєму другу. “Поки що ми ховаємося. Стріляють із бронетехніки та з великокаліберних”.

Пан Дворніков, водій служби доставки, зателефонував своїй дружині Юлії Трубі о 10:20, як вона розповіла. “Ми не можемо вибратися. Я зателефоную, коли зателефоную”, — сказав він, перш ніж сказати їй видалити всі їхні повідомлення та підготуватися до евакуації. — Я тебе люблю, — сказав він.

Приблизно через годину російські солдати, які проводили обшук, знайшли чоловіків і під дулом зброї вигнали з дому всіх дев’ятьох із них, включаючи домовласника, сказав пан Скиба. Солдати обшукали чоловіків на наявність татуювань, які могли б свідчити про військову приналежність, і змусили декого з них зняти зимові куртки та взуття. Потім їх проводили на базу на вулиці Яблунській, 144.

Про те, що сталося далі, журналістам розповів пан Скиба та сім цивільних свідків, яких російські сили також зібрали із сусідніх будинків та тримали в окремій групі у дворах від полонених українських бійців.

Свідки розповіли, що бачили групу полонених на стоянці перед російською базою у сорочках, насунуті на голову. 57-річний Юра Ражик, який проживає навпроти офісної будівлі, сказав, що деякі були з зав’язаними руками. За словами Скиби, російські солдати змусили їх стати на коліна, а потім майже відразу застрелили одного з чоловіків, 28-річного Віталія Карпенка. Пан Ражик сказав, що він також був свідком стрільби.

За його словами, пана Скибу та ще одного полоненого, Андрія Вербового, завели всередину будівлі, де їх допитали та побили, перш ніж пан Вербовий був застрелений. Солдати відвели пана Скибу назад на стоянку, де й досі тримали інших охоронців блокпоста.

Якоїсь миті один із охоронців блокпоста зізнався росіянам, що вони українські бійці, сказав пан Скиба, і цю людину врешті-решт відпустили. За словами місцевого військового командира та слідчих, зараз він перебуває під слідством української влади; в урядовому документі, з яким ознайомилася журналісти, зазначено, що йдеться про державну зраду.

Солдати обговорювали, що робити з чоловіками, що залишилися. “Позбудьтеся їх, але не тут, щоб їхні тіла не валялися”, — сказав один із них, за словами пана Скиби.

Страта у дворі

За словами Скіби, двоє російських солдатів вивели Скибу та інших полонених у двір збоку будівлі, де вже лежало тіло ще однієї мертвої людини. Розлідувачи ідентифікували цю людину як 37-річного Андрія Матвійчука, ще одного бійця, який зник удень раніше. За свідченням про смерть, він був убитий пострілом у голову.

За їхніми словами, пан Ражик та інші свідки, що знаходилися біля офісної будівлі, бачили, як солдати вели полонених з очей геть. Потім пролунали постріли.

“У мене вистрілили, і я впав. Куля потрапила мені в бік”, – сказав пан Скиба. На фотографіях своїх травм, якими він поділився, видно вхідну та вихідну рани на лівому боці живота. Лікар у Бучі, який лікував його рану, та медичний висновок, який переглядали журналісти, підтвердили травму.

“Я впав і вдав мертвого”, — сказав він. “Я не рухався та не дихав. Надворі було холодно, і було чутно подих людей”.

Пан Скиба лежав там, коли солдати дали ще один залп по пораненим, які все ще рухалися. Він почекав близько 15 хвилин, доки не перестав чути голоси солдатів. Потім побіг.

Тетяна Чмут, чий садок межує з двором на вулиці Яблунській, 144, була серед мешканців, затриманих і пізніше звільнених росіянами разом зі своєю родиною. Коли пізніше 4 березня пані Чмут кинулася зі свого будинку до сусіднього підвалу, вона побачила тіла, що лежали у дворі. Сусідка пані Чмут, Марина Чорна, побачила тіла через два дні, коли вийшла з підвалу після відходу російських військ, які займали її будинок.

Тіла чоловіків, убитих на стоянці та всередині будівлі, були винесені у двір і разом із шістьма іншими жертвами пролежали там майже місяць.

Докази військового злочину

Через чотири тижні, після того, як російські війська пішли з Бучі, журналісти відвідали місце страти. Стіна та сходинки будівлі були зрешечені кульовими отворами. З іншого боку двору, за кілька метрів від місця, де лежали тіла, валялися стріляні гільзи.

Інші докази, залишені російськими, вказують на два конкретні підрозділи десантників, які могли займати будівлю. У пакувальних листах для ящиків зі зброєю та боєприпасів зазначені в/ч 32515 та 74268, що відповідають 104-му та 234-му десантно-штурмовим полкам відповідно.

Слідчі Служби безпеки України також надали журналістам зображення знайденої всередині будівлі нашивки з емблемою 104 полку та списку російських солдатів, які витягли з будівлі. Провівши пошук на російських сайтах у соціальних мережах та інших базах даних на ім’я кожного солдата, журналісти виявили, що принаймні п’ять із названих солдатів мали явні зв’язки зі 104-м полком. Інші публікували зображення, на яких вони тримають прапори десантників або одягнені у форму десантників. Деякі вказували їхнє місцезнаходження як Псков, місто, в якому розташовані штаби 104-го та 234-го полків.

Страта захоплених українців і домовласника в Бучі “це той інцидент, який може стати вагомим аргументом на користь судового переслідування за військові злочини”, – сказав Стівен Репп, колишній посол США з особливих доручень з питань військових злочинів.

За словами пана Раппа, бранці, роззброєні та взяті під варту росіянами, перебували “поза бойовими діями” відповідно до законів війни. За даними Організації Об’єднаних Націй та Міжнародного комітету Червоного Хреста, такі закони означають, що з ув’язненими слід звертатися гуманно та захищати їх від жорстокого поводження за будь-яких обставин.

За словами пана Раппа, крім солдатів, які стріляли в чоловіків, їх командири можуть бути притягнуті до відповідальності, якщо вони знали про вбивства і не вжили жодних дій, щоб запобігти їм або покарати.

Чингіз Атантаєв

Одного російського військового з розслідування вдалося встановити. Швидше за все, це 37-річний Чингіз Атантаєв.

Атантаєв народився в Магадані, але багато років живе в Пскові. Саме в цьому місті дислокуються 104 і 234 десантно-штурмові полки, які, за повідомленням “The New York Times”, причетні до різанини в Бучі.

У соціальних мережах військовий підписаний на групи про армію, зброю і бойові єдиноборства. Більш того, в 2017 році, домагаючись поліпшення житлових умов, він подавав до псковського суду позов до Міноборони “про визнання неповнолітньої дочки його дружини членом сім’ї військовослужбовця”.

Останній раз Атантаєв заходив на свою сторінку у “ВКонтакте” 12 квітня. “Важливі історії” зв’язалися з дружиною солдата Тетяною Чеснак, але вона відмовилася давати контакти чоловіка. Статтю “The New York Times” жінка назвала фейком.