Помер поранений молодший сержант Роман Дзюбенко

У лікарні через чотири дні після поранення на Донеччині помер військовий Роман Дзюбенко.

Про це повідомляє 92-га окрема механізована бригада.

Боєць 26 січня був поранений ворожим снайпером неподалік від Новоолександрівки. Куля наскрізь пробила каску.

“Воїн був у вкрай тяжкому стані, медики боролися за його життя до останнього, але, на превеликий жаль, ми його втратили”, – йдеться в повідомленні.

Побратими Романа запевняли, що це був далеко не перший обстріл їхніх позицій від початку перемир’я.

Хлопці показували речі Романа. Серед них — захисна каска. Вона вся вкрита брудом і засохлою кров’ю.

Ворожа куля прошила її наскрізь, залишивши примарні шанси на виживання воїну.

Коли почався обстріл, Роман Дзюбенко ніс бойове чергування на одному з постів. Разом із ним був і його друг Дмитро, який згадує таке:

— Спочатку ми почули, як поряд ліг ВОГ. Доповіли, що почалися провокації. Вже за кілька хвилин по нас відкрили вогонь з кулемета. Били прицільно. Перша черга пройшла над нами. Ще за мить я побачив, як Рома зробив крок і різко впав на дно окопу. Перша думка — напевно, підковзнувся, багнюка ж ледь не до колін. Я покликав його, та він не реагував. Тоді й зрозумів, що трапилося найгірше.

Дмитро не розгубився. Він швидко підскочив до друга. При тусклому світлі кишенькового ліхтаря оглянув його. Побачив вихідний отвір на касці. Зрозумів, що куля пройшла навиліт.

— Я обережно зняв з нього бронежилет. Подивився, чи немає інших поранень, — розповідає Дмитро. — Рома не подавав жодних ознак життя, його пульс був дуже слабкий. Негайно зв’язався по рації з медиками. Кількома словами описав характер поранення. Черговому ВОПу сказав, щоб терміново готував евакуацію. Я притримував голову Роми. Мої руки, одяг, здавалося, все навколо було просякнуто кров’ю. Медикам знадобилося близько десяти хвилин, щоб дістатися до нас. Мені цей час здався вічністю…

Медики, що чергували в той час на позиціях, діставшись до бійця швидко надали першу допомогу та почали евакуацію. Володимир Борисович був одним із тих, хто прийшов на допомогу пораненому.

— Стан Романа був вкрай важкий. Він втратив багато крові. Потрібно було негайно стабілізувати його прямо в окопі, — розповідає Володимир. — Разом з Владом, теж бойовим медиком, під’єднали йому «вену». Почали інфузійну терапію. До точки евакуації майже кілометр. Хлопці несли його на ношах.

Про пораненого бійця розповідає його кум — Дмитро. Він служить у тому ж підрозділі, що й Роман Дзюбенко.

— Ромі двадцять шість. Ще якихось три місяці тому він хрестив мою донечку, — ледь стримуючи хвилювання говорить військовослужбовець. — Веселий, завжди допомагає, нікого не кидає у біді. Ми з ним обидва місцеві, разом вчилися в одній школі. Я знаю його з дитинства. Торік Рома одружився. Його сину усього пів року. Дуже сумно… Важко говорити. Не можу їсти чи спати. Постійно телефоную його рідним, запитую, чим можу допомогти.

На одужання бійця чекали кохана жінка, маленький син, мати, брат та всі бойові побратими.