Проблеми і перспективи вітчизняної космічної галузі (інтерв’ю з головою ДКАУ)

Україна – космічна держава. Більше того – одна з провідних космічних держав світу. Цей факт може здатися дивним нашим співвітчизникам, які звикли скаржитися на ситуацію в країні. Однак з часів розпаду Радянського Союзу Україна не тільки не випала з «космічного клубу», а й зуміла зайняти в ньому свою значну нішу. Що, на жаль, зовсім не означає, що в української космічної галузі немає проблем. Віктор Янукович у ході свого недавнього відвідання харківського підприємства «Хартрон», яке він назвав «мозковим центром ракетобудівної галузі в Україні», підкреслив, що аерокосмічна галузь, як і багато інших, потребує реформування. Зокрема, за словами Президента, перед країною стоїть завдання зробити власний сучасний ракетний комплекс – «Сапсан». Космосом в Україні займаються 38 акціонерних об’єднань, державних підприємств, установ, організацій. Об’єднує їх Державне (раніше – Національне) космічне агентство України, відповідальне за космічну галузь як таку. Про нинішній стан галузі, її проблеми та перспективи «Главреду» в рамках проекту «20 років Незалежності» розповів Герой України, голова ДКАУ Юрій Алексєєв.

– Юрію Сергійовичу, розкажіть, як створювалося ГКАУ, з яких позицій стартувала українська космічна галузь, і хто стояв біля її витоків?

Наше Агентство було створено указом Президента Леоніда Макаровича Кравчука в 1992 році. Але ми вважаємо, що найбільший внесок у його діяльність вніс Леонід Данилович Кучма, і як прем’єр-міністр, і як президент – відповідно, на період його президентства припадає найбільше успішних проектів. Серед людей, яким НКАУ зобов’язана своїми успіхами, – його перший керівник Володимир Павлович Горбулін, Едуард Іванович Кузнєцов, який був в числі перших співробітників. А також Шмаров Валерій Миколайович, Комаров Валерій Георгійович, Негода Олександр Олексійович. Окремо подякувати треба Російському космічному агентству і його першому керівнику Юрію Миколайовичу Коптєву. Вся ця плеяда людей – керівники інститутів, заводів і агентств, створили все те, що ми тут маємо. На момент розвалу СРСР у нас був найбільший в світі завод «Південмаш», найбільше в світі конструкторське бюро. Випускали унікальні ракети – як бойові, так і космічні. Вони нормально використовувалися аж до останніх років, і зараз ми на їх базі розробляємо свою техніку. Так з’явилися проекти «Морський старт» і «Наземний старт», проект «Дніпро» на підставі конверсійної ракети SS-18, на якій запустили понад 50 супутників.

– Що було придбано за роки незалежності, а що – втрачено?

Я вважаю, що в першу чергу ми втратили виробничі потужності. «Південмаш» раніше робив близько ста ракет на рік. Різних – і космічних, і бойових … Сьогодні у нього в замовленні знаходиться максимум шість-десять ракет. Відповідно, ми втратили і людей, і деякі технологічні процеси. Втратили швидкість, з якою раніше створювали продукт. З іншого боку, не можна сказати, що ми сьогодні використовуємо виключно напрацювання Радянського Союзу. Ну ось, наприклад, наш перший «свій» прорив – «Морський старт», Sea Launch. Якщо б він створювався в СРСР, йому б передувало рішення уряду про створення нової ракети. На наш двоступінчастий «Зеніт» поставили третю ступінь, розгінний блок російського виробництва. Плюс обтічник американського виробництва. Тобто отримали якісно нову триступеневу ракету. Плюс старт з морської платформи. Тобто була проведена величезна наукова робота в самій незалежній Україні – нехай і з великим доробком Радянського Союзу. Нами було досліджено безліч теорій, були і пропозиції використовувати для старту гігантський суховантаж. Але все-таки, завдяки Юрію Олексійовичу Сметаніну, першому заступнику головного конструктора КБ «Південне», прийшли до варіанту, при якому сама ракета знаходиться на одній платформі, а безпечний командний пункт – на кораблі, в п’яти кілометрах. При цьому в разі падіння ракети пошкоджується не більше 10-15% матеріальної частини. Був один неприємний випадок, коли ракета вибухнула на старті – так вже через дев’ять місяців платформа була відновлена. Це все були напрацювання вже пострадянського простору. Велику роль у підготовці цього проекту зіграло КБ «Південне», «Хартрон» та інші підприємства. Ми також здорово просунулися у створенні супутників дистанційного зондування Землі. Побудували супутник для Єгипту – EgyptSat: оптику зробили на заводі «Арсенал», частина деталей – на львівських підприємствах, вийшло дуже якісно. Знову-таки, це було зроблено на науковому доробку СРСР, але в самому СРСР такого не робили.

– З якими країнами ми співпрацюємо, а з якими – конкуруємо?

Не будучи членами Європейського космічного агентства, ми активно беремо участь в європейських космічних програмах. Так, сьогодні створюється ракета легкого класу «Вега», – КБ «Південне» і «Південмаш» залучені для створення двигуна для четвертої ступені. Це також уже розробки пострадянського періоду. «Зеніт» вже в новому, трьохступінчатому вигляді повернувся на Байконур. 20 січня цього року був запущений «Зеніт» з новим розгінним блоком «Фрегат» виробництва НВО Лавочкіна, який вивів на орбіту супутник російської розробки «Електро-Л». У Європі для нас друзі і, одночасно, конкуренти – Франція і Німеччина. І все. Більше потужних космічних держав у Європі немає. Ми, втім, наполягаємо на тому, що важливі космічні проекти зачіпають все людство, тому всі ми в цій галузі швидше партнери, ніж суперники. Проте повністю від економічних протистоянь кудись подітися складно. З Німеччиною ми, скоріше, партнери, з Францією трохи конкуруємо. Зараз вирішується найважливіше для України питання – будівництво стартового комплексу на космодромі «Алкантара» у Бразилії. Тут буде наш стартовий комплекс для ракети-носія «Циклон-4» – це чудова машина, яка буде працювати десятки років на благо України та Бразилії, запускаючи супутники як на геостаціонарну, так і на більш низькі орбіти. Добре, що вдалося домовитися з Бразилією про фінансування проекту 50 на 50.

– Ряд підприємств, пов’язаних з радянським ОПК, після розвалу СРСР залишився не при справах – зникло держзамовлення, а знайти гідні ринки збуту продукції не вдалося. Як вирішували цю проблему підприємства української космічної галузі?

Ми поступово йшли до широкої міжнародної кооперації. Замість оборонних замовлень завдяки правильній політиці керівництва НКАУ ми вийшли на міжнародний рівень і зайнялися цивільними комерційними проектами. Ми з задоволенням даємо можливість усім нашим підприємствам працювати з іноземними фірмами. Багато чого досягли КБ «Південне» і його служба маркетингу. Підприємства намагаються проникнути в кожну шпаринку на ринку. Була велика програма з адаптації до нових умов. Адже раніше ми були неймовірно закриті, вся галузь була одним великим секретом – все-таки працювали на оборону СРСР. Зараз же навпаки, щодоби і щогодини шукаємо нових партнерів, в тому числі і на Заході. Хоча складно. Адже як працює те саме Європейське космічне агентство? Кожен платить свій внесок і отримує своє завдання. Усі намагаються свої технології зберегти у себе. При цьому ми постійно стикаємося з браком коштів. Середній річний обсяг держфінансування – відсотків 40 від визначеного відповідними програмами. Відповідно, гальмується розвиток – ми не займаємося новими матеріалами, мало займаємося новими технологіями. Свій аналог супутника EgyptSat, вже для України («Січ-2»), ми зробили на межі можливостей. Звичайно, якщо б нас фінансували згідно з планом, ми б зараз вже мали побільше. Також, у нас були плани запустити невеликий супутник, спільно з Академією наук – не вийшло. У нас зберігається чудова наземна структура – чудовий центр у Євпаторії, де ми можемо обслуговувати далекий космос. Сьогодні у нас підписаний договір з Російським космічним агентством про можливе використання цієї інфраструктури для польотів на Марс. На жаль не всі розуміють, що в цій галузі треба спочатку щось вкласти, щоб щось придбати. От за десять років нас профінансували, умовно кажучи, на 950 мільйонів. А наші підприємства за цей же період сплатили до бюджету понад 3,5 мільярдів у вигляді податків! Зараз, в кризових умовах, ми взагалі за кожну копійку боремося. У порівнянні з 2008 роком, у нас фінансування в п’ять разів впало.

– Є ще одна проблема, актуальна для більшості галузей, колись пов’язаних з радянською «оборонкою»: старіння кадрів. Наскільки вона актуальна для української космічної галузі?

Дуже актуальна! Ми щорічно збільшуємо кількість абітурієнтів, учнів за держзамовленням, тільки ні один з них у підсумку не приходить до нас. При цьому ми поламали систему підготовки майстрового складу: фактичний розвал системи ПТУ і технікумів привів до браку таких кадрів. Ряд підприємств тримається на літніх співробітників, середній вік – 56 років. Це ненормально. З іншого боку, через мале фінансування не виходить закуповувати обладнання, яке могло б додатково автоматизувати та полегшити виробництво. Залучати молодих людей в нашу сферу складно. При дуже невеликому фінансуванні і жорстких умовах оподаткування високі зарплати роблять нашу продукцію дорогою і, відповідно, нерентабельною. Але для молоді ми розробили ряд соціальних програм. У галузі працює рада молодих фахівців.

– Якщо говорити про конкретні проекти – в якому стані зараз перебуває той же Sea Launch? А інші розробки?

На Sea Launch зараз йде реструктуризація – якщо раніше провідну роль грав «Боїнг», то тепер буде російська РКК «Енергія». Підписані контракти на десять пусків. Плюс ми активізуємо контакти з Роскосмосом – нещодавно був запущений російський супутник. Триває програма «Наземний старт» – здійснено п’ять пусків «Зеніту» з Байконура. Вийшли на фінішну пряму по проекту «Циклон-4». Завершили всю документацію, підготували обладнання в Харкові, Маріуполі, Києві та Дніпропетровську. Будемо чекати рішення Президента щодо дофінансування проекту. Фактично зараз він у нас основний. Ми закінчуємо відпрацювання вузлів, бразильці завершують розчищення джунглів, підводять дороги, інші роботи зі створення необхідної інфраструктури. Незабаром може бути запущений супутник «Січ-2» – він уже місяць на пусковий базі. Планується запускати в рамках програми «Дніпро». Таким чином, в України скоро повинен з’явитися свій супутник дистанційного зондування Землі з хорошими параметрами. Щодо українського супутника зв’язку – уряд дав гарантії і держпідприємство «Укркосмос» уклало відповідний договір з канадською компанією MДA. Буде створена наземна структура, центр управління і, сподіваюся, до 2012 року ми отримаємо повністю український сучасний супутник зв’язку, з усіма запланованими параметрами, включаючи інтернет-потужності. Не можна не згадати проект «Таурус-2», що розробляється нами спільно з американцями. Вони зацікавлені в тому, щоб після виходу з експлуатації їх шаттлів доставляти на МКС свої вантажі. Перша ступінь буде наша, друга – американська. Ми й американська сторона дуже задоволені ходом цих робіт. Також укладено контракт з токійським університетом про роботи над створенням наносупутника. Визначений договором термін – три роки.

– З чого ми почали і що зараз маємо?

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала близько 27% наукового, виробничого та кадрового потенціалу однієї з провідних космічних держав світу. Україна має достатній науковий потенціал для дослідження космічного простору, створення ракетно-космічної техніки, нових високих технологій. У країні є потужна промислова база для забезпечення цієї діяльності. Це найбільші заводи («Південмаш», «Комунар», «Київприлад», Київський радіозавод, Павлоградський хімзавод, «Арсенал»), конструкторські бюро (КБ «Південне», АТ «Хартрон»), ряд інститутів. Ми володіємо необхідною для управління і прийому інформації з космічних апаратів наземною інфраструктурою. В Україні вироблялися ракети-носії «Циклон-2», «Циклон-3», «Зеніт-2», було створено і запущено понад 400 космічних апаратів, розміщений один з найбільших у світі радіотелескопів РТ-70, вироблялися бойові ракетні комплекси, які становлять основу ракетно-ядерного щита Радянського Союзу. Все це забезпечувало в 90-і роки минулого століття Україна 6-7 місце у світовому рейтингу космічних держав і 2-е місце в Європі. У 1992 році було створено Національне космічне агентство України. Мета – збереження та примноження потенціалу, спрямованого на подальший розвиток наукових досліджень, створення ракетно-космічної техніки, участь у світових проектах з вивчення космічного простору. У 1993 році прийнята 1-а національна космічна програма. У цей період формується ракетно-космічна галузь України. З часом до неї увійшло близько 40 підприємств, організацій та установ. Створюється Національний центр управління космічними засобами, Інститут космічних досліджень, Міжнародний центр космічного права. Україна виходить на світовий ринок. Укладаються міжнародні угоди, договори, контракти, створюються спільні підприємства. Реалізація наступних космічних програм дала такі результати:

• Запущений вітчизняний супутник “Січ-1”- вперше під юрисдикцією України.

– Підготовлений і здійснений політ українського космонавта-дослідника Леоніда Каденюка на космічному кораблі «Колумбія»;

– Розпочата експлуатація модернізованих ракет «Зеніт-3SL» у проекті «Морський старт», «Зеніт-3SLB» в проекті «Наземний старт», «Дніпро» у проекті конверсії бойових ракетних комплексів СС-18; –

Створений і запущений на замовлення Єгипту супутник Д33 «EgyptSat-1»;

– Розпочато будівництво стартового комплексу для ракети-носія «Циклон-4» на бразильському космодромі «Алкантара»;

-Укладені угоди про співробітництво з провідними космічними агентствами світу та організаціями з 20 країн.

За 20 років незалежності на міжнародному ринку пускових послуг України стабільно займає 3-5 місце, забезпечуючи щорічно 9-11% космічних пусків. Усього з 1991 року було здійснено 123 пуски ракет-носіїв українського виробництва з 4-х космодромів світу і виведено на орбіту 234 космічних апаратів на замовлення 18 країн. Україна завжди славилася виробництвом надійних ракет-носіїв, космічних апаратів дистанційного зондування Землі, систем управління для ракет-носіїв, у тому числі і виробництва РФ (РН «Союз» і РН «Протон»), стикувальних вузлів «Курс» для забезпечення стикування космічних кораблів з космічними станціями, у тому числі і до нині діючої МКС. В даний час розробляється стратегія розвитку космічної діяльності України до 2032 року.

Найближчі проекти, що знаходяться в стадії реалізації:

– Створення стартового комплексу для нової РН «Циклон-4» на бразильському космодромі «Алкантара»;

– Створення спільно з США ракети-носія «Таурус-2»;

– Участь у створенні європейського носія «Вега»;

– Запуск супутника дистанційного зондування Землі “Січ-2»;

– Створення супутника зв’язку «Либідь»;

– Робота над наносупутником (спільно з Японією);

– Політ українського космонавта-дослідника на МКС.