Артилерія ТрО: КС-19 або ж гантрак зі 100 мм гарматою

Повномасштабна війна стала для України всеохоплюючою та змусила мобілізувати усі доступні ресурси для захисту країни. Однак наявної зброї для розгорнутих до мільйону “штиків” Сил оборони, навіть з урахуванням міжнародної підтримки, виявилось недостатньо. Тому на поміч армії прийшли ініціативи з неординарними рішеннями, однією із яких стало перепрофілювання старих радянських зразків озброєння під нові задачі.

Сьогодні ми поговоримо з вами про використання українською армією зенітних гармат, які у новому амплуа стали “важкою артилерією”, а саме про КС-19.

КС-19

КС-19 — це радянська буксована 100-мм зенітна артилерійська установка, що призначена для боротьби з висотними цілями у складі батареї.

Попри основне призначення гармати – ураження повітряних цілей, що мають швидкість до 1200 км/год та висоту польоту до 15 км, на вимогу військових КС-19 отримала можливість ведення вогню по наземним цілям.

В СРСР зенітна установка прослужила принаймні до середини 1980-х років, однак з розпадом була виведена з озброєння усіма пост-радянськими країнами. Втім, вона встигла взяти участь у корейській та в’єтнамській війнах, а також бойових діях на Близькому сході.

На початок 2022 року ці гармати не стояли на озброєнні ЗСУ. Вперше про плани їх повернення у стрій стало відомо в березні 2023 року, коли з’явилось відео 11 гармат, які, як повідомлялось, проходили етап розконсервації та ремонту. Найбільш імовірно, що вони були зняті зі зберігання на Балаклійському ремонтному заводі, який знаходився під окупацією до середини вересня 2022 року.

Пізніше, в середині квітня пресслужба 241 бригади Територіальної оборони оприлюднила перші фото стрільб на полігоні із цих гармат по наземним цілям. Також відомо, що їх застосовують підрозділи 111 бригади ТрО.

Гармати використовуються для роботи по наземним цілям із закритих позицій, тобто таких, що не мають прямої видимості з ціллю. Для цього вогонь ведеться по високій крутій траекторії як з класичної польової гармати.

Розрахунок наводить гармату за допомогою метеостанції, бусолі, програмних балістичних калькуляторів, таких як українські “Кропива” та “Armor”. Її вогонь зазвичай коригує екіпаж розвідувального безпілотника.

Крім того, КС-19 оснащена прицільними пристроями для стрільби прямим наведенням на відстань до 4000 метрів. Така ефективна дальність забезпечується завдяки високій початковій швидкості снарядів та нарізному стволу довжиною у 60 калібрів.

Відомо, що зенітні установки нині використовуються українськими військовими як в оригінальному буксованому вигляді, так і встановленими на шасі вантажівок.

В якості платформи для них були помічені чеські чотирьохвісні вантажівки Tatra T-815 та німецькі MAN M1001. Машини модифіковуються, зокрема, на них встановлюються розпорки, які у розкритому вигляді забезпечують стабільність платформи та убезпечують шасі від енергії віддачі.

Балістика та боєприпаси

Артилерійська частина КС-19 використовує той же калібр, що й інші 100мм радянські гармати, такі як БС-3, Д-10Т. Свого часу це дозволило частково уніфікувати боєкомплект, а нині забезпечило великий запас боєприпасів, що лишився на складах міністерства оборони.

Для роботи по наземним цілям із закритих позицій, тобто по крутій балістичній траекторії, оператори установки використовують уламково-фугасні боєприпаси. Вони складають левову частину боєкомплекту через наявність у великих кількостях та потужний вплив. Вони забезпечують широкий розліт уламків та перекривають велику площу, що нівелює розсіювання на великій відстані.

Штатно КС-19 застосовують осколково-фугасні постріли зі снарядами ОФ412 (1,46 кг гексогену), але можуть використовувати постріли 3ОФ32 (1,7 кг гексогену). Вони споряджаються підривачами РГМ-6 та В-429, що за різних налаштувань спрацьовують при ударі або ж із затримкою.

Згідно з таблицями стрільби із закритих позицій, що були виведені теоретично-практичним способом, на повному заряді вони здатні уражати цілі на відстані до 20400 метрів. При початковій швидкості у 900 м/с на відстань в 11 кілометрів снаряд летітиме 23 секунди, а на максимальну – 75 секунд.

Табличні позначки: Д – дальність. Вд (дальність), Вб (напрямок), Вв (висота) – усереднина похибка при пострілі. Vc – швидкість польоту снаряду. t – час польоту снаряду.

Точність пострілу з гармати залежить від великої кількості факторів, таких як погодні та географічні умови, стан гармати та екіпажу, тому об’єктивно дати оцінку її точності складно. Однак за словами одного з екіпажів такої установки, на відстані 10 кілометрів гармата здатна влучати у еліпс 60-100м.

Варто зауважити, що зі збільшенням дальності пострілу по крутій траекторії зростає похибка при стрільбі, однак через особливості балістики після 10-12 кілометрів параметр купності влучань, що погіршувався, починає вирівнюватись.

Практичним способом українськими військовими було визначено, що для стрільби виявились придатною низка інших радянських боєприпасів калібру 100 мм, що не входять до штатного боєкомплекту зенітної гармати.

Зокрема, мова йде про протитанкові кумулятивні постріли 3БК17 та 3БК17М, що розроблялись для гармати танку Т-55. Таблична дальність вогню, ймовірно з огляду на ефективність, обмежена 4000 метрами. Однак за досвідом бойових дій ефективна дальність їх застосування може сягати 8 кілометрів і більше.

Також гармата здатна вести вогонь спеціальними снарядами 3Ш5, що споряджені флешетами. В кожному боєприпасі міститься 1800 металевих 4,5-грамових стріловидних уражаючих елементів, які на високій швидкості викидаються з корпусу снаряду при спрацюванні таймеру підривача.

Боєприпаси з флешетами призначені для роботи по площинним цілям, таким як жива сила та неброньована техніка, із закритих позицій або прямою наводкою в якості картечі. Особливості балістики та роботи снаряду передбачають ефективне його застосування на відстанях до 12 кілометрів. Варто зауважити, що підривач В-30 може давати відмову при при ініціації на відстанях до 1 км.

Перспективи на полі бою

Варто зауважити, що основними експлуатантами цих зразків техніки в Збройних силах є підрозділи тероборони, у яких “найважчим” штатним аргументом залишаються 120 мм міномети, дальність вогню яких на практиці обмежується 5000 метрів. У порівняння з ними КС-19 виглядає якісним посиленням підрозділу, яке суттєво збільшує його спроможності.

Крім того, калібр гармати історично став досить поширеним та у великих кількостях має знаходитись на просторах країн Варшавського блоку, зокрема, Болгарії, та на Близькому сході. У відчутних об’ємах 100 мм снаряди мають знаходитись і на балансі міноборони. Так, до прикладу, на деяких фото українських бійців можна побачити ще радянські боєприпаси 1962 року випуску.

Установка цих гармат на колісне шасі робить розрахунки мобільнішими, що дозволяє їм оперативно розгортатися і, відповідно, згортатися. Така мобільність робить контрбатарейну боротьбу росіян менш ефективною.

Втім, гармата має і низку мінусів, головним із яких є зношеність та деградація матеріалів. Так, принаймні частина установок має стволи близькі до вичерпання ресурсу, що вже призводило розриву при пострілі. Також були помічені проблеми із відкатними пристроями та накатниками. Останні також складніші в обслуговуванні та потребують заправки стисненим азотом, а не повітрям, як більшість радянських артилерійських систем.