Чи може С-200 збити літак на відстані 300 км?

Збиття двох російських літаків дального радіолокаційного виявлення А-50 та бомбардувальника Ту-22М3 довело, що українська армія має “довгу руку” для перехоплення великих цілей.

Згідно з заявами українських посадовців, для дального перехоплення російської авіації застосовувався старий радянський комплекс С-200, котрого, втім, у 2024 році в України ніяк не могло бути. То що це за система, звідки вона взялась та на що здатна?

Технічні можливості С-200ВМ

У вивченні питання можливостей ЗРК С-200ВМ нам допоможе документація 10-го науково-дослідного випробувального полігону ППО (10 НИИП ПВО, в/ч 03080).

Комплекс С-200 використовує ракети з напівактивною головкою самонаведення, що наводяться ціль, використовуючи відбитий від неї промінь радіолокатора комплексу. Відповідно, радар є “очима” та “вказівним пальцем” комплексу та є ключовим елементом у визначенні можливостей ЗРК.

В залежності від розмірів та радіоконтрастності літака дальність його виявлення буде різною, і чим ці параметри вищі, тим помітніше він буде для радарів.

Якщо ж мова йде про великі та радіоконтрастні об’єкти, назразок раптово падаючих російських А-50, то нам стане в нагоді практичне дослідження в/ч 03080.

У 1983 році військова частина проводила “Оцінку характеристик засобів ЗРК С-200В при роботі з літаками Ил-76 та Ан-26“. Під час дослідженння літаки виконували багаторазовий контрольований обліт РЛС на різних відстанях та висотах для визначення практичних данних.

За результатами досліджень було зроблено висновки, що середня дальність стійкого автоматичного супроводження літака Ил-76, що летить на висоті 9000-10 000 метрів, складала 303 кілометри. У той же час, середня дальність видачі команди “дозволу на пуск” по літаку склала 247,3 км.

Варто зазначити, що параметр “дальності” був усереднений, адже значення ефективної площі розсіювання літака (ЕПР), котре є ключовим, змінюється в залежності від того під яким кутом літак знаходиться відносно РЛС.

Потенціал ракети 5В28

Однак радіолокаційна система може бути замінена, тому остаточний потенціал зенітного комплексу визначається його ракетою. С-200ВМ використовує ракету-перехоплювач 5В28, що також відома під індексом В-880.

У листопаді 1986 року силами в/ч 03080 були проведені дослідні стрільбові випробування ракет 5В28 з метою визначення їх реальної максимальної дальності бойового застосування.

В якості імітатора цілей використовувались ракети МР-9ИЦ-А, котрі після досягнення визначеної висоти розкривали парашут та повільно спускались.

В коротких викладках було відзвітовано про успішне ураження імітаторів цілей зенітною ракетою 5В28ТБ за різних умов:

1. Пуск №572: проведено в момент знаходження мішені на дальності 302,1 км та висоті 20 км.  Самонаведення ракети на ціль відбувалося стабільно. Зустріч із мішенню відбулася на 228 секунді польоту ракети на дальності 300 км та висоті 16,5 км. Ціль уражена.
2. Пуск №573: проведено в момент знаходження мішені на дальності 293 км та висоті 11,1 км. Самонаведення ракети на ціль відбувалося стабільно. Зустріч із мішенню відбулася на 230 секунді польоту ракети на дальності 293 км та висоті 9,5 км. Ціль уражена.
3. Пуск №574: проведено в момент знаходження мішені на дальності 295 км та висоті 12,5 км. Самонаведення ракети на ціль відбувалося стабільно. Зустріч із мішенню відбулася на 234 секунді польоту ракети на дальності 295 км та висоті 10,6 км. Ціль уражена.

Дослідні пуски показали, що енергоозброєність ракети 5В28 дозволяє уражати об’єкти на відстані 300 кілометрів, тобто за межами раніше встановленої максимальної дальності.

При збільшенні дальності перехоплення явище радіогоризонту суттєво обмежує мінімальну висоту ураження, тому найбільш показовими можна назвати пуски №572 та №573, що доводять можливість ураження на максимальних відстанях неманевруючих об’єктів на висотах у 16 500 та 9 500 метрів.

Отриманих “граничних” результатів вдалось досягти шляхом внесення змін в таблиці балістики цифрової обчилювальної машини радіолокатора підвітки цілі.

За результатами ж математичних обчислень, граничні можливості керованого польоту ракет 5В28 в ідеальних умовах обмежуються 250 секундами – саме стільки часу працює ракетний двигун та бортова електроніка ракети. Тому при стрільбі по великим аеродинамічним цілям через можливе збільшення польотного часу ракети в точку зустрічі понад 250 секунд дальність бойового застосування рекомендується обмежити до 275 кілометрів.

Українські комплекси С-200

Після розпаду СРСР українська армія мала у своєму розпорядженні значну кількість модернізованих комплексів С-200ВМ та сотні ракет 5В28 до них. Станом на 2012 рік в складі Збройних сил України було декілька дивізіонів на цих комплексах – вони прикривали промислові об’єкти Криму, Одещини, Львівщини, Херсонщини та Київ.

У 2013 році міністерством оборони комплекси С-200 було визнано застарілими та прийнято рішення про їх виведення з озброєння з подальшою утилізацією. Попри офіційні оцінки, це рішення вважається заангажованим, адже було прийняте тодішнім міністром оборони та нині обвинуваченим у держзраді Павлом Лєбєдєвим.

Однак, попри сказане вище, станом на 2024 рік вже публічно відомо про використання цих комплексів українською стороною у війні проти Росії. В мережі були оприлюднені кадри застосування пускової установки комплексу з ракетою 5В28.

Імовірно, донором комплексів могла стати Польща. Під час травневої конференції Defence24 Days представник Командування збройних сил країни заявив, що 3 варшавська зенітно-ракетна бригада більше не має цих систем на озброєнні.

У 1980-х роках Польща отримала від радянського союзу два комплекси в експортій версії С-200ВЭ. У 1999–2001 роках один з них було модернізовано до версії S-200C. В рамках модернізації комплекс було розділено на дві незалежні батареї. Завдяки заміні великої кількості аналогових систем на цифрові, а також заміні командного пункту було підвищено ступінь автоматизації та надійність роботи.

Втім, не можна виключати і відновлення списаних українських систем. Порівнюючи пункти управління польського та, як заявляють представники ГУР МО, українського комплексу С-200, в очі кидається низка відмінностей, що наводить на думку, що це різні системи.

Український пункт не схожий на жодний інший, що може говорити про його створення вже під час війни. Про це ж, ймовірно, говорив очільник розвідувального відомства Кирило Буданов:

“Цього разу ми застосували, скажімо так, те, що зробили з нуля зі старих складових, і так далі. Ми дещо модернізували, інженери гарно попрацювали, повірте“, – сказав Буданов, коментуючи збиття російського бомбардувальника Ту-22М3.

У такому випадку, опираючись на відео застосування, можна впевнено говорити про переведення старого радянського комплексу на сучасну цифрову елементну базу та інтеграцію, зокрема, нового командного пункту.

Також, для збільшення дальності роботи оновлений комплекс міг отримати модернізований радіолокатор підсвітки цілей 5Н62В та один із українських оглядових радарів, що здатні виявляти цілі на відстані до 400 км.

На кадрах роботи українського комплексу оператор озвучує параметри виявленого повітряного об’єкту:

“Азимут 125, дистанція 356, висота 8“, – говорить на відео оператор зенітного комплексу, озвучуючи відстань до російського Ту-22М3 у 356 км та його висоту польоту у 8 км.

Тим не менш, попри будь які модернізації, комплекси С-200 залишаються надзвичайно складними в експлуатації. Рідкопаливний ракетний двигун 5Д12 має складну конструкцію з великою кількістю вузлів, що потребують періодичних перевірок, ремонтів та заміни. Відповідно, за десятки років зберігання збережені ракети потребуватимуть обов’язкового ремонту, що суттєво обмежуватиме їх масове застосування.

Ще однією проблемою експлуатації С-200 є паливо. Ракети 5В28 використовують двохкомпонентне паливо: ТГ-02 “Самин” та окислювач марки АК27И. Після виведення з озброєння Україна утилізувала всі свої запаси, тому навіть за умови повернення ракет зі складів зберігання доведеться шукати альтернативні джерела палива для них закордоном.

Ракетне паливо до ракет комплексу вкрай токсичне, а окислювач представляє собою концентровану 70% азотну кислоту. Відповідно, агресивні компоненти заправляють у баки ракети лише під час розгортання комплексу. Обслуга зенітної установки робить це у костюмах ОЗК та протигазах. Все це робить експлуатацію С-200 складною, трудомісткою та реальною лише у глибокому тилу.