ЗРК «Оса-АКМ»

«Оса-АКМ» (індекс ГРАУ – 9К33М3) – автоматизований військовий зенітний ракетний комплекс (за класифікацією НАТО: SA-8 «Gecko»). Комплекс є всепогодним і призначений для прикриття сил і засобів корпусу у всіх видах бойових дій. Комплекс оснащений шістьма зенітними керованими ракетами 9М33М3.

Історія

Розробка почалася 27 жовтня 1960. Комплекс планувався для враження цілей, що летять на висотах від 50-100 м до 5 км зі швидкістю до 500 м/с на відстанях від 0,8-1 км до 8-10 км. Вперше ставилося завдання розробки автономного комплексу з розміщенням на одному самохідному плаваючому шасі всіх бойових засобів, включаючи радіолокаційні станції та пускову установку з ракетами, засобів зв’язку, навігації і топоприв’язки, контролю, а також джерел електроживлення. Новими були і вимоги з виявлення повітряних цілей у русі та враженням під час коротких зупинок. Вага ЗКР не мала перевищувати 60-65 кг, що дозволяло двом військовослужбовцям здійснювати вручну операції з заряджання пускової установки.

Головним розробником ЗРК в цілому і бойової машини 9АЗЗ комплексу 9КЗЗ було визначено НДІ-20 ГКРЕ. Головним конструктором комплексу і машини був призначений   М.М. Косічкін. У березні-червні 1970 р. на Ембенском полігоні  успішно пройшли заводські випробування ЗРК, а з липня 1970 по лютий 1971 р. – спільні випробування під керівництвом держкомісії на чолі з М. М. Савельєвим . Комплекс був прийнятий на озброєння Постановою ЦК КПРС і РМ СРСР від 4 жовтня 1971.

Роботи з модернізації комплексу “Оса” з метою розширення її зони ураження та підвищення бойової ефективності (під шифром “Оса-А”) відповідно до Постанови ЦК КПРС і СМ СРСР були розпочаті в 1971 р. з терміном закінчення у 1974 р. Крім того, рішенням ВПК від 7 лютого 1973 № 40 було доручено провести дослідно-конструкторську роботу за що отримав назву “Оса-К” варіанту ЗРК із збільшеною кількістю ЗКР на бойовій машині до 6 і розміщенням ракет в транспортно-пускових контейнерах. Розробка комплексів “Оса-А” і “Оса-К” була закінчена в 1973 р. проведенням заводських випробувань їх дослідних зразків. Спільним рішенням ГРАУ, МРП, МАП та інших міністерств у жовтні 1973 було передбачено переобладнання досвідченого зразка бойової машини 9А33БМ комплексу “Оса-А” для розміщення на ній нового пускового пристрою на шість ракет 9М33М2 в транспортно-пускових контейнерах. Спільні випробування переобладнаного досвідченого зразка бойової машини 9А33БМ2 у складі ЗРК 9К33М2 ( “Оса-АК”) і ЗКР 9М33М2 проводилися на полігоні Ембенском ГРАУ з вересня 1974 за лютий 1975 (начальник полігону Б. І. Ващенко) під керівництвом комісії на чолі з В. А. Сухоцької і в 1975 році комплекс був прийнятий на озброєння.

Зенітний ракетний комплекс “Оса-АК” не міг ефективно вести боротьбу з вертольотами вогневої підтримки – основним сучасним засобом боротьби із танками. Виправлення цього істотного недоліку було здійснено при виконанні ДКР “Мара”, розпочатої у листопаді 1975 відповідно до Постанови ЦК КПРС і СМ СРСР.

У 1977 р. були проведені заводські випробування модернізованої бойової машини 9А33БМ2 з ЗКР 9М33М2, за результатами яких ракета була доопрацьована частина радіовзривателя і електросхеми, отримавши найменування зур 9М33М3. Державні випробування модернізованого варіанту комплексу, що отримав позначення 9К33М3 ( “Оса-АКМ”), проводилися на полігоні Ембенском з вересня по грудень 1979 (начальник полігону В. В. Зубарєв) під керівництвом комісії на чолі з О. П. Зубенко, а в 1980 році комплекс був прийнятий на озброєння.

З 1989 року серійний випуск ЗРК “Оса-АКМ” припинено.

Склад комплексу

• бойова машина (БМ) 9А33БМ3;
• транспортно-заряджаюча машина 9Т217БМ2 на 12 ракет;
• зенітна керована ракета 9М33М3 ;
• машина автоматизованої контрольно-випробувальної мобільної станції 9В242-1;
• регулювальна апаратура 9В914;
• машина технічного обслуговування 9В210М3;
• тренажер 9Ф632М;

Бойова і транспортно-заряджаюча машини розміщувалися на тривісному шасі БАЗ-5937, обладнаному водометом для руху на плаву, з потужним ходовим дизельним двигуном, засобами навігації, життєзабезпечення, зв’язку та електроживлення комплексу (від газотурбінного агрегату і від генератора відбору потужності ходового двигуна) .

Тактико-технічні характеристики