“Abbot” в Королівській артилерії

Сергій Притула, роблячи селфі на тлі чергової партії бронетехніки, придбаної фондом у Великій Британії, заліз на самохідку «Еббот». Чи з’являться такі САУ в українському війську – поки невідомо. Та все ж варто придивитись до цього виробу докладніше.

Наприкінці 50-х років минулого століття в самохідних полках Королівської артилерії, як і раніше, експлуатувалися САУ «Секстон» — 25-фунтова (87,6-мм) гармата-гаубиця на модифікованому шасі канадського танка «Рем». Ця самохідка, яка пам’ятала битви Другої світової війни, не відповідала сучасним вимогам. Відкрите бойове відділення, якщо не виключало, то серйозно обмежувало застосування самохідки в умовах використання зброї масового ураження, а її артсистема не відповідала стандартам НАТО, які передбачали для легких гаубиць калібр 105 мм. У той же час у Великій Британії вже існувало відповідне шасі — гусеничний БТР FV432 «Троуджен». Саме його й обрали для нової самохідки.

Розробка

Проектування САУ під позначенням FV433 займалося державним конструкторським бюро Fighting Vehicle Research and Development Establishment (FVRDE) в Чертсі, графство Суррей. Артилерійську частину також створювала державна структура Royal Ordnance Factory (ROF). А ось виробництво САУ доручили приватному концерну «Віккерс».

Розробка самохідки здійснювалася упродовж 1958-1960 років. Конструктори постаралися максимально уніфікувати САУ з «Троудженом» — від бронетранспортера без змін взяли силову установку та ходову частину, а корпус піддали лише мінімальним доробкам. Переднє розташування моторно-трансмісійного відділення у FV432 було оптимальним і для FV433 – воно дозволяло зручно розташувати башту із озброєнням у кормовій частині машини. У результаті британська самохідка дуже нагадувала американські САУ М108 і М109, що створювалися саме в той час. Відповідно до нових вимог до тактичної мобільності та захищеності FV433 отримала можливість долати водні перешкоди на плаву, а також була обладнана системою захисту від ЗМУ.

До 1961 року фірма «Віккерс» виготовила 12 прототипів FV433. Половина з них отримала бензинові двигуни «Роллс-Ройс» В81, а інша половина – багатопаливні дизелі К60 того ж виробника. У результаті вибір зупинили саме на К60. Серійне виробництво САУ почалося на заводі «Ельзвік» у Ньюкасл-апон-Тайні в 1964 році. В армії, окрім позначення FV433, нова самохідка отримала і назву «Еббот» — «Абат». Тим самим було продовжено традицію часів Другої світової війни — давати САУ «титули» священнослужителів («Дікон», «Бішоп», «Прист», «Секстон»). В британській номенклатурі артилерійсько-стрілецького озброєння САУ позначалась L109, але це позначення майже не застосовувалось – щоб уникнути плутанини з САУ М109.

Конструкція

САУ FV433 має повністю закритий корпус, у передній частині якого ліворуч розташоване моторно-трансмісійне відділення, а праворуч – відділення управління з робочим місцем механіка-водія. Більшу частину корпусу займає бойове відділення з баштою, зміщеною в корму. У кормовій стінці корпусу є одностулкові двері, що відкриваються вправо. Товщина броні корпусу становить 12 мм у лобовій та бортовій проекціях, 10 мм у кормі та 6 мм – днища. Стінки башти мають товщину 10 мм, а дах – 12 мм.

Башта восьмигранної у плані форми обертається на 360º. Права передня стінка має трикутний приплив для розміщення прицілу. Бронелист навколо гарматної амбразури знімається (кріпиться на болтах) для забезпечення можливості заміни гармати. У верхній передній частині даху є напівкруглий виріз, необхідний для забезпечення максимального кута піднесення ствола.

На даху башти розташовані командирська башточка з люком і люк заряджальника, а в кормовій стінці — люк для подачі боєприпасів при стрільбі з ґрунту. При його відкритті висувається спеціальний лоток із напрямними для двох снарядів.

У правому задньому куті вежі знаходиться блок фільтрів вентиляційної установки. Зовні башти є вузли кріплення контейнерів з різним майном, а ліворуч на задній стінці підвішена котушка з телефонним дротом, що служить для прокладання мережі на вогневій позиції.

Розрахунок САУ складається з шести осіб, причому на самохідці розташовуються тільки четверо: механік-водій у відділенні управління, навідник у башті праворуч від гармати, командир за ним і заряджальник ліворуч від гармати. Ще двоє переміщаються на приданому автомобілі FV623 «Столуорт»: заступник командира та піднощик.

На вогневій позиції механік-водій ставав другим піднощиком, а заступник командира займався комплектуванням зарядів та підривників.

САУ «Еббот» обладнана шестициліндровим (з поршнями, що рухаються протилежно) оппозитним двотактним багатопаливним дизелем К60 Mk 4G потужністю 240 к.с. та автоматичною трансмісією «Аллісон» ТХ200 «Торкматик», що забезпечує шість передач під час руху вперед і одну — назад.

Двигун може працювати на дизельному паливі, автомобільному та авіаційному бензині, авіаційному гасі.

Ходова частина з одного борту включає п’ять огумованих опорних котків з торсійною підвіскою, два підтримувальні ролики, провідне колесо переднього розташування і напрямне заднього. Як уже зазначалося, «Еббот» є плаваючою машиною. Для подолання водних перешкод необхідна попередня підготовка – підйом гумово-тканинного екрану, встановленого по периметру корпусу. Рух на плаву забезпечується за рахунок перемотування гусениць, верхні гілки яких знаходяться в гідродинамічних кожухах.

Озброєння

105-мм гармата L13A1 зі стволом завдовжки 37 калібрів було розроблено спеціально для «Еббота» (згодом воно стало основою також для причіпної гаубиці L118). Гармата обладнана двокамерним дульним гальмом та ежектором. Затвор – напівавтоматичний вертикальний клиновий. Противідкатні пристрої складаються з двох гідравлічних гальм відкату і гідропневматичного накатника. Привід горизонтального наведення (повороту башти) – електричний, вертикального – ручний. Є досилач з електроприводом (для снарядів; гільзи із зарядами досилалися вручну). Діапазон кутів вертикального наведення становить від -5 до +70º. САУ обладнана панорамним прицілом для вогню із закритих позицій та телескопічним – для стрільби прямим наведенням.

L13A1 має роздільно-гільзове заряджання. Боєкомплект складається з таких типів снарядів:

• L31 – осколково-фугасний;
• L36 – димовий;
• L37 – пристрілювальний (з димом червоного кольору);
• L42 – бронебійно-фугасний із пластичною вибуховою речовиною;
• L43 – освітлювальний.

Стандартна гільза містила п’ять рівноважних мішечків пороху. Були також зменшені заряди А та В, які вкладалися у гільзи, звільнені від основних мішечків. Боєкомплект «Еббота» складався з 40 снарядів (34 осколково-фугасних та 6 бронебійно-фугасних), додатковий боєкомплект перевозився на «Столуорті».

Максимальна дальність стрільби із закритої позиції становить 17300 м (на два кілометри більше, ніж у «Гвоздики»), мінімальна – 2500 м. Практична скорострільність «Еббота» – 6-8 постр./хв.

Допоміжне озброєння САУ представлене 7,62 мм кулеметом на турелі командирської башточки. Спочатку «Ебботи» комплектувалися кулеметами L4 – варіант «Брена» часів Другої світової війни. Згодом їх замінили на більш сучасні L7 (похідний від бельгійського MAG). З боків башти встановлено шість димових гранатометів.

Індійський варіант

1965 року «Еббот» продемонстрували індійським військовим. Тим самохідка сподобалася, але вони визнали FV433 дуже дорогою. Конструктори «Віккерса» засукали рукави, спроектувавши спрощений варіант, відомий як Value Engineering Abbot (VEA). На цій самохідці встановили дизель К60 Mk 6OG/1, який не є багатопаливним, зате пристосований до роботи в умовах високогір’я. Корпус САУ позбувся екрану для подолання водних перешкод, а гусениці — гумових накладок. Систему захисту від ЗМУ замінили простим вентилятором, відмовилися від електроприводу повороту башти та електричного досилача. Командирську вежу зробили неповоротною, відмовилися від турельного кулемета та димових гранатометів. Склад електробладнання спростили.

Прототип VEA в 1967 році випробували в Індії, після чого надійшло замовлення на 68 самохідок. Зараз вони вже замінені САУ «Ваджра-Т» — ліцензійним варіантом південнокорейської К9. Ще 20 САУ VEA виготовили для британської армії спеціально для застосування в навчальному центрі в Канаді (BATUS – British Army Training Unit Suffield). Стандартних же «Ебботів» випустили 134. З урахуванням дюжини прототипів загальний обсяг виробництва САУ «Еббот» становив 234 екземпляри.

Служба

На озброєння британської армії САУ «Еббот» надійшли 1965 року. Першими їх отримав 3-й полк Королівської кінної артилерії, всього ж у різні часи ці самохідки служили у восьми полках. Полк типової організації складався з чотирьох шестигарматних батарей. Батарея, у свою чергу, ділилася на два вогневі взводи (у кожному – три САУ, три автомобілі «Столуорт», БТР «Троуджен» як машина управління вогнем і командирський бронеавтомобіль «Феррет» або джип «Ленд-Ровер»).

Більшість «Ебботів» було зосереджено у складі ударного кулака – дислокованої у ФРН Британської Рейнської армії. У 70-ті і на початку 80-х років минулого століття вона включала чотири бронетанкові дивізії, кожна з яких мала два артполки: один з САУ М109 і один з «Ебботами». До останніх належали:

• 49-й польовий полк Королівської артилерії (КА) у Берген-Хоні (1-ша БРТД);
• 40-й польовий полк КА в Гютерсло (2-га БРТД);
• 19-й польовий полк КА у Дортмунді (3-тя БРТД);
• 25-й польовий полк КА у Падерборні (4-та БРТД).

У 1983 році 2-а БРТД була реорганізована у 2-у піхотну дивізію. Тепер вона постійно дислокувалася у Великій Британії і мала перекидатися до ФРН у разі загострення міжнародної обстановки. З 1984 року кожна з трьох бронетанкових дивізій, що залишилися, мала у своєму складі три артполки — один з «Ебботами» і два з М109А2/А3 (за винятком 3-ї БРТД, яка замість одного з полків М109 мала полк причіпних гаубиць FH70). Об’єднання Німеччини та закінчення холодної війни призвело до різкого скорочення Британської Рейнської армії. До 1993 року у ФРН залишилася лише 1-ша бронетанкова дивізія. З трьох артполків, що увійшли до її складу, «Ебботи» збереглися лише в 40-му. Але вони були остаточно списані в середині 1990-х років.

САУ «Еббот» була типовим зразком самохідної артилерії часів холодної війни, але на загальному тлі вона виділялася своїми компактними розмірами. Для свого часу вона мала хороші балістичні дані і непогану рухливість, але до 1990-х років встигла морально застаріти, поступившись місцем новим 155-мм САУ AS90.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 4731 2196 4166 1818