Як Ізраїль піклується про своїх ветеранів?

Армія оборони Ізраїлю з’явилася в горнилі Війни за Незалежність, в ході якої з 1947 по 1949 рік армії Єгипту, Сирії, Йорданії, Лівану, Іраку і ще низки інших арабських країн намагались знищити нещодавно створену єврейську державу.

З 1949 року і до наших днів, Ізраїль перебуває у постійній війні як зі своїми сусідами (із Сирією мир досі не укладений), так і з терористичними угрупованнями, які підтримує і озброює Іран, що поставив перед собою  за ціль знищення Ізраїлю.

Більш ніж півстоліття постійних війн та конфліктів змусили Ізраїль напрацювати особливий підхід до людей, які пережили досвід бойових дій, особливо, якщо вони повернулися до цивільного життя, отримавши поранення, інвалідність або психологічні травми.

Нагадаю, що надзвичайний стан в Ізраїлі діє безперервно з 1948 року, а збройні сили формуються за масово-призовним принципом. Фактично це народна армія, де під закон про призов потрапляють майже всі юнаки та дівчата євреї (і ще деякі етнічно-релігійні групи), починаючи із 18 років.

Важливо позначити те що, що в Ізраїлі немає поняття чи статусу “ветеран” . Усі громадяни є військовослужбовцями строкової армійської служби, або резервістами, або визнані непридатними. Людина, яка брала участь у бойових діях, особливо ніяк не виділяється, а учасники воєн отримують планку учасника тієї чи іншої військової кампанії, котра, втім, не дає жодного статусу або супутніх пільг чи зобов’язань. Існує також статус інваліда Армії оборони Ізраїлю (“нехе цааль”).

За всю допомогу солдатам у всіх вищезгаданих статусах (особливо коли йдеться про інвалідність) відповідає Міністерство оборони Ізраїлю. При цьому у різних випадках цим займаються різні департаменти та структури міністерства.

Міноборони тісно взаємодіє у цих питаннях з Інститутом національного страхування Ізраїлю – державним управлінням, яке відповідає за питання соціального страхування та соціального забезпечення, наприклад, виплати різних допомог та компенсацій. Наприклад, вже згаданим інвалідам армії оборони Ізраїлю (Найбільш близький  до поняття “ветеран” статус).

Як формується бюджет для цих виплат? Усі громадяни Ізраїлю, які досягли 18 років, зобов’язані сплачувати внески до бюджету Інституту національного страхування Ізраїлю, причому це стосується навіть безробітних. Регулярний внесок дає громадянам право на різні виплати, надані цим державним інститутом. Наприклад, допомога для породіль, інвалідів, жертв терактів, пенсії, а також виплати по безробіттю для громадян, що втратили роботу. А також виплати для військових, наприклад, підтримка інвалідів Армії оборони Ізраїлю, або військовослужбовців з ПТСР, які проходять реабілітацію та курс підтримки.

Тут слід наголосити, що внески громадян Ізраїлю не є єдиним джерелом цього бюджету: не треба думати, що немає державного фінансування. Але левова частка фінансових можливостей базується саме на принципі такого ось “національного фонду”. Також не слід забувати і про окремий бюджет Міноборони саме для інвалідів армії Ізраїлю. Однак саме Інститут національного страхування є потужним фундаментом, який не дає громадянам відчути, що у разі біди вони залишаться одні без допомоги.

Статус інваліда армії Ізраїлю врегульований у законі про інвалідність від 1959 року та визначається в діапазоні від 0% до 100% інвалідності. Вердикт видає спеціальна комісія при Міноборони і її рішення можна оскаржити.

На 2021 рік в Ізраїлі мешкало трохи більше 100 000 осіб, які мають статус інваліда армії Ізраїлю. З них близько половини мали інвалідність 20% і вище. Починаючи з цього показника особа має право отримувати вищезазначену допомогу та підтримку. Інваліди з показником нижче 20% отримують підтримку в межах лікарняних кас, в яких числяться усі громадяни Ізраїлю.

Інвалідів з показником 20% і вище представляє спеціальна Організація інвалідів АОІ при Міноборони, бюджет якої складається як з державного субсидування, так і членських внесків самих інвалідів АОІ.

Організація інвалідів має у своєму розпорядженні мережу спортивно-реабілітаційних центрів під назвою “Будинок Воїна”. Ці центри є у всіх великих містах Ізраїлю та включають спеціальні інклюзивні басейни, спортивні зали, ігрові зали та кімнати відпочинку, наприклад для читання.

Бюджет таких “Будинків Воїна” частково формується із коштів, що виділяються Міністерством оборони, частково із пожертв з-за кордону, а також із невеликих символічних внесків самих інвалідів. Крім того, Організація інвалідів містить оздоровчий санаторій, обладнаний спеціально для людей з інвалідністю.

Але слід зазначити, що попри активну діяльність програми підтримки, через монструозність усіх цих державних бюрократичних апаратів іноді трапляються трагічні інциденти. Наприклад, у 2021 році колишній боєць бригади “Голані” Іцик Саїдіан, який страждав від посттравматичного синдрому після участі в операції “Непорушна скеля” (літо 2014 року), в ході чкої той втратив вісім своїх побратимів, зробив спробу самоспалення прямо у відділі реабілітації. Він був визнаний інвалідом на 25%, але неодноразово подавав прохання щодо підвищення відсотка інвалідності.

Голова Організації інвалідів АОІ Ідан Клейман поклав тоді відповідальність за цей інцидент на Міноборони, заявивши:

“Сьогодні сталося найстрашніше. Те, чого ми завжди боялись. Підпалив себе інвалід ЦАХАЛу, який страждає посттравматичним синдромом, його проблемою не займався належним чином відділ реабілітації, а отриманий відсоток інвалідності не відповідав реальному стану. Відділ реабілітації перебуває в адміністративній кризі. Необхідна термінова реформа у сфері надання допомоги інвалідам“.

Вчинок Саїдіана викликав хвилю обурення та чисельні демонстрації інших інвалідів АОІ, котрі в результаті призвели до збільшення бюджету (на сотні мільйонів шекелів), що виділяється на реабілітацію та допомогу. Також було проведено реформи в механізмах оцінки ступеню інвалідності та посттравматичних розладів.

Окрім установ державної допомоги, останніми роками в Ізраїлі було створено приватні асоціації допомоги для солдатів саме по лінії реабілітації військових травм.

Окремою темою стоїть питання солдатів, які пережили сильну контузію (“елем крав”) та можуть переживати посттравматичні розлади, однак яких Міноборони не визнає інвалідами. Існує дискусія та суспільна позиція, що відстоює право таких військових на  отримання відповідного статусу, підтримки та допомоги на законодавчому рівні.

Які уроки може могла б з цього винести Україна?

Перше, що мені здається важливим, це факт того, що для соціального забезпечення потрібні значні кошти і ці суми не завжди є у розпорядженні державного бюджету. Такий механізм, як національне страхування, який зобов’язує всіх громадян з 18 років виплачувати певну суму до окремого фонду, призначеного саме для соціальної допомоги іншим громадянам, у тому числі ветеранів, є частковим вирішенням цієї проблеми. У цьому сенсі Ізраїль це буквально res publica, тобто “спільна справа”. Тягар війни — це справа всієї нації, а не лише окремих каст чи груп.

Наприклад, Організація інвалідів АОІ, окрім утримання центрів та санаторію, займається програмами реабілітації, а також фактичною матеріальною допомогою інвалідам, включаючи закупівлю медикаментів, допомогу в придбанні нерухомості або спеціальних автомобілей для людей з інвалідністю. У Міноборони знаходяться необхідні кошти на всі ці проекти саме тому, що іншу частину соціальної підтримки та забезпечення забезпечує Інститут національного страхування.

Друге — це розуміння того, що з державним врегулюванням неминуче приходять бюрократичні нюанси, які можуть призводити до трагічних історій, як, наприклад, історія з Іциком Саїдіаном, який намагався спалити себе на знак протесту. Війна – це справа держави, і питання війни – це завжди питання про державу. Але державні інституції не повинні фетишизуватися. Соціальна підтримка з боку недержавних організацій також має бути, головне, щоб держава забезпечувала сприятливий ґрунт для їх діяльності.

Це має стосуватися і закордонних ініціатив. Україна має велику діаспору за межами країни. Чому б цій діаспорі не бути залученою до організації таких структур соціальної підтримки? Наприклад, одна з приватних ізраїльських організацій, що підтримують інвалідів АОІ, знаходиться у Великій Британії (BEIT HALOCHEM UK).

Важливо не забувати, що війна і фронт, особливо коли йдеться про багаторічні бойові дії, породжують не лише великі групи людей з інвалідністю, посттравматичними синдромами та контузіями, а й людей з адреналіновою залежністю, які потім не можуть знайти себе у цивільному житті. Для таких людей завжди повинні бути відчиненими двері в армію, з орієнтацією або на спеціальні підрозділи, або на командирський вектор розвитку. Але вони в жодному разі не повинні відчувати, що армійська система “виплюнула” їх як непотрібні елементи.