У Києві та смт. Борова попрощалися з Юрієм Морозом – активістом, реконструктором, бійцем Сил ТрО

24 квітня на Майдані Незалежності відбулось публічне прощання з Юрієм Морозом – молодшим сержантом 207-го батальйону 241-ї бригади Сил ТрО ЗСУ, членом Спілки Української Молоді в Україні, учасником Революції на граніті, Мовного Майдану, Революції Гідності, інструктором всеукраїнської дитячо-юнацької патріотичної гри “Сокіл” (“Джура”), військово-історичним реконструктором Армії УНР, УСС та УПА.

Юрій Мороз загинув 16 квітня у селі Васюківка Донецької обл. захищаючи територіальну цілісність та Незалежність України у бою з російськими окупантами.

У церемонії прощання взяли участь сотні осіб, серед яких учасники російсько-української війни, військовослужбовці Сил територіальної оборони ЗСУ, представники громадських об’єднань, українське духовенство. За участі Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка був виконаний український військовий поховальний ритуал. Батькові воїна було вручено “Залізний Хрест Заслуги Спілки Української Молоді”, яким посмертно нагороджено Юрія Мороза за відвагу, рішучі чини, гідні звання Героя, що приносять славу українському імені.

Згодом прощання продовжилось у родинному селищі Борова Київської обл. Друзі, односельчани, освітяни, громадські діячі, військовослужбовці долучилось до поховальної процесії, яка пройшла центральними дорогами селища повз родинну хату. У місцевому Храмі Воскресіння Христового отці Православної церкви України та Української греко-католицької церкви звершили чин похорону воїна. Поховали Юрія Мороза на місцевому селищному цвинтарі.

Довідково

Юрій Мороз “Лютий”, “Бенич” (09.09.1975, м. Київ – 16.04.2023, с. Васюківка, Донецька обл.) народився 9 вересня 1975 року в місті Києві в сім’ї фастівського краєзнавця Андрія Мороза, і змалку виховувався в атмосфері антикомунізму, любові до України та рідного краю. З крахом СРСР, бере участь у Революції на граніті та стає одним з наймолодших активістів Спілки Незалежної Української Молоді. Щойно у Києві з’явився Український національний гуманітарний ліцей – батько у 1991 році віддав Юрка на виховання саме до цього навчального закладу. Скромний і небагатослівний, хлопець зацікавився християнством та історією України.

У 1992 зголошується на навчання до духовної семінарії і невдовзі вирушає опановувати богослів’я до Мексики. Втім, прагнучи створити сім’ю, відмовляється від висвяти. Повертається до України, де влаштовується на роботу в типографію і веде світське життя, залишаючись ревним християнином.

У 2010 році повертається до СУМу, вступає в лави Київського осередку Спілки Української Молоді в Україні. Бере діяльну участь у житті осередку: його суспільних акціях, вишколах та пропаганді СУМівських цінностей серед київської молоді. Постійно обирався до Управи Київської міської організації СУМ в Україні – у 2013 р. обраний на посаду господарчого референта, у 2016 р. – референта ратників. Був співорганізатором створення дружини ратників ТУР та першим Головою дружини ратників. Проводив чисельні ратницькі заходи, зокрема мандрівні табори. Неодноразово брав участь в якості інструктора у всеукраїнській військово-патріотичній грі “Сокіл” (“Джура”).

Осередкові обов’язки вміло поєднував із військово-історичною реконструкцією періодів національно-визвольної боротьби українців у ХХ столітті, зокрема Армії УНР, УСС, УПА, був учасником ВІК “Повстанець” і мав псевдонім “Лютий”. Згодом долучився до ВІК “Самостійна Україна”. Був членом історичного клубу “Холодний Яр”. Ретельно стежив за усіма книжковими новинками в царині досліджень історії українського війська, зібрав велику бібліотеку української мілітарики.

Учасник Мовного Майдану на захист української мови у 2012 р. З початком Революції Гідності, за порадою покійного СУМівця Олега Юрченка, зголошується до 4-ї козацької сотні Самооборони Майдану. Із вторгненням росіян до України, у 2014 добровольцем зголошується до Збройних Сил України, попри те, що був звільнений від військової служби за станом здоров’я. Воює солдатом у лавах 44-ої окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола на посаді номера обслуги 152-х мм гармати 3-го дивізіону. Виконував бойові завдання на території Донецької та Луганської обл. Учасник боїв на Світлодарській дузі. У січні 2015 р. Юрко дивом залишився живим під час артилерійського обстрілу позицій, коли ворожий снаряд влучив у сусідній бліндаж – того дня загинули четверо побратимів. У 2015 році Юрко демобілізується і намагається повернутися до цивільного життя.

В перші години повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Юрко добровольцем стає до лав Збройних сил України і стає комендантом штабу 207-го батальйону 241-ї бригади Сил територіальної оборони, де бере діяльну участь у розгортанні 1-ї роти та інших підрозділів батальйону. В час гострої нестачі досвідчених сержантів та молодших офіцерів, зарекомендував себе як холоднокровний, виважений і тактовний організатор, воїн і товариш – про що згадують його побратими.

Восени 2022 р., перебуваючи в лавах батальйону на півночі України, не лише організовував побут підрозділів батальйону, але й забезпечував вишкіл мобілізованих мінометників. У бригаді долучається до лав мінометної батареї, стає головним сержантом – командиром міномета. Перед виїздом на виконання бойових завдань у Донецькій обл. перевівся у роту вогневої підтримки. Брав участь у боях на Бахмутському напрямку. Став навідником СПГ-9. Разом зі своїм розрахунком наніс численні втрати ворогу. В перервах між роботою ділився знаннями та навчав побратимів військовому вишколу, тонкощам ведення бою та ділився своїми багатим досвідом. Був взірцем для побратимів, чесним та відданим сином України.

На Великдень 16 квітня 2023 року у селі Васюківка Донецької обл. молодший сержант 207-го батальйону 241-ї бригади Юрій Сил ТрО ЗСУ героїчно загинув захищаючи територіальну цілісність та Незалежність України у бою з російськими окупантами.

Нагороджений:

• “Залізний Хрест Заслуги Спілки Української Молоді” (2023, посмертно)
• Відзнакою Президента України “За участь в антитерористичній операції”
• почесною відзнакою “Хрест СУМівця-бійця” (2021)
• медаллю “За службу Україні” (2018)
• медаллю “За відвагу” (2017)
• почесними відзнаками 44 окремої артилерійської бригади
• орденом “За мужність і відвагу” (2016)
• медаллю Київської міської ради “Честь.Слава.Держава” (2016)