Хто з бійців залишився у полоні. Список

Аналізуючи прізвища озвучені вчора омбутсменом Людмилой Денісовой після повернення полонених українських армійців, щонайменше восьмеро бійців залишається у полоні російсько-терористичних військ.

Про це повідомляє Український мілітарний портал

Хто вони і коли потрапили в полон нижче.

Оновлення 2 січня 2020 року

В списку звільнених полонених не було Романа Біленького, Максима Худана, Миколи Самофалова, Олександра Клим’юка, Кондрацького Віталія Володимировича та Гринюка Миколи Володимировича.

27 серпня 2014 року біля села Роза Люксембург, неподалік Новоазовська у Донецькій області, 27 серпня потрапили у засідку троє бійців «Азова»: Роман Біленький (позивний «Рамзан»), Максим Худан (командир групи, позивний «Севастополь», уродженець однойменного міста в Криму) і Микола Самофалов (позивний «Ядро»).

Роман Біленький був активістом партії «Свобода», учасником Майдану і пішов на фронт добровольцем у квітні 2014 року. У нього був позивний «Рамзан».

У вересні матері Романа зателефонував невідомий і сказав, що її син лежить в лікарні у Донецьку з пораненням у голову. Потім від правозахисниці Олени Васильєвої вона дізналася, що син перебував на лікуванні в госпіталі Ростова-на-Дону. Були й інші повідомлення, що бійців «Азова» доставили в Росію.

3 вересня 2014 року телеканал «Царгород» опублікував відеозапис допиту Максима Худана. Українські журналісти намагалися дізнатися, як і де був зроблений цей відеозапис, проте «Царгород» відмовився їм будь що повідомляти.

https://youtu.be/TFew3qWO-Zc

Після захоплення в полон – Роман Біленький та Максим Худан – були вивезені на територію РФ, про що на своїй сторінці у Facebook повідомив колишній перший заступник голови Національної поліції України В’ячеслав Аброськін.

“Там [у Росії] деякий час утримувалися в слідчому ізоляторі Лефортово, а потім довгий час їх ховали на військовій гауптвахті”, – уточнив Аброськін.

За деякими даними, як додав він, росіяни влаштували судовий розгляд проти військових і засудили їх на тривалий термін, проте деталі справи невідомі.

Також є інформація про Миколу Самофалова – через деякий час після захоплення у полон близьким Миколи подзвонили терористи й повідомили, що «Ядра» більше немає.

Олександр Клим’юк був мобілізований в 2014-му році у 80 бригаду ДШВ. 5 вересня 2014 року в районі населеного пункту “Цвітні піски” підрозділ Олександра потрапив у засідку.

Частині бійців вдалось вирватись з оточення, дехто вважається зниклими безвісті. Загалом підтверджена загибель 14 бійців у тому бою, ще семеро – зниклими безвісті. Окрім Олександра, такими, що потрапили до полону вважаються капітан Кондрацький Віталій Володимирович (народився 26 лютого 1984 року) та солдат Гринюк Микола Володимирович (народився 18 травня 1995 року).

Як пише Радіо Свобода, Олександр Клим’юк виявився у полоні «казачого отамана» і кримінального авторитета Юрія Сафоненка на прізвисько «Батя». Мине кілька місяців, і Сафоненко, який посвариться з Олександром Захарченком, змушений буде тікати з «ДНР» до Росії, а його угруповання роззброять. Сафоненка в «ДНР» звинувачували в створенні приватної в’язниці. Цілком можливо, що її в’язнем і виявився десантник Олександр Клим’юк.

За відомостями його дружини Юлії, незабаром її чоловік опинився в полоні у іншого «казака» з таким же позивним «Батя» – Павла Дрьомова. У 2015 році Дрьомов готовий був обміняти Клим’юка, але обмін не відбувся, а в грудні того ж року Дрьомов загинув дорогою на власне весілля, коли в його машині вибухнула бомба. Перед обміном, що не відбувся, Олександр Клим’юк телефонував рідним, і вони бачили його серед інших полонених на відеозаписі, зробленому під Луганськом, у будівлі, схожій на зруйновану лікарню.

Відтоді Олександр не телефонував додому, певний час від нього приходили листи, але ось уже рік ніяких звісток немає. Юлія перетелефонувала на російський телефонний номер, з якого востаннє виходив на зв’язок Олександр, спілкувалася, а потім переписувалася з товаришем Павла Дрьомова і дізналася від нього, що Олександра вивозили до Криму, де він працював на заводі, а потім знову привезли до Луганська.

Оригінальний матеріал

В ході обміну з полону було звільнено Бориса Пундора, Кіма Дуванова та Олександра Геймура, які потрапили в полон 22 травня 2019 року, коли вантажівка 53-ї окремої механізованої бригади випадково проїхала наш блокпост та потрапила на окуповану територію.

У полоні помер один з наших військових – старший сержант Роман Беспалий, за інформацією яка є в мережі – його смерть була спричинена тортурами з боку бойовиків.

Станом на сьогодні ще троє бійців з цієї групи залишаються у полоні, чому вони не були повернуті 29 грудня – не відомо. Мова йде про:

• Юрія Гордійчук
• Павла Корсуня
• Віктора Шайдова (Звільнений 16 квітня 2020 року)

Серед тих, хто залишається у полоні бойовиків – Ігор Мирончук. Він потрапив у полон 9 лютого 2019 року.

Ігор Мирончук – кадровий військовий, у зоні АТО з 2014 року, був у Луганському аеропорту, брав участь у боях за Дебальцеве.

Боєць ООС Микола Гриненко потрапив до рук російсько-терористичних військ на Донбасі 23 січня 2019 року. Він проходив службу у 79 десантно-штурмовій бригаді. Звільнений 16 квітня 2020 року.

1 лютого 2019 року засоби пропаганди окупаційних військ виклали відео з його допитом. Микола родом з Миколаївської області, за контракті з січня 2018 року.

17 січня 2019 року у полон потрапив 20-річний боєць 58-ї окремої мотопіхотної бригади Станіслав Панченко.

Оскільки хлопець до служби у Збройних Силах України цікавився національно-патріотичною тематикою, російсько-терористичні засоби пропаганди використовували його для своїх відео.

У ніч з 28 на 29 грудня 2018 року окупанти захопили в полон бійця 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади Андрія Качинського.

3 січня проросійські найманці виклали відео, на якому військовий заявив, що потрапив у полон.

2 травня 2018 року у районі населеного пункту Широкине потрапив у полон, а за іншою версією дезертирував, військовий 36-ї бригади морської піхоти Віталій Чміль.

За оприлюдненою інформацією прес-служби ООС, українська розвідка підтвердила, що спецслужби російсько-терористичних військ проводили “підготовку” військового до зради і в подальшому використовували його у своїх пропагандиських відео.

В цей же час у цю версію не вірять в родині військового та запевняють, що Віталій не міг зрадити та давав всі свідчення під тиском. Також в ході “прес-конференції” бойовиків вони називали Віталія таким, що потрапив у полон, а не перейшов на їх сторону.

Ймовірно, що інформація про бранців окупантів не є повною та буде доповнюватися.