Ефіопія проти Тиграй або війна лауреата Нобелівської премії миру

В Україні не надто цікавляться подіями в Африці. І черговою африканською війною, зокрема. Однак я спробую коротко розповісти про сьогоднішню Ефіопію та її конфлікт з Тиграй. На тлі того, що очолює одну із сторін в цій війні – федеральний уряд Ефіопії, лауреат нобелівської премії миру, Ахмед Алі Абій.

Для початку коротко розкажу історію країни. Ефіопія дуже стара країна, перші згадки про неї відносяться до часів Єгипту, причому стародавнього царства (бл. 2500 років до н.е.). Одна з найстаріших християнських держав – хрещення Ефіопії сталося в 330 році, всього лише через 29 років після появи першої християнської держави в світі – Вірменії. Тобто Ефіопія стала другою в світі християнською країною.

Країна унікальна тим, що протягом усієї своєї історії, хоч і з невеликими перервами, зберігала свою державність і незалежність. Так було і в колоніальні часи – до кінця ХІХ століття в Африці залишилося дві незалежні держави. Це були Ліберія (але там дещо інша ситуація) та Ефіопія.

Також Ефіопії вдалося перемогти в двох війнах проти Італії. Причому в першій – абсолютно без будь-чиєї підтримки, власними силами. Європейська держава єдиний раз в історії змушена була виплачувати контрибуцію африканській країні. Італійці отримали після цього глузливе прізвисько «данники Менеліка» (Менелік II – імператор Ефіопії).

До речі, однією з головних дійових осіб в цій війні був Рас (князь) Алула Енгіда – тигринья, ім’ям якого названа наступальна операція сил Тиграй влітку цього року.

У другу ефіопо-італійську війну війська Ефіопії чинили запеклий опір, але, не дивлячись на кілька гучних локальних перемог, не змогли протистояти артилерії і хімічній зброї. Номінально Італія перемогла в 1936 році, але ефіопський народ продовжив партизанську війну. При цьому часом переходячи в великомасштабні повстання (вже в липні 1936 року було спроба звільнити столицю країни). Але змінити хід війни зміг тільки наступ Британії в 1941 році. 5 травня 1941 імператор Хайле Селассіє урочисто повернувся до Аддис-Абеби.

І в знак поваги до стійкості ефіопського народу і особисто імператора, британці після закінчення, ІІ світової війни, фактично подарували Ефіопії колишню італійську колонію – Еритрею. Що надалі зіграло не дуже хорошу роль в історії країни.

Імператору вдавалося більш-менш вдало правити країною до 1974 року – придушувати повстання в провінціях та перевороти, втихомирювати сепаратизм в «подарованій» Еритреї. Однак голод початку 70-х років і загальносвітова мода на марксизм викликав прихід до влади прорадянського режиму «Дерг» (амхарською – «комітет»). “Комітет офіцерів” – типова військова хунта.

Після вбивства зміщеного імператора, всередині Дерга пройшла коротка, але кривава сутичка за владу. В результаті якої всю владу в Дерге і в країні захопив підполковник Менгісту Хайле Маріам. Йому в спадок дісталося дуже багато проблем – велике повстання в Еритреї і ряд дрібних в інших провінціях, голод та інші економічні проблеми. Але, з марксистсько-ленінським запалом, Дерг почав вирішувати всі ці проблеми. Що, природно, призвело до найбільшого голоду за всю історію країни – орієнтовно загинуло близько 1,2 млн. людей.

Крім марксистського підходу до економіки, проблеми посилила дуже важка Огаденська війна з Сомалі. Тільки пряма військова допомога СРСР (якому довелося вибирати на сторону якого зі своїх сателітів стати в цій війні – вибрали Ефіопію) і, особливо, Куби, дозволило переломити хід цієї війни (що почалася для Ефіопії дуже кепсько) і здобути перемогу.

Попутно зауважу, що саме поразка в Огадені стала початком кінця Сомалі як держави.

Однак, до 1991 року СРСР стало не до своїх африканських союзників, а проти кривавого режиму підполковника Менгісту почалися повстання по всій країні. І основними силами повстанців стають два угруповання – еритрейський Народний фронт визволення Еритреї (НФВЕ) і тиграйский Народний фронт визволення Тиграй (НФВТ).

Ці угруповання дуже схожі ідеологічно і етнічно – велика частина населення і в Тиграй і в Еритреї – тигринья. Вони говорять однією мовою, територіально сусіди і об’єднані спільним ворогом – центральною владою Ефіопії.

Ну і ще одне – вони сповідують марксизм у вкрай лівацькому варіанті. Тобто вождизм, підпорядкування партії і всяке таке інше. Крім цього, їх лідери – Ісайяс Афеворкі і Мелес Зенаві підтримують дружні відносини.

Однак цілі їх дещо відрізняються: НФВЕ хоче повної і беззастережної незалежності для Еритреї, а ось НФВТ збирається очолити «оновлену, справедливу для всіх народів» Ефіопію. Для цього лідер НФВТ Мелес Зенаві створює в 1989 році єдиний опозиційній рух – Революційно-демократичний фронт ефіопських народів (РДФЕН).

До складу РДФЕН спочатку входили: Ефіопський народно-демократичний рух (ЕНДР), Демократична організація народів Оромо (ДОНО), Південноефіопський народно-демократичний фронт (ПЕНДФ).

ЕНДР представляв інтереси народу амхара, ДОНО – оромо, ПЕНДФ – невеликих народів півдня країни. Оскільки НФВЕ не вважав себе частиною народів Ефіопії, то він не увійшов до складу РДФЕН, але тісно взаємодіяв з ним в боротьбі проти Дерг.

В результаті наступу опозиційних сил в 1991 році, режим підполковника Менгісту, залишившись без підтримки СРСР, був знищений. Сам підполковник втік з Аддис-Абеби 21 травня 1991 року в Зімбабве, де і доживає своє, колись бурхливе, життя в колі сім’ї. Благо кошти, зароблені за роки революційної боротьби, дозволяють.

А новий ефіопський лідер, Мелес Зенаві, створив дуже цікаву систему в країні. Для початку він погодився з незалежністю Еритреї (хоч і знехотя, але особливого вибору тоді у нього і не було). Після референдуму, 24 травня 1993 року Еритрея офіційно стала незалежною державою.

А тиграйцї стали реформувати Ефіопію. При цьому прихильник Енвера Ходжі і радикального марксизму, Зенаві кардинально переглянув ідеологію НФВТ. Залишивши від марксизму керівну роль партії в керівництві держави та держави – в економічному розвитку країни, Зенаві прийняв доктрину економічного лібералізму і «суверенної демократії».

Декларування прихильності до демократії дозволило отримати підтримку США, а економічний лібералізм – відновити економіку. В результаті ВВП країни виріс з 7 $млрд. в 1994 році до 85 $млрд. в 2018 році.

Також НФВТ, під керівництвом Зенаві, провів радикальну адміністративну і конституційну реформи. Країна з унітарної держави перетворилася на федерацію за етнічною ознакою. Вона була поділена на 10 регіонів (штатів):

1. Амхара – 92% населення представники народу амхара, фактично титульної нації Ефіопії, хоча за чисельністю і поступаються оромо. До 1991 року саме амхара правили Ефіопією.
2. Афар – народ афар (90%).
3. Бенішангул-Гумуз – малонаселений регіон (менше 1 мільйона жителів). Основні народи – берта (25%), гумуз (21%), що відносяться до негроїдних народів банту. Крім них – амхара (21%) і оромо (14%). Дуже важливий для Ефіопії тим, що саме тут будується гребля «Відродження».
4. Гамбела – ще менш населений регіон на заході країни – всього лише 300 тисяч жителів. В основному населений нілотськими народами нуер і ануак.
5. Оромія – найбільший за площею і населенням регіон Ефіопії. Населений найчисленнішим народом країни – оромо (88% населення регіону і 35% країни). На його території розташована столиця Ефіопії – Аддис-Абеба.
6. Сідама – самий новий регіон, виділений у 2020 році з Регіону народів півдня. 93% жителів – народ сідама.
7. Сомалі – 97% жителів сомалійці.
8. Тиграй – вотчина народу тиграй (97% населення)
9. Харарі – найменший регіон, 180 тисяч жителів. Причому частка титульної нації в самому регіоні всього 8%. Решта населення – оромо і амхара.
10. Регіон народів півдня – більш 45 етнічних груп, в основному кушитського походження.

При цьому регіонам дісталися дуже широкі повноваження, аж до права мати власні сили безпеки, формувати збройне ополчення і т.п.

Однак НФВТ зберіг фактичний контроль як над регіональними партіями – членами РДФЕН, так і над самими регіонами, де утворилася монополія на владу саме цих регіональних партій. При цьому інші етнічні партії, конкуренти партій-членів РДФЕН, були витіснені з політичного життя, деякі оголошені поза законом і заборонені.

Загалом, з’явилася вельми цікава, на зовнішній погляд, децентралізована, система. Однак реально вона працювала тільки в ручному режимі управління особисто Мелесом Зенаві. Після його смерті така система стала давати збоїв.

За час правління НФВТ Ефіопія стала реальним островом стабільності в регіоні. На тлі хаосу в сусідній Сомалі, це особливо впадало в очі. У багатонаціональній країні вдалося домогтися міжетнічного миру і стабільності. Принаймні зовні. Всі народи, великі та малі, отримали широке самоврядування, власні політичні партії, власних лідерів регіонів і т.п.

Крім цього, на міжнародній арені також виростає авторитет країни. Ефіопія стає стратегічним союзником США в регіоні. Саме ефіопська армія двічі розбиває ісламістів в Сомалі. Фактично саме вони виконують «брудну роботу» для США. Яка, після повного фіаско операції «Повернення Надії» в 1992 – 1995 роках, стала діяти в регіоні виключно руками своїх ефіопських союзників.

Відповідно для цього, тиграйцями з НФВТ, була створена відмінна боєздатна армія. Природно, що і в Національних силах оборони Ефіопії (ENDF) домінували етнічні тигринья – до половини особового складу і переважна більшість – серед командування.

Однак, під зовнішньою стабільністю і рівністю народів, всі ці роки в країні наростає невдоволення домінуванням Тиграй. Особливо гостре невдоволення було серед амхара, як титульної нації. Але рушійною силою протестів несподівано став інший народ – оромо.

Після смерті хитрого лиса – Мелеса Зенаві в 2012 році, в лавах РДФЕН та НФВТ почалася фракційна боротьба. Старі партійці проти нових, консерватори проти лібералів та іншій веселий двіж, характерний для тоталітарних партій. Крім того, етнічні партії стали виказувати інтерес, щоб саме представник їхнього народу став новим главою партії та держави.

Але, після таємної боротьби, було знайдено компроміс – новим лідером партії і главою країни став Хайлемаріам Десанель. Він представник невеликого народу півдня Ефіопії – волайт. Дисциплінований партійний функціонер, який працював в Фінляндії інженером – асенізатором, де він благополучно пережив найгарячіший період громадянської війни в Ефіопії.

Суто суб’єктивно – саме він став вироком для РДФЕН. Він абсолютно був не придатний для такої посади в такій країні. Я дивився його інтерв’ю, яке він дав після усунення від влади – жалюгідне видовище: «Я за все хороше і проти всього поганого», «Якщо що зроблено добре – так це особисто я, а якщо що погане – так це все партія», «Я не міг піти врозріз з лінією партії » і т.п.

І незабаром почалися проблеми. Приводом для початку протестів проти федеральної влади стають плани уряду щодо розширення столиці держави. А так сталося, що Аддис-Абеба розташовується в Оромії. Свого часу абіссінський імператор Менелік II заснував свою нову столицю на завойованих землях. І тут склалася класична ситуація для імперських столиць – саме місто в основному населене представниками титульної нації – амхара. А сільські райони навколо столиці, як і раніше, населені фермерами-оромо. Дуже типова ситуація, до речі, і для міст на сході України.

Влада зібралася розширювати швидко зростаючу столицю за рахунок земель селюків-оромо. Але почалися протести фермерів, які швидко переросли спочатку в збройні зіткнення між фермерами та поліцією. А потім і в різанину між оромо і амхара.

Ну, і в підсумку – протести по всій країні проти 30 річного правління Тиграй. І саме зараз починатися «зірковий час» майбутнього нобелівського лауреата – Ахмеда Абія. Саме за його участі змінюється характер протесту – з протесту фермерів проти захоплення їх земель, він перетворюється в протест проти правління НФВТ. Спочатку він стає загально оромським, а потім і загально ефіопським.

І очолює цій протест дуже цікава особистість – військовий розвідник, «айтишник», оромо по народженню, амхара по переконанням – Абій Ахмед.

Абій Ахмед Алі народився 15 серпня 1976 року в невеликому містечку Бешаша (по суті – просто село), ​​район Джима, Оромія. Його батько – мусульманин-оромо, а мати (четверта дружина батька) – християнка-оромо. Однак деякі джерела вказують, що його мати – амхара.

У будь-якому випадку, таке походження згодом допомогло йому стати новим лідером у багатонаціональній і багатоконфесійній Ефіопії. А наступний шлюб з жінкою-амхара, зробив його своїм і у цього народу.

При народженні він отримав дуже модне тоді, після «революції» 1974 року народження, ім’я Абійот, «Революція» амхарською. Але, дуже скоро, після повного розчарування режимом Дерг в Оромії, він став просто Ахмедом.

Він отримав добру початкову освіту. Але у 1991 році ситуація в Ефіопії не надто сприяла продовженню освіти. В країні в самому розпалі багаторічна громадянська війна. І 15 річний Ахмед стає типовим дитиною-солдатом. Скоро НФВТ і НФВЕ розгромили армію Дерга і почалися дуже серйозні разборки в стані переможців.

В районі Джима, де проживала сім’я Абія дуже великою підтримкою користувався Фронт визволення Оромо. Організація, яка з 70-х років боролася з урядом, в тому числі і збройними методами.

У період вирішального наступу НФВТ, НФВЕ та інших опозиційних рухів, ФВО підтримав їх і, після захоплення Аддис-Абеби, увійшов до складу перехідного уряду Ефіопії.

Але НФВТ для представництва в створеному ним РДФЕН від оромо проштовхували Демократичну партію Оромо. Тому вже з 1991 року між ФОО і ДПО почалася боротьба за право представляти оромо у новій владі.

На боці ФОО була підтримка населення Оромії, на боці ДПО – підтримка НФВТ, що представляла центральну владу. І якимось чином, під час цієї боротьби гинуть батько і старший брат Абія.

Але молодий і отримавший освіту Абій залишається членом ДПО і продовжує військову службу в рядах Сил національної оборони Ефіопії. Причому робить відмінну кар’єру. У цьому йому допомагає наявна освіта і бажання вчитися далі.

Він опановує амхарську і тигринья, що дуже корисно в умовах, коли майже половина ефіопських військових (і велика частина командування) – тиграйці. Після проходження відповідної підготовки він стає розвідником. У 1995 році бере участь у миротворчій операції в Руанді. Потім бере участь в ефіопо-ерітрейскої війні вже як начальник сил розвідки.

Після перемоги над Еритреєю він звільняється з армії (вже в званні полковника-лейтенанта, це як наш підполковник), продовжує навчання і починає політичну кар’єру. При цьому він залишається на державній службі. Як “IT-шник”, за першою освітою, він служить в державних телекомунікаційних та інформаційних агенціях і компаніях.

З 2009 року він починає політичну кар’єру – стає депутатом парламенту від свого рідного міста Агаро. І йому вдається відразу показати себе як доброго перемовника і авторитетної людини – йому реально вдається зняти напругу між мусульманами і християнами. Тут йому вперше дуже допомогло походження від батька-мусульманина і матері-християнки. Досить швидко зіткнення в регіоні, які встигли привести до численних жертв, припиняються.

І ось 2015 року розпочався зоряний час амбітного політика. На цей час Абій вже пішов з поста федерального міністра і зосередився на Оромії. Він стає секретарем ДПО, другою людиною в регіоні.

Саме йому, частково амхара, вдається знайти союзників проти спільного ворога в стані правлячої в Амхара партії – Демократичної партії Амхари. І плюс до цього, Абій виявився гідним продовжувачем справи всіх ефіопських лідерів в частині візантійського підступності.

Спочатку цю підступність він проявляє в своїй партії. Оскільки лідер партії Лемма Мегерса, не був членом федерального парламенту і не міг стати прем’єр-міністром, на екстреному засіданні ЦК ДПО його змінюють на Абія.

Потім він отримує підтримку від ДПА і після відставки прем’єр-міністра Десаленя стає спочатку лідером правлячого союзу партій – РДФЕН. Що автоматично призводить його до влади в Ефіопії.

Він став главою держави (і до цих пір, протягом більш ніж трьох років, ним являється) без прямих загальних виборів. В результаті внутрішньопартійних інтриг. Але до влади він прийшов в якості реформатора та демократизатора. Звичайно ж він відразу став дуже багато і часто обіцяти побудувати «нову Ефіопію».

Розповідав все ті речі, які так люблять чути представники країн західної демократії – провести загальні демократичні вибори, забезпечити свободу слова, припинити політичні репресії, налагодити відношення з сусідніми країнами…
Але з усього обіцяного, він виконав лише одне – підписав мирний договір з Еритреєй. Але і тут є нюанс – головна причина, чому раніше Ефіопія не підписала мирний договір – необхідність віддати території близько Бадме. А Бадме якраз і перебуває в Тиграй. Тобто фактично Абій віддав землі, які Тиграй вважав своїми і які були населені тиграйцями.

Одним підписом хитрий “айтішнік” вбив двох зайців. Він отримав необхідного союзника для майбутньої боротьби з ФНОТ, послабив Тиграй, отримав величезну підтримку на Заході, як «миротворець» і черговий «новий африканський лідер».

Як і належить «новому африканському лідеру», спочатку він дійсно демонструє «нову лінію» – випускає з в’язниць кілька тисяч політв’язнів (в основному, до речі, оромо), скасовує надзвичайний стан в країні.

Запрошує в країну всіх політ емігрантів, в тому числі і журналістів. Декларує проведення глибоких економічних реформ – приватизацію держпідприємств, допуск іноземних інвестицій.

Ну і як же без мега-проектів? Абій заявляє, що гребля «Відродження» (до речі її будівництво при «старій владі» курирував Дебреціон Гебремікель, нинішній головний противник Абія) буде завершено “не дивлячись ні на що».

Але, по факту, для утримання влади його цілком влаштовувала стара-добра система створена НФВТ. Тільки без самого НФВТ. Тому він просто ізолює Тиграй. Він створює нову правлячу партію – «Партію Процвітання». У складі всіх тих партій, які входили в РДФЕН. Але без НФВТ. Тиграй потихеньку стає ізгоєм в Ефіопії.

Однак не так просто вигнати тиграйців з влади – армію, наприклад, вони контролюють майже повністю, близько 40% всього особового складу і більшість командування. Абій відразу ж починає звільняти вище керівництво армії, але залишається небезпека військового перевороту.

І тут трапляється кумедний випадок – новий керівник сил безпеки регіону Амхара, недавно випущений з в’язниці Абіем, намагається зробити переворот. Крім перестрілок в Амхарі, якимось дивним чином, «військовослужбовець, який незабаром наклав на себе руки», вбиває начальника штабу армії і його заступника в столиці.

Переворот не вдався, і його керівник зник. Однак незабаром його застрелили «при спробі затримання». Живих свідків не залишилося. При цьому Абій перший раз відключив в країні інтернет і призупинив роботу ЗМІ.

А провести загальнонародні вибори Абію завадив клятий COVID19 – в минулому році їх відтермінували. Причому, за час правління Абія, вже в 3 раз. Власне, скасування виборів і стає приводом для війни в Тиграй. НФВТ провів вибори у себе в штаті, вибори не були визнані федеральною владою, і війна стала неминучою.

І війна не змусила себе довго чекати. Федеральна влада звинуватили НФВТ в нападі на військові частини Північного командування, розташовані на території Тиграй. Але є свідчення того, що окремі підрозділи ENDF почали з’являтися в сусідніх з Тиграй районах ще у вересні-жовтні 2020 року. Та того ж дня (4 листопада 2020 року) ENDF, при підтримці спецпризначенців та регіональних сил Амхара, Оромоії та інших штатів, почали наступ.

І, несподівано, буквально за 3 тижні федералам вдалося взяти під контроль практично увесь Тиграй. Однак, дуже скоро пішли чутки, що більшу частину брудної роботи з упокорення Тиграй, виконували славні хлопці з сусідньої Еритреї.

І це були зовсім не чутки – Абію вдалося домовитися зі старим марксистом Афеворкі (еритрейським вождем останні півстоліття) і війська Еритреї вдарили з тилу.

Я не зовсім розумію, який був план керівництва НФВТ спочатку. Можу тільки припустити, що, розуміючи стан армії Ефіопії і не чекаючи втручання Еритреї, вони сподівалися захопити армійські частини Північного командування, які дислокувалися в Тиграй і не пустити федералів вглиб штату.

Частково, так і вийшло. Але тільки частково. Дійсно, частина підрозділів (можливо велика) перейшли під контроль НФВТ. Аж до деякої кількості ТРК – легендарних SCUD, якими тиграйці і стали довбати по Асмері, столиці Еритреї. Без особливого успіху, звичайно.

Загалом, вже 28 листопада ефіопські сили входять в регіональну столицю Тиграй – місто Мекеле і прем’єр-міністр Абій оголошує про повну і беззастережну перемогу над сепаратистами.

При цьому всі офіційні представники Аддис-Абеби в своїх рідкісних інтерв’ю категорично відкидають присутність в Тиграй еритрейців. «Не смійте ображати наші чудові збройні сили вашими домислами. Наші збройні сили самостійно можуть знищити будь-якого ворога … »

Незважаючи на те, що нинішній лідер НФВТ і Тиграй – Дебреціон Гебремайк заявив про продовження опору, здавалося, що НФВТ і тиграйців нічого доброго не чекає. У грудні 2020 року – січні 2021 урядові сили продовжують зачистки.

Вони арештовують або знищують лідерів Тиграй і функціонерів НФВТ десятками. У їх числі колишні міністри федерального уряду, велика частина верхівки НФВТ, включаючи колишнього президента Тиграй.

Залишки НФВТ і тиграйськіх сил йдуть в гірські райони. Перспективи їх виглядають дуже погано – не маючи важкого озброєння, постачання, в кращому випадку можна продовжити партизанську війну, не більше.

Але це був дуже дивний бліцкриг. Причина в тому, що саме етнічні тиграйці становили основу ефіопської армії. Причому самої боєздатної армії в регіоні, а може і в Африці.

Але Абій, відразу ж після приходу до влади, почав чистки в армії. Що цілком логічно, звичайно. логічно з точки зору позбавлення силових структур неблагонадійних елементів. Але не логічно з точки зору збереження боєздатності цих структур.

До початку війни Абій проводив чистки дуже акуратно, намагаючись, щоб все це не впадало в очі. Але після 4 листопада 2020 року репресії пішли у відкриту. Спочатку прокотилися арешти військових і інших силовиків. Потім державних службовців.

А після успішних контрнаступів НФВТ бути тиграянцім в Ефіопії стало дуже небезпечно. Причому смертельно. Тиграянців в Оромії, Амхарі і інших штатів масово заганяють в концтабори, військових, які не встигли або які не бажали втекти в Тиграй розстрілюють за звинуваченням у зраді …

Тиграйців, які проходили службу в лавах численних миротворчих місій в Африці, намагаються відкликати в Аддис-Абебу. Вони масово просять притулку в цих країнах.

Таким чином стан Ефіопських національних сил оборони (ENDF) було вже на момент початку операції дуже спірним. Але хитрий Абій знайшов вихід із ситуації. Він залучив до боротьби з тиграянамі регіональні збройні сили штатів.

В першу чергу формування з Амхара і своєї батьківщини – Оромії. У поєднанні з допомогою з боку Еритреї (мабуть несподіваною для НФВТ) це дозволило провести такий блискавичний бліцкриг на початку конфлікту.

Тепер пора перейти до самої неприємної частини цієї історії – безмежна жорстокість учасників конфлікту. З перших же днів почали надходити повідомлення о масових злочинах проти мирних жителів. З урахуванням повної інформаційної блокади, введеної урядом Абія, доказів цього спочатку не було, але дуже скоро вони почали просочуватися.

І стало зрозуміло, що федерали проводять старий-добрий геноцид. Як завжди, «Горе переможеним». Тут повний комплект: розстріли підозрюваних у співпраці з НФВТ, концентраційні табори, публічні катування, згвалтування жінок на очах у рідних, випалювання жінкам статевих органів, щоб «тиграйські повії не народжували»

І основні звинувачення в цьому – проти амхарських регіональних сил і армії Еритреї. Втім, і бійці ENDF теж брали участь в цьому. Крім вбивств і тортур дуже широко поширюється практика грабежів – переможці (на той момент) гребли все.

Грабують будинки жителів, грабують і б’ють людей на вулицях, грабують школи і громадські заклади. Грабують телестудії і офіси міжнародних організацій.

Подивіться кілька не самих жорстоких відео:

https://t.me/EthiopiaMap/268
https://t.me/EthiopiaMap/254
https://t.me/EthiopiaMap/159
https://t.me/EthiopiaMap/111
https://t.me/EthiopiaMap/94
https://t.me/EthiopiaMap/93
https://t.me/EthiopiaMap/83
https://t.me/EthiopiaMap/61
https://t.me/EthiopiaMap/59

Однак масовим використанням регіональних ополченців і еритрейської армії Абій випустив джина з пляшки. Незабаром з’ясувалося, що навіть після того, як уряд Ефіопії змушений був визнати присутність еритрейців і заявити, що вони дуже скоро будуть виведені, ці самі еритрейці не надто з цим поспішають.

Більш того, загони еритрейців стали просуватися далі вглиб території Ефіопії, мало не до Оромії. З дуже банальною метою – взяти контрибуцію. Просто грабувати. Бо сама Еритрея, під мудрим керівництвом марксиста Афеворкі перетворилася в найбіднішу країну. Еритрею називають «Північною Кореєю в Африці» – величезна (і судячи по війні з Ефіопією, неефективна) армія, закрите тоталітарне суспільство, розвалена економіка. Хлопці просто вирішили трохи підзаробити …

Але найголовніший “джин із пляшки” – залучення етнічних міліцій до боротьби проти тиграйців викликало посилення міжетнічних конфліктів по всій території багатонаціональної Ефіопії. По суті, почалася війна всіх проти всіх. Спочатку амхара і оромо стали різати тиграянців (при мовчазній підтримці федерального уряду).

Однак дуже скоро розпочався хаос – спалахнули амхара-оромські зіткнення, потім сомалійці стали нападати на всіх інших, на півдні почалися зіткнення між різними народами і т.п. Все це котиться як сніжний ком з гори.

https://t.me/EthiopiaMap/84
https://t.me/EthiopiaMap/109
https://t.me/EthiopiaMap/110

На цих відео – вбивство пацієнтів швидкої, етнічних оромо в районі Волло/Шева штата Амхар. Розправу вчинили амхарці.

І це при тому, що у Абія не надто пішли міжнародні відносини – з найбільшими сусідами він пересварився через будівництво греблі «Відродження» на Блакитному Нілі. Проти чого категорично виступають Судан і Єгипет.

Ну а після хитрих фортелів з перенесенням виборів, звинувачень у геноциді в Тиграй, висилки і заборони для роботи іноземним журналістам, вбивствах місцевих і т.п. режим Абія потрапив під санкції і Заходу.

А на підтримці Еритреї і ОАЕ далеко не заїдеш. Араби, звичайно люди багаті і можуть дозволити собі деякі витрати, але цього явно мало.

І ось на цьому тлі НФВТ робить несподіваний і дуже вражаючий камбек. Виявилося, що НФВТ, авторитет якого в останні роки похитнувся і в Тиграй, після вторгнення федералів і еритрейців, що привів до геноциду тиграйців, беззастережно зміцнився.

І всі ці місяці професійні військові створювали нову армію і розробляли стратегію і тактику для продовження війни. Замість заарештованих і вбитих «старих» партійних функціонерів до керівництва НФВТ прийшли нові люди.

Була проведена широка мобілізація, при цьому новобранців не кидали одразу в бій (фактично на забій), а попередньо готували і навчали в створених для цього таборах в гірській місцевості.

Поки немає ніяких доказів, але я впевнений, що військово-технічну підтримку надав Судан і, скоріше за все, Єгипет. Діючи за старим-доброму принципом «Ворог мого ворога – мій друг».

Хоча саме керівництво Тиграй співає такі ж старі-добрі пісні про шахти, з яких чарівним чином з’являється техніка, бензин, соляра і боєприпаси. Причому в кількостях, що дозволяють озброїти, одягнути і годувати армію в пару TDF ень тисяч бійців.

Загалом, 24 червня цього року свіжо створені Сили оборони Тиграй почали широкомасштабний наступ – операція «Рас Алула», названа на честь тиграянського полководця, переможця італійців. В наступі брали участь цілих 3 армії, на цей час чисельність TDF виросла до 250 тис. бійців (але ця цифра не підтверджена).

І в них вийшов ще більш блискучий бліцкриг, ніж в листопаді у федералів – вже через 4 дні TDF увійшли в Мекеле. Федеральні війська, федеральна адміністрація Тиграя в паніці втекли. Попередньо не забувши розграбувати в столиці все можливе.

І за кілька днів TDF звільнили більшу частину Тиграй. Абій спробував зберегти обличчя, оголосивши про припинення вогню, але фактично, з боку федералів вести вогонь просто не було бажаючих. Деморалізовані підрозділи ENDF просто бігли. Армія кидала техніку і озброєння, організований опір надали тільки регіональні сили Амхара. Особливо запеклий опір вони надали в районах Тиграй, які були передані від Амхара під час правління НФВТ і які вони вважали своїми.

Уряд Ефіопії спробував розширити участь етнічних міліцій, оскільки інших резервів не мали, а задіяти війська Західного командування на тлі можливого конфлікту з Суданом не наважився.

Але з численних регіональних міліцій, боєздатні виявилися тільки амхарські підрозділи. А підрозділи з Оромо, відправлені в Тиграй, особливого бажання воювати не проявили – вони охоче здаються в полон або відступають. Втім, як і більшість інших етнічних міліцій. За винятком Амхара і Афар. Спроби провести мобілізацію в рідному для Абія штаті Оромо, привели до різкого посилення старих ворогів центральної влади – Фронту звільнення Оромо.

OLF офіційно припинив збройну боротьбу в 2018 році. Але від нього формально відкололася “Армія визволення Оромо”. Яка в останні місяці дуже активізувалася. Вони провели вибори нових молодих командирів і розгорнули дуже широку, хоча поки і партизанську, війну.

До OLA приєднався нечисленний “Фронт визволення Гамбели” GLF з сусіднього штату.

І досить логично те, що 11 серпня 2021 року дві головні антиурядові сили – TDF та OLA заключили угоду про військовий союз проти спільного ворога – федерального уряду Ефіопії. І це одразу привело до нових проблем для федерального уряду – OLA перерізала автостраду, яка з’єднує Ефіопію з Кенією, та почало встановлювати блок-пости, що потенційно може призвести до часткової ізоляції країни. Взагалі, мапа, яку розповсюджують ресурси, близькі до OLA, виглядає достатньо небезпечно для Аддис-Абеби.

Також зовсім не спокійно і на сході країни – в штаті Сомалі. Після декількох нападів на місцевих сомалійців, в результаті яких загинуло до 300 мирних жителів, вони перекрили іншу життєве важливу для країни автомагістраль – шлях в Джибуті, єдиний доступний для Ефіопії морський порт. Уряд досить швидко вирішив цю проблему, але це ще один дзвіночок для нього.

Таким чином, крім амхара тільки афарці стали чинити запеклий опір. Але тільки після переходу бойових дій на територію їх штату. І як, ви зрозуміли, TDF настільки успішно провів контрнаступ, що зараз бої йдуть вже на території сусідніх штатів – Амхара і Афар.

Після звільнення власної території, TDF почав наступну операцію – “Матері Тиграй”. Мета операції – отримати контроль над шляхами в Тиграй, щоб прорвати блокаду, яку встановив уряд Абія. А ця блокада може призвести до голодної смерті сотні тисяч жителів Тиграй. Федеральні сили відмовляються пропускати гуманітарні конвої, також відключено електропостачання та зв’язок.

І до останніх днів ця операція проходила успішно. Наступ проходив по трьом напрямкам:
Захід, по трасі В30, для створення загрози Гондеру.

Центр, по трасі А2 та в напрямку Лалібели. Для контроля шляху на Джибуті (траса А2 та А1)
Схід, для створення буферної зони в штаті Афар.

TDF знову захоплює тисячі полонених, танки та іншу бронетехніку та успішно просувається вперед. Головний успіх – захват стародавнього міста Лалібела. На тлі успішного наступу Тиграя, не зовсім зрозуміла пасивна позиція Еритреї. Після активних дій на початку війни, с початком контрнаступу TDF, я не бачу повідомлень про їх дії. Звичайно, що TDF повідомляв про повне знищення цілих дивізій еритрейських військ, але підтверджень цього теж не було. Пам’ятая те, як Еритрея вела тотальну війну з Ефіопією, коли в армію призивали і чоловіків, і жінок, і підлітків, здається сумнівним, що якісь людські втрати їх би зупинили. Можу тільки припустити, що їх втрати були дійсно чуттєвими, що і примусило їх керівництво піти на якісь домовленості з TDF.

Але починаються класичні проблеми наступу – комунікації розтягнути, фланги не прикриті. Вже на колони TDF нападають з засідок. До того, тиграйці також відносяться до місцевого населення, як до ворогів, та пам’ятая події в Тиграй, починають мститися. У випадках нападу на сили Тиграй, вони знищують цілі села. Тому опір зростає. Зараз вже тиграйці виступають в ролі окупантів.

Абій також не збирається здаватися. Він активно шукає можливості отримати нове озброєння та нових союзників. І вже є повідомлення про наявність іранських БПЛА “Mohajer 6” в аеропорту Сефери, регіональної столиці штату Афар. Також є повідомлення про можливі поставки Турцією знаменитих “Байрактарів”. Крім цього, військову допомогу традиційно надає ОАЕ.

Взагалі, Абій все більше і більше відходить від концепції етнічної федералізації, та повертається до звичайного ефіопського націоналізму. Але “ефіопський націоналізм” – це фактично амхарський націоналізм. Головна роль в об’єднанні країни – саме на амхара. Вони титульна нація, вони “державники”, вони творці Ефіопії. Фактично зараз тільки амхара та, частково афари, надають дійсний спротив тиграйської агресії.

Тому в останні дні контрнаступ почали вже ENDF разом з амхарським ополченцями. Вони наступають від міста Дебре Табор вздовж траси В22. Поки що цей наступ достатньо локальний, але сили TDF вже понесли значні втрати. Частина підрозділів TDF попала в оточення в місті Гасай, і зараз знищується. Або вже знищена.

Також урядові війська 20 серпня звільнили місто Гашена, що загрожує новим оточення для підрозділів TDF на захід від Гашени. На мапе це добре помітно. Червоне коло – оточене та знищене угруповання тиграйців біля Гасай. Блакитне – відбита ENDF Гашена.

Як ви бачите, після періоду взаємних бліцкригів, війна переходить в фазу війни на виснаження. Але все ще може змінитися в любий момент.

P.S. Окрема подяка за допомогу в написанні цієї статті – пану @Lime_hero101