Старт та крах “дредноутнської лихоманки”

В ці дні 110 років тому англійський супер-лінкор HMS Dreadnought, водотоннажністю в 21 тисячу тонн з десятьма далекобійними 305-мм нарізними гарматами головного калібру на борту, проходив ходові випробування та тестові стрільби. 2 грудня 1906 року корабель було здано замовнику – Королівським ВМС Великої Британії.

Факт побудови в Англії першого у світі паротурбинного “Дредноута” поставив морські держави світу перед необхідністю в терміновому порядку приступити до проектування та побудови аналогічних кораблів, оскільки раніше побудовані броненосці втратили своє бойове значення. Почалася гонка в області морських озброєнь, спрямована на створення кораблів дредноутного класу, яка в історії світового військового кораблебудування отримала назву “дредноутна лихоманка”.

Суперництво точилося за міцніше бронювання і потужніший калібр артилерії, який сягнув 381-406 мм. Замість 76-мм протимінних гармат, встановлених на першому “Дредноуті”, стали застосовувати протимінну артилерію збільшеного калібру (102, 120, 130 і навіть 152-мм) з тенденцією розміщення цих гармат в броньованих казематах. Незабаром, з урахуванням росту ймовірності атак авіації противника, на дредноути почали встановлювати зенітні гармати калібром 76-88-мм. Значна увага при будівництві супер-лінкорів приділялася їхній незатоплюваності за рахунок розділення корпусу водонепроникними переборками.

В умовах панування напередодні Першої світової війни лінійної (читайте – симетричної) стратегії війни на морі, вважалася, що вогнева міць і висока живучість лінкорів дредноутного типу матиме вирішальне значення для розгрому флоту противника і отримання перемоги у війні на морі. Але, реальні події внесли серйозні корективи…

30 травня – 1 червня 1916 року відбулася Ютландська битва – з огляду на загальну водотоннажність кораблів сторін-учасників вона стала найбільшим в історії військово-морським зіткненням на морі. В цій битві зійшлися дредноути Великої Британії та Німеччини, але…. в ході кровопролитних морських боїв сторони не досягли поставлених стратегічних цілей – рішуче змінити хід морської війни на свою користь. Флоти розійшлися зализувати рани…. а адмірали і офіцери постали перед необхідністю зміни застарілої лінійної (читай – симетричної) стратегії війни на морі…

Саме в цей період витребуваною стала ідея… трьох молодих (!) офіцерів Королівського флоту Великої Британії щодо побудови малих швидкісних торпедних моторних катерів для дій… проти значно більших і потужніших кораблів противника. Талановиті морські офіцери точно розрахували, що ці дії можуть бути успішними, адже малопомітні катери спроможні приховано проникати в захищені бухти, безперешкодно форсувати щільні морські мінні загородження та стрімко атакувати торпедами сили флоту противника до дредноуту включно. Саме з цього почався стрімкий розвиток асиметричного москітного морського мислення, нелінійних спроможностей і незвичної для того часу тактики набігових дій. Дуже цікава історія про події навколо цієї ідеї, яка заслуговує окремого висвітлення і має багато спільних рис з сьогоденням в Україні – про це ще попереду…

У 1916 році на озброєння Королівських ВМС Великобританії був прийнятий 4,5 тонний (!) прибережний торпедний катер (Coastal Motor Boat, СМВ), який мав довжину 12 метрів, швидкість до 41 вузла та міг нести одну торпеду. Перше вдале бойове застосування цих катерів відбулося 7 квітня 1917 року проти німецьких есмінців в районі Остенде, один з яких було потоплено.

Ідею щодо морських москітів підхопила Італія. 9 червня 1918 року італійські моторні катери з торпедами (Motoscafo Armato Silurante, MAS) потопили австрійсько-угорський дредноут SMS “Szent Istvan” (побудований у 1914 році, водотоннажність понад 20 тисяч тонн), оснащений 39-ю (!) гарматами калібру від 66 до 305 мм та швидкохідними торпедами, який охороняла низка кораблів. Цей потужний супер-лінкор під охороною інших кораблів виявився безпомічним проти в 1000 разів меншого за розмірами (!) швидкісного та маневреного торпедного катера (посилання на відео внизу цього посту). Успішні дії саме морських москітів змусили австро-угорські ВМС, насамперед підводі човни, відмовитися від дій на комунікаціях противника в Середземному морі, чим створили сприятливі умови для подальших наземних і морських операцій Антанти. А вночі 18 серпня 1919 року від влучення торпед британських москітів СМВ затонув на мілководді російський дредноут “Петропавловськ” (побудований у 1914 році, водотоннажність 24 тис. тон) та отримав серйозні пошкодження лінкор “Андрій Первозваний” (побудований у 1908 році, водотоннажність 17400 тон).

По завершенні WWI морські держави почали поступово відмовлятися від дредноутів, у 1920 році перевенець цього класу кораблів «Дредноут» був… проданий на металобрухт. Крайній і потужніший за усі часи супер-лінкор був потоплений під час Другої світової війни… москітами, але вже повітряними і це не менш цікава історія…

Тобто, морські москіти стали сюрпризом завершального етапу Першої світової війни – до цього на військово-морських флотах не могли уявити, що якісь малі дерев’яні (!) торпедні катери зможуть змагатися з набагато більшими і потужнішими броньованими кораблями та стати серйозною загрозою на морських комунікаціях. Згодом сотні морських москітів були розгорнуті на всіх морських театрах воєнних дій. З початком Другої світової війни вони діяли в Ла-Манші і Північному морі, в Баренцевому, Балтийському та Чорному морях, серед островів Егейського моря, вздовж берегів Італії і Африки, в Бірмі, Малайзії, Південно-Китайському морі і в Тихому океані аж до остаточного звільнення Філіппін…

Вищенаведене є нагадуванням, що історію треба вчити не лише для того, щоб уникнути голослівних і непрофесійних заяв, а головним чином щоб не наступати на граблі минулого – історія війни на морі знає і таке…

Далі – буде…