Братерство без розрахунку

Торік під час службового відрядження завітав до 95-ї окремої аеромобільної бригади 8-го АК Сухопутних військ ЗС України. Тоді вразив один факт з перебігу бойової підготовки, а саме: офіцери і контрактники скинулися на пальне для літака, щоб виконати обов’язковий мінімум зі стрибкової підготовки, а строковики готувалися звільнятись у запас, не побувавши в небі жодного разу… Проте солдати таки не пішли додому без значка-парашута – кошти для стрибків виділили спонсори. І подумалося мимоволі: невже приватний капітал відповідальніший за державу, якщо так сприймає армійські проблеми?

А нещодавно я частково дістав відповідь на це запитання, коли доля звела мене з повноважним представником президента однієї з найпотужніших компаній у світі з виробництва мінеральних добрив IBE Trade corp. в Україні Віктором Савечком. Віктору Олексійовичу випало практично створювати у 1992 – 1994 роках аеромобільні війська. Особисто формував управління аеромобільних військ – від розробки штатів та керівних документів до набору працівників. На той час теж були проблеми з фінансуванням, з пальним, але Міністерство оборони ще мало і внутрішні резерви, і фінансувалося казною за інерцією не в останню чергу.

Тому військовим не доводилося випрошувати спонсорську допомогу для проведення заходів бойової підготовки. Гроші на стрибки, на стрільби були.

– Часом особисто звертався до тодішнього начальника Генерального штабу генерал-майора Анатолія Лопати по допомогу, – згадує Віктор Савечко, – але бойова підготовка тривала повним ходом, без спрощень, причому за тими, ще радянськими програмами, більш насиченими, не адаптованими до “реалій сьогодення”. Нинішня – куца, але і вона не виконується у повному обсязі. Про щорічне бригадне тактичне навчання з бойовою стрільбою у військах лише мріють. А як її виконувати, якщо коштів вистачає лишень на харчування та грошове забезпечення? Водночас навряд чи хтось заперечить, що механіка-водія не можна навчити без практичного водіння, льотчика – без польотів, а десантника – без стрибків. Десантник без стрибків – не десантник.

Віктор Савечко навіть після звільнення з військової служби не поривав зв’язків з колегами. Ті лейтенанти-капітани, яких він свого часу виховував, рухалися кар’єрними щаблями, обіймали поважні посади. Але за скрутної хвилини зверталися саме до того, хто допомагав їм ставати на крило. Така діалектика нашого життя-буття… Торік на світ з’явилася громадська організація “Ніхто, крім нас”. Її назва красномовно свідчить про десантний дух. Очолює її колишній солдат-десантник, який пройшов Афганістан, нині успішний донецький бізнесмен Олександр Ковальов. Він зумів згуртувати навколо себе однодумців. Саме з ними Віктор Савечко знайшов спільну мову. Адже з її засновником вони давні друзі.

– Я прийшов до них на одне із засідань і сказав: “Сашко, є проблема. Люди, наші побратими, не мають змоги виконати план зі стрибків. Навіть у тих, хто звільнятиметься, за плечима нуль стрибків!” Мій друг довго не вагався. Зібрав співзасновників, окреслив їм проблему. За кілька днів у 95-й аеромобільній бригаді коштом цієї громадської організації пройшли не лише стрибки, а й концерт! А щоб закріпити дружні зв’язки, організація проспонсорувала поточний ремонт казарм та закупила силу-силенну різного дріб’язку, як-то: електричні лампочки, фарбу тощо. За півроку ці ж бізнесмени надали кошти для планових 50-кілометрових і 100-кілометрових маршів у 25-й повітрянодесантній бригаді, що на Дніпропетровщині, закупили і пальне для стрибків. А миколаївським побратимам з 79-ї аеромобільної бригади організували концерт і проспонсорували конкурс. А тиждень тому ця організація знову придбала за свій кошт 8 тонн авіаційного гасу для стрибків у 95-й оаембр.

На перший погляд, якось воно неправильно виходить, що державна кишеня порожня, а у комерсантів можна розжитися грішми для бойової підготовки. Причому не лише на такі витратні заходи, як стрибки чи водіння. Закупівля лампочок, фарби, канцтоварів, іншого дріб’язку навіть не береться до уваги. Треба – беріть! І все це без зайвого галасу. Наприклад, я б і не дізнався, хто ці “таємничі” спонсори, що допомагають війську, якби не зустрів одного з них віч-на-віч. Хоча, як інакше може бути, якщо у більшості з них діти обрали батьківську дорогу і служать у десанті, у тих частинах, де постійно бракує пального на необхідні для фахової підготовки заняття?! Уявляєте, яке було щастя для тих, хто йшов у запас і вже “під занавіс” служби отримав значок – омріяний парашут з одиничкою – “разник”. Хоча бувалі десантники стверджують, що раніше мати такий значок було соромно. А ось зараз і цьому радіють. У “Ніхто, крім нас” усвідомлюють, що системна робота важливіша за биття “по хвостах”. Наприклад, зараз тут вже виділили потрібні фінанси і розпочали великий тур по аеромобільних і повітрянодесантних частинах України. Передбачається, що, крім грошей на стрибки, до військовиків ще й привозитимуть з концертами зірок естради. Тобто візьмуть на себе ще й частину ноші виховних структур.

– У травні члени “Ніхто, крім нас” були в Житомирі. Хочуть відвідати Львів, Миколаїв, Новомосковськ і Київ, – розповів Віктор Савечко. Днями Департамент преси та інформації МО України поширив інформацію про те, що у 25-й окремій повітрянодесантній бригаді 6-го АК СВ СЗ України за сприяння ТСОУ відбулися планові стрибки солдатів-строковиків. Однак про те, що гроші на пальне ТСОУ надали колишні десантники з громадської організації “Ніхто, крім нас”, ані слова. З іншого боку, і самі спонсори не надто переймаються рекламою своєї організації, справедливо вважаючи, що найкраща реклама – добрі справи. А з цим у них усе гаразд.

Роман БАКУМЕНКО “Народна армія” Газета “Народна Армія” 2010.06.12