Gepard – “хижак” ППО України

Зенітні самохідні установки Gepard стали важливою ланкою української протиповітряної оборони.

Військові пристосували їх для виконання таких завдань, до яких розробники цю техніку не планували застосовувати.

До України перші німецькі зенітні самохідні установки Gepard заїхали на початку липня 2022 року.

Уже через рік українська протиповітряна оборона мала на озброєнні 40 одиниць Gepard.

Проте на цьому постачання цих німецьких машин не завершилося.

Німеччина має передати Україні ще 12 цих установок, які почала вивозити з Катару, де вони захищали стадіони чемпіонату світу з футболу від можливих терористичних атак з повітря.

Також до передачі Gepard долучилися Сполучені Штати, які підписали контракт з Global Military Products, яка має закупити та поставити ці системи ППО Україні.

Контракт виконуватимуть в Аммані. Імовірно, для України підготують Gepard, які стояли на озброєнні Йорданії.

Створення Gepard

Під час формування Бундесверу Німеччина прийняла від США п’ять сотень спарених зенітних установок 40-го калібру типу М42. Така ЗСУ могла похвалитися пристойною дистанцією ураження, але вона наводилася на ціль завдяки механічним оптичним прицільним пристроям, які не відповідали вимогам того часу і не дозволяли знищення маневрених повітряних цілей. Для такого були потрібні гармати підвищеної дальності дії, інтенсивності та щільності стрільби.

Під кінець шістдесятих були спроби розробки нових ефективних систем, проте жодна з них не отримала масової передачі збройним силам. У 1966 були підписані всі контрактні документи на розробку ЗСУ на платформі танків Leopard 1, які в той період з’явилися в розпорядженні бійців Бундесверу.

Після конструкторських та проєктувальних робіт, які тривали з 1966 по 1969 роки, на тестування потрапили чотири прототипи з 30 мм та 35 мм гарматами. Після тестування спарених систем 30 та 35 калібрів вибір зробили на користь останньої, після чого розпочалися масштабні роботи. Ключовими творцями нових ЗСУ стали німецькі фірми Wegmann і Krauss-Maffei, які згодом об’єдналися (1999 рік) і стали іменуватися – Krauss-Maffei Wegmann. Компанії працювали об’єднаними зусиллями з виробничим концерном Blohm & Voss, який відповідав за виробництво броньованого корпусу та башти.

Варто зазначити, що у Німеччині до цього розробили 30-мм спарену зенітну самохідну установку Matador від компанії Rheinmetall. Після згортання на початку 70-х років проєкту МВТ-70 розробка Rheinmetall залишилася без роботи – німецькі військові віддали перевагу 35-мм ЗСУ Gepard розробки Krauss-Maffei і Wegmann.

Фахівці з Siemenes зайнялися створенням радіолокаційних пристроїв (станцій пеленгації та супроводу цілі). Швейцарські інженери з Oerlikon взялися за створення зенітних установок, а конструктори з Contraves – за розробку систем керування веденням вогню з балістичним обчислювальним аналоговим пристроєм на напівпровідниках. Усі кабелі, електричні ланцюги та ізоляція створювали у стінах німецької фірми Huber+Suhner.

Після створення кількох дослідних зразків із різними модифікаціями систему прийняли на озброєння бійці Бундесверу, охрестивши її танком ППО з хижим ім’ям Gepard. Надалі бойову машину вдосконалювали у рамках військової програми НАТО, у якій крім, власне, Німеччини брали участь оборонні концерни ще трьох країн – Нідерландів, Бельгії та Італії.

Конвеєрний випуск розгорнули 1973 року, а стартова готова партія вирушила у розпорядження німецьких військовослужбовців вже за три роки. Загалом для потреб Бундесверу виготовили 420 одиниць Gepard, для армії Бельгії – 55 одиниць, для військових Нідерландів – 95 одиниць. Восени 2004 року 18 машин придбала влада Румунії.

Крайня варіація відрізнялася набагато продуктивнішим передовим радаром пеленгації та супроводу цілі, а також низкою інших дрібних нюансів.

Базується ЗСУ Gepard на платформі аналогічної Leopard 1, проте її корпус має меншу товщину бронювання. Механік-водій займає місце попереду, праворуч від додаткового силового двигуна, башта встановлена ​​по центру платформи. Моторно-трансмісійне відділення розміщується позаду машини. Підвіска торсійного виконання має 7 міцних опорних подвійних котків.

Зенітна самохідка має пару радіолокаційних станцій – для цілевказання MPDR-12, яка розташована в задній частині башті, і спереду гарматного наведення Albis.

Тоді РЛС цілевказання забезпечувала дальність виявлення повітряних цілей до 15 км. У другій половині 80-х років створили нову РЛС цілевказання MPDR-18S з дальністю виявлення до 18 км. Діапазон її роботи 1,7-2 см.

Крім двох радарних пристроїв на Gepard встановлена ​​високоефективна система управління вогнем, система точної бортової навігації, системи прицілювання для ведення щільного вогню по сухопутних і повітряних цілях, а також захисна система.

На правій та лівій стороні масивної башти машини встановлюють гармати Oerlikon 35-го калібру, які здатні вести вогонь зі швидкістю 550 пост./хв. Боєприпаси подають через нерухомі та рухомі жолоби, які герметично закриваються з бойового відділення.

Вага одиниці снаряда дорівнює 550 грамів. Стартова льотна швидкість боєприпасу – 1175 м/с. Кожна гармата заряджена 320 зенітними та 20 бронебійними боєприпасами. Для вогню по повітряних мішенях використовують осколково-фугасні, підкаліберні бронебійні й підкаліберні осколкові снаряди.

Башта з електричним приводом живиться від генератора потужністю 40 кВт, що приводиться в дію 4-циліндровим 3,8-літровим дизельним двигуном з витратою палива близько 10-20 л/год.

По обидва боки башти встановлено по чотири пускові установки для димових гранат калібру 76 мм.

Зенітну установку впродовж експлуатації постійно модернізували. Наприклад, у 1985 році моделі Gepard B2 модифікували до моделі B2L, встановивши лазерний далекомір та замінивши бортові радіостанції з SEM 25 на SEM 90.

Під час проведення модернізації 147-ми машин до модифікації Gepard 1A2 використали напрацювання із закритого проєкту Gepard 2: новий цифровий балістичний комп’ютер на основі 32-хбітного мікропроцесора Motorola68020. Також поліпшили інтеграцію в систему управління боєм та розвідки сухопутних військ – HflaAFüSys, радіостанцію SEM 93.

Українські реалії

Зенітну самохідну установку Gepard створювали для прикриття колон з військовою технікою, проте українські реалії змусили застосовувати установку інакше.

Командування протиповітряної оборони України використовує Gepard для прикриття стратегічних об’єктів. Як виявилося, цю роль вони теж успішно виконують.

Німецька розробка минулого століття в Україні тепер збиває навіть російські крилаті ракети. А баражуючі боєприпаси типу Shahed стали зовсім легкою ціллю для цієї установки.

Таким чином зенітна установка Gepard стала надважливим елементом протиповітряної оборони армії України.

Проте після отримання цих установок Україна зіткнулася з проблемою – дефіцитними 35-мм боєприпасами, які розроблені у Швейцарії.

Річ у тім, що проблема боєприпасів швейцарського виробництва полягає в суворій політиці нейтралітету країни. Це означає, що постачати нові боєприпаси для українських Gepard без дозволу Швейцарії неможливо.

Проте рішення цієї складної ситуації знайшли – німецький концерн Rheinmetall сам розпочав виробництво боєприпасів до українських Gepard.

Rheinmetall поставлятиме Україні бронебійно-підкаліберні APDS-T та осколково-запалювальні снаряди HEI-T.

Хоча при цьому варто зазначити, що завдяки своїй влучності Gepard мало витрачає боєприпасів на свою ціль.

Тому за підтримки Rheinmetall українська протиповітряна оборона з часом має бути повністю насичена 35-мм боєприпасами до цих «хижаків», які ефективно полюють за російськими цілями.