Після початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України стало зрозуміло, що авіація ПС ЗСУ, окрім загрози з боку наземних зенітно-ракетних комплексів ворога, має не менші загрози з боку авіації ПКС РФ.

Перехоплювачі МиГ-31 стали тим обмежувальним фактором, який не дозволяє українській авіації здійснювати польоти на великих та середніх висотах.

Поява перехоплювача МиГ-31 та його можливості

Розробка перехоплювача Е-155МП, який у майбутньому мав стати МиГ-31, розпочалися у 1970-х роках. За новим технічним завданням, він мав би отримати кращі льотно-технічні характеристики.

Це було зростання максимальної швидкості до 3500 км/год, більший бойовий радіус, а також сучасна бортова радіолокаційна станція та системи управління ланкою перехоплювачів.

Літак розробляли з використанням фюзеляжу та повітрозабірників від МиГ-25, але з певним поліпшенням: екіпаж складався з пілота та оператора РЛС.

Але все ж, ключовим фактором ефективності літака стала бортова радіолокаційна станція СБИ-16 «Заслон», яка при цьому стала першою у світі РЛС з пасивною фазованою антенною решіткою (ПФАР), яка серійно встановлювалася на літак.

На момент своєї появи у 1970-х роках та за час використання радіолокаційна станція не мала собі рівних, а її можливості дозволяли використовувати повний потенціал літака та його ракетного озброєння. І навіть на сьогодні можливості радіолокаційної станції вражають.

Станція здатна одночасно супроводжувати до 10 повітряних цілей та наводити ракети з напівактивною ГСН по чотирьох із них. При цьому пріоритетність для наведення ракети на ціль обиралася автоматичним обчислювальним приладом «Аргон-К».

Офіційно максимальна дальність виявлення повітряних цілей ніколи не публікувалася, але в межах технічного завдання дальність виявлення цілей мала становити не менше 300 км. Також відповідно до ТЗ дальність виявлення цілей з ефективною площею розсіювання 5 м кв. мала становили не менше 190 км.

Загалом система була розрахована на використання автоматизованої цифрової перешкодозахищеної апаратури передачі даних РК-РЛДН та АПД-518. Їх використання дозволило передавати інформацію про виявлену ціль іншим літакам МиГ-31 або наземних командним пунктам у реальному часі.

Це обладнання надало можливість охоплювати великий сектор при польотах ланкою, оскільки «Заслон» має кути сканування +/- 70 градусів за азимутом та -60 + 70 за кутом місцевості.

Крім самої бортової радіолокаційної станції, літак був оснащений теплопеленгатором 8ТП, який був інтегрований до складу бортової РЛС. Його наявність дозволила використовувати ракети з інфрачервоною ГСН на невеликих дистанціях із вимкнутою основною РЛС літака, а максимальна дальність виявлення становила 50 км.

Ракетне озброєння літака

Потужний радіолокаційний комплекс літака також мав бути посилений потужним ракетним озброєнням, яке передусім було розраховане на перехоплення американських бомбардувальників, розвідників та крилатих ракет на дальностях до 200 км.

Спершу набір озброєння літака складався з радіолокаційної авіаційної ракети великої дальності Р-33, яка використовувала напівактивну ГСН та ракети Р-40ТД з інфрачервоною ГСН. Згодом літак отримав більш компактні та маневрові ракети Р-60.

Ці ракети чудово вписувалися у систему озброєння літака, а їх наведення було можливе як з борта літака, так і з наземного командного пункту. Ракети Р-33 мали просунуту інерційну систему наведення, точність якої у більшості випадків при пуску на великі дальності залежала від точності введених координат.

Для цієї задачі чудово підходила система автоматичного керування САУ-155МП та навігаційний комплекс КН-55. Їх розробка спочатку була проблемною, оскільки літаки МиГ-31 мали забезпечувати перехоплення цілей над полярним полюсом, де через нестабільне магнітне поле прилади працювали дещо некоректно.

Також на літаку було встановлено дві інерційні системи ИС-1-72А, цифровий обчислювач «Маневр», а також інші системи, які дозволили значно підвищити точність першочергових координат для ракети.

Оскільки ракета Р-33 використовувала напівактивну ГСН, для ураження цілі бортова РЛС мала здійснювати її супроводження на більшій частині траєкторії. Сама ракета Р-33 мала здатність ураження цілей на дальності 160 км, а її бойова частина вагою 47 кг дала можливість знищувати їх із нищівною руйнівною силою.

Використання МиГ-31 у війні проти України та небезпека для ПС ЗСУ

Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну ворог не раз використовував літаки МиГ-31 для патрулювання власного повітряного простору, а також спроб «підловити» літаки ПС ЗСУ. Вже у 2021 році, напередодні війни, бойові частини на МиГ-31 почали отримувати нову далекобійну радіолокаційну ракету Р-37М, яка мала забезпечити перевагу ПКС РФ на великих дальностях.

Забігаючи наперед, варто зазначити, що ракета і справді обмежила можливості ПС ЗСУ, оскільки заявлена максимальна дальність польоту становить 300 км. Крім того, вона оснащена сучасною активною ГСН, яка на відміну від Р-33 не потребує постійного наведення на ціль. Це дало можливість робити пуски з великих відстаней та здійснювати корекцію з літаків ДРЛВ А-50У.

Фахівці Королівського інституту об’єднаних служб у своєму звіті, який був опублікований у 2022 році, зазначають, що у жовтні 2022 року по літаках по ПС ЗСУ здійснювали приблизно шість пусків на день ракетами Р-37М. Крім того, для обмеження можливостей української авіації того ж року чотири МиГ-31 були перекинуті на авіабазу Бельбек у Криму.

Немає офіційних підтверджень щодо втрат української авіації від ракет Р-37М. За неофіційною інформацією, ПС ЗСУ втратили від них два літаки.

У лютому 2023 року на території України були знайдені уламки авіаційної ракети Р-37М.

Попри відносну активність використання ракет цього типу з перехоплювачів МиГ-31, які працювали у зв’язці з літаками ДРЛВ А-50У, їх ефективність є не дуже задовільною. Р-37М має максимальну дальність польоту 300 км, а її максимальна швидкість — близько 7400 км/год, що мало б забезпечити перевагу росіян у небі.

Але оскільки пілоти винищувальної авіації України знали про наявність такої загрози, їхні польоти перейшли з середніх висот на малі. Польоти на низьких висотах не дають високої результативності використання цих ракет проти таких цілей, оскільки надійність наведення по цілях на тлі землі утворює для радіолокаційних ГСН певні проблеми через велику кількість контрастних цілей.

Наразі загроза з боку перехоплювачів МиГ-31 досі існує, і вона обмежує діяльність авіації ПС ЗСУ. Але водночас, враховуючи той факт, що українська авіація здійснює більшість польотів на малих висотах, носіям Р-37М доводиться тільки очікувати певної помилки, щоб здійснити пуск.

Попри велику дальність та швидкість польоту ракета має великі обмеження, які пов’язані як з її максимально можливими перевантаженнями, так і перевантаженнями обстрілюваної цілі. Тож пілот може ефективно здійснювати протиракетні маневри.