Самохідна гаубиця M109: інструмент богів війни

Артилеристи — це боги війни, а самохідні артилерійські установки за правом можна вважати їхніми смертоносними колісницями, які поєднують у собі велику вогневу потужність, захищеність та мобільність.

Однією з наймасовіших західних самохідних артилерійських установок в українському арсеналі є 155-мм самохідна гаубиця M109, яка якісно підсилила ударні спроможності української артилерії.

Попри свій поважний вік M109 не втрачає свою актуальність завдяки великому модернізаційному потенціалу, а характеристики її сучасних варіантів не поступаються новітнім САУ.

Історія M109

Поштовх до початку проєктування нової самохідної гаубиці стався через потребу заміни невдалого «старшого брата» — самохідки M44 на базі легкого танка M41 Walker Bulldog, яка розроблялася з 1947 до 1951 року, а серійно випускалася недовго, всього рік — з 1954 до 1955 року.

Під час серійного виробництва М44 виготовили всього близько 250 одиниць. Експлуатація виявила низку серйозних проблем, відповідно, американські військові вирішили шукати заміну.

Розробка перспективної САУ стартувала у середині 1950-х, а перші прототипи були готові до 1959 року. У створенні нової перспективної самохідної гаубиці, її виробництві та модернізації у різні часи брала участь величезна кількість компаній-підрядників, основними з яких були United Defense, General Motors, Cadillac, Chrysler, BAE Systems Inc, а якщо враховувати іноземні локалізовані варіанти, — Samsung та Hanwha.

Під час програми народилося одразу два зразки — 155-мм М109 та 105-мм М108 на єдиному шасі.

Їх узяли на озброєння у 1962 році, тоді ж стартувало серійне виробництво, яке для М108 тривало недовго: у 1963 році виробництво М108 припинилося, оскільки САУ виявилася невдалою головно через свою 105-мм гармату M103.

Попри це американська оборонна промисловість встигла виготовити близько 355 M108, частина з яких була перероблена в М109, а інша частина вирушила до арсеналів Тайваню, Бельгії, Бразилії, Іспанії, Туреччини, Уругваю, Камбоджі, Чилі та інших країн, частина з яких експлуатують їх до сьогодні.

Щодо М109, то ОПК Сполучених Штатів і країн із локалізованим виробництвом станом на сьогодні виготовив близько 7 тисяч одиниць, що робить цю САУ однією з найпоширеніших у світі.

У цілому, М109 у різних варіаціях стоять на озброєнні Джибуті, Греції, Іраку, Ірану, Марокко, Перу, Саудівської Аравії, Бразилії, Єгипту, Йорданії, Кувейту, Лівану, Пакистану Португалії, Іспанії, Тайваню, України, Об’єднаних Арабських Еміратів, Індонезії, Австрії, Чилі, Ізраїлю,  Латвії, Таїланду та Сполучених Штатів.

М109 та М108 пройшли бойове хрещення у В’єтнамі. Майже за рік експлуатації, у 1966 році, у суворих умовах В’єтнаму весь парк із близько 200 бойових машин частково або повністю втратив свою боєздатність.

Для ремонту викликали інженерів зі Сполучених Штатів, але в польових умовах зробити ремонт не вийшло, відповідно, машини у 1967 році відкликали назад до США. Пізніше, з урахуванням в’єтнамського досвіду, з’явилася модернізація M109A1.

У 1973 році, під час війни Судного дня, Ізраїль застосував самохідні гаубиці M109 проти Єгипту. Ця артилерійська система знову була використана Ізраїлем у Ліванських війнах 1982 та 2006 років.

Пізніше, у 1980-х роках, під час ірансько-іракської війни, Іран також використовував M109, що цікаво, Іран до сьогодні активно експлуатує близько M109A1, частину з яких, ймовірно, переробили у Raad-2.

У 1991 році, під час війни в Перській затоці, M109 експлуатувався арміями Великої Британії, США, Єгипту та Саудівської Аравії. Згодом, з 2003 до 2011 року, M109 брав участь у війні в Іраку.

Цікавим моментом в історії М109 є те, що деякі екземпляри, а саме варіант з 20-каліберним стволом та А1B, у 70-х роках якимось чином потрапили до СРСР, де були досліджені. Можна припустити, що вони потрапили до Союзу з Близького Сходу.

Опис конструкції

M109 являє собою гусеничну машину з гусеницями завширшки близько 381-мм, має індивідуальну торсіонну підвіску з гідравлічними амортизаторами, двигун 8V-T71 від компанії Detroit Diesel потужністю 405 кінських сил, на A7 встановили VTA-903T500 від компанії потужністю 675 кінських сил.

Двигун розташований спереду праворуч, а місце механіка-водія розташоване ліворуч від двигуна. Двигун 8V-T71 забезпечує максимальну швидкість 56 кілометрів за годину, а VTA-903T500 – 67. При цьому заміна двигуна на новий зменшила запас ходу бойової машини з 350 до 300 кілометрів.

Бойова машина може підійматися 30-градусним схилом та долати рови завглибшки до 1,8 метра.

На шасі встановлена поворотна башта зі 155-мм гарматою M126 у базовому варіанті, M185 у варіантах з А1 по А4 і M284 з А5 по А7. Залежно від цього, ствол має від 23,4 до 39 калібрів, кути вертикального наведення гармати становлять від −3 до +75 градусів.

Гармата закріплена на станку M127, а починаючи з версії А5 – на M182, на наступних – M182A1, має дульне гальмо, ежектор та гідропневматичний противідкатний пристрій. Наведення може відбуватися як за допомогою гідравліки, так і в ручному режимі. Затвор гармати поршневий, заряджання роздільне й здійснюється вручну.

Боєзапас у стандартній версії становить 28 снарядів, починаючи з версії A2, була змінена боєукладка, яка довела кількість снарядів до 34, а у версії A6 боєкомплект довели до 39 пострілів.

Зберігання та підвезення боєприпасів виконує транспортно-заряджальна машина M992, яка збудована на тому ж шасі, що і М109.

Максимальна дальність стрільби становить у середньому від 14,6 кілометрів до 20 кілометрів зі стандартними снарядами та від 25 до 30 кілометрів з активно-реактивними снарядами, якщо враховувати M982 і його варіації — до 70 кілометрів.

Максимальна швидкість стрільби — чотири снаряди за хвилину, однак практична — два. Ресурс ствола оцінюється у 7500 пострілів. Для самооборони екіпаж має 12,7-мм (.50) кулемет Browning M2HB зі стандартним боєкомплектом 500 патронів, який встановлюється згори на башті.

Боєзапас може складатися з уламково-фугасних снарядів M107 та M795, зокрема, й активно-реактивних M549, касетних снарядів M449A1, M483A1, M692 та M718, M741, освітлювальних M485 і M818, димових M825 та керованих M712.

Екіпаж захищає 32-мм алюмінієвий катаний бронезахист, яких може прикрити від уламків та стрілецької зброї. Маса машини відрізняється залежно від варіації, починаючи від 23,8 тонни у базовому варіанті, закінчуючи 36 тоннами у варіанті М109А7.

Екіпаж складається з шести осіб: командира, двох навідників, двох заряджальників та механіка-водія. Однак високий ступінь автоматизації версії М109А7 довів обслугу до чотирьох осіб.

Екіпаж має телескопічний приціл M118C, перископічний M42 та панорамний перископічний M11.

Основні варіанти

M109A1 взяли на озброєння у 1973 році. Вона відрізняється новим стволом M185, ефективнішим дульним гальмом, вдосконаленими механізмами наведення та підсиленою підвіскою. Машина отримала можливість застосування касетних снарядів із донним газогенератором M864 та керовані M712. Іранська версія машини має назву M109A1 Hoveizeh.

M109A2 — варіант 1978 року, який отримав змінену конструкцію подавача снарядів, противідкатного механізму та новий станок M178 для гармати. Кількість боєприпасів у боєукладці збільшено на 8.

M109A3 — позначення версії M109A1, яка доведена до рівня M109A2:

• M109A3G — німецька версія, яка почала вироблятися у 1985 році, вона має 155-мм гармату FH70 Rheinmetall, нові противідкатні механізми та новий клиновий затвор. У боєкомплект ввели посилений заряд, а боєукладка зросла до 34 снарядів. Крім того, оновлена САУ отримала німецьку оптику й засоби зв’язку, а самооборону почав забезпечувати кулемет MG.3 й мортири з димовими зарядами.
• M109A3GN — норвезький варіант А3G.
• M109A3DK — данські М109, доведені до рівня M109A3.

M109A4 — отримала оновлені системи горизонтального наведення, герметичні люки та систему очищування повітря, обігріву для екіпажу та змінену систему запуску двигуна.

M109A5 (А5+, Ö) отримав нову гармату M284 завдовжки 39 калібрів та новий станок M182. Новий ствол забезпечив дальність ведення вогню до 22 кілометрів зі стандартними снарядами та до 30 з активно-реактивними. Крім того, з’явилася опціональна можливість встановлення GPS та нової СУВ.

M109A6 Paladin — глибока модернізація, яку взяли на озброєння у 1992 році. Бойова машина отримала нову башту з поліпшеним бронезахистом та кевларовою оббивкою всередині. Paladin оснастили новою гарматою M284 на станку M182A1.

Бойова машина отримала нові системи зв’язку, автоматизовану систему управління вогнем, бортовий балістичний обчислювач, навігаційну систему та приймач космічної радіонавігаційної системи NAVSTAR. Завдяки цьому збільшилася швидкість розгортання та згортання САУ. Додатково місткість боєкомплекту підвищили до 39 пострілів.

М109А7 — бойова машина зразка 2012 року, яка отримала нову СУВ, автоматом заряджання, гідравлічні системи керування замінили на електроприводи. Базове шасі замінили на нове з елементами трансмісії HMPT-800, а двигун замінили на VTA-903T500.

М109 на полях російсько-української війни

Відомо, що в українському арсеналі перебуває близько 23 M109A3GN від Норвегії, деяка кількість M109L — від Італії, близько 20 бельгійських M109A4BE — від Великої Британії, 6 M109A5Ö — від Латвії та 18 M109A6 — від Сполучених Штатів. Всього, за даними щорічника The Military Balance, станом на 2024 рік, Україна мала близько 90 М109 у різних варіаціях.

За даними OSINT-ресурсу Oryx, під час бойових дій артилерійські підрозділи Сил оборони України втратили близько 39 САУ знищеними, а 16 зазнали пошкоджень різного ступеня.

Українські M109 почали адаптуватися до умов сучасної російсько-української війни, екіпажі почали встановлювати протидронові екрани, які повністю закривають верхню напівсферу бойової машини, а також її борти та корму.

У разі влучання дрона відбудеться передчасна детонація бойової частини БПЛА, яка, теоретично, не зможе ушкодити САУ. Однак таке рішення у більшості випадків є ініціативним.

Українські варіації M109 можуть використовуватися всю номенклатуру снарядів, приємним бонусом є можливість застосовувати високоточні активно-реактивні снаряди M982 Excalibur з версій M109A6, найновіші версії яких уражають цілі на відстані до 70 кілометрів.

Достеменно невідомо, які боєприпаси використовують українські М109, однак на основі штатних можна припустити їхні спроможності з урахуванням найпоширенішого ствола 39 калібрів.

Уламково-фугасні снаряди М107 та M795 можуть уражати цілі на відстані до 24 і  22,3 кілометрів відповідно. Дальність ураження активно-реактивного снаряду M549 становить 30,1 кілометр. M483A1, M718 та M741 мають дальність до 17 кілометрів, приблизно така сама дальність і у M692 та M449A1.