Шляхи можливої модернізації українських F-16

Оскільки F-16, які отримала Україна як матеріально-технічну допомогу, є далеко не новими як щодо конфігурації систем, так і фізичного зношення, то відразу постало питання: що з цим можна зробити? У цьому матеріалі ми розглянемо шляхи можливого посилення флоту українських соколів, які можливі/необхідні як у короткостроковій, так і в далекій перспективі.

Попри те, що впродовж 2023 року лунали окремі розмови про можливу модернізацію F-16 перед передачею Україні, ніякої публічної інформації про те, чи була вона виконана, а якщо так, то в якому обсязі, не було. Тому в матеріалі передбачається, що жодної додаткової модернізації здійснено не було.

Також у матеріалі розглядатимуться лише наявні системи та озброєння, які виготовляють дружні до України держави.

Що ми отримали?

В Україну почали надходити вживані європейські F-16, які в 90-х роках пройшли модернізацію MLU. Докладно про це можна прочитати у цій статті. Майже всі ці літаки (за деяким винятком) були модернізовані до версії M6.5 tape. Та попри те, що літаки від різних країн мають свої «національні особливості», вони всі перебувають приблизно на одному технічному рівні та ступені зношеності.

Варто усвідомлювати, що хоча отримані F-16 стали великим стрибком уперед для українських повітряних сил порівняно з наявними МиГ-29 та Су-27, це машини технологічного рівня кінця 90-х років XX століття (з поправкою на використання деяких систем та озброєння 2000 — 2020-х років XXI століття).

Можна навести просту аналогію: повітряні сили замість дідусевого сто разів перевареного в гаражі «Жигуля» отримали корч з Європи родом із нульових у пристойному, наскільки це можливо, технічному стані.

Тому вони не здатні ефективно боротися з російською авіацією, особливо в умовах великої кількості далекобійних комплексів протиповітряної оборони С-400.

Ба більше, фізично ці літаки ще старші, та попри ремонт та оновлення фюзеляжу перед передачею нам вони доживали свої останні роки перед списанням за вичерпанням ресурсу планера та заміною на F-35. І активна експлуатація в умовах війни на недосконалій інфраструктурі тільки пришвидшить цей процес.

Тому після завершення активних бойових дій питання ґрунтовного ремонту/модернізації, умовного MLU 2.0, стане, напевно, навіть гостріше, ніж проблема заміни радянського парку літаків перед початком повномасштабного вторгнення.

Проблематика оновлення

Відразу варто зазначити, що повноцінна модернізація літаків є надзвичайно складним процесом як з технічного, бюрократичного, виробничого, так і фінансового погляду.

Гарним прикладом може стати Польща, яка у жовтні 2024 року замовила 58 комплектів для модернізації (48 для встановлення + 10 запасних) своїх F-16 C/D Block 52+ до рівня F-16 Viper Midlife Upgrade (MLU). Загальна вартість комплексної угоди, яка передбачає заміну майже всього електронного обладнання літака включно зі встановленням нового АФАР радару AN/APG-83, всі необхідні технічні процедури, документацію та підтримку, становила 7,3 млрд доларів.

При цьому вперше про плани щодо модернізації своїх літаків армія Польщі оголосила ще на початку 2021 року.

Ще однією значною проблемою залишається наявність політичної волі США на дозвіл продажу сучасного обладнання та подальший тривалий бюрократичний процес. І питання не тільки в ескалації. США традиційно не люблять давати дозвіл на модифікацію свого озброєння нестандартними речами, а надто якщо вони іноземного виробництва. В історії відомі випадки, коли користувачі, втомившись чекати офіційного дозволу, буквально хакали бортові комп’ютери своїх літаків та встановлювали те, що їм треба. Однак це все ж екстремальні крайнощі, і прикладів встановлення іноземних виробів на американські літаки більш ніж достатньо.

«Безумовна» модернізація

Першим і найголовнішим завданням та єдиним, яке майже повністю залежить від України, є поліпшення наземної інфраструктури. Ремонт/модернізація злітно-посадкових смуг, розвиток мережі сховищ, навчання технічного персоналу тощо. Це є одним із ключових у тому, як довго зможуть прожити українські F-16.

Враховуючи зазначене, першим і головним завданням для банальної підтримки придатності літаків до польотів стане інтенсивна програма ремонту планера. За умови, що такий ремонт у принципі буде можливий.

Ще однією ключовою та принциповою проблемою українських F-16 є морально застарілий радар AN/APG-66(v2), який в рази поступається дальністю виявлення цілей відносно сучасним бортовим радарам російських Су-30 та Су-35. Через це за умови повітряного бою російський літак зможе виявити український F-16 та здійснити по ньому пуск ракети значно швидше.

Тому для забезпечення можливості ведення повітряного бою з російськими літаками необхідно встановлення сучасного радара AN/APG-83, який встановлюється на F-16 V Block 70. Це надасть перевагу не лише у повітряному бою, принаймні у сфері виявлення цілі, над Су-30/35, але і значно поліпшить можливості роботи літака по наземних цілях. Як дешеву проміжну альтернативу можна розглядати встановлення радарів AN/APG-68, які були на F-16 C/D Block 50/52 та наразі вивільняються у великій кількості під час їх модернізації до рівня Block 70. Таке проміжне рішення хоч номінально і поліпшить характеристики українських F-16, однак вони все одно значно поступатимуться Су-35.

Утім такі модернізації потребують значного часу та фінансового ресурсу.

Що можна зробити швидко?

Є певні речі, які можна зробити відносно швидко. Насамперед ідеться про інтеграцію штатного озброєння, що розміщується на літаках F-16 інших версій і не потребує наведення за допомогою радара.

Найпростішим у цьому плані може бути інтеграція крилатих ракет AGM-158 JASSM. Для винищувача F-16 у стандарті M6.5 доступні два варіанти ракет із дальністю польоту до 400 км та до 1000 км. Ракета має бойову частину вагою 450 кг, наведення за GPS, а на кінцевій траєкторії ракета використовує інфрачервону головку самонаведення для точного ураження цілі.

Їх інтеграція в українські літаки можлива шляхом оновлення програмного забезпечення та інтеграції ракети у системи літака для пуску і для підготовки інерційної системи наведення перед пуском.

Винищувач F-16C зі складу 40-ї випробувальної ескадрильї під час випробувань крилатої ракети JASSM-ER. Фото US Air Force

Також в арсеналі винищувача штатно є далекобійні планерні бомби AGM-154 JSOW з максимальною дальністю польоту 130 км, за умови скиду бомби з висоти 8 км та швидкості 960 км/год. Наведення базових бомб AGM-154 виконується інерційною системою з корекцією за супутниковим сигналом GPS. Однак пізні версії AGM-154С мають у своєму складі також інфрачервону головку самонаведення.

Авіабомба виготовлялася у кількох модифікаціях, що відрізнялися бойовою частиною. Версія AGM-154A, що постачалася лише для американських військ, споряджена касетною бойовою частиною на 145 суббоєприпасів BLU-97/B кумулятивно-уламково-запалювального типу масою 1,5 кг кожен.

Іншою версією є флотська AGM-154C, що оснащувалася 225-кілограмовою бойовою частиною BROACH, яка ідентична тій, що використовується на французько-британській крилатій ракеті Storm Shadow/SCALP EG.

Їх інтеграція також не повинна спричиняти труднощів, ба більше, США вже оголошували про передачу Україні цього типу зброї. Однак великим недоліком цього типу озброєння є те, що ця бомба матиме досить обмежену дальність у реаліях українського поля бою. До того ж, їх було виготовлено відносно небагато: станом на 2015 рік — трохи менше 3200 штук.

Окрім того, не має викликати проблем інтеграція протикорабельних ракет Harpoon, якими штатно оснащуються F-16 Block 50/52 деяких країн. Навіть застарілий радар AN/APG-66(v2) має функцію пошуку наземних/надводних цілей, тому роботи з інтеграції будуть обмежені аналогічними, як для ракети JASSM.

До того ж, ці ракети передавалися Україні та успішно застосовувалися проти російського флоту ще у 2022 році, тож політично отримати дозвіл на інтеграцію може бути простіше. Тим більше, що ці ракети зараз замінюються на сучасніші протикорабельні ракети, зокрема NSM, і не має бути проблеми з доступністю запасів. Це значно посилить можливості українського флоту та дозволить створити повноцінну морську авіацію.

А якщо вдасться отримати ракети у версії Block 2 чи новіше, які обладнані інерційною системою наведення та завадозахищеним GPS, то ці ракети можна буде застосовувати як легку тактичну авіаційну ракету з дальністю польоту до 280 км та масою бойової частини 221 кг. Хоча через відсутність оптичної/тепловізійної головки самонаведення та незалежної від GPS системи навігації, ці ракети будуть піддаватися дії РЕБ, що обмежить їхню точність.

Однак такої проблеми не матимуть тактичні ракети SLAM-ER, які були створені на базі Harpoon, однак призначені саме для ударів по наземних цілях.

Вони мають дальність дії до 270 км, оснащені дещо більшою бойовою частиною 360 кг, і головне — окрім інерційної системи наведення та GPS, оснащені також оптичною системою DSMAC, яка дозволяє здійснювати орієнтацію на місцевості за відсутності GPS, та інфрачервоною головкою наведення для точного ураження цілі. Вони також штатно використовуються на F-16 Block 50/52 деяких країн.

Не американські, але все ще швидкі варіанти

Серед альтернативних варіантів можлива інтеграція сучасної багатоцільової тактичної ракети норвезького виробництва Joint Strike Missile(JSN). Вона була створена на базі протикорабельної ракети NSM, і хоча призначена головним чином для F-35, однак Норвегія також випробовувала їх на своїх F-16, частину з яких передає Україні.

Ракета має дальність до 560 км та відносно невелику бойову частину 120 кг. Однак оснащена сучасними засобами наведення включно з системою TERCOM, яка дозволяє орієнтуватися на місцевості без доступу до GPS та виконана із застосуванням технології «стелс».

Ракета JSM під час випробувань на F-16. Фото: Повітряні сили США.

Ще одним швидким варіантом є інтеграція французьких авіабомб високоточних AASM, тим більше, що, згідно з інформацією французьких джерел, її і так мали здійснити.

Таку інтеграцію вже раніше робили, і вона показала свою результативність. У 2014 році у Сполучених Штатах відбувалися тестові випробування AASM з винищувачів F-16. Тоді літак 40-ї льотно-випробувальної ескадрильї ПС США, злетівши з авіабази м. Еглін, успішно застосував новий тип озброєння в умовах полігону.

Проблемою є відносно невелика кількість авіабомб, які Франція здатна виготовляти — лише 1200 на рік. При цьому впродовж 2024 року Україна отримала 600 таких авіабомб. Однак як розширення можливого боєкомплекту на додачу до планерних американських авіабомб JDAM-ER це має сенс.

Ще одним розширенням боєкомплекту може стати інтеграція німецьких ракет «повітря-повітря» малої дальності Iris-T, які вже використовуються в переданих Німеччиною системах протиповітряної оборони Iris SLS. Така інтеграція була проведена на норвезьких F-16, які надали перевагу цій ракеті, а не американським AIM-9X. Звісно, ця ракета не допоможе в боротьбі з літаками окупантів, однак поліпшить можливості перехоплення російських ракет.

Хоча нові версії американських ракет AIM-9X виробляються у досить великій кількості — близько 2400 штук на рік, та доступні багато старіших версій L/M, які ще придатні до використання. Однак для цього пілотам потрібно зближуватися з ціллю на дуже малу відстань у декілька кілометрів.

Тому більше сучасного боєкомплекту ніколи не завадить, особливо якщо його можна отримати задарма в межах військової допомоги.

Альтернативою американським крилатим ракетам JASSM можуть стати добре відомі українській авіації європейські Storm Shadow/SCALP EG. Їх інтеграція потребуватиме таких самих технічних змін, що і для американських ракет, однак складнішого бюрократичного процесу. Також проблемою є їх невелика кількість. І хоча Франція на 2025 рік замовила виробництво нових ракет, цієї кількості буде недостатньо для українських потреб.

Довгострокові гейм-ченджери

Серед потенційних довгострокових рішень є декілька справжніх гейм-ченджерів, які у разі їх інтеграції та появи на фронті бодай у якійсь кількості зможуть влаштувати новий чорний день російської авіації, як це було при першій появі ЗРК Patriot. Звісно, що з часом російські війська пристосуються до нових загроз. Однак навіть у довгостроковій перспективі вони будуть здатні якщо не ефективно збивати російські літаки, то принаймні становити для них значну загрозу та відчутно сковувати їхні дії.

Мова йде насамперед про сучасні західні далекобійні ракети класу «повітря-повітря», а саме Meteor, AIM-174 та до певної міри ARMRAAM-ER.

До того ж, ці ракети не є ударним озброєнням, а отже не такі «ескалаторські».

Однак, з ними існує декілька складнощів. По-перше, для розкриття їхнього потенціалу неодмінною умовою є встановлення нового радара AN/APG-83. Без цього літак просто не зможе побачити ціль на великій дальності. По-друге, жодна з цих ракет не була ніколи інтегрована на F-16. І хоча це технічно можливо, однак це буде тривалий процес.

Для прикладу, Повітряні сили Німеччини завершили льотні випробування ракети Meteor і визнали її готовою до використання на борту винищувачів Eurofighter Typhoon ще в серпні 2021 року. А перший пуск здійснили лише в грудні 2024 року. При цьому самі по собі льотні випробування розпочалися в червні 2020 року і тривали понад рік.

Тож навіть «по-воєнному» це буде не швидко. Окрім того, потрібно буде пройти складний бюрократичний процес та отримати згоду не тільки від уряду США, а й від комерційних компаній-виробників як озброєння, так і самого літака.

Meteor

Ця ракета може вважатися найкращою у класі ракет середньої дальності. Це досягається завдяки унікальному двигуну, який забезпечує високу ефективність ракети на більшості ділянок польоту.

На відміну від більшості аналогічних твердопаливних ракет Meteor оснащений прямоточним реактивним двигуном, що дозволяє регулювати швидкість польоту, виконувати складні маневри та забезпечує дальність ураження понад 100 кілометрів (не слід плутати з номінальною максимальною дальністю, яка заявлена більш як 200 кілометрів).

Після пуску ракета ведеться інерційною системою з корекцією за сигналами з літака-носія, який має вести ціль власним радаром. На фінальному відрізку шляху ракета активує власну активну радіолокаційну головку самонаведення, що наводить її точно на ціль.

Можливість інтеграції цієї ракети в українські F-16 та проблематика цього питання вже була детально розглянута в цій статті.

AIM-174

Про цю нову далекобійну ракету «повітря-повітря» наразі відомо небагато, оскільки вона була представлена лише в другій половині 2024 року.

Відомо, що AIM-174 створена на базі корабельної зенітної ракети великої дальності RIM-174 (SM-6) на замовлення Військово-морського флоту США з урахуванням можливого майбутнього протистояння з КНР.

За оцінками, максимальна дальність авіаційного варіанту ракети AIM-174 може становити близько 400 км при запуску з висоти приблизно 6 — 7 км та швидкості близько 0,8 Маха. За інформацією різних неофіційних джерел, маса авіаційного варіанту становить приблизно 800 — 850 кг, з яких 64 кг — це вага бойової частини ракети. Докладніше про цю ракету ви можете прочитати в нашому матеріалі.

Однак відразу можна побачити вагомий мінус такого варіанта. Оскільки ракета абсолютно нова, то попри вражаючі характеристики, при її гіпотетичній інтеграції, кількість ракет буде надзвичайно малою.

AMRAAM-ER

Ця ракета була розроблена американською компанією Raytheon у співпраці з норвезькою компанією Kongsberg для використання у складі ЗРК NASAMS шляхом поєднання технологій корабельної зенітної ракети RIM-162 ESSM та AMRAAM.

Конструктивно AMRAAM-ER повторює RIM-162 ESSM: обидві оснащені однаковим твердопаливним ракетним двигуном і бойовою частиною масою 39 кілограмів. Від AIM-120C8 AMRAAM нова ракета запозичила активну радіолокаційну головку самонаведення та систему управління.

Дальність польоту цієї ракети точно невідома, однак компанія-виробник стверджує, що дальність дії AMRAAM-ER при запуску із землі порівняно з базовою ракетою AIM-120C8 збільшена на 50%, а максимальна висота — на 70%. Хоча ці показники неможливо безпосередньо перевести у дальність запуску з літака, можна стверджувати, що нова ракета отримала значний приріст дальності польоту.

І хоча ця ракета створювалася як зенітна, однак у 2021 році Raytheon повідомила про можливість інтеграції нової ракети на літаки F-35.

Попри те, що ця ракета також нова, на відміну від AIM-174 вона вже перебувала у серійному виробництві. У серпні 2024 року уряд Норвегії звернувся до США з запитом щодо закупівлі 100 ракет збільшеної дальності AMRAAM-ER.

Протирадіолокаційні ракети

Окремою складною, але важливою місією, яку виконує українська авіація, є застосування протирадіолокаційних ракет по зенітних ракетних комплексах ворога. Однак зараз використовуються лише застарілі ракети HARM, до того ж, фактично у режимі стрільби за завчасно запрограмованими координатами, що значно обмежує їхню ефективність.

На F-16 застосування ракет HARM було реалізовано лише на спеціалізованих версіях літака F-16CJ з використанням спеціального контейнера AN/ASQ-213 HTS. Окрім того, згідно з задумом до операцій зі знищення ворожих радарів, винищувачі F-16 мають працювати разом із літаками РЕБ та РЕР, які шляхом технічної розвідки знаходять випромінювання РЛС та дають наведення для літаків. Та у разі потреби прикривають їх потужними перешкодами. Навіть при інтеграції спеціального контейнера F-16 не зможуть розкрити повний потенціал місій такого типу без всієї системи засобів.

Однак у разі отримання cучасніших версій протирадіолокаційних ракет, наприклад, AGM-88E з дальністю ураження понад 110 кілометрів (які, за неперевіреною інформацією, вже постачалися до України) або найсучасніших далекобійних AGM-88G з дальністю ураження понад 300 кілометрів, їх ефективність значно зросте.

Ці ракети вже обладнані не тільки пасивною радіолокаційною головкою для наведення на перешкоду, як-от HARM, а й активною радіолокаційною головкою та системою навігації на базі GPS. Вони можуть самостійно знаходити ціль у цільовому районі, навіть у разі якщо ЗРК вирішить вимкнути свій радар. Така система наведення не тільки значно підвищує ефективність використання протирадіолокаційних ракет для знищення радарів, а й дозволяє використовувати їх також як легку тактичну ракету для ураження «м’яких цілей». Наприклад, пускових установок, командних пунктів ЗРК, пускових установок балістичних ракет та навіть літаків та вертольотів на аеродромах.

Не озброєнням єдиним

Однак у питанні модернізації не варто зациклюватися лише на озброєнні. Існує багато інших систем, які варто було б оновити.

Зокрема, при проведенні ремонту планера було б доцільно дослідити можливість посилення його конструкції та додати можливість використання конформних накладних паливних баків, які вміщують додатково 1670 л пального.

Це дасть можливість зберегти великий радіус дії літака без використання підвісних паливних баків, які в українських реаліях займають 2 з 6 точок підвіски озброєння. Це дозволить уникнути ситуацій, коли, наприклад, українському пілоту F-16 після використання чотирьох ракет «повітря-повітря» для збиття російських крилатих ракет довелося знищувати наступну за допомогою авіаційної гармати. Що дуже небезпечно як для пілота, так і для літака, оскільки вимагає зближення на критично малу дистанцію. У разі вибуху крилатої ракети від влучання снаряда з авіаційної гармати існує великий ризик втратити як літак, так і пілота внаслідок ураження уламками.

Окрім того, можливе проведення робіт зі зменшення радіолокаційної помітності літака, згідно з уже існуючими програмами для F-16, які застосовують, наприклад, повітряні сили США. А саме модифікації повітрозабірника та нанесення спеціального покриття Have Glass V.

Цей комплекс заходів дозволяє зменшити ефективну площу розсіювання (параметр, який показує, наскільки добре радар бачить літак) з 5 м кв. до 1,2 м кв. Що, зі свого боку, зменшить ефективну дальність виявлення українських F-16 приблизно на 30% в передню проєкцію (дальність виявлення пропорційна до кореня четвертого ступеня з ефективної площі розсіювання).

Звісно, потрібно розуміти, що цифра 30% є сферичною у вакуумі, і в реальності це все працює зовсім не так. Те саме додавання озброєння на підвіси або банальна зміна кута огляду радаром літака значно збільшує площу розсіювання. Однак певна зміна дальності виявлення все ж буде у будь-якому разі, а в повітряному бою навіть невелика перевага може стати вирішальною.

Також при роботі над планером варто було б замінити наявні двигуни Pratt & Whitney  F100-PW-220 на F100-PW-229EEP, які штатно встановлюються на сучасні версії F-16. Нові двигуни не тільки потужніші за попередників, що дозволяє літакам брати більше корисне навантаження, а й більш економні, надійні та значно дешевші в обслуговуванні.

Окрім того, доцільно було б оновити системи самозахисту літаків. Зокрема, додати сучасні комплекси РЕБ, наприклад, AN/ALQ-254(V)1 Viper Shield від L3Harris або AN/ALQ-257 Integrated Viper Electronic Warfare Suite. Вони не тільки значно перевершують можливості наявних комплексів попередніх поколінь, а й мають можливість працювати одночасно з радаром AN/APG-83, при цьому не перешкоджаючи його роботі. Що у старіших комплексах часто було проблемою.

Також захист можна було б значно поліпшити інтеграцією буксируваної приманки/станції РЕБ, наприклад, AN/ALE-55, яка буксирується на тонкому тросі позаду літака та у разі потреби приманює ворожу ракету на себе.

Також можна монтувати викидні одноразові засоби РЕБ BriteCloud від Leonardo, які виконують ту саму роль, але встановлюються у касети від диполів/теплових пасток та відстрілюються у разі загрози.

Останньою системою, яку, на нашу думку, варто згадати, є підвісні оптико-електронні станції. F-16, на відміну від радянських МиГ-29 та Су-27 та їхніх пострадянських наступників, не обладнаний інтегрованою оптико-електронною станцією. Тому має значно менші можливості у візуальному виявленні цілей, що важливо, зокрема, при полюванні на дрони та виявленні ворожих літаків із вимкненим радаром. Тому тут на допомогу приходять підвісні контейнери, які вішаються на центральні точки підвісу та не займають місце підвісів для озброєння.

Короткий висновок

Отримання Україною F-16 MLU стало великим стрибком уперед для Повітряних сил. Однак це лише перший крок до побудови сучасного, технологічного та повністю боєздатного повітряного флоту. І якщо не будувати конкретні стратегії, то принаймні замислитися, що робити далі, варто вже зараз. Адже отримані літаки при інтенсивній експлуатації не стають новішими, і попереду лише дорогі та дуже дорогі варіанти для подальшого розвитку української військової авіації. Що, враховуючи наш дуже обмежений військовий бюджет, потребує виваженого та довгострокового підходу.