Автомат заряджання та ізоляція боєкомплекту в танкобудуванні СРСР

Існує думка, що в радянському танкобудуванні на відміну від США та західної Європи робилася ставка на автомат заряджання та розміщення в ньому не ізольованого боєкомплекту. Але це не зовсім вірно – танкобудування СРСР – це досить велика тема, де мали місце різні напрями розвитку, якісь ставали серійними, а щось залишалося забутими проектами.

Компонування Т-64 було для свого часу вдалим і перевершувало його сучасників М60, Leopard-1, АМХ-30 та Chieftain за рівнем захисту. У танках наступного покоління повну ізоляцію боєкомплекту було реалізовано лише на танку Abrams. На інших проектах 2/3 боєкомплекту розташовувались не ізольовано.

Першу спробу створити танк із повністю ізольованим боєкомплектом в СРСР було зроблено на початку 1970-х. Це був проект відомий як “Обьект 450”  або Т-74, який повинен був замінити Т-64.

Конструктор Морозов писав:

“Одним із головних, на наш погляд, недоліків існуючої «класичної схеми» танка, що в основному створює всі перешкоди для подальшого підвищення його тактико-технічних властивостей, є недосконалість компонування його бойового відділення. Воно нагадує дуже тісну однокімнатну квартиру або солдатський речовий мішок, в якому екіпаж затиснутий зброєю, баками, боєкомплектом, різними механізмами, тягами, проводами та іншими численними пристроями та деталями, деякі з яких транзитом проходять до МТО.

Крім того, все це рухається, обертається, димить, є джерелом шуму і травм, представляє вибухо- і пожежонебезпечність, створює роз’єднаність екіпажу, ускладнює його евакуацію з танка, не забезпечує елементарні умови для роботи, життєдіяльності та багато іншого.

У представленому компонуванні, так зване, бойове відділення танка зазнало докорінних змін шляхом поділу його на окремі ізольовані один від одного, самостійні відсіки: палива, боєкомплекту, озброєння, відділення екіпажу і МТО.

Таким чином, якщо компонування сучасного танка «класичної схеми»  це танк на два окремих відсіки: МТО і бойове відділення, то компонувальна схема, що пропонується, передбачає вже 5 герметичних відсіків: МТО, відсік боєкомплекту, відділення екіпажу, паливне відділення, озброєння.

Таке ізольоване розміщення всередині танка: екіпажу, боєкомплекту, палива та озброєння дозволило докорінно покращити і по-новому вирішити умови житла екіпажу”.

Проект не був реалізований через його нерозуміння з боку військових та зайнятість конструкторських бюро виробництвом танків створених на основі змін Т-64 – так званих клонів – Т-72 і Т-80.

Друга спроба була здійснена харківським конструкторським бюро імені Морозова у 2 половині 1970-х. Це був проект під позначенням «Обьект 490». Весь боєкомплект був ізольований у кормовій ніші башти та в ізольованій боєукладці у корпусі. Незважаючи на початкову підтримку, машина також не стала серійною. Замість неї основний пріоритет було віддано проекту «Об’єкт 490А», де боєкомплект ізольований не був.

Були й інші проекти прихильників ідей Морозова, наприклад танк із двома гарматами конструктора Мазуренка, де весь боєкомплект був винесений із заброньованого простору – http://btvt.info/7english/490_2gun_eng.htm

Третя спроба була здійснена вже після розвалу СРСР в Україні на початку 1990-х.

Взагалі встановити автомат заряджання за вежею (модуль) пропонувалася на будь-який танк – Т-55, Т-64, Т-72 та інші. Для цього відрізалася кормова частина штатної башти, встановлювалися перегородки та сам ящик з механізмом заряджання (висота = 530мм, ширина = 2320мм). У додаткових броньованих ємностях розміщується електрообладнання та гідроциліндр. Для обслуговування МТО модуль міг підніматися чи відкидатися убік.

Таке виконання автомата заряджання дозволяло підвищити ремонтопридатність, зменшити безповоротні втрати на полі бою та забезпечити можливість переоснащення під снаряди різних калібрів.

Звісно весь боєкомплект у ящик не вміщався– лише 18-22 пострілів залежно від виконання. Тому в таких проектах як Т-72-120, Ятаган та інших також передбачалося розміщувати частину боєкомплекту в додатково заброньованій механізованій укладці в корпусі на місці старого автомату заряджання. Площа такої укладки на 16 пострілів була в 2 рази менша за штатний АЗ. Але, все одно, рішення було не ідеальним.

Хоча нічого не заважало б зробити вишибні пластини і в днищі корпусу), як, втім і у всіх танках – той же К2 возить більшість боєкомплекту в корпусі, Leopard-2, Leclerc… З іншого боку, як показує досвід, у корпус боєкомплект можна і не брати.

Ще одним питанням, яке потрібно було вирішувати – ізоляція палива, яке хоч і гаситься системою ППО, але без гарантії наслідків для танка та з гарантією того, що екіпаж його повинен буде залишати, якщо захоче дихати.

У результаті третя спроба створення танка з ізольованим боєкомплектом так і залишилося в історії забутих проектів.

Хтось може навести знаменитий аргумент УКБТМ із приведенням “наскельних ієрогліфів часів Другої світової та арабо-ізраїльських воєн”, де цілком обґрунтовано говориться, що більшість влучань ворожих боєприпасів у танк приходиться на башту, тому АЗ потрібно розміщувати в корпусі.

Дійсно, захист забаштового модуля у наведеному вище виконанні реалізована від уламків снарядів, дрібних АП і куль.

Однак у реальності сучасних конфліктів можна побачити, що реалії повністю змінилися, попадання у танк тепер розподілені рівномірно по всіх проекціях машини. Опираючись на данні, отримані з відео та фото, можна побачити, що лобова проекція далеко не лідер по попаданням ворожих снарядів.

У результаті танк з АЗ в корпусі без його ізоляції при перевагах на папері (розподіл попадань) і танк з АЗ за баштою у відсіку будуть уражатися з різних проекцій і пробиватимуться (навіть з ДЗ і КАЗ), але з різним результатом. Перший, з великою ймовірністю, не піддаватиметься відновленню після пожежі та можливої ​​детонації БК, а другий залишиться ремонтопридатним у прийнятний термін.

На схемі приблизне порівняння площі бортової проекції зайнятої боєкомплектом у механізмі заряджання(без урахування бака стелажу) та в забаштовомумодулі та корпусній боєукладці.