Військово-морська база країн NATO в Україні на річці Південний Буг

Цю тему я хотів би почати зі слів постпреда України при NATO: «Ми вважаємо, що військово-морська ситуація, яка склалася в Чорному морі, далека від тієї, що була майже 100 років тому, коли Конвенцію підписували» — сказав пан Пристайко в інтерв’ю Deutsche Welle 27.02.2019 р.

За його словами, через Конвенцію Монтре захід у Чорне море великих кораблів NATO, таких як флагман 6-го флоту США Mount Whitney, — рідкісний випадок, як це було під час навчань «Сі бриз» влітку 2018 року.

Стурбованість пана Пристайка спричинена обмеженнями «Конвенції про режим проток» від 1936 р. в місті Монтре (надалі — Конвенція), які встановлені для військових кораблів неприбережних держав Чорного моря (надалі — Кораблі).
Прибережні держави Чорного моря — це Україна, Грузія, Росія, Болгарія, Румунія, Туреччина.

Саме МЗС України має здійснювати заходи, щодо впровадження нових підходів до Конвенції та їх обговорення.

У Конвенції закладені такі обмеження, які не дають змогу перебувати Кораблям у Чорному морі в достатній кількості та на постійній основі. Наприклад, військовий корабель флагман 6-го флоту США Mount Whitney, про який ішла мова раніше, був змушений покинути Чорне море, через вимоги Конвенції, а не за власним бажанням.

У цій статті пропонується механізм як обійти обмеження встановленні в 1936 р., що дасть змогу базування Кораблям країн NATO в Україні на постійній основі.

Що стосується обмежень Конвенції, які діють під час переходу Кораблями протоків Босфор та Дарданелли, то вони не єдина перепона на шляху до Чорного моря, ще є Туреччина зі своїм розумінням цього процесу.

Зверніть увагу, на 2 військових корабля (фото 1), які закріплені на суховантажі, це кораблі класу «Island», які США передали Україні.

Але з погляду Конвенції ці військові кораблі «Island» нічим не відрізняються від контейнерів із пшеницею, адже є звичайним вантажем:

«У мирний час торговельні судна користуватимуться правом повної свободи проходу й судноплавства в Протоках вдень і вночі, під будь-яким прапором і з будь-яким вантажем, без жодних формальностей».

ч.1 ст.2 Конвенції

Конвенція не обумовлює виключення з вантажів, які не можуть перевозитися чи бути прирівняні до таких обмежень, як військові кораблі, тому таке перевезення можливе.
Використання комерційних кораблів для перевезення військових суден дало би змогу обійти друге та третє обмеження, але Туреччина лише нещодавно 20.07.2018 р. ухвалила нові внутрішні правила, які на їх думку змінюють це:

«Комерційні судна, які перевозять на борту військові судна, повинні здійснювати прохід Турецьких проток під статусом військових суден».

2) article 6 Turkish Straits Sea Traffic Scheme

Конвенцією чітко визначено, що є військовим кораблем, так само визначено, що є допоміжним військовим кораблем і жодне з цих понять не поширюється на комерційний корабель.

Як відомо, міжнародні договори мають пріоритет над внутрішнім документом або законом сторін міжнародного договору.

У зв’язку з цим виникає питання до МЗС України, по яким правилам були завезені 2 військових корабля «Island», чи піддалась Україна під тиск внутрішніх правил Туреччини 2) article 6 Turkish Straits Sea Traffic Scheme.

Це важливе питання, адже залежно від того як саме було перевезені кораблі «Island» формується прецедент як це буде вирішуватись надалі.

Механізм обходу основного обмеження 21 дня

З 1936 р. ситуація змінилися як казав пан Пристайко, але трохи в іншому контексті. Сторона Конвенції СРСР зникла, з’явилися незалежні держави: Україна, Грузія, Росія, що створює нові підходи до Конвенції.

Для того, щоби зрозуміти сам механізм обходу основного обмеження 21 дня перебування в Чорному морі для Кораблів, необхідно навести норму, якою це обмеження було запроваджено:

«Якою б не була мета їхнього перебування в Чорному морі, військові судна неприбережних держав не можуть залишатись там більше двадцяти одного дня».
Частина 2 статті 18 Конвенції

Вимогою цієї норми є те, що Кораблі можуть перебувати в Чорному морі не більш ніж 21 день. Конвенція не передбачає, що Кораблі мають покинути Чорне море саме через Босфорську протоку, вона передбачає лише те, що Кораблі не повинні залишатись у Чорному морі більше 21 дня, водночас у ній не говориться як саме таке обмеження має бути виконане.

Таку неоднозначну редакцію статті, у якій не встановлюється як саме має бути виконана норма ч.2 ст.18 Конвенції можна пояснити тогочасною політичною мапою Причорномор’я.

Як ми бачимо з мапи, Корабель може покинути Чорне море як через Керченську протоку так і через Босфорську, але в 1936 р. СРСР просто би не дозволило військовим кораблям тієї ж Британії увійти в Азовське море через Керченську протоку, бо це були внутрішні води СРСР.

Тому для умовного військового корабля Британії, який увійшов у Чорне море через Босфорську протоку просто не було іншого виходу ніж, через 21 день повернутись у ту саму Босфорську протоку. Про це говорив представник СРСР Литвинов на конференції в місті Монтре:

«При полной свободе прохода через проливы коммерческих судов мне кажется, что ни одно государство (мається на увазі неприбережного) не заинтересовано— с практической точки зрения — в посылке своих военных судов в Черное море, откуда нет выхода и где оно не имеет морских баз».

Ця прогалина між політичною мапою Причорномор’я та географічною мапою Причорномор’я проявиться під час ІІ Світової війни. Італія та Німеччина, щоб обійти Конвенцію відповідно, до якої протоки Босфор та Дарданелли були зачинені для військових кораблів воюючих держав, переправляли свої військові кораблі в Чорне море через річку Дунай.

З практики ІІ Світової війни СРСР зрозумів, що є можливість покинути Чорне море не тільки через Босфорську протоку. Цей недолік СРСР намагався прибрати через зміни до Конвенції в 1945 р. на Потсдамській конференції, де було ухвалено рішення про необхідність перегляду Конвенції.

Пропозиція СРСР виглядала так:

«Установление режима проливов, единственного морского пути из Черного моря и обратно, должно находиться в компетенции Турции и Советского Союза, как наиболее заинтересованных государств, способных обеспечить свободу торгового мореплавания и безопасности в черноморских проливах».

Тобто введення такого поняття як: «Единственного морского пути из Черного моря и обратно» мало би врегулювати виявлений недолік на думку СРСР, але таке рішення не було ухвалене. Ця пропозиція СРСР дає розуміння того, що у 1936 р. не було затверджено єдиного шляху, яким Корабель має покинути Чорне море.

Тепер давайте подивимось на норму ч.2 ст. 18 Конвенції вже через призму 2020 р. Політична мапа Причорномор’я виглядає зовсім інакше ніж, в 1936 р., що створює нові обставини в підходах до Конвенції, а саме послуговуватися не тільки політичною мапою Причорномор’я, але й географічною.

Зрозуміло, що покинути Чорне море через 21 день в Азовське море Кораблям неможливо, через те, що Керченську протоку повністю контролює Росія. Виникає питання, як Кораблі можуть виконати ч.2 ст. 18 Конвенції, крім як покинути Чорне море через іншу протоку Босфор?

Конвенцією вказується, що вона регулює тільки питання Мармурового моря, проток Босфор та Дарданелли й Чорного моря. Тому дія Конвенції в Чорному морі обмежене географічними кордонами самого Чорного моря його акваторією. Тобто Конвенція не поширюються на інші акваторії, які розташовані за межами Чорного моря.

Такими акваторіями можуть бути річки, які впадають у Чорне море. Найбільш підходящою річковою акваторією в Україні для морського флоту є річка Південний Буг та частина річки Інгул у Миколаєві.

Для того, щоби виконати норму ч.2 ст.18 Конвенції пропонується маршрут для Кораблів протяжністю 80 кілометрів Чорне море → Дніпровський лиман → Бузький лиман → річка Південний Буг замість маршруту протяжністю 300 кілометрів Чорне море → Босфорська протока → Мармурове море → протока Дарданелли → Егейське море.

Кораблі можуть базуватися без обмеження по строках у портах на річці Південний Буг та річці Інгул міста Миколаїв. Порт Одеси та Очакова також може бути місцем базування, але в такому випадку кожний 21 день Кораблі повинні заходити в річку Південний Буг, або більш коротшим шляхом до гирл Дніпра, де можуть здійснити розворот і повернутись у вказані порти ще на 21 день.

Виходячи в річку Південний Буг Корабель оновлює строк у 21 день так само як, це відбувається, коли Корабель виходить до Мармурового моря, але в цьому випадку Корабель зобов’язаний Конвенцією йти ще далі аж до Егейського моря.

Давайте знову повернемось до норми ч. 2 ст. 18 Конвенції:

«Якою б не була мета їхнього перебування в Чорному морі, військові судна неприбережних держав не можуть залишатись там більше двадцяти одного дня».

Конвенція не тільки не вказує єдиний шлях, яким Корабель має покинути Чорне море, але й не вказує як саме це Чорне море Корабель має покинути: «Не можуть залишатись там більше двадцяти одного дня».

Такі Кораблі, як Mark VI можна тримати не тільки в порту на річці Південний Буг.

На (фото 7) катер Mark VI умовно в Чорному морі, а вже на (фото 8) через 21 день умовно не в Чорному морі з допомогою автокрана катер може знаходитись у будь-якому порті України.

Ще один варіант, острів Зміїний у Чорному морі, який має важку скелясту берегову лінію,

там можуть бути зведені станції схожі на Lifeboat station з урахуванням особливостей катера Mark VI:

Відео1 відео 2 Lifeboat station в дії.

Подивиться, наскільки близько розташовується захоплена Росією газовидобувна вишка, до острова Зміїний усього 50 км. і зовсім впритул до морських шляхів.

У порту Очаків для Mark VI можуть бути використані пересувні мобільні платформи, з допомогою, яких катер витягнуть на берег. Витягнути Корабель на острів Зміїний, або на сушу в порт є так саме виконанням ч. 2 ст. 18 Конвенції.

Обмеження водотоннажності Кораблів

Конвенція передбачає обмеження загальної водотоннажності всіх Кораблів у Чорному морі, але немає обмежень згідно з Конвенцією в тоннажу для Кораблів на річці Південний Буг.

Тобто на річці Південний Буг може бути сформований військово-морський флот з Кораблів умовно двох країн США та Британії без обмежень у водотоннажності, а вихід у Чорне море може здійснюватися Британією та США одночасно для досягнення максимального тоннажу в 45 000 тонн.

Але чи достатній військово-морський флот у Чорному морі водотоннажністю 45 000 тонн у разі ведення бойових дій? Насамперед варто відмітити, що собою являє водотоннажність 45 000 тонн, це як:

У разі ведення бойових дій обмеження водотоннажності 45 000 тонн припиняє діяти, це пояснюється тим, що таке обмеження передбачене лише для мирного часу:

«Загальний тоннаж, який неприбережні держави можуть мати в Чорному морі в мирний час, обмежується таким чином».

ч.1 ст.18 Конвенції

У зв’язку з цим військово-морський флот неприбережних держав, навіть, понад 45 000 тонн, який стоїть на річках має право вийти в Чорне море і прийняти участь у бойових діях.

Наявність військово-морського флоту Кораблів у річці Південний Буг повністю нівелює інші обмеження, які стосуються проходження проток, адже в такому випадку не виникає необхідності постійно проводити Кораблі через протоки і піддаватись обмеженням.

Чи можливе відповідно до українського законодавства базування військово-морського флоту країн NATO на території України?

Так, таке перебування можливе, наприклад, з метою спільних навчань, або допомоги Україні у відсічі (відверненні, припиненні) збройної агресії з боку третьої країни, відповідно до п. а), в) ст.3 закону України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України». Використання баз, причалів іншої інфраструктури згідно п. є ч.1 ст. 5 закону України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України»:

«Умови та порядок використання підрозділами збройних сил інших держав баз, навчальних центрів, полігонів та інших об’єктів на території України».