Радянський «вбивця-авіаносців» – корабель проєкту 1144 «Орлан»

Поява у складі ВМФ США авіаносців і крейсерів КРО (з керованим ракетним озброєнням) з ядерними силовими установками викликало інтерес до таких кораблів і в Радянському Союзі.

З усуненням Н.С. Хрущов і зміною курсу розвитку ЗС СРСР, почалося проектування атомного «великого протичовнового корабля» (ВПК) водотоннажністю близько 8000 тонн.

При цьому у пріоритеті все також залишалася програма будівництва атомних підводних човнів, тому робота над атомним ВПК йшла повільними темпами.

До певної міри подібне пояснюється відсутністю обґрунтування необхідність, призначення, та відповідно, озброєнні майбутнього корабля, у самих моряків.

Наприклад, на етапі передескізного проектування протичовнове призначення перестало бути пріоритетним.

Головним стало підвищення ударних можливостей крейсера, а також ефективності корабельної системи протиповітряної оборони (ППО).

Хоча досвід Другої Світової Війни (ДСВ) показав, що без авіаційного прикриття забезпечити достатню ППО і бойову стійкість корабельних з’єднань практично неможливо.

Після численних «метань» 25 травня 1971 року міністр оборони затвердив тактико-технічне завдання (ТТЗ).

За цим ТТЗ необхідно було створити ракетний крейсер універсального призначення, здатний знищувати великі надводні кораблі супротивника, успішно вирішувати завдання протичовнової оборони (ПЧО) та ППО.

Через три роки після затвердження ТТЗ, 27 березня 1974 на Балтійському заводі у Ленінграді було закладено головний корабель проекту 1144 «Орлан», який отримав найменування «Кіров».

Тільки 27 грудня 1977 року крейсер «Кіров» зійшов зі стапеля на воду. Ще три роки зайняла добудову на плаву.

І 30 грудня 1980 року важкий атомний ракетний крейсер «Кіров» увійшов до складу ВМФ.

Таким чином, термін проектування та будівництва корабля склав майже 10 років.

Радянська промисловість, здавалось, повинна була мати досвід побудови таких складних кораблів, в комплекс озброєння, яких входила велика номенклатура обладнання, виробів і агрегатів, тому, що вже будували атомні підводні човни різних класів, але, тим не менш, роботи йшли повільно.

Вочевидь, на термінах побудови «Кірова» позначився «досвід» в «підкилимних» ігор на рівні міністерств, в спробах отримати «замовлення» по вигідніше, пошуках крайнього за зрив поставок неякісного обладнання, спробах видати бажане за дійсне, для отримання державних нагород і премій, «тиск» або «підмазування» військових для прийняття на озброєння «сирих» та  недопрацьованих виробів, на озброєння.

У підсумку, це призвело до подання, яке було направлено Головною військовою прокуратурою, міністру оборони СРСР С.Л. Соколову в вересні 1986 року, за фактами порушень, при побудові атомного ракетного крейсера «Кіров».

В цьому поданні повідомлялось наступне:

«У 1980 році технічно несправним, неукомплектованим і без проведення ряду випробувань прийнятий від промисловості важкий атомний ракетний крейсер « Кіров » який побудовано на Балтійському заводу імені С. Орджонікідзе.

Деякі системи і вироби несправні до теперішнього часу, він стоїть в очікуванні заводського ремонту.

Проте, на момент підписання приймального акта підприємству виплачено … 99,9 відсотка вартості крейсера.

З ініціативи Мінсудпрома вручені державні нагороди 3 тис. громадян, в тому числі 13 посадовим особам зі складу приймальної комісії.

Трьом присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, і серед них – голові комісії адміралу Бондаренко Г.А.

У нагородному листі йдеться про «ретельній перевірці працездатності всіх систем корабля і можливості його ефективного використання з високим ступенем надійності бойового застосування» …

 Під тиском виробників акти приймання підписуються і при наявності в них висновків фахівців про неготовність корабля … Допустимі порушення межують зі злочином з боку окремих осіб. 15.09.86 року порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 170 і 260 КК РРФСР ».

Дані факти призвели до того, що атомний крейсер «Кіров» практично не експлуатувався.

У перший і фактично єдиний бойовий похід корабель вийшов у 1984 році, другий раз відправився у похід лише через 5 років -в кінці 1989 року, але через два місяці повернувся в Сєвєроморськ тому що вийшов з ладу носової реактор – корабель було поставлено до причальної стінки, де він поступово прийшов в повну непридатність.

Крім катастрофічної нестачі грошей, можливості його ремонту в значній мірі ускладнило та обставина, що переважну частину озброєння, систем та обладнання крейсера становили дослідні зразки, які не підлягали ремонту.

Незважаючи на подання військової прокуратури, в грудні 1986 року генеральний секретар М. С. Горбачов дав вказівку Генеральній прокуратурі СРСР припинити кримінальну справу стосовно осіб, які фігурували в афері з прийманням від промисловості небоєздатних кораблів.

Озброєння

Основним озброєнням «Кірова» став протикорабельний ракетний комплекс «Граніт» великої дальності (понад 550 км).

У носовій частині крейсера в підпалубних пускових установках (що було новинкою в радянському флоті) розмістилися 20 крилатих ракет «Граніт», розроблені в КБ Челомея.

Цікаво, що заради економії, на надводний важкий атомний ракетний крейсер були встановлені пускові установки (ПУ) протикорабельних ракет (ПКР) «Граніт» ідентичні з ПУ для ПКР «Граніт» атомних підводних човнів (АПЧ) пр.949 та 949А. У результаті, щоб вистрілити з важкого атомного ракетного крейсеру (ВАРК, рос. ТАРК) ракетою, потрібно було закачувати в пускову установку забортну воду, оскільки це було необхідно робити на човні.

Невеликий боєзапас, з урахуванням того, що стріляти ракетами планувалося тільки залпом, значно обмежував бойові можливості корабля. Після першого ж удару по противнику корабель залишався, фактично, беззбройним.

Поповнення боєзапасу у відкритому морі з урахуванням масогабаритних характеристик ПКР «Граніт» було практично неможливо.

Хоча, офіційно, будівництво атомних ракетних крейсерів проекту 1144 вважається прикладом тріумфу радянської науки і техніки, сумніви на цей рахунок є.

По-перше, надійність основного озброєння – ракетного комплексу «Граніт», як і багатьох інших високотехнологічних виробів, що виробляв радянський ВПК, була невисокою, і це підтверджувалося, на приклад, на випробуваннях ПКР П-500.

Значна дальність польоту цих ракет не підкріплена надійною системою цілевказівки – розрахунок на отримання інформації від літаків цілевказування Ту-95РЦ і супутників-розвідників в разі повномасштабної війни навряд чи могли виправдатися, оскільки ті й інші були б знищені вже в перші години (якщо не хвилини) конфлікту.

По-друге, надії на «інтелект» ракет «Граніт», що мають різноманітну програму атаки цілей зі своїми перерозподілом, теж видаються завищеними. Подібне робить проблематичним успіх ракетного удару.

Крім того великі розміри і висока радіолокаційна помітність роблять ці ПКР мішенню для ППО, враховуючи палубні винищувачі, здатні перехоплювати ракети на відстані кількасот кілометрів від авіаносців.

По-третє, серйозним недоліком крейсерів 1144 можна вважати відсутність можливості нанесення ударів по берегових об’єктах.

Дещо раніше, прийняті до складу ВМС США, американські крейсери КРО типу Ticonderoga, мали у два з половиною рази меншу водотоннажність, у зв’язку з тим, що в якості базового проекту був використаний проект ескадреного міноносця Spruance.

При цьому на озброєнні ці крейсера мали на 4 крилаті ракети Tomahawk для ударів по наземних об’єктах, 8 протикорабельних ракет Harpoon, протичовновий ракетний комплекс Asroc (20 ракет), зенітно-ракетний комплекс Standard (68 ракет) , дві 127-мм арт. установки, два трьохтрубних торпедних апарати для стрільби протичовновими торпедами, два протичовнових вертольота.

До того ж, починаючи з крейсера Bunker Hill, американські кораблі отримали універсальні установки вертикального пуску з боєзапасом 122 ракети ( «Tomahawk», «Standard», «Asroc»), що значно збільшили бойові спроможності крейсерів.

Це було досягнуто завдяки використанню, в якості базових принципів при проектуванні кораблів класу Spruance і Ticonderoga, принципів модульності, уніфікації, взаємозамінності озброєння, систем радіолокаційного виявлення (РЛВ) і механізмів.

Подібний підхід у проектуванні та будівництві дозволили отримати кораблі з великим потенціалом з модернізації, а також побудувати 28 кораблів класу Ticonderoga і 31 класу Spruance. Для порівняння, за проектом одна тисяча сто сорок чотири «Орлан» було побудовано 4 кораблі.

Такі ж недоліки, як і кораблі проекту 1144 мали ракетні крейсери проекту 1164 «Атлант», що будувалися паралельно з атомними крейсерами типу «Орлан», але отримали газотурбінну енергетичну установку і 16 ПУ ПКР П-500 в якості «головного калібру».

Цікаво те, що тільки в СРСР будували, паралельно, крейсера КРО та ВПК/есмінці за двома-трьома абсолютно різними проектам. За проектом 1164 було побудовано 3 корабля.

Основним призначенням цих кораблів мала стати боротьба з американськими авіаносцями, тому офіційне видання міністерства оборони – газета «Червона зірка» – назвала їх «вбивцями авіаносців».

Однак, з огляду на реальне співвідношення військово-морських сил на можливих театрів воєнних дій (ТВД), наявність великих угруповань кораблів і ударної авіації НАТО на території Туреччини, Греції, Італії, Франції, Іспанії, та в інших країн, у радянських кораблів було набагато більше шансів самим перетворитися на дичину, навіть не встигнувши почати «полювання».

Тому абсурдним виглядає «розмазування» крейсерів за різними флотам замість того, щоб створити з 6-ти новітніх крейсерів (трьох атомних і трьох газотурбінних) хоча б дві потужні ударні групи,

З цього приводу один з фахівців 1ЦНІІ ВМФ СРСР, зазначив наступне:

«Розвиток« національного »класу ракетних крейсерів з військової точки зору був безперспективним.

У технічному (в тому вигляді, в якому воно існувало) це був глухий кут.

Замість великих ударних кораблів в рамках стояли тоді завдань необхідно було здійснювати пріоритетне і цілеспрямоване і, головне, системне будівництво авіаносного флоту».

До цього можна додати той факт, що на сьогоднішній день тільки один з 6 кораблів пр.1144 і 1164 модернізується (фактично, вимушено, перебудовується) з 2013 року з заміною «головного калібру», що свідчить про низький рівень використанні принципів модульності, взаємозамінності і уніфікації при проектуванні цих кораблів.