Що потрібно знати про фрегати «Олівер Хазард Перрі»? Частина перша.

Нещодавно в мережі з’явилася інформація, що США в ініціативному порядку запропонували Україні декілька фрегатів проекту «Олівер Хазард Перрі». Західні партнери дають чіткий меседж Росії – при подальшому продовженні ескалації як у Азовському так і Чорному морях Україна не лишиться одна. Які кораблі пропонують нам США? Для яких завдань їх розробляти та як експлуатували у США? Чи потрібні вони нам так яке місце могли б зайняти у нашому флоті? На ці та інші питання спробуємо відповісти у цьому матеріалі.

Так як обсяг тексту переріс всі можливі розміри статті, було вирішено розбити його на дві частини – про фрегати та про їх можливе місце у складі ВМС.

Що собою являє проект «Олівер Хазард Перрі»?

У 70-х роках минулого століття, в розпал Холодної війни, перед американським флотом постало завдання забезпечення безпеки трансокеанських конвоїв на шляху з Нового світу до Європи. У разі збройного конфлікту з Радянським Союзом та флотами країн Варшавського договору, цей маршрут був особливо вразливий. Через високий потенціал морської ракетоносної авіації та підводних човнів СРСР, американські бази на території Європи (чи інших частин світу) виявилися б відрізаними. Також, у 60-х роках розпочалося масове списання есмінців та ескортних кораблів що будувалися у 40-х роках. Це могло призвести до дефіцити кораблів океанського класу та суттєвого послаблення потенціалу американського флоту.  За результатами обговорень, в Міністерстві флоту (Department of the NAVY) сформувалася думка щодо нового ескортного корабля.

Розробку перспективного проекту ініціював адмірал Елмо Расел Зумвалт у 1970 році. Він же і сформував загальні вимоги до проекту. За його задумом флоту були потрібні два типи кораблів більш крупні та дорогі (але у меншій кількості) та значно простіші, дешеві та масові фрегати. Роль перших виконали виконали есмінці «Спрюенс» а других фрегати «Перрі».

За основу взяли концепцію фрегата типу «Нокс», конструкцію яких передбачалося  наситити сучасними радіоелектронними засобами та ракетним зброєю. Як і його попередник, новий бойовий корабель спочатку розраховувався для дій далеко від власних берегів, мав мати високу морехідність, трансокеанську дальністю ходу (4500 миль на швидкості 20 вузлів) і міг ефективно діяти, як в складі швидкохідних конвоїв, амфібійних з’єднань чи авіаносних ударних груп (АУГ) так і в самостійному поході. Також передбачалося використання нових фрегатів у якості кораблів радіолокаційного дозору та посилення ППО та ПЧО основних сил флоту. Через бажання збільшити кількість вертольотів до двох довелося відмовитися від протичовнового комплексу ASROC. Повна водотоннажність кораблів даного класу становила 3600 тон, а в подальшому, в ході модернізації збільшилася до 4000-4200 тон.

Важливим критерієм оцінки проекту була його дешевизна і технологічність. Конструкція нового фрегату була проста і орієнтована на крупносерійне виробництво – американці планували зробити ці фрегати основними ескортними кораблями ВМФ, замінивши ними відразу 3 проекти:

• ескортні фрегати типу «Нокс»
• есмінці УРО типу «Фаррагут»
• есмінці УРО типу «Чарльз Ф. Адамс».

У 1977 році до строю вступив головний фрегат проекту «Олівер Хазард Перрі», названий на честь американського флотоводця XIХ століття. Корабель отримав оперативний код FFG-7 (frigate, guided weapons), що підкреслювало його статус – «фрегат з керованою ракетною зброєю».

Прагнучи знизити вартість корабля, інженери пішли на спрощення конструкції –  газотурбінна силова установка General Electric виконана одновальною, що негативно вплинуло на бойову живучість. Комбінація двох газових турбін LM2500, забезпечує вихідну потужність 41 000 к.с. Час, необхідний для виходу в режим повної потужності при пуску з холодного стану, складає 12-15 хвилин! Кожна турбіна розміщена в теплозвукоізоляційному кожуху на амортизованих платформах разом з усіма допоміжними механізмами і обладнанням. Силова установка фрегатів «Перрі» уніфікована з силовими установками крейсерів «Тікондерога», есмінців «Арлі Берк» та «Спрюенс» ВМФ США.

Для маневрування у вузьких проходах чи гаванях, а також для аварійного ходу, в разі виходу з ладу ГЕУ, фрегат оснащений двома рухово-маневруючими колонками типу «Azipod», потужністю 350 к.с. кожна. Допоміжні рушії розташовуються в центральній частині, приблизно в 40 метрах від носовій частині корабля.

Особливостями фрегатів «Перрі» є встановлення двох бортових інформаційно-управляючих систем (БІУС): NTDS (Naval Tactical Data System) та AN/SQQ-89. Вони суттєво розширили можливості як самозахисту кораблів так і протичовнової боротьби. Доповнення кораблів система LAMPS та наявність двох палубних протичовнових вертольотів суттєво збільшили можливості автономного пошуку та знищення підводних човнів. Також, ці системи встановлюються і на більших кораблях американського флоту – есмінцях «Арлі Берк» та крейсерах «Тікондерога».

За період експлуатації кораблі піддалися «повзучій» модернізації ряду систем та механізмів. Так, на частині фрегатів було посилено корпус надбудови (у перших корпусах після декількох років експлуатації фіксували появи тріщин).  Модернізувалися системи гідроакустики  та радіоелектронної боротьби. На початку 2000-х було оновлено зенітну установку «Фаланкс», Фрегати які вирушали на бойову службу в райони бойових дій дооснащували 25-мм АУ «Бушмастер». Було замінено дизель-генератори (на більш сучасні і простіші в експлуатації), опріснювальну установку, повітряні компресори та систему пожежогасіння.

З 1975 року по 1989 року в інтересах США було побудовано 51 корабель у «короткій» версії (Flight I з довжиною корпусу 136 метрів) та «довгій» версіях (Flight IІІ з довжиною корпусу 138 метрів). Корпус збільшили з метою збільшення вертолітного ангару для розміщення там більших вертольотів Sikorsky SH-60 Seahawk. Ще 16 кораблів було побудовано по ліцензії у Австралії (2 кораблі), Іспанії (6 кораблів) та Тайваню (8 кораблів).Останній американський фрегат було виведено зі служби у ВМФ США 29 вересня 2015 року. Ним був FFG-56 USS Simpson.

Після початку виведення кораблів зі складу американського флоту, США передали частину з них флотам країн-партнерів –  Туреччині (8 корпусів + 2 під запчастини), Єгипту (4 корпуси), Польщі (2 корпуси), Пакистану (1 корпус), Бахрейну (1 корпус)

В американському флоті фрегати «Олівер Хазард Перрі» були замінені літоральними кораблями LCS. Однак, вони не змогли в повній мірі замінити ці фрегати, що викликало необхідність купівлі нових перспективних фрегатів в рамках програми FFG(X) Next Generation Frigate Program.

На сьогодні у США, ймовірно, лишилися не більше 13 корпусів які чекають на вирішення своєї долі: USS Halyburton (FFG-40), USS Klakring (FFG-42), USS De Wert (FFG-45), USS Nicholas (FFG-47), USS Vandegrift (FFG-48), USS Robert G. Bradley (FFG-49), USS Carr (FFG-52), USS Hawes (FFG-53), USS Elrod (FFG-55), USS Simpson (FFG-56), USS Samuel B. Roberts (FFG-58), USS Kauffman (FFG-59) та USS Rodney M. Davis (FFG-60). Решта або були утилізовані або знищенні на навчаннях чи затоплені.

Спробуємо більш детально описати встановлені на фрегатах системи

Ракетне озброєння:

Першочергово всі кораблі були оснащені універсальною однобалочною пусковою установкою Мk-13 з можливістю стрільби ракетами середньої дальності RIM-66 SM-1MR «Стандарт» або протикорабльними ракетами RGM-84 «Harpoon». Боєкомплект складав 36 ЗУР та 4 ПКР. Наведення відбувалося завдяки системі управління Mk-92 «Tartar». У середині 2000-х років у зв’язку зі зняттям з озброєння ракет  RIM-66 SM-1MR та недоцільності модернізації кораблів під більш сучасні ракети SM-2MR було прийнято рішення демонтувати всі пускові Мk-13 на фрегатах американського флоту. Це суттєво обмежило можливості кораблів по боротьбі з надводними та повітряними цілями.

Артилерія:

Артилерія фрегатів представлена універсальною 76-мм корабельною установкою OTO Melara 76/62. Це наймасовіша морська установка ХХ-го століття. Розроблена італійською фірмою OTO Melara у кінці 60-х років. На сьогодні використовується у десятках флотах світу у тому числі Німеччини, Японії, Ізраїлі, Бельгії, США (де виготовляється по ліцензії з 1978 року). Середній калібр та висока скорострільність дозволяє однаково ефективно застосовувати її як проти надводних чи наземних цілей, так і повітряних. Підпалубний магазин вміщає 80 готових унітарних снарядів. Перезарядження реалізується вручну, двома-трьома заряджаючими. Жорсткість станка та прецизійні слідкуючі механізми забезпечують високу точність, навіть при максимальному темпі стрільби. Для стрільби використовуються уламково-фугасні або напівбронебійні снаряди (MOM та SAPOM). Перші призначені в основному для боротьби з повітряними цілями, а другі супроти надводних.

Управління АУ забезпечується СУО Mk-92 Mod 2, 4 або Mod 6 (на 12 крайній фрегатах для США, 8 фрегатах Тайваню та 2-х Іспанських кораблів). Останні забезпечують більш ефективну протидію низьколітаючим протикорабельними ракетам.

Найсучасніша версія цієї гармати – Oto Melara 76/62 Super Rapid передбачалася для встановлення на вітчизняні корвети проекту 58250 «Володимир Великий» будівництво якого зупинено у Миколаєві.

Короткі ТТХ:

Калібр: 76,2-мм
Довжина ствола: 4724 мм (62 калібри)
Маса установки: 7439 кг
Кути підйому: -15^о… +85^о
Кут повороту: 360^о
Швидкість наведення у вертикальній площині: 40 град./с
Швидкість наведення у горизонтальній площині: 70 град./с
Швидкострільність: 10-85 постр./хв
Дальність стрільби: до 16 км (8 км ефективна)
Досяжність по висоті: до 11 800 (4 км ефективна)
Маса снаряду: 6,3 кг
Початкова швидкість снаряду: 914-925 м/с

Так як на баці корабля розташовувалася ПУ Мk-13, а на кормі вертолітний майданчик та ангар, було прийнято рішення розмістити АУ у середній частині корабля на надбудові. Це суттєво обмежило кути стрільби – лише побортно, без можливості стрільби в передню напівсферу та корму.

Зенітна артилерія:

Для знищення протикорабельних ракет чи інших маневрених авіаційних цілей, у кормовій частині корабля розташовано 20-мм артилерійську установку Mark-15 Phalanx CIWS. До складу комплексу входять АУ, система управління, 2 власні РЛС та інші механізми необхідні для автономної роботи. Головна перевага системи у її високій автономності, точності стрільби, а також використання бронебійних снарядів які дозволяють знищувати більшість сучасних протикорабельних ракет. На сьогодні різні версії Mark-15 використовуються флотами 16 країн у тому числі США, Греції, Японії, Канади, Австралії та іншими.

Короткі ТТХ:

Калібр: 20х102-мм
Довжина ствола: 76 калібрів
Скорострільність: до 4500 постр./хв
Маса артустановки: 5,42 т
Кут підйому: 85^о
Швидкість наведення у вертикальній площині: 92 град./с
Швидкість наведення в горизонтальній площині: 126 град./
Час реакції: 2-3 с
Дальність стрільби: до 2 км
Досяжність по висоті:1470 м
Маса снаряда: 0,102 кг

У 2002 році ВМФ США модернізував існуючі на той час АУ Phoenix CIWS на фрегатах «Перрі» до рівня «Блок 1В». Ця версія установки значно розширює можливості комплексу по перехопленню маневруючих протикорабельних ракет (у тому числі надзвукових) на надмалих висотах а також вертольотів у режимі зависання. Окрім іншого, модернізація передбачає встановлення стабілізованої оптико-електронної системи з тепловізійним та телевізійним каналами, що дозволяє однаково ефективно виявляти цілі як в день так і в ночі а також використовувати систему проти надводних цілей (наприклад, швидкісних катерів).

Торпедне озброєння:

Для боротьби з підводними човнами на кораблях встановлено два 3-х трубних торпедних апарата Mark-32 ASW (побортно). Вони дозволяють використовувати торпеди Mark 46, Mark 50 чи Mark 54. Це стандартний торпедний апарат флоту США з 60-х років.

Mark 46 – легка протичовнова торпеда країн НАТО. Призначена для знищення маневруючих ПЧ зі швидкістю до 30 вузлів та глибинах до 450 метрів. Виробляється з 1964 року у різних модифікаціях. З версії Mark 46 Mod 5 (1984 року) торпеда отримала можливість вражати надводні цілі. Вага – 235-238 кг, вага ВР – 44,5 кг, дальність ходу – 7,3 км (при швидкості 45 вузлів).

Mark 50 – розроблена для заміни торпед Mark 46 у США. На озброєнні з 1991 року. Призначена для знищення підводних човнів на глибинах до 600 метрів. Вага – 340 кг, вага ВР – 45 кг, швидкість ходу – понад 40 вузлів, дальність ходу – 15 км.

Mark 54 – розроблена для заміни торпед Mark 50 по програмі Lightweight Hybrid Torpedo (LHT) так як Mark 50 вважалися занадто дорогими та важкими для боротьби зі звичайними дизельними підводними човнами. Більш старіша Mark 46 не підходила для застосування на мілководді (що важливо в Азовсько-Чорноморському районі бойових дій). Торпеда Mk 54 поєднує у собі бойову частину та систему наведення від Mk 50 та адаптований під мілководдя двигун Mk 46. Перебуває на озброєнні з 2004 року.

Дані торпеди дозволяють фрегатам ефективно знищувати ворожі підводні човни, а за потреби і вражати надводні цілі. Широке розповсюдження у світі спрощує можливості додаткової їх закупівлі за потреби.

Інше озброєння:

На частині кораблів було встановлено дві (побортно в районі торпедних апаратів) 25-мм АУ Mk 38 Mod 0 (з ручним приводом наведення). Останні 9 корпусів фрегатів мають встановлені 25-мм АУ Mk 38 Mod 2 Naval Gun Systems. Вони розташовані на спеціальних платформах у носовій частині корабля над демонтованими ПУ Mk-13.

Малокаліберна артилерія призначена для протидії малим швидкісним катерам, вертольотам на надмалих висотах а також додаткового перекриття мертвих зон інших систем озброєння.

Для захисту від швидкісних маломірних цілей на фрегатах також встановлено чотири-шість 7,62/12,7-мм кулеметів (можливе збільшення кількості кулеметів).

Наявний комплекс озброєння дозволяє фрегатам «Олівер Хазард Перрі» ефективно протидіяти підводним човнам противника, забезпечувати оборону себе від поодиноких авіаційних цілей чи протикорабельних ракет, боротися з катерами та кораблями противника (наприклад, з малими протичовновими кораблями, морськими тральщиками, патрульно-протидиверсійними катерами, розвідувальними кораблями та допоміжним флотом).

У випадку модернізації можливе нарощування ударних протикорабельних можливостей завдяки встановленню ПКРів у нахилених ПУ перед надбудовою – при чому можливе встановлення як західних зразків так і вітчизняних перспективних ПКР «Нептун». Причому габарити та водотоннажність кораблів дозволяють встановлення до 16 ракет! Протиповітряна оборона може бути посилена за прикладом турецького варіанту модернізації GENESIS з установкою 8 ВПУ Мk-41 з можливістю розміщення в них 32 ракет RIM-162 ESSM з дальністю стрільби до 50 км. Це дозволить забезпечити ППО не лише самих фрегатів але з кораблів з’єднання.

Радіотехнічні засоби корабля можна розділити на декілька складових: бойові інформаційно-управляючі системи (БІУСи), системи управління озброєння (СУО), засоби радіолокації, засоби гідроакустики та самооборони.

БІУС:

NTDS (Naval Tactical Data System) – бойова інформаційно-управляюча система розроблена для американського флоту та поширена на інші види збройних сил, в тому числі країн НАТО. Модифікації NTDS стали встановлювати на підводних човнах та літаках AWACS. Комбінація NTDS/Link  дозволяє здійснювати автоматизоване виявлення, упізнання, класифікацію, обробку і наочне відображення інформації, необхідної для оцінки тактичної обстановки і прийняття рішення на маневрування, застосування зброї та  цілевказання для засобів ППО, ПКО та ПЧО.

У 1960-му році в США було розроблено перший варіант системи NTDS для управління зональною системою ППО з’єднання кораблів, здатної обробляти дані приблизно по 200 цілям. Основними датчиками первинної інформації для цієї БІУС є 2-х координатна РЛС повітряного огляду AN/SPS-49, РЛС виявлення надводних цілей AN/SPS-55, система РЕБ SLQ-32 та інші (у тому числі розвідки).

За минуле десятиліття апаратуру системи NTDS неодноразово модернізували, проте її основні принципи побудови та бойового використання залишилися незмінними. Крім того, в цій системі змінилося три покоління індикаторних пристроїв. Останнього покоління є більш досконалим та виконано на схемах із середнім та великим рівнем інтеграції елементів і розраховані на безліч операцій по обробці даних відображення тактичної обстановки.

AN/SQQ-89 – американська протичовнова бойова БІУС для надводних кораблів, розроблена фірмою Lockheed Martin. Забезпечує виявлення, класифікацію, супровід підводних цілей і управління протичововоювим зброєю, використовуючи інформацію від:

• підкільової ГАС AN/SQS-53B/C/D або AN/SQS-56 (на «Перрі»)
• буксованої пасивної ГАС AN/SQR-19 (TACTAS)
• апаратурою AN/SRQ-4для обробки інформації від гідроакустичних буїв та систем виявлення ПЧ палубних протичовнових вертольотів LAMPS.

Також, до складу БІУС входять система управління зброєю WAP (Weapons Alternate Processor), комп’ютеризована система тестування SIMAS (Sonar In-Situ Mode Assessment System) AN/UYQ-25 яка дозволяє визначити ефективну дальність виявлення пасивного сонару та тренажер для підготовки розрахунків SQQ-89T (V).

Розробка гідроакустичного комплексу AN/SQQ-89 почалася в 1976 році, а випробування дослідного зразка проведені були проведені у 1984 році на есмінці DD 980 «Мусбраггер» типу «Спрюенс». Перший комплекс AN/SQQ-89 (V)2 було встановлено в 1985 році на фрегат FFG-38 «Курта» проекту «Олівер Хазард Перрі», проте СУО Мk-116 була замінена на WAP (Weapons Alternate Processor). З 1987 року комплекс AN/SQQ-89 (V)1 став надходити на озброєння есмінців типу «Спрюенс», з 1988-го – крейсерів КРО типу «Тікондерога», а з 1991-го – на есмінці УРО типу «Арлі Берк». Згодом всі кораблі цих класів оснащувалися комплексом AN/SQQ-89 (V) різних модифікацій.  На сьогодні продовжується подальша модернізація та підвищення можливостей комплексу по виявленню ідентифікації та обробці інформації щодо підводних цілей.

У базовій моделі кожна акустична підсистема (стаціонарна і буксована ГАС) оснащена процесором AN/UYS-1, власною консоллю AN/UYQ-21 і передає дані на БІУС AN/SQQ-89 через комп’ютер AN/UYK-20 і конвертер акустичних даних OL-190/UYQ-21. Комп’ютер відображає дані на двох дисплеях OJ-452/UYQ-21, кожен з яких має два екрани для відображення інформації в різних частотних діапазонах або в режимі широкої/вузької смуги частот. Консоль може відображати дані від будь-якого акустичного каналу, але не від обох каналів одночасно. Різні версії AN/SQQ-89 відрізняються кількістю консолей UYQ-21. Також, на більш ранніх модифікаціях AN/SQQ-89 (V)1/9/11/13  встановлювалися індикатори AN/UYQ-21, а на більш пізніх, таких як (V)10/14/15, – пульти AN/UYQ-65/70. Найпростіші системи, як на фрегатах «Перрі», мають одну консоль, більш складні (есмінці та крейсери) – три і більше. На великих кораблях дві консолі, як правило, відображають інформацію від стаціонарного сонара (активний і пасивний канали), і ще дві – від буксованої ГАС. Одна з консолей, відведених для стаціонарного сонара може бути в разі потреби переключена на сигнальний процесор AN/SQQ-28 для відображення даних від вертольотів LAMPS.

Рішення про супровід цілі приймається оператором консолі, при цьому ціль автоматично заноситься в пам’ять системи управління зброєю WAP (Weapons Alternate Processor) на фрегати типу «Перрі» (або Mk 116 Mod 5 на інших проектах).

Модифікації БІУС AN/SQQ-89 відрізняються також системою управління зброєю, для якої вони призначені. Модифікації 1 і 2 розраховані на Mk 116 Mod 5 (для кораблів, які не мають установок вертикального пуску (УВП), більш пізні модифікації – на Mk 116 Mod 7 (кораблі з УВП).

На фрегатах FFG-14, 20, 30, 31, 34, 37, 50-52, 54 встановлено БІУС AN/SQQ-89 (V)9 – модифікація для фрегатів. На решті фрегатів – AN/SQQ-89 (V)2.

З 1996 року США проводили 4-х етапну програму модернізації комплексу AN/SQQ-89. У ході робіт встановлюються нові технічні засоби, процесор МРР та універсальні пульти CDWS. Також відбувалося неодноразову оновлення програмного забезпечення та системи виявлення торпед за програмою TRAFS.

ГАС AN/SQS-56 – американська інтегрована корабельна гідроакустична система, розроблена і вироблялася підрозділом Submarine Signal Div компанії Raytheon в Портсмуті. Розміщується на кораблях класу корвет та фрегат. Призначена для виявлення, класифікації та супроводження підводних цілей (у тому числі торпед) а також систему виявлення та огинання перешкод під водою. Створена з урахуванням досвіду розробки і експлуатації ГАС AN/SQS-26 .

LAMPS (Light Airborne Multi-Purpose System) – легка, авіаційна багатоцільова система з індексом AN/SRQ-4. Представляє собою комплекс технічних засобів виробництва США, що дозволяють інтегрувати вертоліт в систему протичовнової оборони надводного корабля. Основу системи складають:

• протичовновий вертоліт, оснащений занурюваною ГАС, гідроакустичними буями і детектором магнітних аномалій, а також передавачем сигналів на базовий корабель;
• Сигнальний процесор AN/SQQ-28 встановлений на кораблі-носії, який обробляє сигнали, що надходять з детекторів, і передає отримані дані корабельним бойовим системам.

Система передбачена на вертольотах: SH-2 Seasprite (LAMPS Mk I, знята з озброєння) та SH-60 Seahawk (LAMPS Mk III). На «довгих» фрегатах «Олівер Хазард Перрі» передбачено розміщення 2-х вертольотів «Сі Хоук».

СУО Mk 92 – американська система управління ракетно-артилерійським озброєнням корабля (корабельної артилерії і зенітних ракет сімейства «Стандарт» MR), розроблена для малих кораблів, в числі яких фрегати типу «Олівер Хазард Перрі».

Основними елементами системи є два радара: оглядовий 2D-радар з режимом супроводження під час огляду (забезпечує два канали управління по надводних цілях) і 3D-радар підсвічування (забезпечує один канал управління по повітряних цілях), скомпоновані в єдину РЛС-систему CAS. У деяких модифікаціях додатково включається радар STIR, що забезпечує другий канал по повітряних цілях (демонтований на фрегатах «Перрі»). Система забезпечує управління 76-мм артилерійською установкою Oto Melara і пусковою установкою Mk-13.

Існує ряд модифікацій системи серед яких Mk-92 Mod 2 – модифікація для фрегатів типу «Олівер Хазард Перрі». Має 4 канали:

• 2 канали управління зенітним вогнем (додатковий канал забезпечується радаром STIR з консоллю Mk 107);
• 2 канали огляду поверхні і супроводу в процесі огляду.

Mk 92 Mod 6 – модернізована за програмою CORT (Coherent Receiver and Transmitter) версія Mod 2, що забезпечує покращене перехоплення низьколетячих протикорабельних ракет. Встановлено на 12-ти фрегати типу «Олівер Перрі», 8-ти тайваньських фрегатах типу “Чен Кунг» та 2-х іспанських кораблях типу «Санта-Марія». Має 4 канали:

• 2 канали управління зенітним вогнем (додатковий канал забезпечується радаром STIR з консоллю Mk 107 було демонтовано з ПУ Mk-13);
• 2 канали огляду поверхні і супроводу в процесі огляду.

Засоби радіолокації

Головною радіолокаційною системою корабля є AN/SPS-49 – двокоординатна РЛС дальнього повітряного огляду виробництва компанії «Райтеон». Система створювалася в 1960-70-х роках для заміни застарілих РЛС повітряного огляду AN/SPS-29, 37, 40 та 43. Радар встановлено на більшості великих бойових кораблів ВМФ США  крім есмінців типу «Арлі Берк», де від нього відмовилися через обмеження по вартості програми. На крейсерах «Тікондерога» він доповнює систему «Іджіс» з РЛС SPY-1. Серійне виробництво розгорнуто з 1975 року. Окрім фрегатів, есмінців та крейсерів РЛС встановлювалася навіть десантних кораблях та авіаносцях!

РЛС забезпечує роботу в умовах сильних шумів і активних перешкод. Головна функція – автоматичне виявлення і сповіщення про цілі для систем ППО на відстанях до 500 км. Станція видає дані про азимут, дальність та радіальну швидкість цілі для БІУС NTDS, а також відеосигнал для стандартного панорамного індикатора. Виступає в якості резервного радара для систем управління зброєю. Застосовується для контролю за повітряним сполученням, повітряним перехопленням і управління протичовнової авіацією. Має систему селекції найбільш небезпечних цілей для потреб ППО та забезпечує виявлення низьколетячих цілей при будь-якому хвилюванні моря а також балістичних цілей.

Існує ряд модифікацій РЛС які встановлювалися на фрегатах «Перрі»:

• AN/SPS49 (V)2 – Спрощена модифікація (V)1 без придушення бічних пелюсток.
• AN/SPS49 (V)4 – Модифікація (V)2 з інтерфейсом для підключення відеопроцесора.

AN/SPS-55 –  двокоординатна навігаційна РЛС огляду поверхні. Розроблено на початку 1970-х років фірмою «Райтеон» на замовлення ВМФ США для заміни застарілого радара AN/SPS-10. Спочатку призначалася для патрульних фрегатів, але потім встановлювалася на крейсерах, есмінці і допоміжних судах. Серійно випускалася компанією «Кардіон Електронікс».

РЛС призначена для виявлення надводних об’єктів, берегової лінії і перешкод для мореплавання, а також низьколетячих літаків і вертольотів, перескопів (чи РПД) підводних човнів на дальності від 50 м до 90 км.

Засоби протидії та захисту:

AN/SLQ-32 – система радіоелектронної боротьби, що перебуває на озброєнні кораблів ВМС США. Об’єднує апаратуру попередження про опромінення, постановки перешкод (в залежності від модифікації – пасивних або пасивних і активних). Встановлюється на кораблях основних класів (авіаносцях, крейсерах, есмінцях, фрегатах та допоміжних суднах).

При створенні системи був використаний модульний принцип побудови, що дозволив в рамках однієї розробки отримати кілька різних варіантів комплектації системи для кораблів різних класів: (V)1, (V)2, (V)3, (V)4 та (V)5.

На фрегатах «Олівер Хазард Перрі» встановлювалися версії (V)2 та (V)5:

• SLQ-32 (V)5 – представляє модифікацію версії (V)1 але доповнений обладнанням попередження, пеленгування та класифікації, що працює в діапазоні РЛС виявлення і цілевказання носіїв ПКР (літаків і кораблів). За рахунок додавання другої (2 – 8 ГГц) і першої (1 – 2 ГГц) частотних смуг перекривається діапазон 1 – 20 ГГц. Як варіант (V)1, так і варіант (V)2 працюють спільно з корабельними установками пасивних перешкод в напівавтоматичному режимі.
• SLQ-32 (V)5 – розроблений після інциденту з фрегатом «Старк» у 1987 році. У версії (V)5 була включена компактна версія системи (V)3, призначена для надання можливості встановлювати активні перешкоди, оскільки «Перрі» були малі для встановлення повноцінної версії (V)3.

Всі версії SLQ-32, за винятком (V)4, взаємодіють з системою запуску перешкод Decoy Mk-36, здатною автоматично встановлювати перешкоди під управлінням SLQ-32. Кількість і розташування встановлених пускових установок Мk-36 залежить від розміру судна, починаючи від 2-х ПУ на малих кораблях до 10-ти на авіаносцях.

Система Mark 36 SRBOC (Super Rapid Blooming Offboard Chaff) – американська корабельна пускова установка малого радіусу дії для вистрілювання дипольних відбивачів та інфрачервоних перешкод з метою захисту від самонавідних протикорабельних ракет. Система, що відноситься до класу DLS (Decoy Launching System) являє собою пускову установку Mk-137 з шістьма 130-мм пусковими, встановленими до горизонту під кутом 45° (4 ПУ) або 60° (2 ПУ), забезпечуючи ефективну установку перешкод.

На частині фрегатів «Олівер Хазард Перрі» встановлено нову систему Mk 53 DLS «Nulka» додатково до Mk 36 SRBOC, що значно підвищило потенціал протидії сучасним протикорабельним засобам.

Для захисту фрегатів від торпед встановлено AN/SLQ-25 Nixie – американську систему протиторпедного захисту надводних кораблів. Вона складається з бортового генератора сигналів і на буксованого постановщика гідроакустичних перешкод. Застосовується в ВМФ США та партнерів. Принцип дії полягає у випромінюванні гідроакустичного сигналу великої потужності, що імітує і маскує акустичне поле корабля-носія (шуми гвинтів і рухової установки) і відводить самонавідні торпеди від справжньої цілі.

AN/SLQ-25 – базова модель, розрахована на боротьбу з пасивно-акустичними самонавідними торпедами.

AN/SLQ-25A – використовує оптоволоконний кабель для передачі даних і лебідку з подвійним барабаном RL-272C потужністю 10 к.с. Система має вбудовану програму діагностування електронної апаратури, яка запускається локально або з пункту дистанційного керування.

AN/SLQ-25B в порівнянні з попередніми моделями має приймальний гідроакустичний масив для виявлення підводних човнів і торпед, а також систему активних перешкод, яка приймає, підсилює і випромінює в зворотному напрямку сигнали активного самонаведення торпеди.

AN/SLQ-25С є модернізованим варіантом AN/SLQ-25A. Має додаткові режими гідроакустичного протидії та більш довгий і функціональний буксирувальний кабель.

Замість висновку:

Сполученим Штатам Америки вдалося створити надзвичайно успішний проект корабля, який при водотоннажності фрегата вміщав в себе протичовновий потенціал есмінця, авіагрупу з двох вертольотів та ТТХ які дозволяли йому як самостійні далекі походи так і дії у складі корабельних пошуково-ударних груп. За час інтенсивної експлуатації “Перрі” стали одним з символів американського флоту та завжди були там де були геополітичні інтереси США.

З технічної точки зору, кораблі мають потужний протичовнові можливості, збалансовані для самостійних дій в океані. Відсутність ракетного озброєння (як ЗРК так і ПКР) обмежує застосування їх для знищення надводних кораблів чи авіації, однак наявний комплекс артилерії, систем радіолокації та РЕБ дозволяє їм надійно забезпечувати самооборону від одиночних загроз.

Модернізаційний потенціал високий. Окрім повернення демонтованих ПУ Mk-13, можливе дооснащення 8-16 протикорабельними ракетами, ЗРК середньої дальності RIM-162ESSM (або аналога). Значна частина систем кораблів продовжує експлуатуватися на інших кораблях ВМФ США (в першу чергу есмінці та крейсери), де відбувається їх оновлення, модернізація, заміна елементної та програмної складових.

Фрегати «Олівер Хазард Перрі» будуть служити ще не одне десятиліття у різних флотах світу.