США переглядають свою політику на Близькому Сході

Режим асада та США заявляють, що вони готові співпрацювати над планом постачання електроенергії до Лівану, що свідчить про черговий зсув у американської політиці на Близькому Сходу під керівництвом президента Байдена, повідомляє британська The Times.

Сирія “готова допомогти” з планом імпорту єгипетського газу через Йорданію та Сирію, заявив представник Дамаску після візиту міністрів Лівану.

Що в принципі повністю прояснює картину подій які зараз відбуваються в провінції Дараа (про це більш докладно в щоденних дописах на Мілітарному) і спробах режиму отримати повний контроль територій на півдні країни.

Так само, посол США в Лівані Дороті Ши викликала здивування у міжнародних спостерігачів, коли припустила часткове скасування санкцій США щодо Дамаску. Що в принципі також може свідчити про можливий перегляд політики Вашингтону у Сирії. Раніше, президенти Обама та Трамп чітко дотримувалися позиції ЄС-США щодо жорстких санкцій проти сирійського режиму, поки асад перебуває при владі, але щось пішло не так.

Зрозуміло, що підтримувана Іраном криза в Лівані, спрямована на розвиток подальшої ескалації в регіоні і в разі її поглиблення може поширити хаос на ще більше територію Близького Сходу. Одним з основних питань цієї кризи є і залишається енергетичне.

Географічне розташування південної провінції Сирії – Дараа, є ключовим елементом по розбудові проектів для постачання ізраїльського газу або йорданської електроенергії до Лівану.

В останніх коментарях, щодо Сирії, колишній представник США Джеймс Джеффрі заявив, що санкції США, введені проти режиму асада, які мають на меті отримати поступки з боку режиму, є недостатніми, “але вони є відмінною монетою для торгів”. А тому, Джеймс Джеффрі припустив, що інтерес США до сирійської справи подвоїться, оскільки Сирія є стратегічним ключом для всього регіону.

Очевидно, що США не будуть вести перемовини з сирійським режимом, якщо не буде досягнуто “компромісу” щодо резолюції Ради Безпеки № 2254, по скороченню присутності та впливу Ірану в Сирії та повалення режиму башара аль-асада, «таким чином, який гарантує повернення біженців та реінтеграцію опозиції в Ідлібі та Сирійських демократичних сил (SDF) на північному сході», каже Джеффрі.

А ще, враховуючи положення санкційного «Закону Цезаря про захист цивільних осіб в Сирії 2019 року», який вступив в силу 17 червня 2020 року і передбачає введення США санкцій та обмежень у відношенні тих, хто надає підтримку членам режиму асада та посібникам режиму, за серйозні порушення прав людини в Сирії, взагалі якісь прямі контакти між Вашингтоном та Дамаском є неможливими.

Однак, стратегія допомоги Лівану, щоб відвернути неминучу катастрофу, передбачає побудову відповідної інфраструктури на території Сирії, в яку будуть інвестувати інші міжнародні компанії, які не можуть бути піддані санкціям. А тому, санкційне законодавство у відношенні сирійського режиму очевидно буде змінено. Так чому ж, не спробувати виторгувати у асада ще щось і змусити того піти на реальні поступки?

Крім іншого у Вашингтоні розраховують на продовження тиску на Дамаск з боку Анкари, Тель-Авіву та ізоляцію з боку Ліги арабських держав.

Що цікаво, так це як в цьому контексті виглядає «рука москви». Кремль всіляко намагається легітимізувати сирійський режим, для того щоб зняти економічну блокаду і полегшити собі цю важку фінансову «ношу», що в принципі не співпадає з цілями Тегерану, який вибудував вісь озброєних угруповань-сателітів від Лівану до Іраку і від Сирії до Ємену. Для Ірану Сирія також є ключовим елементом в цій конструкції.

Разом з тим, ваги та впливу москви в регіоні, явно не вистачило, щоб компенсувати іранські зазіхання. Цей конфлікт інтересів в Сирії, також відмічає і Джеймс Джеффрі. Явним проявом чого, стали (знов ж таки) останні події в Дараа, де московія зазнала повної поразки у своєму процесі так зв. «примирення». Вона не змогла втримати баланс сил на півдні і вряд чи їй вдасться втримати його на півночі. Отже в подальшому, політична роль москви в Сирії буде зменшуватися.

Тому підсумуємо. Поки ще рано з певністю стверджувати про очікуванні результати зміни політики адміністрації Байдена на Близькому Сході, але те що Вашингтон змінив свій підхід до проблеми «вічних війн» це факт.