fbpx
Звитяги армії УНР: бій за Вапнярку
В'ячеслав Желіховський В'ячеслав Желіховський Краєзнавець, військовий реконструктор

Звитяги армії УНР: бій за Вапнярку

3 залізна дивізія УНР Визвольні змагання Історія Україна УНР

Навесні 1919 року під ударами більшовиків і поляків, а також через внутрішні заколоти, державні установи та Армія УНР опинилися за Збручем – у ЗоУНР, і контролювали лише невелику ділянку території УНР в районі Почаєва-Кременця. Але в цей час Штаб Дієвої армії УНР, який де-факто очолював молодий та здібний полковник Василь Тютюнник, проводив реорганізацію армії, внаслідок чого армія скоротилася, але в ній залишилися надійні бойові частини.

Полковник армії УНР Василь Тютюнник

Також у травні було заключене перемир’я з Польщею, що привело до припинення боїв на польському відтинку фронту і дало змогу Армії УНР зосередитися виключно на боротьбі проти більшовиків. 1 червня 1919 р. розпочався загальний контрнаступ Армії УНР, який став для червоних повною несподіванкою і поставив хрест на їх планах прийти на допомогу Радянській Угорщині.

Саме в цей час залишки військ Східного фронту, які були розбиті під Калинівкою та Літином (зараз Вінницька обл.) і відступили спочатку у Кам’янець-Подільський, а потім у містечко Скала за Збручем на території ЗоУНР, очолив талановитий сотник Армії УНР, соратник Симона Петлюри Олександр Удовиченко.

Удовиченко Олександр Іванович

3 червня ці підрозділи здобули Кам’янець-Подільський, куди згодом переїхали державні установи та уряд УНР. В Кам’янці-Подільському підрозділи були реорганізовані у 3-ю пішу дивізію до складу якої ввійшли 7-й Синьожупанний, 8-й Чорноморський та 9-й Стрілецький полки, артилерійська бригада та малочисельний Лубенський кінно-козачий полк.

Під час Проскурівської наступальної операції 3-я дивізія суттєво відірвалася від основних сил Дієвої армії УНР і оперувала на теренах сучасної Вінницької області. Особливе значення мало здобуття 3 липня Могилів-Подільського, що дало змогу налагодити зв’язки з Румунією, звідки розпочалось постачання ДА УНР набоями, зброєю, медикаментами тощо.

Наприкінці червня – початку липня червоні, зібравши потужні сили, перейшли до контрнаступу, а українські війська були змушені залишити Проскурів і відчайдушно оборонялися у районі Кам’янця-Подільського. Натомість 3-тя дивізія не тільки не відступила, але продовжила наступ з метою розбити сили більшовиків, які скупчились в районі Вапнярського залізничного вузла. Це було важке завдання, враховуючи втрати і виснаженість від безперервних боїв, та неможливість підсилення дивізії свіжими резервами.

Оперативна обстановка напередодні битви за Вапнярку

Для того, щоб розбити ворога з мінімальними втратами, командування дивізії було змушене маневрувати та уникати фронтального удару на ворога, який буде боронити Вапнярський залізничний вузол за будь-яку ціну. Треба зазначити, що залізничні станції у тій війні мали дуже велике стратегічне значення, на станції Вапнярка сходилися залізничні шляхи на Жмеринку-Проскурів, Київ, Одесу, Умань. Фактично, здобуття Вапнярського залізничного вузла відкривало українцям шлях на Одесу та Умань, натомість втрата загрожувала наступом на Жмеринку, Проскурів та Київ.

16 липня підрозділи Галицької армії почали переходити Збруч і прийшли на допомогу ДА УНР.

Готувався спільний наступ обох армій. Командир 3-ї дивізії Олександр Удовиченко прийняв рішення перейти до наступу, метою якого було опанування станції Вапнярка та найближчих околиць. Після низки боїв, 26 липня зранку підрозділи дивізії були готові розпочати заплановану операцію. Як показав досвід попередніх боїв, сили дивізії були слабкими в порівнянні з ворожими, які до того ж постійно підсилювались свіжими підрозділами, котрі прибували на станцію Вапнярка. Тому тактичних успіхів, за думкою командира дивізії, можна було здобути лише обхідними рухами, ударами по тилах ворога, та його залізничному сполученні з Одесою.

26 липня, згідно наказу, 9-й Стрілецький полк протягом дня вибив ворога з сіл Цапівка та Колоденка і почав наступ на станцію Вапнярка уздовж залізниці, але більшовики, підсилені резервами, відчайдушно боронилися і загальмували наступ українців. 8-й Чорноморський полк розбив ворога у селах Савчине та Нетребівка, здійснюючи наступ з заходу. 7-й Синьожупанний полк розпочав наступ о 9-й ранку і після бою захопив села Антопіль і Марківка на південь від станції Вапнярка.

Бойові дії за Вапнярку

Перебуваючи в с. Марківка, командир 7-го Синього полку Олександр Вишнівський отримав дані розвідки що на станції Вапнярка знаходиться тільки ворожий резерв, основні сили червоних знаходяться на північний захід від станції, а село Вербове, яке прилягає до залізниці у трьох кілометрах від станції Вапнярка, вільне від ворога. Передавши Марківку Чорноморцям, командир Синіх прийняв рішення зробити ризикований маневр і непомітно для червоних зайняв с. Вербове. Вишнівського турбувало, щоб в процесі атаки його самого не заатакували з тилу – з Крижополя. Тому на станцію Вапнярка був відправлений лише один курінь – 1-й курінь Спиридона Довгаля, один курінь залишено у резерві і ще один курінь виставлено проти можливих сил противника, які могли надійти з боку Крижополя.

1-й курінь, приховано пересуваючись, підійшов до залізничного шляху і, розгорнувшись у бойові порядки, почав атаку у бік станції. Червоні були зв’язані боєм з 9-м Стрілецьким полком, і коли їх тил заатакавали українці, це спричинило метушню та паніку. Під рушнично-кулеметним вогнем та обстрілом гарматної батареї Синіх, більшовики рятувалися втечею у напрямку станції Христинівка, деякі з них обертались, стріляючи на ходу. Коли підрозділи 9-го Стрілецького полку увірвались до станції, її вже контролювали Сині.

Втрата Вапнярського залізничного вузла була для червоних болючим ударом, і вони кинули всі свої сили на його здобуття. В ніч 27-28 липня ворог здійснив атаку переважаючими силами на станцію, яка переходила з рук в руки чотири рази. В ніч на 28 липня українці були змушені залишити станцію, але на світанку контратакою розбили ворога і повернули станцію Вапнярка в свої руки.

Бої за станцію продовжувались до 30 липня 1919 р і закінчились перемогою українців. Ці бої є зразком успішних і сміливих дій меншої частини проти набагато чисельнішого ворога.

За витримку і мужність в боях за Вапнярку дивізія отримала офіційну назву “Залізна”.

На ілюстрації картина Артура Орльонова «Атака 1-го куреня 7-го Синьожупанного полку 3-ї пішої дивізії на станцію Вапнярка».


Сподобався матеріал? Підтримай незалежний проект - одна кава - 30 гривень - дозволять нам працювати для Вас!


➡ Приват 5168 7422 0031 9014

➡ Моно: 4441 1144 4179 6255

3 залізна дивізія УНР Визвольні змагання Історія Україна УНР