УПА і Червона армія: протиборство чи взаємодія?

Стаття присвячена політиці Української повстанської армії по відношенню до бійців Червоної армії, в першу чергу – українців. Випущена у 2002 році в «Література та культура Полісся»

Довгий час радянська історіографія формувала різні міфи, пов’язані з боротьбою Української повстанської армії (УПА). Одним із таких міфів було нібито вороже ставлення повстанців до червоноармійців. Ця теза культивується й зараз. Тому є актуальним з’ясувати, які насправді були відносини між УПА і Червоною армією (ЧА).

Потрібно відразу наголосити на тому, що не завжди Червона армія виступала як єдиний моноліт. З одного боку, ЧА була армією тоталітарного Радянського союзу. З іншого, – у ЧА служили представники простого народу, які не завжди були симпатиками політичного ладу, якій існував у СРСР.

Бойові дії УПА і ЧА були обумовлені військово-політичною ситуацією. Наступ ЧА на Правобережній Україні, де діяла група УПА-Південь, поставив перед Головною командою УПА завдання перевести свої бойові загони через лінію німецько-радянського фронту, щоб опинитися в радянському запіллі. Перші спроби зробити це відкрито закінчилися невдачею. У кількаденних боях було майже повністю знищено: вже згадувану вище групу УПА-Південь (1), а залишки цієї групи були приєднані до УПА – Захід ї УПА – Північ (2).

Та ж сама проблема спіткала УПА на Волині і в Галичині. У цих умовах ГК УПА наказала своїм загонам не вступати у відкриті бої з Червоною армією. Доцільнішим уважалося замаскуватися в лісах, поповнювати свої лави, створювати запаси зброї та продуктів харчування. Перечекати, доки радянські війська відійдуть на захід (З) В. Бугаєнко зазначає, що ГК УПА дала своїм відділам наказ добре зустрічати війська Червоної армії, щоб послабити їхню пильність, а потім завдавати ударів по штабах, складах, базах й окремих невеликих підрозділах для поповнення свого озброєння й продуктів (4). Не аналізуючи акції УПА проти ЧА ( про це мова йтиме нижче), варто навести один із документів повстанської армії, що стосується відносин з Червоною армією. 6 січня 1944 р. з’явився наказ №29 “Командирам груп і командантам воєнних округ, їх референтам” про методи діяльності в підрадянській дійсності від імені УПА-Північ.

У пункті 10-му цього документу зазначається: “Не дати себе спровокувати на боротьбу з Червоною Армією. НКВД уже таку роботу провокує. НКВД створює поняття у бійців Червоної Армії, що ми вислужники німців, хоче, щоб бійці Червоної Армії зударились з нами, як з німецькими частинами. Протиставитись цьому. Скинути німецькі однострої. Замінити їх радянськими або цивільними. Широко розказувати за що бореться УПА” (5). Як видно із цього документа, УПА не ставила собі за мету боротьбу з Червоною армією. І всі акції повстанської армії, що так чи інакше зачіпали Червону армію, знову-таки були зумовлені військово-політичною ситуацією. Дослідник військового будівництва в”УРСР В.Гриневич виокремлює такі протиармійські заходи УПА:

1. Напади на радянські військові колони з боєприпасами та іншими військовими вантажами.
2. Диверсії на дорогах.
3. Бої, здебільшого оборонні, проти частин Червоної армії та НКВС.
4. Терористичні акти проти офіцерів і рядових.
5. Напади на штаби, склади та бази ЧА. |
6. Протидія військово-політичним заходам ЧА (мобілізація, заготівля продуктів харчування, відновлення радянської влади, радянська пропаганда тощо).
7. Передача розвідданих про ЧА німцям в обмін на зброю, допомога розвідці й диверсійним групам вермахту за лінією фронту, а також допомога німецьким полоненим, оточенцям при переході лінії фронту
8. Агітаційно-пропагандистські заходи УПА серед бійців ЧА (6)

П.п. 1-3 і 5-6 не викликають жодних заперечень. Усі ці акції УПА проводила й проти німецької армії. Будучі армією партизанською, УПА отримувала зброю і усе військове устаткування лише в разі відбиття його у ворога. А Червона армія, як збройні сили ворожої держави (СРСР), розцінювалася, власне, із цієї точки зору, як ворог. Відновлення радянської влади, мобілізаційні заходи і т.п. були заходами, які проводила (згідно з програмними засадами УПА) держава-окупант. Тому й боротьба проти цих заходів не повинна викликати здивування чи обурення. Щодо п.4, то Гриневич сам собі суперечить. Аналізуючи напали упівців на чероноармійців, він підкреслює, що немає точних даних, хто ці теракти робив, і що у пропагандистських цілях усі злочини, скоєні проти військових, військові політоргани приписували українським націоналістам (7).

П.7, на думку автора, не відповідає правді. Так, відомо, що німці відступаючи, намагалися увійти в контакт з українською партизанкою: Але ГК УПА суворо заборонила будь-які переговори з німецькою окупаційною владою. Одного з командирів із УПА-Північ за вироком військового трибуналу УПА було розстріляно саме за те, що він вів переговори з німцями (8).

Отже, з вищевикладеного матеріалу видно, що боротьба між УПА й ЧА була викликана лише військово-політичною ситуацією і в даному випадку ЧА виступала як збройні сили держави-окупанта.

Дуже цікавими є відносини між УПА і ЧА як армією, де служили представники народів, які входили до СРСР, і; перш за все, українці із східних областей. Власне, тут доцільно говорити про пропагандистську роботу, яку проводила повстанська армія серед червоноармійців і про наслідки тієї роботи.

10 міфів про УПА: Міф 9. УПА стріляла в спину Червоній армії, яка визволяла її від фашистів

Пропагандистська робота УПА серед червоноармійців може бути поділена на два періоди:

1. 1942-кін.1943 р.г від створення УПА до повернення Червоної армії. Коли створювалася повстанська армія, бойових частин ЧА на Західній Україні не було, але були червоноармійці, які з різних причин залишились на ЗУЗ. Наприклад, у курені “Рена” були бійці Червоної армії, які на початку німецько-радянської війни здезертирували з ЧА і, щоб не потрапити в полон, крилися по селах. Під виливом самостійницької пропаганди вони приєдналися до українського підпілля. Були також такі, які втекли з німецького полону або здезертирували під впливом агітації УПА з різних німецьких допоміжних частин (9).

УПА під час організації й початку своєї діяльності бракувало кваліфікованих бійців. Також відчувався брак інструкторів і викладачів для вишкільних шкіл. Тих, хто служив у польській або німецькій армії, було мало, і вони не могли повністю взяти на себе вишкіл повстанців.

Завдяки пропагандистський роботі серед колишніх бійців та офіцерів ЧА, багато з них приєдналися до УПА. Повстанська армія отримала значну кількість першокласних інструкторів і досвідчених бойових командирів. Не називаючи усіх, варто відмітити кількох: у старшинських школах на Волині викладали колишні офіцери ЧА капітан Бондаренко і лейтенант Дніпровий (10). У Юнацькій школі “Грегіт”також викладали колишні офіцери ЧА: поручники Омельченко (тактика), Степовий (топографія), Лісовий (польова служба, зброєзнавство) (11).

Серед найбільш визначних командирів УПА, які до того були офіцерами ЧА, варто відзначити Д.Карпенка – Яструба (лейтенант ЧА) з Полтавщини, командира куреня “Сіроманці”, організатора інтернаціональних відділів УПА, першого, хто був нагороджений Золотим хрестом бойової заслуги (12|; П.Миколенка – Байду (лейтенант ЧА) з Полтавщини, командира куреня “Східняки”, який складався винятково з колишніх червоноармійців із східних регіонів України, пізніше очолював Перемиський курінь, командира рейдуючих частин (13).

2. Кін. 1943-1952 р.: від повернення ЧА до згасання боротьби. Цей період суттєво відрізняється від попереднього. Червона армія наступала, і вже не було сумнівів у тому, що Третій рейх війну програє. УПА не була зацікавлена у війні із сильнішою від неї ЧА. Але для червоноармійців перед приходом на терена дій УПА політруками проводились збори, на яких українські повстанці зображувались як
“бандити”, “гітлерівські запроданці”, “вороги українського народу” тощо Акцентували увагу на тому, що націоналісти знищували всіх полонених червоноармійців під час німецької окупації і влаштовували засідки на бійців ЧА (14). Щоб змінити ставлення червоноармійців до українського національно – визвольного руху, УПА вдалася до пропагування своїх ідей серед бійців ЧА. Уже з жовтня 1943 р. з’являються листівки й звернення, у яких бійцям ЧА розповідалося про цілі боротьби Української повстанської армії.

Читайте також: Війна і мир (невідома співпраця УПА та червоних)

Зокрема, червоноармійці дізнавалися, що УПА бореться за свободу друку, слова, думки, переконань, віри й світогляду, проти офіційного накидування суспільності світоглядних доктрин і догм тощо (15). Особливу увагу приділяла повстанська армія українцям-червоноармійцям. Так, у грудні 1943 року з’явилася листівка із зверненням ГК УПА “Українці-бійці і командири Червоної армії! Брати наші рідні!” Головна Команда закликала українців” червоноармійців, які звільнили Україну від нацистської окупації, повернути зброю проти більшовицької і приєднуватися до боротьби, яку веде УПА. Повстанці закликали не забувати про героїчні сторінки української історії і пам’ятати про злочини радянської влади проти українського народу (16).

Важливим аспектом було те, що у своїх листівках УПА наголошувало, що не має на меті боротися з ЧА. Українські повстанці зазначали, що їх ворогами (й одночасно ворогами українського народу) є НКВС і комуністичний партапарат (17).

У своїй пропаганді УПА не використовувало антиросійських гасел, а навпаки, закликала росіян-червоноармійців приєднуватися до протикомуністичної боротьби (про що і йшла мова у відозві УПА “Товариші росіяни, червоноармійці і командири!” що з’явилася в листопаді 1943 р.) (18), Це не дало значних наслідків. Так, в УПА служили росіяни, але їх було мало. Причину цього можна пояснити, навівши уривок із показань лейтенанта ЧА Шевельова, який потрапив у полон до німців. Так, він зазначав, що “наставлення повстанців… відокремитись назавжди від Росії є причиною того, чому російські солдати, хоча й самі антибільшовицьки наставлені, б’ються проти українців із великим завзяттям та ворожнечею” (19). Як бачимо, імперські настрої червоноармійців-росіян були дуже шкідливими для справи порозуміння між УПА і ЧА.

Зрештою, згідно з Інструкцією Головного осередку пропаганди (ГОСП) УПА від 25 серпня 1945 р., серед червоноармійців мала вестися пропаганда не лише шляхом поширення чи підкладання листівок, закликів, гасел. В Інструкції зверталася велика увага на засоби поширення повстанських ідей через розмови українських повстанців й українського населення з червоноармійцями й надавалися різні вказівки про хід бесід ї напрямок інформування співрозмовників. Ще перед приходом ЧА на терени, охоплені діяльністю УПА, з’явилася інструкція “Про що червоноармійці мусять від нас довідатися”. Згідно із згаданими інструкціями, бійців ЧА мусили переконувати, що:

а) мир доти неможливий у світі, доки існують ще поневолені народи;
б) трудящі маси не отримають користі з програшу Гітлера, бо існує ще диктатор Сталін;
в) криваві протиріччя між імперіалістами;
г) життя є тяжким, незважаючи на перемогу над Німеччиною, бо важко жити в місті й селі через нестачу продуктів, високі податки й позики, заготівлі, каторжну роботу на фабриках, брак одягу й мануфактури;
д) усі негаразди зникнуть, коли владу по справжньому візьмуть у руки трудящі маси, тоді буде мир, порядок, справедливість (20).

Закінчення німецько-радянської війни дещо вплинуло на настрій червоноармійців. Пройшовши через країни Західної Європи і побачивши, що У капіталістичних країнах рівень життя набагато кращий, ніж про те розказувала комуністична пропаганда, бійці ЧА зрозуміли, що державний лад в СРСР є дуже недосконалим і що його треба змінювати. Серед червоноармійців росли антикомуністичні настрої, які постійно “підігрівалися” упівською пропагандою (21). У цей час траплялися випадки переходу червоноармійців до УПА (22), але лише незначна кількість червоноармійців ставала бійцями УПА. Повстанська армія саме проходила період демобілізації та пристосування до нових умов, що вимагало звуження дій та переключення на підпільні форми боротьби власними перевіреними кадрами (11 с.619). Частішими були випадки, коли бійці ЧА допомагали УПА своєю пасивністю. Мається на те, що червоноармійці саботували накази свого командування, відмовлялися боротися проти УПА, до того ж ще й поширювали підпільну літературу (23).

Значну вагу для червоноармійців мало ставлення УПА до полонених. Як правило, червоноармійців, які потрапляли у полон до УПА, після проведення з пропагандистської роботи відпускали (24). Для бійців УПА була обов’язковою виконання “Інструкція в справі полонених”. Перша її редакція з’явилася 5 серпня 1944 року, а друга – 26 квітня 1946 р (25). Згідно із цим документом (він, владне доповнював і узагальнював попередні приписи) усіх військовополонених після проведення з ними пропагандивної бесіди ї реквізиції військового майна наказували відпускати. Виняток становили лише ті, що були винні в злочинах проти українського населення. На цю категорію поширювалась дія революційного трибуналу. У своїх діях УПА посилалася на норми міжнародного військового права (26). “Парадоксально, але керівництво армії, яка не була державною, користувалось міжнародним правом Уряд СРСР у ставленні до полонених повстанців гуманністю похвалитися не міг.

Варто звернути увагу й на те, яким було ставлення УПА до демобілізованих червоноармійців. Багатьох із них радянська влада намагалася залучити до  УПА в складі винищувальних батальйонів. У грудні 1945 р. УПА видала листівку “До демобілізованих вояків Червоної Армії”, у якій зазначалося, що українці не повинні ставати яничарами, за допомогою яких радянська влада боротиметься проти
українського національно – визвольного руху (27).

Таким чином, проаналізувавши викладений матеріал, можна зробити такі висновки:

1. Протиборство УПА й ЧА мало місце, але викликане було, у першу чергу, військово-політичною ситуацією. До того ж у даному випадку про ЧА варто говорити як про армію тоталітарного Радянського Союзу, тобто армію, яка представляла державу-окупанта. Тут варто погодитися з В. Бугаєнко, який вважає, що в протистоянні між УПА й ЧА перш за все був винен режим, якій існував у СРСР, який робив усе щоб спаплюжити національно-визвольну боротьбу й показати УПА як агентуру чужих ворожих сил (28).
2. Чільне місце в історії УПА посідає взаємодія з ЧА. Власне, це краще б назвати своєрідним договором про ненапад. У цій ситуації ЧА виступає як армія, у якій служили представники простого народу, які не завжди були прихильниками політичного устрою СРСР.

Українська повстанська армія значну увагу приділяла червоноармійцям. Не вважаючи їх ворогами, УПА намагалася (і їй це часто вдавалося) через пропаганду змінити ставлення бійців ЧА до української національно-визвольної боротьби і зрештою, пасивність бійців ЧА у бойових операціях проти УПА призвела до того, що до кінця 1945 р фронтові дивізії ЧА за наказом радянського військового командування залишили західноукраїнські землі, а на їх місце почали прибувати з Сибіру ї Центральної Росії дивізії НКВС. До того ж частини ЧА в Західній Україні тепер складалися з призовників, які не брали участі в бойових діях німецько-радянської війни і легше піддавались антиупівській пропаганді (29). Але не варто недооцінювати роботу ГОСП УПА. Після згаданих вище подій, керівництво повстанської армії не зменшило обертів пропагандистської роботи. Серед післявоєнних призовників були такі, що під час німецько-радянської війни були знайомі з діяльністю самостійницького підпілля і мали деяке уявлення про український рух Опору. Пункт Мій “Додатку до інформаційного звіту регіонального проводу ОУН на Буковині за перший квартал 1948-го року” аналізує настрої червоноармійців. Так, зазначається, що багато бійців ЧА висловлюються проти радянської влади, у розмовах схвально відгукуються про УПА, дехто переконаний, що скоро мусила розпочатися нова війна, у ході якої “бандери” здобудуть незалежність України (30).

Зрештою, у колах самостійницького підпілля було сподівання на те, що холодна війна між країнами Заходу й СРСР переросте в Третю світову, що допоможе Україні стати незалежною державою. А державі потрібна армія. Керівництво українського визвольного руху сподівалася, що об’єднання УПА і ЧА приведе до створення такої армії (про що, зокрема, йшлося у листівці УПА “Українці-бійці і командири т. Радянської армії”, що була випущена в 1950 р. (31).

Варто зауважити, що питання взаємозв’язків УПА і ЧА заслуговує детального дослідження. Бо тим самим розвінчується один із міфів, створений радянською історіографією. Тим самим історія позбавляється ще однієї “білої плями”.

Література:

1. Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942-1952р. – Мюнхен, 1953.-С.89-
   90.
2. Бугаєнко В. З історії протистояння між Червоною армією і УПА (січень-червень 1944 року) // Трибуна. – 1999. – № 11-12.-С.29
3. Гриневич В. Військове будівництво в Радянській Україні (кінець 30-80-ті рр. ХХ ст // Історія -українського війська (1917-1995). Упорядник Я. Дашкевич. – Львів, 1996.-0.396-397.
4. Бугаєнко В. З історії протистояння між Червоною армією і УПА. С.29
5. Літопис УПА: нова серія, Т.2: Волинь і Полісся. УПА та запілля. 1943-1944 (Документи і матеріали). – К- Торонто, 1999.- С.50.
6. Гриневич В. Військове будівництво в Радянській Україні. С.397-398.
7. Там же. С.398.
8. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні Париж-Нью Йорк-Львів, 1993.-С.430.
9. Ріпецький М.–Горислав”. Історія куреня “Рена”. // Літопис УПА 133: Тактичний відтинок УПА 26-Й “Лемко”: Лемківщина ї Перемищина (Документи і матеріали). Торонто-Львів, 2001.-С.111.
10. Лопатинський Ю. УПА – збройна сила українського народу. // “Сучасність”.-
    №1-2 – 1983. с. 135
11. Андрусяк М. Брати грому. (Художньо-документальна повість)-Коломия 2001. С. 141
12. Карпенко Дмитро -“Яструб””// Довідник з історії України. Т.2- К.1995-С.9-20
13. Содоль П. Українська повстанча армія 1943-1949. Довідник другий.- Нью-Йорк. 1995.-С.62-66.
14. Шанковський Л. Українська повстанча армія.// Історія українського війська (1917-1995). Упорядник | Я. Дашкевич. Львів, 1996.- С.615-616.
15. Прокоп М. УПА з перспективи 35-річчя, // “Сучасність”-Ме 12-1977-С.31.
16. Сергійчук В.ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали К., 1996. с. 373-375
17. Гончарук О. Українська повстанська армія – носій ідей визволення і дружби народів. // Україна проти Москви (Збірник статей)- Вид. ЗЧ ОУН. 1955 – С.175.
18. УПА в світі документів з боротьби за Українську Самостійну Соборну
    Державу. 1942-1950 рр.(Збірка документів). Т.1.-Вид. ЗЧ ОУН. 1957- С.115-116
19. Карпенко Дмитро “”Яструб”..- С.408.
20. Шанковський Я. Українська повстанча армія…- С.616-617.
21. В Червоній армії зростає протибольшевицьке наставлення. // Інформатор №1 (11) 1946 У кн. Літопис УПА Т16: Підпільні журнали Закерзонської України. 1945-1947-Торонто, 1987.- С.155.
22. Мизак Н. За тебе свята Україно. Південне Надзбруччя у визвольних змаганнях ОУН-УПА Чернівці. 1998.-С.150.
23. Шанковський Л. Українська повстанча армія… – С.619.
24. Тончарук О. Українська повстанська армія… – С.179.
25. Гриневич В. Військове будівництво в Радянській Україні… -С.399.
26. Шанковський Л. Українська повстанча армія… – С.617.
27. УПА в світі документів з боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу” -с.160-162
28. Шанковський Л. Українська повстанча армія. – С.621.
29. Бугаєнко В. З історії протистояння між Червоною армією і УП.
30. Шанковський Л. Українська повстанча армія… – С.621
31. Сергійчук В. Десять буремних літ. Західноукраїнські землі у 1944 – 1953 Нові документи і матеріали. – К..1998.-С.660-661.
32. Сергійчук В.ОУН-УПА в роки війни.. .- С.195-199.