Забута підтримка (або образ Сербії в українських ЗМІ)

Переклад статті “Забута підтримка” (Zaboravljena solidarnost), надрукована у сербському тижневику НИН (Белград), 9 березня 2023, №3767

Коли у 1998 році почалася ескалація конфлікту в Косово, багато українських ЗМІ зайняли прозахідну позицію щодо висвітлення подій звідти. Але були й такі медіа, які відкрито підтримували сербів. На жаль, поза увагою журналістів та експертів залишилася офіційна позиція української влади щодо авіаційної кампанії Північноатлантичного альянсу проти СРЮ. 

Сербія та інші країни Західних Балкан не часто потрапляють у фокус українських медіа, тому в інформаційному просторі представлені фрагментарно. Цікавість до окремих країн виникає, якщо трапляється надзвичайна подія, яка може вплинути на Україну та українське суспільство. Така ситуація, наприклад, вже багато років існує щодо Сербії. Країна тільки останні два-три роки стала регулярно “з’являтися” в медіа України, що пов’язано із питанням Косова та активною політикою росії в Сербії. Саме у цьому контексті найчастіше і згадується Сербія в новинах, відеорепортажах, аналітичних статтях та думках експертів. І зовсім мало уваги українські медіа приділяють розвитку двосторонніх відносин Сербії та України, наявним проєктам співпраці у різних сферах. 

Такий підхід до зображення балканської країни українськими експертами та журналістами виник у 1990-ті роки, коли розпалася соціалістична Югославія. Тоді ЗМІ України переживали період становлення, у інформаційному просторі був хаос, та й Сербія не була у фокусі репортерів. Більше матеріалів з’явилося тільки на початку 2000-х рр., хоча країна продовжувала залишатися на периферії українського медіа простору. 

За майже 32 роки незалежності України акценти щодо висвітлення тематики, пов’язаної із Сербією не змінилися. Насамперед, це роль Белграда у війнах в Хорватії та Боснії і Герцеговині. По-друге, у центрі уваги тема Косова – війна, біженці, авіакампанія Північноатлантичного альянсу, проголошення незалежності Косова, процес нормалізації між Белградом і Приштиною. По-третє, російські впливи у Сербії, поширення там ідей руського міра, співпраця Белграда і Кремля. 

Ці основні наративи про Сербію упродовж декількох десятиліть сприяли формуванню в українському суспільстві однобокого розуміння країни, створення вакууму щодо реального стану українсько-сербських взаємин, наявності чи відсутності спільних проєктів та перспектив подальшої співпраці.

З лютого 2022 року і від початку повномасштабного вторгнення додалися нові акценти в українському медіа просторі – становище українських біженців у Сербії, вербування  сербів ПВК “Вагнер”  для відправлення їх на Донбас, неприєднання країни до європейських санкцій проти РФ, ескалація на півночі Косова та можливість відкриття путіним нового фронту на Балканах. Таким чином, в медіа України міцно закріпився образ Сербії як проросійської країни, яка грає і живе за правилами москви.

На початку 1990-х років журналісти багато писали про війни у Хорватії та Боснії і Герцеговині та про роль Белграда в їх розв’язанні. Головний акцент робився на тому, що Югославія та Югославська народна армія воювали проти хорватів та босняків. Репортери практично не зазначали, що до складу Югославії входили дві країни – Сербія і Чорногорія. Тоді і зараз у інформаційному просторі досі присутній наратив про те, що саме Сербія і була Югославією без Чорногорії. Ясність у цьому питанні з’явилася тільки на початку 2000-х рр., коли Белград і Подгориця домовилися про створення Державного утворення Сербія і Чорногорія, яке проіснувало три роки до проголошення Чорногорією незалежності. Саме тоді українське суспільство почало детальніше розбиратися в історії югославської федерації і Сербії. 

Інформація про ЮНА і Югославію подавалися виключно на основі західних і російських джерел. Перші розповідали про те, що Белград, Слободан Мілошевич та ЮНА єдині винні у розпалюванні війн у Хорватії та БіГ. Другі – проросійські ЗМІ – стверджували, що Сербія і серби самі стали жертвами так званої Балканської кризи, розв’язаної націоналістичними урядами Хорватії і БіГ.

Термін “Балканська криза” став важливою частиною українського медіапростору, його згадування обов’язково пов’язувалося з Сербією, Югославією, Балканами та постійними війнами у регіоні. Так в Україні став формуватися образ країни, її керівника Слободана Мілошевича, який політика якого призвела до порушення прав людини у Хорватії та БіГ. Тобто, українське суспільство потрапило під вплив не власне українських наративів про Сербію, а імпортованих з рф, США та країн Заходу. В результаті чого виникло два уявлення про Сербію як про країну, яка почала війни, щоб не допустити відділення сербських територій; та про країну, яка сама постраждала від дій сусідніх республік колишньої Югославії. 

Негативний образ Сербії у медіапросторі України посилився, коли у 1998 р. почалася криза у Косово. Висвітлення подій у автономному краї до початку повітряної кампанії НАТО проти Союзної Республіки Югославія вкотре відобразило поляризованість думок української громадськості. В усіх матеріалах Сербія, яку продовжували ототожнювати з Югославією, забуваючи про Чорногорію, виступала агресором нового конфлікту на Балканах. Журналісти писали здебільшого про військову кампанію сербського уряду проти албанців Косова, про масові потоки біженців з автономного краю до Албанії, Чорногорії, Колишньої Югославської Республіки Македонія. 

Коли конфлікт у Косово став загострюватися, то багато українських ЗМІ зайняли прозахідну позицію у висвітленні подій звідти. Але були і такі медіа, які відкрито демонстрували просербську позицію. На жаль, поза увагою журналістів та експертів залишилася офіційна позиція української влади щодо авіакампанії Північноатлантичного альянсу проти СРЮ. Тодішній президент України Леонід Кучма, прем’єр-міністр Валерій Пустовойтенко та низка високопосадовців засудили дії альянсу. Питання про те, що необхідно НАТО припинити бомбардування Югославії розглядалося не один тиждень у березні – квітні 1999 року депутатами Верховної Ради України. Не писали про це і сербські медіа, тому цей епізод був забутий. 

До кінця лютого 2022 р. ніхто не писав і не говорив про підтримку Україною Сербії у 1999 р. Президент Сербії Александар Вучич також про те нічого не знав, коли заявив українському послу Олександру Александровичу у березні минулого року, що Україна має засудити бомбардування НАТО проти СРЮ. Тільки після цього, за словами Вучича, Сербія могла б засудити повномасштабне вторгнення росії в Україну.

Український посол відповів, що Україна була однією з перших країн, яка засудила авіанальоти НАТО проти Югославії. Якби висвітлення було більш повним, то образ Сербії в українському інформаційному просторі, як і в сербському не був би таким однобоким і негативним. Тим більше, що український уряд під час авіакампанії НАТО проти Югославії надавав гуманітарну допомогу сербським біженцям, які знайшли прихисток у сусідніх країнах.

Інформації про Сербію в інфопросторі України стало більше на початку 2000-х років, коли українські миротворці стали учасниками миротворчої місії НАТО в Косово. Але радикально образ Сербії це не змінило. Негативне сприйняття країни як союзника і партнера росії посилилося у наступні роки. Хоча в медіа постійно робиться акцент на тому, що Белград не визнав Крим і Донбас російськими. Це мало б додавати позитивних рис до загального образу Сербії серед українців, але цього не сталося. Країну розуміють не через призму самої країни, а через наративи, які виникли у 1990-ті роки.

Досить мало робиться спроб серед експертів і журналістів давати більш комплексну характеристику про Сербію і сербів. І це при тому, що досить багато українських громадян самостійно подорожують до Белграда або до інших сербських міст. Багато українців позитивно поставилися до запуску прямого авіарейсу Київ-Белград, який почав літати з кінця 2020 року. Наявність такого маршруту мало б сприяти двосторонньому розвитку туризму і потенційно б привело до поступового змінення іміджу Сербії в Україні та України в Сербії. 

Між тим, і сербські медіа сформували негативний образ українців та України серед сербського населення. Вже під час повномасштабного вторгнення росії до України можна помітити, що кількість матеріалів, присвячених Сербії в українському медіа просторі збільшилася. Це звичайні новини, аналітика, різні заяви керівництва держави тощо. Так само побільшало інформаційних матеріалів про Україну в сербських ЗМІ. Спільною рисою подібних матеріалів є їхня заангажованість і стереотипність.

Окрім того, значна частина медіа у Сербії знаходиться під російським впливом чи транслюють думку, яку сформулювали у Кремлі. Можливо тому у сербських публікаціях майже не зустрічаються слова “війна” і “агресія”, а є тільки дефініції, які використовують російські пропагандисти – “конфлікт”, “криза”, “спеціальна військова операція”. Так, кількісно статей про Сербію стало більше, але їхня якість залишається досить низькою, це не призводить до зміни ставлення українців до балканської країни. 

Допоки офіційний Белград не запровадить санкції проти росії і не почне більш ефективно перешкоджати поїздкам найманців на Донбас, Сербія і далі буде для України російським “троянським конем”.