Американські ігри з Югославією за роки президентства Гаррі Трумена (частина 2)

Адміністрація Трумена, допомагаючи Югославії, прагнула максимально контролювати внутрішні та зовнішні справи країни, впливати на Тіто і визначати, з ким йому вести справи. Але югославський лідер вміло використовував США, дратуючи Трумена та американське суспільство.

У грудні 1945 р. уряд Югославії офіційно повідомив посла США про те, що Скупщина (парламент країни) ліквідувала монархію та затвердила утворення Федеративної Народної Республіки Югославії(ФНРЮ).

Американська адміністрація відповіла готовністю визнати югославський уряд та прийняти посла країни. Його акредитація у Вашингтоні відбулася не одразу. Югославська федерація мала спочатку взяти на себе зобов’язання у фінансовій та договірній сфері щодо ліквідації монархії.

Утім, встановлення дипломатичних відносин не стало приводом до активної політики США стосовно Югославії. Одна з причин – відсутність чіткої стратегії адміністрації Трумена щодо Тіто та Югославської федерації. Вашингтон не розглядав можливість розвивати окремі американо-югославські відносини, бо на Югославію сильний вплив здійснював радянський союз. Тіто отримував від срср економічну та військову допомогу. До федерації надходила зброя, військова техніка, автомобільний транспорт. Між вдома країнами існував регулярний товарообмін.

Це призвело до загострення відносин між Белградом та Вашингтоном. У американському суспільстві почали лунати звинувачення на адресу влади та вимоги розірвати дипломатичні відносини з Югославією. У погіршенні відносин двох країн можна звинуватити і уряд федерації. Тіто та його оточення постійно провокувало адміністрацію Трумена. Наприклад, представників дипломатичної служби Сполучених Штатів змушували проходити посилений митний контроль.

Керівництво югославської федерації звинувачувало Штати у втручанні у внутрішні справи держави. Так, американська дипломатія намагалась тиснути на югославське керівництво з приводу питання про долю голови етнічних формувань, колишнього міністра збройних сил та емігрантського уряду Драже Михайловича, якого судили у 1946 р.

Інцидент з літаком

США практично ігнорувало суверенітет Югославії. Військові літаки Штатів майже щоденно порушували повітряний простір балканської країни, виконуючи рейси між американськими військовими базами в Італії та Австрії. Югославський уряд не давав офіційного дозволу на польоти, тому військово-повітряні сили федерації навмисне провокували Сполучені Штати, імітуючи атаки на американські транспортні літаки. У серпні 1946 року два літаки США були насправді атаковані ВПС Югославії. В результаті дві держави опинились на межі відкритого конфлікту.

Один із літаків здійснив вимушену посадку через пошкодження, інший розбився. Загинуло п’ять громадян США. Через декілька днів військово-транспортний літак Сполучених Штатів не долетів до місця призначення у Італії. Даний літак обстріляли ВПС Югославської федерації, пасажирів заарештували після того, як була здійснена посадка. Відразу керівництво Югославії направило ноту протесту проти несанкціонованих польотів американської авіації. Ніякої відповідальності за збиті літаки Югославія не визнавала. США відкидали всі звинувачення та наполягали на тому, що літаки не мали наміру порушувати югославський повітряний простір. Єдиною причиною була погана погода та втрата координат через погіршення видимості. Натомість Белград стверджував, що американські літаки неодноразово заходили в повітряний простір над країною.

Державний департамент США вимагав негайно звільнити заарештований екіпаж літака, а також виплатити компенсації для сімей загиблих та за втрачене майно. Югославський уряд погодився визнати свою провину у загибелі американців та висловила готовність виплатити їх родинам гроші. За пошкоджені літаки платити відмовилась, хоча США продовжували наполягати на задоволенні всіх своїх вимог.

Югославія у відповідь призупинила діяльність інформаційної служби Сполучених Штатів на своїй території. Підставою до подібного кроку стала заява про те, що інформаційна служба розповсюджувала анти-югославські матеріали та звинувачення робітників служби у антиурядовій діяльності. США вбачали головну причину дій югославського уряду у його антидемократичному  характері.

Конфлікт між двома державами закінчився нічим. У Вашингтоні вважали, що ініціатором протиріч виступив радянський союз, який просто хотів перевірити реакцію Сполучених Штатів на посилення свого впливу на Балканах. У США точились постійно дискусії з приводу подальших відносин з ФНРЮ. Багато політиків виступали за розірвання дипломатичних відносин з цією балканською державою.

Наслідком конфлікту стало збільшення чисельності американського військового контингенту у Північній Італії та направлення кораблів до територіальних вод Греції. Замість транспортних літаків на маршруті Австрія-Відень тепер здійснювали польоти озброєнні бомбардувальники. Ніяких санкцій проти ФНРЮ не застосовувалось, економічна допомога продовжувала надходити.

Наприкінці 1946 – на початку 1947 рр. американсько-югославські відносини продовжували загострюватись. Причина полягала в тому, що в Белграді пройшов процес над громадянами Югославії, яких звинувачували у шпіонажі на користь США. “Процеси над американськими агентами” набули в Югославії характеру політичної кампанії. Уряд США повідомляв у офіційних заявах, що Югославія прагне розірвати відносини з ними чи перенести посольство Штатів до сусідньої столиці.

Саме ці дипломатичні протиріччя США змусили відмовити Югославії у поставці зерна та наданні кредиту у 1947 р. для відновлення економічної сфери та економіки в цілому. На цьому фоні Вашингтон вирішив переглянути своє ставлення щодо Югославії, що передбачало формування окремої зовнішньополітичної концепції.

Американська дипломатія в Югославії

У Вашингтоні досить обережно підводили Югославію до того, що необхідно проводити зовнішню політику окрему від радянського союзу. Конфлікт Тіто та сталіна сприяв певній активізації дій американських дипломатів. Вони досить намагалися переконати югославського лідера, що інтереси федерації та радянського союзу на міжнародній арені можуть значно розходитись.

Політику США щодо Югославії планувалось проводити та будувати в залежності від поведінки Тіто у відносинах з США, з їх європейськими союзниками та міжнародною спільнотою взагалі. Головною метою було перетворення Югославії на зразковий приклад для інших східноєвропейських держав. Основним завданням американської дипломатії з 1947 р. стало використання Югославії на політичний засіб антирадянської політики Штатів у Холодній війні.

Адміністрація Трумена вирішила діяти поступово, щоб обмеженими засобами стимулювати прозахідні кроки югославського керівництва. Характерним для даної політики та розроблених концепцій щодо югославської федерації було те, що уряд Трумена не знайшов відповідної підтримки у Конгресу. Упродовж тривалого часу адміністрація президента намагалась досягти певного компромісу з конгресом. Останній не бажав підтримувати ідею заохочення переходу Югославії на бік НАТО та західних держав.

Однією з головних задач Вашингтон зробив використання максимальної користі з непорозумінь між срср та федерацією. Для ефективного рішення пропонувалось надати Югославії можливість купувати у США необхідні товари, використовуючи власні кошти та невеликі американські кредити, які югославська економіка не отримувала через ембарго, накладеного срср.

Югославія у відповідь мала розірвати відносини з радянським союзом та посилити опір тиску сталіна. Таким чином, у 1948 р. американські дипломати не ставили перед собою завдання надавати військову допомогу Югославії та включити країну до військово-політичних процесів Заходу.

У 1949 р. політичне зближення Югославії та США стало більш помітним. Співпраця сприяла тому, що югославський уряд дозволив американським літакам користуватись своїм повітряним простором. Наступним кроком стало те, що командування збройних сил США виступило за надання як військової, так і економічної допомоги Югославії. Тіто хотів, у разі посилення політичного тиску з боку Сполучених Штатів, відмовитись від економічної допомоги. Югославія продовжувала дотримуватись курсу неприєднання до будь-якого блоку. Це не зупинило Вашингтон, де розуміли, яку гру проводив Белград. Не дивлячись на подібні дії Югославії, США продовжували надавати їй економічні кредити для придбання промислового обладнання, матеріалів, станків. Надану економічну допомогу контролювали американські спостерігачі та представники ЗМІ у Югославії.

США прагнули поширити свій вплив на всі сфери життя держави, але найголовнішою та стратегічною галуззю була військова. Трумен пояснював надання кредитів у контексті того, що Югославія намагається стати самостійною від срср. Мета ж політики Штатів полягала у зміцненні незалежності Югославії, так як це було важливим та необхідним для НАТО.

Стратеги Північноатлантичного альянсу високо оцінювали боєздатність югославської армії, тому найменша її нейтралізація призвела б до позитивних змін у НАТО. На той момент югославська армія вже була найбільшою в Європі. Поступово вона перетворилась на домінуючу силу на Балканах. Тому Вашингтон прагнув бачити Югославію членом НАТО, а процес ліквідації режиму Тіто мав відбуватися паралельно.

Коли США розпочали процес підготовки вступу Югославії до НАТО, уряд Тіто висунув тезу про неприєднання. Вступ федерації до альянсу потягнув би за собою втрату самостійності у веденні внутрішньої політики та визначенні пріоритетних напрямків розвитку держави. США розуміли, що не досягли в цьому питанні успіху, тому скоротили економічну допомогу та змінили політику щодо Югославії.

Поведінка Сполучених Штатів Америки в цей  період викликала незадоволення в Югославії. Оскільки в срср змінилося політичне керівництво, Тіто взяв курс на часткове зближення з радянським союзом. Як наслідок цього, американсько-югославські відносини погіршились, поглибилась ізоляція цієї балканської держави.

В наступні роки така зміна призвела до того, що відносини США та Югославії на міжнародній арені залишались натягнутими. Вашингтон та його західні союзники негативно оцінювали поведінку югославського уряду. До Югославії та Балкан почали застосовуватись методи політичного тиску. Сполучені Штати значно трансформували концепції щодо Югославії, зробивши ставку на силові форми та застосування методів політичного втручання у внутрішні справи держави.

Йосип Броз Тіто не особливо переймався зміною ставлення США та західноєвропейських країн щодо Югославії. Він вміло скористався американською допомогою США для розв’язання найгостріших соціально-економічних проблем. При цьому він зміг уникнути втручання адміністрації Трумена у внутрішню політику держави. Через це у наступні роки Білий Дім став діяти стосовно Югославії більш жорстко.

Головне фото: https://www.pbs.org/wgbh/americanexperience/films/truman/