Зброя стратегічного стримування. Що є зараз та на що реально може розраховувати Україна?

Збройні конфлікти між українцями та московитами/росіянами тривають всю нашу історію та відбуваються, в середньому, кожні  50 років. Це історичний факт. З 2014 війна між Україною та РФ, 1943-1960 боротьба з окупантами силами  УПА, 1917-1921 війна між УНР та Совєтами і так в глибину віків.

Війни завжди починають наші східні сусіди і питання не в території  чи природніх ресурсах. Питання в історичній спадщині. А саме в тому, що історію, релігію, культуру та навіть історичну назву нашої країни – Русь, намагається присвоїти РФ. І московити розуміють, що з Україною та Києвом в своєму складі, вони можуть називатися Росією. Без України – вони будуть всього-на-всього дикою Московією.

Будь-яка влада в РФ усвідомлює, що в день коли московитам буде заборонено користуватися нашою історією, РФ розпадеться, а її західна частина матиме кордони в межах Московського царства. Щоб цього не сталося  вони воювали сто років тому, воюють зараз та будуть воювати у майбутньому.

Всі війни, в тому числі і сучасна, проходять виключно на території України. Це дає змогу населенню РФ почуватися у повній безпеці. Відповідно їм начхати на жертви серед мирного населення України, бо вони чудово розуміють що їм таке не загрожує. Це формує і відповідне ставлення в громадян РФ до війни з Україною – як до легкої прогулянки їхньої армії, цікавих відосиків, які можна подивитися в мережі. Не більше.

І тільки тоді, коли російські міста будуть знаходитися під потенційним ударом українських ракет. Тільки в тому випадку, коли Президент України буде погрожувати завдати ракетних ударів по території РФ у відповідь на можливе вторгнення. Тільки тоді громадяни РФ зрозуміють, що їхнє життя знаходиться в небезпеці. І у них почнеться змінюватися ставлення до можливої війни з Україною. Їм вже не буде все рівно. Бо буде йтися не тільки про можливі вбивства українців. А буде така сама загроза й для мешканців РФ.

Чи є в нас зброя, яка може виконати таке завдання?

Найбільш далекобійні ракетні системи в арсеналі ЗСУ – тактичний ракетний комплекс 9К79 “Точка-У”. Максимальна дальність комплексу – 120 км. Цього не достатньо для можливості вогневого ураження міст РФ.

Зараз в розробці знаходиться оперативно-тактичний ракетний комплекс Сапсан. З максимальною дальністю ураження 480 км. Це в чотири рази більше ніж в Точки-У, але все рівно не достатньо. Оскільки навіть Москву ми можемо тримати під потенційним ударом лише підвівши комплекси до кордону. РФ навряд дозволить це зробити.

Тобто ні на озброєнні ні в розробці зброї, яка б змогла тримати під вогневим ураженням європейську частину РФ, у нас не має. Яка зброя нам потрібна?

В теорії, дану задачу можуть виконувати балістичні ракети та міжконтинентальні балістичні ракети. Але з практичної точки зору, українська економіка  їх виготовлення не зможе осилити, оскільки вони дорогі в проектуванні, виробництві та експлуатації. Потребують дорогої спец. інфраструктури (ракетних шахт, тощо). Плюс це призведе до значного погіршення міжнародного становища України, що нам не потрібно.

Єдиним видом зброї, яка може виконати дане завдання та її виготовлення є можливим силами українського ВПК є крилаті ракети повітряного базування. По типу ракет Х-55(в неядерній модифікації), що перебували на озброєнні ЗСУ до початку 2000-их років. Максимальна дальність ураження цих ракет – 3 500 км. З такою зброєю ми тримали під вогневим ураженням територію РФ включно з західним Сибіром.

Проблема, з подібними ракетами, в тому, що їх носії – це стратегічні бомбардувальники. Виробництво яких Україна освоїти не зможе. Але тут потрібно правильно розставити пріоритети.

Стратегічний бомбардувальник, в сучасному сенсі, це носій крилатих ракет, який може на заданій висоті з заданою швидкістю пролетіти 5-10 тис км випустити ракети та повернутися на базу.

Але нам не потрібен стратегічний бомбардувальник в класичному сенсі цього слова. Нам потрібен носій, задача якого зведеться до підйому крилатих ракет на задану висоту, хоч над своїм аеродромом (дальність ракет в 3 500 км це дозволяє), і здійснення пуску.

Тепер трохи історичного екскурсу

В 1969-1970 роках в ОКБ Антонова розроблялася модифікація транспортного літака Ан-22 “Антей”. Модифікація позначалася Ан-22Р (тобто ракетоносець). В фюзеляжі літака планувалося розмістити три балістичні ракети. Розробки були згорнуті через наявність достатньої кількості стратегічних бомбардувальників з кращими ТТХ в порівнянні з переобладнаним транспортним літаком.

В 1974 році в компанії Boeing почали програму Cruise Missile Carrier Aircraft – літак-носій крилатих ракет. Згідно цієї програми пропонувалося пасажирський Boeing -747 переобладнати в носія крилатих ракет. Розраховували, що один літак зможе нести в 9 установках револьверного типу 72 крилаті ракети!

Обидві програми мали на меті створення недорогого носія ракет, за рахунок використання як бази цивільних літаків. Але через гірші ТТХ в порівнянні з стратегічними бомбардувальниками та через інші задачі які тоді стояли перед військовими (бо тоді СРСР та США потрібні були саме бомбардувальники, тобто літаки які зможуть проривати ворожу ППО на різних швидкостях та висотах), обидві програми було згорнуто.

Зараз ситуація змінилася і ВПС США в 2016 році представили концепцію “літаючих арсеналів”. Згідно концепції, транспортні літаки типу С-130 Hercules або С-17 Globemaster III будуть оснащуватися автономною системою на піддонах, для скидання крилатих ракет. Ця система дасть змогу обладнати в носії крилатих ракет транспортні літаки, що значно зменшить витрати на пуск, в порівнянні з стратегічними бомбардувальниками. Перші випробування даної системи пройшли в 2021 році.

Україні необхідний не стратегічний бомбардувальник, а саме носій крилатих ракет, задачею якого буде доставка ракет на задану висоту та їх запуск. І ми маємо промисловість, яка здатна виробляти літаки і власне літаки які підійдуть для цієї цілі. Це транспортні літаки Ан-70. Ці транспортники можуть підйматися на висоту до 12 км та мають максимальну вантажопід’ємність в 47 тон (С-130 Hercules близько 20 тон).

Варто розуміти, що для можливості завдання ударів по всій європейській частині території РФ, відповідно перенесення можливості ведення війни на території східного сусіда, для його стратегічного стримування, нам необхідна ракетна програма не тільки по створенню ракетного щита (ЗРК Кільчень), а й по створенню ракетного меча. І найбільш ефективним мечем, будуть крилаті ракети повітряного базування.