Безвіповідальне правосуддя: чому Аркан та його “Тигри” не потрапили до в’язниці

“Тигри Аркана” так відомі на теренах колишньої Югославії, як і “Скорпіони” братів Медичів. І так само вони були створені за сприяння Служби державної безпеки Сербії, аби виконувати спеціальні завдання Белграда. І “аркановці”, і “скорпіони” проходять по справам Франко Сіматовича (колишній командир спецназу Сербії) та Йовіци Станішича (колишній голова Управління державною безпекою Югославії). Про зв’язок цих підрозділів говорили слідчі та прокурори під час суду над Мілошевичем, але справи закрили після смерті колишнього президента Югославії. Сіматович та Станішич сидять у в’язниці, але є вірогідність, що їх випустять на волю. У Міжнародному залишковому механізмі по колишнім трибуналам в Гаазі завершився розгляд апеляцій від цих засуджених, на початку лютого має бути озвучений остаточний вирок. І Сіматовича, і Станішича засудили у 2021 р. за причетність до організації кампаній з етнічних чисток в БіГ та Хорватії. Для цього вони якраз і використовували підрозділи, на кшталт “Тигри Аркана” та “Скорпіони”. Є вже цілі дослідження, які доводять, що ці військові формування створили за наказом Белграда, але Мілошевич та його оточення вперто відкидали причетність до їхньої появи. І досі Белград відкараскується від зв’язків із Арканом та його “Тиграми”, хоча судові справи проти членів цього угруповання заведенні у судах Хорватії та Сербії. На міжнародному рівні судові процеси проти “арканівців” та їхнього ватажка не велися, бо Офіс генерального прокурорта МТКЮ на початку 2000-х рр. вирішив, що цим мають займатися національні суди.

Власна армія Желька Ражнатовича

Про кримінального авторитета Желька Ражнатовича, якого ще прозвали Аркан, варто писати окрему статтю, бо його діяння почалися задовго до розпаду Югославії і воєнних злочинів 1990-х рр. Ражнатович був відомий поліції в десятках країн світу, і постійно уникав серйозних термінів ув’язнення. Коли він зрозумів, що на Балканах от-от спалахне серйозна війна, він активізував свою діяльність в Сербії і почав співпрацювати із югославською держбезпекою. Такі зв’язки влаштовували обидві сторони – Ражнатович виконував конкретні завдання, допомагаючи очищати БіГ та Хорватію від несербського населення, за це з нього знімали обвинувачення у численних злочинах і не видавали поліції.

Датою заснування підрозділу “Тигри”, який часто називають “Тиграми Аркана”, вважається 1990 р. Желько Ражнатович був лідером ультрасів футбольної команди “Црвєна Звєзда” (Белград), і разом із 20-ма своїми соратниками створив військове угруповання “Тигри” у монастирі Покайниця., яке носило офіційну назву Сербська добровольча гвардія. 

“Арканівці” мали власну тренувальну базу у місті Ердут, тут також розміщувався і штаб “Тигрів”. Табір в Ердуті використовували і для допитів та знущання над цивільними. Набирали до підрозділу “Тигри” людей, які або приходили туди за власним бажанням, бо їм подобався Аркан, вони вірили у силу його авторитету, або через захоплення кримінальним минулим Ражнатовича. Був ще один варіант стати членом бандитського угруповання – потрапити туди проти власної волі. Досить часто до “Тигрів” відправляли сербських біженців чи інших цивільних сербського походження, які не хотіли воювати у складі армії. Їх спочатку тренували, а потім відправляли на конкретні завдання до БіГ чи Хорватії.

“Аркановці” існували офіційно до 1996 р., коли до Ердута та інших міст Східної Славонії зайшли миротворці ООН. Желько Ражнатович не відновив діяльність “Тигрів” під час війни у Косово, але багато членів колишнього підрозділу були зараховані до поліції чи сербського спецназу.  Колишні “аркановці” підкорялися Департаменту державої безпеки Сербії. Їх використовували для пошуку та вбивства членів мафії, виконання спеціальних доручень вищого політичного керівництва Сербії, для контрабанди наркотиків, цигарок тощо. Найгучнішою справою членів паравоєнного угруповання стало вбивство прем’єр-міністра Зорана Джинджича у березні 2003 р.

Кількість бійців у “Тиграх Аркана” нараховувалася спочатку до 1 тис. осіб, потім чисельність зросла до декількох тисяч. Свою діяльність підрозділ розпочав на території Хорватії, де вчинив жорсткі вбивства проти цивільного населення. Масові похованя слідчі МТКЮ знаходили у Вуковарі, Борово Село, Ердуті, Челіє. У Хорватії особиста армія Ражнатовича активно співпрацювала із президентом самопроголошеної Республіки Сербської Країни Гораном Хаджичем та його особистою охороною. Із початком війни у Боснії і Герцеговині частина “арканівців” була відправлена до різних боснійських міст, аби тероризувати місцевих жителів. Акцент робився на тому, аби учасники парамілітарного об’єднання створювали атмосферу страху, а не приймали участь у воєнних діях. Відносини із боснійськими сербами у Ражнатовича не дуже складалися. Є свідчення колишніх учасників “Тигрів” про те, що Ратко Младич не хотів мати нічого спільного з Арканом, бо той був неконтрольований і вчиняв злочини там, де йому хотілося. В БіГ вояки Ражнатовича діяли, головним чином, у Бієліні, Прієдорі та його околицях, Баня Луці, Санському Мості, Східній Боснії. 

Кримінальна відповідальність

МТКЮ видав ордер на арешт Желька Ражнатовича у 1997 р., звинувативши його у командуванні підрозділом, який чинив злочини проти цивільних у БіГ та Хорватії. Серед пунктів судової справи IT-97-27 були депортація, примусове утримання, згвалтування, масові вбивства. Офіційно судовий висновок оприлюднили тільки у березні 1999 р., через тиждень після початку авіакомпанії НАТО проти Союзної Республіки Югославія. Офіс генерального прокурора Луїзи Арбур підозрював, що Аркан може приймати участь у етнічних чистках в Косово, тому поспішив опублікувати висновок і попросив Сербію видати підозрюваного. Утім, доказів, які б на 100% підтвердили участь Ражнатовича у злочинах в Косово у складі сербського спецназу, трибунал не мав. Колишній командир “Тигрів” неодноразово заявляв, що відновить діяльність своєї армії тільки за умови наземної операції країн НАТО проти Югославії. 

Белград не видав Ражнатовича до Гааги, а сам кримінальний авторитет відмовлятися від свободи не збирався. Упіймати його Інтерпол чи миротворці НАТО, які знаходилися на Балканах, не могли. Ражнатович добре переховувався, продовжуючи займатися незаконними оборудками у регіоні. Аркана не посадили, бо його вбили під час зустрічі у белградському отелі “Інтерконтиненталь” 15 січня 2000 р. Одразу у Сербії з’явилася версія про те, що Ражнатовича прибрали через розбірки мафії. Белграду такий варіант був вигідний, аби Мілошевича чи його оточення не підозрювали у замовленні колишнього ватажка “арканівців”. Сербські слідчі встановили, що вбивцями були Добросав Гаврич та його помічники Вуядін Крстич і Деян Пітулич.

Гаврича і його спільника Мілана Джуришича заарештували у 2001 р. Перший вирок вбивцям Аркана з’явився за декілька місяців, але потім Верховний суд Сербії скасував рішення через недостатню кількість доказів. Повторний перегляд справи відбувся через п’ять років. Суд у жовтні 2006 р.  звинуватив обох чоловіків в організації та вбивстві Аркана, і засудивши Гаврича до 30 років, а Джуришича до 35 років ув’язнення. На момент винесення вироків злочинці переховувалися спочатку у Боснії і Герцеговині, а потім втекли за кордон. Гаврича заарештували у Південно-Африканській Республіці наприкінці 2011 р. В цей раз його підозрювали у торгівлі наркотиками та причетності до організованної злочинності. Гаврич відбуває покарання у Кейптауні, намагаючись вже декілька років добитися екстрадиції до Сербії.

У МТКЮ сподівалися, що Желько Аркан Ражнатович буде свідчити на суді проти Мілошевича, але цього не сталося. Не потрапили до Гааги і  до сербських судів рядові члени паравоєнного підрозділу “Тигри”. Тільки одного “арканівця” Бобана Арсича у Окружному суді Спліта по воєнним злочинам у 2014 р. засудили за вбивство двох цивільних у селі Дріновці, яке він скоїв у 1995 р. Це єдиний випадок, коли кримінальна справа проти члена армії Аркана була доведена до суду та винесення вироку саме за воєнні злочини. Інші “арканівці” уникають правосуддя за вчинення подібних злочинів, хоча перше звинувачення проти них було висунуте ще у 1991 р. в Хорватії. Тоді матеріали до поліції про вбивство мирних жителів у місті Тенья передали працівники Фонду гуманітарного права, заснованого у Белграді правозахисницею Наташею Кандич. 

За грати потрапили декілька учасників паравоєнного угруповання, але за інші види злочинів. Так, Мілорад Улемек Легія був засуджений на початку 2000-х рр. за організацію вбивства сербського прем’єра Зорана Джинджича. За воєнні злочини, які Легія вчиняв у БіГ та Хорватії, його не засудили. У судах Сербії знаходяться заяви сербів, яких “арканівці” насильно вербували і примушували вступати до лав парамілітарного підрозділу. Такі “рекрути” наразі намагаються повернути собі добре ім’я і довести, що Аркан та його підопічні діяли в інтересах Белграда, примушуючи їх брати до рук зброю і вчиняти злочини.

Проти “арканівців” порушені справи у Боснії і Герцеговині та Хорватії, утім, як і в Сербії, їх не розкривають. Якщо у Белграді на це не має політичної волі, то у правоохоронних органів Хорватії та БіГ не вистачає доказів. Під час вчинення злочинів члени “Тигрів Аркана” носили маски, приховуючи у такий спосіб свої обличчя. Жертви через це часто не можуть упізнати своїх кривдників і довести, що саме вони знущалися над ними. Є ще один факт, який впливає на розкриття злочинів, вчиненх парамілітарним підрозділом. Це зв’язки колишніх членів угруповання з поліцією, політиками та людьми, які займаються організованною злочинністю. І це стосується не тільки Сербії, а й інших республік колишньої Югославії, де “осіли” колишні учасники “Тигрів”. Багато з них досі користуються авторитетом у кримінальному світі та пов’язані різними видами незаконної діяльності із високопосадовцями у Белграді, Загребі, Сараєво, Подгориці, Приштині. Свідчити проти “арканівців” навіть через 23 роки після вбивства їхнього ватажка ніхто не наважується, бо бояться переслідувань і наслідків.