Десантно-штурмові війська. Сучасний стан та перспективи розвитку

Історія ДШВ України

Після проголошення незалежності в 1991 році, Україна отримала у спадок від радянського союзу чисельну армію. Зокрема і потужні формування повітряно-десантних військ: одну дивізію,  дві окремі бригади, чотири окремі десантно-штурмові батальйони та навчальний центр.

Загальна чисельність повітряно-десантних частин на 1991 рік складала приблизно 10 тисяч чоловік.

З початком створення українських Збройних сил, повітряно-десантні війська були перейменовані в аеромобільні.

98-а повітряно-десантна дивізія, що дислокувалась в Болграді, була поділена з Російською Федерацією. Частина підрозділів була передислокована в РФ, де і до тепер існує це з’єднання, зберігши ще радянське найменування (98-а оПДД).

До речі підрозділи російської 98-ї оПДД приймали участь у бойових діях на Донбасі.

В ході реформування ЗСУ на основі частин 98-ї повітряно-десантної дивізії, що залишились в Україні, була сформована 1-а аеромобільна дивізія. Згодом вона була розформована, а на базі її підрозділів були сформовані окремі аеромобільні бригади.

В Житомирі був сформований 95-й навчальний центр аеромобільних військ, який згодом переформували у 95-у аеромобільну бригаду.

В цей період такі офіцери як Віталій Раєвський, Іван Якубець висували ідею створення на основі аеромобільних частин з’єднання, або окремого командування – що стало б резервом ВГК, та виконувало б роль сил швидкого реагування.

Але ці ідеї не знайшли відгуку у вищого військового керівництва. В 2006 році аеромобільні бригади були розподілені між трьома армійськими корпусами. Це негативно вплинуло на рівень підготовки та оснащення цих частин.

В 2012 році за ініціативи деяких вищих офіцерів ЗСУ які ментально орієнтувались на російську воєнну культуру, і ностальгували радянським образом «деєсантника»  – аеромобільні війська були перейменовані у високо мобільні десантні війська. Це було зроблено за для збереження абревіатури «ВДВ». Ініціативу підтримав Верховний головнокомандувач, яким на той час був В.Ф Янукович. На жаль перейменування також позитивно було сприйняте у військах.

Сучасний період ДШВ

З початком військової агресії Росії, повітряно-десантні частини виявились одними з найбоєздатнійшими  у ЗСУ.  Рівень підготовки, укомплектованості особовим складом і бойового духу був одним з найвищих в українській армії 2014 року.

Незважаючи на деякі ганебні випадки на початку війни (здача зброї та залишення техніки окремими підрозділами), десантники показали що вміють воювати – варто згадати багатосот кілометрові рейди в тил противника.

З окремих частин ВДВ було створено командування, яке розмістилось в Житомирі, на базі управління розформованого 8-го армійського корпусу. ВДВ стали окремим родом військ, і стали виконувати роль мобільного компоненту Сухопутних військ.

В 2017 році частини ВДВ були перейменовані в  десантно-штурмові війська. ДШВ отримали нову символіку і берет кольору марун.

Перехід на маруновий берет спочатку не знаходив розуміння серед особового складу, але зараз він вже став частиною традиції нового роду військ.

На початку 2016 року ВДВ мали у своєму складі

В ході аналізу досвіду застосування частин ДШВ на Донбасі, було вирішено посилити частини танковими підрозділами. Кожна з бригад отримала танкову роту озброєну Т-80.

На кінець 2016 року командування ВДВ мало у своєму складі 5 бригад, окремий  самохідний артилерійський дивізіон та частини забезпечення. Чисельність ВДВ за штатом  складала близько 21. 500 чоловік.

В 2016 році командування ДШВ (тоді ще ВДВ) бачило перспективу розвитку цього роду військ до 2020 року  у такому варіанті:

Ці плани передбачали:

– посилення бригад окремими підрозділами

– розгортання 148-го оГСаДн до полку

– формування нових частин тилового та оперативного забезпечення

– формування окремого танкового батальйону

– формування авіаційного підрозділу

– доведення чисельності ДШВ до 30. 000

                          Чисельність ДШВ до 2020 передбачалась на рівні 30.000 чоловік

Проблеми реформування ДШВ

Аналізуючи весь етап розвитку повітряно-десантних частин ЗСУ з 1991 по 2020 рік, можна виокремити декілька головних проблем:

• Проблема перша – навіщо потрібні ДШВ? 

Всі сучасні армії світу мають повітряно-десантні частини, але час масованих повітряних десантів (як наприклад висадка німецьких військ на острів Крит) минув. Це підтвердив і наш власний досвід бойових дій на Донбасі – частини ДШВ використовувались як легка піхота, для рейдових і наступальних дій. Висадка десанту парашутним способом  на Донбасі не проводилась.

Звісно за своїм прямим призначенням повітряно-десантні частини будуть використовуватись і в сучасних війнах  (росіяни на останніх навчаннях в окупованому Криму відпрацьовували захоплення українських аеродромів тактичним повітряним десантом), але тепер десантні операції будуть проводитись епізодично, і максимум з висадкою батальйону.

Можливі і винятки – наприклад великі армії, такі як китайська, враховуючи театри бойових дій для яких вони готуються, можуть в майбутньому проводити десантні операції і бригадного рівня. Але навіть в такому випадку це не вже не буде висадки десятків тисяч парашутистів, як це було в Нормандії, в період Другої світової війни.

До речі підвітряно-десантні частини Народно-визвольної армії Китаю (найчисельнішої армії у світі)  представлені 15-м повітрно-десантним корпусом ВПС. Корпус складається з бригади спеціального призначення та 6 повітряно-десантних бригад. Чисельність корпусу близько 30. 000 чоловік (така ж як і в Україні).

Крім відсутності необхідності для України мати цілих 5 десантно-штурмових бригад,  наша армія не має технічних можливостей військово-транспортної авіації  для здійснення десантування такої кількості десантників. Наша важка військово транспортна авіація представлена однією 25-ю транспортною авіаційною бригадою. На озброєнні цієї бригади знаходяться близько 7-8 літаків Ил-76 цього вистачає для десантування  максимум батальйону.

Висновок перший – парашутно-десантні частини мають бути мало чисельні.

• Проблема друга – роль і місце ДШВ в армії?

Фахівці які мали досвід застосування повітряно-десантних частин в Афганістані (згадувані Якубець, Раєвський та інші) ще в 90-х висували ідею об’єднання повітряно-десантних частин під єдиним керівництвом (а не підпорядковувати їх армійським корпусам), це необхідно позаяк ці частини повинні проходити спеціалізовану підготовку, вони мають специфічне (розроблене виключно для них озброєння), і передача таких частин «піхотним командирам» перетворила десантників на піхоту.

Також згадані вище офіцери розвивали ідею створення на базі угруповання повітряно-десантних військ з’єднання або корпусу швидкого реагування. Ця структура в задумі повинна була виконувати роль мобільного наступального компоненту ЗСУ – сил швидкого реагування (не плутати з Силами спеціальних операцій! Їх задачі інші)

Правильність цих ідей підтвердила війна на Донбасі. Саме частини ДШВ проводили рейди в типу противника,  саме вони мали вищу мобільність ніж звичайні механізовані підрозділи.

Також на Донбасі використовувались гелікоптери для перекидання доставки вантажів, та висадки бойових підрозділів аеромобільним способом.

Застосування гелікоптерів мало свою специфіку – через значну насиченість частин противника засобами ППО ( в тому числі і ПЗРК), висадка десанту з гелікоптера проводилась обмежено (не масово), і в районах віддалених від передових позицій.

Висновок другий – ДШВ повинні перейти від моделі парашутно-десантних підрозділів, до моделі Сил швидкого реагування (в яких парашутно-десантні частини будуть складати менше половини від загальної чисельності угруповання)

Пропозиції що до реформування ДШВ

Враховуючи наведені вище приклади, можна окреслити оптимальну модель реформування  десантно-штурмових військ:

1.  Переформування Командування ДШВ в Корпус швидкого реагування.

Це необхідно для визначення призначення цього угруповання (роду) військ – головним призначенням  Корпусу швидкого реагування (КШР)  повинно стати  швидке нарощення сил у загрозливому напрямку, наступальні та рейдові дії піхотними частинами, ведення бойових дій в урбанізованій місцевості.

А застосування повітряно-десантних підрозділів повинна бути для КШР лише однією з задач. Але не головною!

КШР – повинен стати Силами швидкого реагування ЗСУ. Це важливо враховуючи велику довжину спільного кордону з РФ. Навіть за чисельності ЗСУ у 250 тисяч, мі не маємо змоги організувати оборону по всьому периметру нашого кордону (і це при тому , що РФ формує майже 100 тисячне угруповання військ на нашому північно-східному напрямку).

За таких умов, частини КШР повинні мати змогу у максимально короткий термін бути перекинутими на загрозливу ділянку кордону (фронту).

   2. Пашутно-десантну підготовку частин КШР потрібно звести лише до декількох бригад.

Зараз в ДШВ  крім десантно-штурмових бригад існує багато частин бойового та оперативного забезпечення: зв’язку, центр захисту державної таємниці, топографічна частина, батальйон управління, склад парашутно-десантного майна, артилерійський дивізіон та інші. Всі ці частини проходять парашутно-десантну підготовку, для всіх їх потрібна велика кількість парашутів, і для проведення цієї підготовки необхідні великі кошти  (на закупівлю  пального для авіації).

Майже всі військовослужбовці ДШВ, яких зараз приблизно 25-30 тисяч – проходять парашутно-десантну підготовку. Про те такої кількості військовослужбовців  з навиками парашутно-десантної підготовки для армії не потрібно.

Пропонується  залишити парашутно-десантну підготовку лише для двох бригад, і деяких окремих частин:

   3. Залишення у складі КШР лише двох десантно-штурмових бригад

Пропонується залишити у складі КШР лише дві бригади і окремий батальйон:  25-у повітряно-десантну бригаду, що буде мати можливість проводити десантування техніки та особового складу парашутним способом.

Та 95-у десантно-штурмову бригаду яка буде висаджувати особовий склад та деяку частину техніки з гелікоптерів (по суті це буде аеромобільна бригада).

Особовий склад 95-ї бригади також буде проходити повітряно десантну підготовку, але як додатковий елемент підготовки.  Основний спосіб десантування для них буде – з гелікоптерів.

У Львівській області можна залишити окремий десантно-штурмовий батальйон, для дій у західному регіоні.

  4.  Створення бригади армійської авіації у складі КШР

Для висадки підрозділів 95-ї оДШБр пропонується  пере підпорядкувати одну з бригад АА КШР.

Ця бригада АА повинна дислокуватись біля ППД  95-ї оДШБр, і проводити спільні навчання з нею.

Також для висадки підрозділів 25-ї оПДБр, пропонується передати в оперативне підпорядкування КШР 25-ту транспортну авіаційну бригаду, що має на озброєнні важкі військово-транспортні літаки Ил-76.  25 авіаційна бригада буде не у прямому підпорядкуванні КШР а  лише у оперативному (позаяк КШР не зможе проводити всебічне забезпечення польотів такої складної техніки).

Доцільною також буде передислокація 25-ї оПДБр та 25-ї оТрАв бригади в місто Біла Церква (якщо вдасться повернути аеродром «Гайок» у власність міністерства оборони).

Спільна дислокація двох частин дозволить скоротити час завантаження підрозділів в літаки, і загальний час реакції частин.

Крім того 25-а бригада ТрАв що дислокується в Мелітополі знаходиться в зоні враження ПВО РФ (комплекси С-300, С-400 що розташовані в Криму, Ростові-на-Дону, Краснодарі).

Проросійськи настрої значної частини мешканців Мелітополя також створюють гарні умови для розвідувальної та диверсійної роботи російських спецслужб).

Біля території аеродрому «Гайок» знаходиться приватна  компанія комунальне підприємство “Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс”  , що здійснює ремонт і обслуговування літаків Ил-76. Це покращить логістичне забезпечення 25-ї бригади ТрАв.  Також на відстані приблизно 30 кілометрів, знаходиться Великополовецький військовий полігон, який може бути використаний бригадою для навчання.

  5.  Створення Міжвидового навчального центру повітряно-десантної підготовки

За умов зменшення частин ДШВ в яких проводиться повітряно-десантна підготовка, можна акумулювати фінансові ресурси для створення єдиного  для всіх силових структур України центру повітряно-десантної підготовки.

В такому центрі можуть проходити всі рівні парашутної підготовки військовослужбовці ЗСУ, НГУ, ДПСУ, СБУ, СЗРУ та інші.

Підготовка буде проводитись за єдиними стандартами. Єдиний навчальний центр дозволить  не розпорошувати фінансові ресурси, і забезпечити його сучасним навчальним обладнанням.

Сучасне обладнання для парашутно-десантної підготовки 6-ї  повітряної бригади польської армії:

    6.  Підпорядкування КШР гірсько-штурмової бригади

Пропонується переформувати 128-у оГШБр у механізовану бригаду, позаяк де-факто через обмежені ресурси і відсутність спеціалізованого навчального центру, військовослужбовці цієї бригади не проходять гірську підготовку. «Гірською»  її робить лише назва.

10-у гірсько-штурмову бригаду пропонується перепідпорядкувати КШР, і посилено готувати особовий склад бригади саме для ведення бойових дій в гірській місцевості. Внести для цього зміни в навчальну програму, та забезпечити спеціальним спорядженням та озброєнням.

    7.  Переформувати окремі десантно-штурмові бригади у піхотно-штурмові.

Як описувалось вище, потреба у великій кількості парашутно- десантних підрозділів для сучасної армії мінімальна. Дві десантно-штурмові бригади, та окремий батальйону складі ЗСУ повністю їх задовольнять.

Решту існуючих бригад (79 оДШБр, 80 оДШБр, 81 оДШБр) пропонується переформувати у піхотно-штурмові бригади (бригади для ведення бойових дій у урбанізованій місцевості).

Про варіант створення військ для ведення бойових дій у міській місцевості можна прочитати у статті “Створення військ для ведення бойових дій в місті”

Ці бригади будуть мати спеціальне озброєння та військову техніку для дій у міській забудові, та урбанізованій місцевості. Частково зможуть виконувати і задачі звичайних механізованих частин.

Частини також будуть підвищеної бойової готовності.

8. Оснащення новими зразками техніки

Важливим фактором створення Корпусу швидкого реагування повинно бути переозброєння. Необхідно провести аналіз ведення бойових дій на Донбасі яка саме техніка потрібна для сил швидкого реагування.  Необхідно визначитись – чи є потреба залишити на озброєнні машини типу БМД? Яка їх роль і місце в сучасному бою? Необхідно розробити тактико-технічні вимоги для легких бронемашин, а не закупати для десантно-штурмових бригад одразу декілька зразків (Варта, Козак, Хаммер і т.п)

Необхідно вивчати і досвід іноземних армій. Наприклад Польщі, яка нещодавно почала закупку для своїх десантних бригад легких тактичних автомобілів:

   9.  Підвищена бойова готовність

Важливий фактор для Корпусу швидкого реагування.  КШР повинен мати максимальну укомплектованість особовим складом та технікою  згідно штату.

Реалії КДШВ показують, що неукомплектованість технікою та особовим складом зводить на нуль боєздатність частини. Наприклад сформований рік назад окремий танковий батальйон ДШВ не змогли укомплектувати особовим складом навіть на половину. Дуже складна ситуація була і з інфраструктурою батальйону. Це врешті призвело до розформування цієї частини.

В бригадах і окремих батальйонах КШР , повинні бути постійні чергові підрозділи, що здатні будуть бути застосовані у будь якому напрямку нашої країни.

Особовий склад КШР повинен отримувати надбавки за службу в частинах підвищеної бойової готовності.

Автор MARINER