Гірська піхота України: історія, сьогодення та перспективи

Після проголошення незалежності України почалось формування національної армії та силових структур. Враховуючи існування на території України гірської місцевості, у військових виникла необхідність створення спеціалізованих частин для виконання завдань у горах. Такі підрозділи були створені у Збройних силах та деяких інших військових формуваннях.

Довоєнний період

До початку війни з Росією, у Збройних силах основним підрозділом для ведення бойових дій в горах був 15-й окремий гірсько-піхотний батальйон.

15-й оГПБ був сформований на базі 327-го гвардійського мотострілецького полку, 128-ї мотострілецької дивізії.

Батальйон дислокувався у місті Ужгород.

Ця частина доволі цікава. Ще до 2014 року, коли більшість частин української армії майже не проводили бойову підготовку, і існували у максимально скороченому штаті мирного часу, 15-й батальйон був доволі чисельним підрозділом, а командування намагалось якомога частіше проводити навчання.

Батальйон часто проводив стрільби зі штатного озброєння і опановував елементи гірської підготовки. Стрільби проводились на 234-му ужгородському загальновійськовому полігоні, це єдиний в Україні гірський полігон, де ще у 80-х роках проходили підготовку гірсько-стрілецькі підрозділи радянської армії, які готували до відправки в Афганістан.

«Оріхівський полігон» має спеціальні гірські директриси для ведення вогню танками та БМП. Він дозволяє проводити повноцінну вогневу підготовку гірсько-піхотного батальйону. На полігоні  був створений спеціальний навчальний комплекс для відпрацювання елементів висотної підготовки:

Іншою особливістю 15-го оГПБ було його потужне озброєння. Основною бойовою машиною гірських піхотинців була БМП-2:

Також у роті вогневої підтримки на озброєнні були зенітні установки Зу-23-2. В тому числі й встановлені на МТ-ЛБ. Протитанкове озброєння складали  ПТРК «Крнкурс» та СПГ-9:

Роти підсилювались станковим гранатометом АГС-17 «Пламя»

Мінометна батарея була озброєна 82-мм автоматичним мінометом «Василек»:

Варто згадати і спорядження. Особовий склад батальйону централізовано отримував спеціальний гірський одяг та спорядження. Це гірський костюм «Горка» (радянського зразка), страхувальні системи, спеціальні карабіни:

Рюкзаки та льодоруби:

Звісно зараз це спорядження викликає посмішку, це рівень 40-50-х років. Але у порівнянні з тим станом, у якому перебували інші підрозділи української армії того часу – оснащення 15-го гірсько-піхотного батальйону було на голову вище. І свідчило, що командування батальйону приділяло увагу гірській спеціалізації підрозділу.

Крім 15-го оГПБ, в Збройних Силах був  ще один подібний підрозділ. У 2011 році у складі 36-ї бригади берегової оборони був створений гірсько-піхотний батальйон, який дислокувався у селищі Перевальне.

На початку 2014 року, під час окупації Криму, бригада буда захоплена. Частина особового складу батальйону вийшла на материкову Україну. Частина особового складу, що не зрадили присязі продовжили службу у новосформованій бригаді морської піхоти.

Батальйон з Перевального гірсько-піхотним можна вважати лише номінально. За короткий час існування бойових спроможностей як частина для ведення бойових дій в горах він не набув, спеціалізована гірська підготовка майже не проводилась.

У довоєнний період крім Збройних Сил, потужні гірські підрозділи були створені у Національній гвардії (військове формування що існувало у період з 1991 по 2000 рік)

У  1996 році у складі 7-ї дивізії НГУ були створені два гірськострілецькі батальйони: «Кобра» та «Лаванда».

Підрозділ «Кобра» дислокувався в Балаклаві, а «Лаванда» у Сімферополі. Особовий склад цих батальйонів проходив гірську підготовку, у тому числі з залученням цивільних інструкторів з сімферопольського спелеологічного клубу.

У 2000 році, після розформування Національної гвардії гірськострілецькі батальйони були передані у склад Внутрішніх військ МВС України. З цього періоду заняття по гірській підготовці почали скорочуватись, а особовий склад все частіше став залучатись до несення патрульно-постової служби з охорони громадського порядку:

Після 2003 року, батальйони «Кобра» та «Лаванда» були розформовані, частина особового складу продовжила службу у гірськострілецькій роті загону спеціального призначення «Тінь», кримського територіального командування ВВ МВС:

Також, окремі підрозділи що проходили гірську підготовку, були у складі спеціальних підрозділів ГУР МО, СБУ та СЗРУ.

Описуючи довоєнний період існування гірських підрозділів, варто згадати навчання українських військовослужбовців у школі гірської підготовки грузинської армії (Сачхере). Ще до війни з Росією, військовослужбовці ЗСУ та інших силових структур, проходили гірську підготовку в Грузії. Ці курси дали величезний досвід гірської підготовки, де окрім досвіду грузинських інструкторів, можна було ознайомитись з навчальними програмами гірських підрозділів країн НАТО. Підготовка українських військовослужбовців у Сачхере продовжилась і після 2014 року:

Період Російсько-Української війни

З початком російської агресії чисельність Збройних сил України почала збільшуватись. Розгортались існуючі, та створювались нові бойові частини. Враховуючи територіальні претензії Угорщини та Румунії, керівництво армії прийняло рішення збільшити чисельність гірської піхоти. Для цього 128-у окрему механізовану бригаду (м. Ужгород), було переформовано у гірсько-піхотну бригаду. У 2015 році  була створена 10-а окрема гірсько-піхотна бригада (штаб у м. Коломия).

Згодом підрозділи для ведення бойових дій були перейменовані у гірсько-штурмові. У цей період у Збройних силах активно впроваджувалась оновлена символіка, і гірські частини отримали свою емблему, та елементи військової форми:

Обидві бригади активно беруть участь у бойових діях на Донбасі, щоправда, не за своїм прямим призначенням, а як звичайна піхота.

Проблеми  розвитку гірської піхоти

Гірський рельєф складає лише незначну частину території України. Але враховуючи територіальні претензії сусідніх держав, саме цей регіон у майбутньому може стати потенційним місцем військового конфлікту. Загострення конфлікту до військової стадії зараз є малоймовірним, та при оборонному плануванні необхідно враховувати найгірший варіант загроз територіальній цілісності.

Виходячи з цього, існування у складі Збройних сил гірсько-піхотних частин є обґрунтованим і необхідним.

З якими проблемами стикається цей рід військ?

Головними проблемами є неповне розуміння керівництвом Збройних сил ролі та місця гірської піхоти в армії. Як і у випадку з високо мобільними-десантними військами, гірська піхота розвивалась екстенсивним шляхом – значним збільшенням чисельності підрозділів. Замість чіткого визначення загроз, та районів можливого застосування у гірській місцевості.

Іншою проблемою є відсутність єдиної програми та стандартів підготовки. Причому єдині стандарти підготовки повинні стосуватись не тільки гірсько-піхотних частин ЗСУ, але й підрозділів інших силових структур, які мають гірську спеціалізацію.

Що стосується підготовки, то з початку війни на Донбасі, спеціалізована гірська підготовка двох бригад зайшла в глухий кут. Особовий склад 128-ї та 10-ї бригади вивчає елементи гірської підготовки, у бригадах створюються скеледроми, закуповується певне спорядження, але це не носить системний і всеохопний характер.

На практиці більшість особового складу двох гірсько-штурмових бригад ніколи навіть не була в горах, не кажучи про систематичні заняття. І це притому, що ці військовослужбовці отримують надбавку у грошовому забезпеченні за службу у гірській піхоті.

Відсутнє також і спеціалізоване гірське спорядження та одяг. Дещо звісно закуповується, але комплексної програми розвитку спорядження та озброєння для гірських частин не існує.

В Збройних силах не існує спеціального навчального центру гірської підготовки, і також бракує достатньої кількості відповідних інструкторів.

Як можна реформувати цей рід військ?

Для підвищення бойового потенціалу гірської піхоти необхідно провести аналіз можливих варіантів бойових дій цих підрозділів у гірських районах України, розглянути конкретні варіанти бойового застосування цих частин (конкретні перевали які повинні контролювати гірські частини, райони гірської місцевості які вони повинні блокувати, ділянки державного кордону у гірській місцевості, які повинні бути взяти під контроль у разі необхідності). Цей аналіз дозволить визначити необхідну чисельність гірсько-піхотних частин у складі ЗСУ та інших військових формувань.

Можна припустити, що однієї гірсько-штурмової бригади у складі Збройних сил буде цілком достатньо (+ гірські підрозділи НГУ та СБУ).

У складі Збройних сил необхідно створити міжвидовий навчальний центр гірської підготовки. Цей центр має проводити підготовку гірських підрозділів ЗСУ та інших військових формувань, за єдиною програмою підготовки (з урахуванням специфіки різних силових структур). Навчальний центр повинен мати у своєму складі науково-дослідний підрозділ, який би мав розробляти та вдосконалювати програми бойової  підготовки,  програми розвитку спеціалізованого гірського озброєння та спорядження. Навчальний центр повинен вивчати досвід бойового застосування гірських підрозділів провідних армій світу, проводити обмін навчальних груп інструкторів з гірської підготовки (продовжуючи гарні традиції підготовки наших військовослужбовців у навчальному центрі збройних сил Грузії).

Для реалізації такого плану доцільно переформувати 128-му гірсько-штурмову бригаду у механізовану, зосередивши фінансування лише на одній гірській бригаді. 15-й оГБП ввести до складу 10-ї гірсько-штурмової бригади. А на базі Оріхівського гірського полігону, створити міжвидовий навчальний центр гірської підготовки.

Крім Збройних сил, необхідно визначити склад та структуру гірських підрозділів НГУ, та  програму гірської підготовки частин ДПСУ які несуть службу  в областях з гірською місцевістю.

Наступним етапом реформи має бути розробка програми переозброєння, зброєю та військовою технікою пристосованою для ведення бойових дій в гірській місцевості. Також необхідне оновлення  спеціального гірського спорядження та одягу.

Автор MARINER