fbpx

Бій в районі Ешінгі

Ангола Африка Історія Намібія ПАР Світ

2 квітня 1989 року в одному з куточків земної кулі йшла чергова невідома світу війна. Ватажок терористичної організації СВАПО Сем Нуйома спробував зірвати черговий етап надання незалежності Намібії. Більше 2000 бойовиків ПЛАН – військового крила СВАПО – групами по кілька десятків людей увійшли на північ Намібії з території Анголи. Метою Нуйоми було встановлення контролю над північною частиною країни. Наказ перейти кордон, Нуйома віддав незважаючи на свої письмові запевнення генеральному секретарю ООН, що СВАПО буде дотримуватися умов перемир’я.

За умовами угоди, ПАР станом на 1 квітня практично повністю вивела свої частини з Намібії. До того моменту на півночі країни перебував нечисленний контингент південноафриканських військ, які займалися тим, що підтримували в законсервованому стані військові бази. Озброєні вони були легкою стрілецькою зброєю. З бронетехніки були зняті важкі кулемети, легка артилерія була або законсервована, або передислокована.

За розрахунками Нуйоми вторгненню бойовиків ніщо не могло протистояти – по-перше, південноафриканців було мало, по-друге, серйозного опору чинити вони не могли. Момент був підходящий – головне було ввести свої сили і закріпитися, а там час покаже. Найцікавіше, що, загалом, могло і вийти – місію ООН в Намібії тоді очолював Марті Ахтісаарі, людина абсолютно безвольна як і адміністратор – некомпетентна. Якщо б Нуйома закріпився на півночі країни – переговори про надання незалежності тяглися б ще довго, і саме головне – Нуйома міг би розмовляти вже з абсолютно інших позицій.

Пропагандистський плакат на якому зображений Сем Нуйома, що цікаво, на ньому НДРівський камуфляж.

Але не вийшло. На шляху бойовиків стали спеціальні підрозділи поліції Намібії: Koevoet ( «Куфут», в перекладі з африкаанс, «ломік»), інакше кажучи, анти-терористичний спецназ.

Рано вранці 2 квітня, об’єднані групи «Куфут» Z1J (під командуванням сержанта Д. Коха) і ZQ (командир – констебль Даффілд) висунулися до Намібійсько-ангольського кордону. Перед ними було поставлено завдання: виявити присутність бойовиків – попереднім вечером полонений терорист сказав, що як мінімум декілька бійців ПЛАН перейшли кордон.

Бойовик не збрехав – близько 10:00 слідопити виявили сліди великої групи, за припущеннями, від 50 до 70 осіб. Сліди вели на південь, від Маяка №29. Зв’язавшись з ділянкою, сержант Кох запросив про підкріплення, але оскільки інші групи «Куфут» були задіяні в подібних операціях практично по всьому кордону, то його попросили обійтися поки своїми силами. Однак до 13:00 до Z1J і ZQ підтягнулися інші патрулі – ZL (під командуванням сержанта Зіли), ZF (сержант Герман Гробблер), Z4E (констебль Дром ван Руйен), Z4F (констебль Піт Нел), Z4H (констебль Буті Баденхорст) і Z1S. Всього бойовий загін тепер налічував близько 30 машин.

 

Неофіційний шеврон бойової групи Z1.

Техніку розподілили в дві шеренги (саме шеренги) – в першій знаходилися БТРи, оснащені кулеметами «Браунінг» 50-го калібру і 20-мм гарматами, в другій – машини з 7,62-мм кулеметами і збройні транспорти «Блесбок» і «Страндволф». Поступово слідопити почали доповідати про появу нових і нових слідів – в результаті загальна чисельність бойовиків, за попередніми оцінками, добре перевалила за сотню. Через деякий час переслідування потреба в діях слідопитів відпала – сліди були чітко помітні, і з усього видно бойовики навіть не намагаються їх приховати.

БТР Casspir, був основною бойовою одиницею в Koevoet.

По дорозі поліцейські опитували населення краалів – в кожному місцеві жителі підтверджували, що бачили озброєних бойовиків. Різнилися тільки в часових оцінках – одні вважали, що терористи випереджають поліцію на 2 години, інші – що на 3. Один з стривожених мешканців навіть спробував відрадити поліцейських – мовляв, вас дуже мало, а бойовиків багато, повертайте назад, і приводьте більше поліції. Що характерно – більшість жителів ділилося інформацією абсолютно добровільно, оскільки населення втомилося від постійних набігів бойовиків.

О 14:00 переслідувачі зробили перерву – серед слідопитів виникла суперечка, з приводу того, куди направляються бойовики. Справа в тому, що сліди почали раптово розходитися в різних напрямках, що збивало з пантелику навіть досвідчених слідопитів. Читання слідів не є наукою в повному розумінні цього слова – це набір прийомів, технік і навичок, плюс досвід. Часом слідопит може видавати приголомшливо точні прогнози, на підставі ледь помітних ознак. Часом же – при досить ясних слідах і прикметах – не прийти до якогось рішення. Саме це і сталося: слідопити сперечалися, наскільки близько знаходиться противник. Одні стверджували, що він зовсім поруч, інші – що як мінімум в парі годин ходу.

Якраз час, мав вирішальне значення – від цього залежало, чи викликати вертольоти? Якщо бойове зіткнення було очевидним, то сигнал пілотам треба було подавати негайно. З іншого боку якщо бойовики значно вирвалися вперед, то в вертольотах особливої ​​потреби не було: даремно палити пальне і витрачати льотні години – це недозволена розкіш. На допомогу спецназівцям поспішала також група ZU, з досвідченим уорент-офіцером Етті Хеттінгом і констеблем Крісом Роні, але вони знаходилися приблизно в 15 кілометрах від основної групи.

В результаті було прийнято рішення сповільнити переслідування. Шеренги рушили вперед, але через 50 метрів знову зупинилися – один з слідопитів групи ZF доповів своєму командирові, Герману Гробблеру, що помітив якісь підозрілі сліди. Гробблер зістрибнув з вантажівки вдвох разом зі слідопитом обстежив ділянку. З’ясувалося, що бойовики шляхом десь встигли реквізувати тварин – поліцейські прийшли до висновку що для перевезення озброєння терористи пристосували ослів. Судячи зі слідів копит, тварини були важко навантажені. Шеренга відновила рух.

Шеврон однієї з груп, про яку йде мова

Ще через 50 метрів БТР Гробблера продерся крізь густий чагарник та виїхав на галявину – і практично лоб в лоб зіткнувся з бойовиком, який тримав в руках РПГ-7.

«Куфут» на повному ходу влетів у засідку – поліцейських накрив шквал вогню. Били з усього: РПГ-7, 60-мм і 81-мм мінометів, гвинтівочних і протипіхотних гранат. В першу ж хвилину бою з ладу були виведено шість БТР, двоє з них загорілися.

Одним з них командував уорент-офіцер Епаффа Ямбу з Z4F. Перед тим як покинути бронеавтомобіль, що загорівся, він викинув з нього 60-мм міномет та боєприпаси. Віддавши команду своїй групі розосередитися, Ямбу розташував міномет поруч зі своєю машиною і почав методично обстрілювати бойовиків – що в підсумку і визначило результат бою.

Командиру Z4H Буті Баденхорсту не пощастило – в його «Касспір» потрапило відразу кілька гранат. Баденхорст загинув відразу ж, інші члени екіпажу були важко поранені. Ще одним підбитим БТРом командував констебль Денні Фур’є, командир ZH – він помер від ран на наступний день, у військовому госпіталі в Преторії.

«Касспір» констебля Кобуса Терона (Z4F) знаходився в першій лінії атаки. Терон ледь встиг відкрити вогонь зі свого «Браунінга» як в БТР потрапила граната – від удару його вкинуло всередину і осколком розпороло бік. Секундою пізніше, прилетіла друга граната, потрапивши в двигун, машина зупинилася. Всього в тому бою в «Касспір» Терона потрапило 7 гранат. (Що цікаво, механіки зуміли його відновити і через 2 тижні БТР знову став у стрій). Поранений Терон віддав наказ констеблеві Мартіну – він вів вогонь з переднього 7,62-мм кулемету – щоб той перехопив Браунінг. Мартін встиг дати з Браунінга дві черги, перш ніж сам був поранений – за іронією, як і Терон, в бік.

Пізніше з’ясувалося, що поранений був весь екіпаж – на щастя, велика частина поліцейських, відбулася легкими пораненнями. Через кілька хвилин до БТРу підлетів «Страндволф» з армійським медиком, капралом Бернардом Брумлупом, на борту. Найбільш важко поранених відтягли під дерева – інші прикривали медика вогнем з автоматів, оскільки противник і не думав здаватися, роблячи навіть спроби контратакувати і захопити машини.

Над полем бою завис викликаний вертольот «Алуетт» – на жаль, за умовами мирної угоди з нього було знято озброєння, так що його можна було використовувати тільки в якості транспорту. На сівший вертоліт в спішному порядку підняли важкопоранених Терона і Мартіна, обстрілюваний противником «Алуетт» негайно полетів на найближчу базу. По дорозі пілот зв’язався з землею, і до прибуття вертольота там уже “на парах” стояла «Пума» – щоб терміново евакуювати постраждалих в Ондангву.

«Алуетт» III

У БТР Гробблера потрапила граната і «Касспір» “здох”. Гробблер інстинктивно відкрив вогонь з спареного 7,62-мм кулемета по позиціях противника. Підбитий БТР, тим не менш, не загорівся, подібно до інших – вибухом, по всій видимості, перебило проводку. Однак постріл був настільки «вдалим», що від вибуху постраждав весь екіпаж – сержант Тетейко і констебль Канджала були вбиті, сержанту Лайнесу відірвало ногу. Двом поліцейським осколки потрапили в очі. Легкопоранений був тільки сержант Мангала, механік-водій – він виліз наверх і почав обстрілювати бойовиків з автомата. Поранений був і сам Гробблер – розстрілявши половину стрічки і перевівши дух, він глянув униз і побачив, що його права нога трохи нижче коліна тримається мало не на шматочку шкіри.

Бій все ще тривав – у Гробблера, як у командира групи були свої обов’язки. Він примудрився знову продертися до турелі і вести вогонь з 20-мм гармати. Через кілька черг стрічку заклинило – в неї потрапив кабель від радіо. Гробблер кинув гармату і переліз за «спарку» – він продовжив обстріл короткими чергами, поки нарешті патрони не закінчилися.

Коли врешті противник відступив, Гробблер сповз униз і попросив Мангалі кинути йому аптечку першої допомоги. Спочатку Гробблер спробував накласти джгут, але не зміг. Тоді він просто забинтував рану.

Свого часу Гробблер пройшов медичну підготовку – що і змусило його до прийняття болісного рішення (пізніше хірурги у військовому госпіталі з цим погодилися). Сержант зрозумів, що ногу йому врятувати по всій видимості, не вдасться – вона була роздроблена, велика частина тканин і гомілкової кістки були знищені. Але при ампутації кінцівки, його шанси на порятунок збільшувалися.

Гробблер наказав своєму констеблеві передати йому ніж. Констебль, розуміючи, що замислив його командир, відмовився. Однак Гробблер витягнув пістолет і попередив, що в разі повторної відмови він просто пристрелить констебля.

Констебль зняв ніж з пояса і віддав командиру. І Гробблер холоднокровно ампутував свою пошкоджену ногу нижче коліна. Зупинивши кровотечу, він міцно забинтував обрубок, після чого поставив собі крапельницю.

Тим часом інші групи продовжували займатися знищенням терористів. «Касспірам» вдалося оточити передбачуване ядро ​​бойовиків і зосередити вогонь по цій площі. Через кілька хвилин бойовики кинулися хто куди.

Припинивши обстріл, спецназівці зайнялися пошуком поранених і евакуацією своїх товаришів. Один з важкопоранених терористів розповів, що основна група ПЛАН, числом більше 100 бійців, в якій він власне і був, відносилася до Далекосхідного підрозділу СВАПО. Перейшовши кордон, загін з’єднав сили з ще однією групою ПЛАН – «Альфа». Угрупування якраз створювало тимчасову базу, коли з’явилися поліцейські.

На полі бою поліція виявила двадцять убитих бойовиків. У числі трофеїв, виявлених спецназівцями, були: 70 рюкзаків, 20 невідстріляних гранат до РПГ-7, 80 протипіхотних і 60 гвинтівочних гранат, 30 автоматів АК і 10 карабінів СКС.

Матеріали і фото взято з відкритих джерел.


Сподобався матеріал? Підтримай незалежний проект - одна кава - 30 гривень - дозволять нам працювати для Вас!


➡ Приват 4149 6293 1808 2567

➡ Моно: 4441 1144 4179 6255


Побачили неточність чи маєте чим доповнити матеріал? Напишіть нам: info@mil.in.ua

Підписуйтесь на наші соцмережі:
Facebook
Twitter
YouTube


Ангола Африка Історія Намібія ПАР Світ