Битва за Кассингу : правда та брехня.

Битва при Кассингі була першою повітряно-десантною операцією Південної Африки, а також першою повномасштабною повітряною операцією в Південній Африці. Цілю була військова база бойовиків Південно-Західної Африканської Народної Організації (SWAPO) в колишньому місті Кассинга що знаходилось в Анголі, операція відбулася 4 травня 1978 року. Оскільки вона була “першою” у багатьох відношеннях, вона також несла з собою багато міфів та суперечок.

Заздалегідь розберемося з нісенітницями та кинемо виклик пануючим міфам та істинам. Сьогодні битву при Кассингі оплакують у Намібії як державне свято, політично про неї говорять як про “різанину” та знищення “невинних” – навмисне націлювання на біженців та мирних жителів у таборі біженців. Однак це політичний наратив, щоб отримати політичний гешефт і просто кажучи, це міф, те що під час бою в перехресному вогні загинули мирні жителі, на жаль, це вірно. Те, що цивільне населення дуже часто стає жертвою війни, будь-якої війни по всьому світу, це також, на жаль є правдою.

Крім того, правда полягає в тому, що існує багато записів та фотографії, що висвітлюють планування та дії Південноафриканських Сил Оборони (SADF) навколо операції (розсекречені після зміни уряду в 1994 році), взагалі не існує записів SWAPO. Єдине, що існує – це фотодокази братської могили, яка була знову відкрита після битви для фотографування журналістами.

Те, що Кассинга була військовою базою, на якій розміщувався PLAN (військовий персонал SWAPO), немає абсолютно ніяких сумнівів, отже, це була законна військова ціль SADF, що також є правдою. Те, що були помилкові судження при плануванні та виконанні, як і будь-яка військова операція в будь-якому місці, це теж правда.

Тож давайте подивимось, як цей план під назвою «Олень» склався як бойова операція, та чому цивільне населення потрапило в перехресний вогонь.

Військова база чи табір біженців?

Окрім величезного обсягу розвідувальних даних, зібраних SADF до атаки, вказувавшого на той факт, що це була законна військова ціль, справа була передана до Комісії з питань правди та примирення (TRC ) у 1990-х. Самі TRC кинули виклик всім сторонам подій, це і записи TRC, за якими військова база Кассинга описувалась такою:

Підрозділ SWAPO (PLAN), розміщений у Кассингі, складався з приблизно 300 чоловіків та жінок з PLAN. Військову частину Кассинги було легко розпізнати від невійськової частини. Регіональним командиром PLAN у місті був Дімо Амаамбо, який відповідав за координацію всіх дій PLAN у Південній Анголі, включаючи вторгнення в Південно-Західну Африку / Намібію. Штаб Кассинги, за значенням поступався лише Лубанго, який був загальним військовим штабом SWAPO в Анголі. Окрім системи траншей та бункерів, оборона включала дві зенітні гармати ЗПУ 14,5 мм, одну гармату ЗУ-23-2 – 23 мм та одну або дві гармати ЗСУ 12,7 мм. Всі вони могли бути використані в наземній обороні.

Правда полягає в тому, що SADF зіткнулися з сотнями добре навчених і озброєних бойовиків SWAPO з бойовим досвідом, артилерією, оборонними укріленнями,командирами SWAPO, складами повними зброї та боєприпасів усіх калібрів. Це була повноцінна військова база.

То звідки ж береться цей аргумент „біженців” та „транзитного табору біженців”?

За даними одного джерела, за декілька тижнів, що передували атаці, кількість цивільного населення швидко зросла на самій базі Кассинга. Ця концентрація складалося з того, що за місяці що передували нападу, намібійці виїжджали у т.з. “вигнання” і кількість людей, які приєдналися до SWAPO, у цьому таборі була особливо великою.

Зазвичай цивільних біженців відвозила вантажівка, яка везла їх до Джамби та Лубанго. Ця вантажівка не прибула за попередні тижні до нападу. Результатом цього став людський фактор – у Кассингі скупчилось населення, які за звичайних обставин покинули б табір за кілька днів.

Інше джерело стверджує, що цивільне населення в таборі складалося з сімей солдатів, а також близько 200 цивільних, “викрадених” SWAPO на півночі Південно-Західної Африки кількома місяцями раніше, і доставлених до Кассинги в спробі переконати агенцію ООН з надання допомоги, що їм потрібні їжа та фінансування, які вони отримували неналежним чином.

“Викрадення” мирних жителів для “перекваліфікації” як її називали бойовики PLAN, особливо дітей, було тактикою нарощування чисельності і широко використовувалося т.з. “визвольними рухами” по всій Південній Африці наприкінці 70-х років.

Те, що також є показовим щодо військового характеру табору виходить із фотографій SWAPO та свідчень того, як вони проводили щоденні шикування та переклички. Вони проводилися на парадному майданчику біля будівель SWAPO (PLAN). Це джерело згадує, що всі збиралися в ті групи, в яких вони прибули до Кассинги, кожна з яких була організована по “відділенням” та “взводам”, причому самі перші приїзди в Кассинги ставали до строю першими, а останні – в самий кінець. Вони йшли далі, командири SWAPO крокували останніми, після того, як співали стройові пісні проводилися переклички, тоді командири роздавали щоденні завдання і нарешті, розпускали стрій. Розумно припустити з цього опису, що т.з.«біженці», які потрапляють до табору, насправді є «новобранцями» тому з ними відповідно і поводилися як з військовими.

Отже, як би це не виглядало, там був великий військовий табір, в Кассингі був великий контингент новоприбулих намібійських цивільних осіб (чи то „біженців“, чи „новобранців“ нам вже не буде ніколи відомо) і дуже велика кількість членів сімей та бойовиків SWAPO. Те, чи штабні офіцери з SADF врахували велику кількість цивільних осіб “біженців” безпосередньо до атаки, відповідь буде “ні”, вони насправді цього не знали.

Помилки в плануванні

Справді, помилки траплялися, деякі почалися ще на етапі планування. Розвідувальні плани військової бази Кассинга були нанесені неправильно по масштабу на деяких картах, які використовувались при плануванні, незважаючи на те, що на оригінальних розвідувальних фотографіях показання висотомірів були чітко видно.

Отже, планувальники ВПС завищили розмір зони десантування, вважаючи, що вона досить довга і широка, щоб скинути десантників, а насправді це не так. Ця “помилка масштабу” також неправильно розташувала точки “Попередження” та “Падіння” на обкатку до падіння. Підвищуючи цю помилку, пілот головного літака на мить відволікся на результи бомбових ударів і подав сигнал про десантування бійців із запізненням на кілька секунд. Ефектом стало те, що багато десантників SADF перелетіли заплановані зони падіння, багато хто висадився за річку – а деякі і в ній.

SADF також недооцінили кубинську військову присутність у цьому районі. Під час брифінгу ударних екіпажів авіації начальник розвідки штабу SADF конкретно зазначив, що в межах 130 км від бази Кассинга не було відомого великого кубинського військового формування. Вони мали інформацію, яка вказувала на кубинські укріплення, і що близько 144 чоловік особового складу знаходились у селі Техамутете за 15 км на південь від Кассинги. З цією метою вони планували заглушення зв’язку (що врешті-решт виявилося розумним рішенням, але це призвело до затримки), був призначений загін який мав провести засідку на будь-яку кубинську техніку на дорозі від Техамутете.

Однак невідомим для планувальників SADF було те, що сили кубинців були дещо більшими, ніж передбачалися, насправді в Техамутете був досить великий кубинський механізований батальйон, що складався щонайменше з 4 танків Т-34, 17 БТР-152, 7 вантажівок та 4 зенітних гармат та близько 400 кубинських піхотинців.

Шамболічна крапля

О 08:04 з 6 літаків було скинуто 367 SADF ‘Parabats’ (десантників). Через помилку масштабування фотографії розвідки та погану видимість пілота відстежування та орієнтування на місцевості (спричинену димом від вибуху), десантування почалося геть не там де планувалося. Майже всі десантники не висадились у передбачуваній цільовій зоні, багато з них було розкидано на позиціях, що становили серйозну небезпеку. Хтось приземлився прямо на ворога, хтось приземлився в кілометрах від передбачуваних позицій висадки, хтось на деревах, хтось на високі кукурудзяні поля, хтось у річку, а хтось на протилежний берег річки.

Вийшла плутанина яка спричинила численні затримки, зіпсувавши графік плану “контакту” та значну частину переваг несподіваної атаки. В результаті ряд головних командирів PLAN, включаючи Дімо Амаамбо та Грінуела Матонго (дві основні цілі нападу), втекли (Амаамбо згодом став першим керівником Намібійських сил оборони в 1990 році).

Перегрупування в атаці

Після перегрупування підрозділів «Парабат» уже на місці в ході бою після початку штурму, професіоналізм офіцерів та бійців на місцях зіграв ключову роль у перегрупуванні та адаптації їх початкових завдань до обставин що змінилися. Замість нападу зі сходу, як це спочатку планувалося, дві роти атакували базу з північного напрямку.

Спочатку вони зустріли дуже малий опір, хоча це відразу змінилося, коли десантники наблизились до центру бази. Сильний снайперський вогонь був спрямований на десантників з декількох дерев які були центрі на території бази, по ним також відкрили вогонь з 82-мм безвіткатної гармати Б-10 , а деякі партизани SWAPO перегрупувались, використовуючи будинки як прикриття для стрільби по десантникам, двоє десантників отримали від такого вогню критичні поранення.

Однак десантники зіткнулися з більшою небезпекою, коли їх обстріляли декілька багатоствольних зенітних гармат, які тоді використовувалися по наземним цілям . Це повністю зупинило дві штурмові групи. Штурмовик “SAAF” Buccaneer, якому було доручено надати повітряну підтримку, не міг нанести удар по гарматах, побоюючись накрити десантників поблизу.

Потім полковник Брейтенбах наказав командиру роти D взяти кількох людей і підійти до гармат, атакуючи траншеї на захід від Кассинги. Також десантований мінометний взвод почав вести вогонь по гарматах.

Цивільні в окопах

Ввійшовши в окопи, бійці з роти D з подивом виявили, що в окопах серед бойовиків SWAPO було і цивільне населення. На слуханнях ТРК свідки серед залучених десантників, стверджували, що цивільні жителі використовувались як живий щит бойовиками SWAPO, які прикривалися ними всередині траншей. Звіти SWAPO стверджують, що цивільне населення Кассинги ховалось у траншеях, щоб захиститися від бомбардування та стрілянини.

У будь-якому випадку залишається фактом те, що цивільні опинилися в окопах та були змішані з бійцями SWAPO, які негайно відкрили вогонь по десантникам, змусивши десантників відкрити вогонь у відповідь – “вбити або бути вбитим” , в якому запобігти загибелі цивільних в траншеях було неможливим. Десантники успішно просувалися крізь усі окопи та опорні пункти до гармат, і після знищення зеніток та безвіткатних гармат, був закінчений основний бій у Кассинзі.

Результат

Після бойових дій у Кассинзі десантники негайно встановили штаб та підрозділ допомоги біля лікарні SWAPO та почали лікувати самих важких з поранених.

Під час “зачистки” у Кассингі десантники вилучили величезну кількість переважно радянської зброї, до якої належали штурмові гвинтівки АК-47, АКМ і СКС карабіни, ящики ручних гранат РГД-5, РГ-42 та Ф1, протитанкові міни TM-57, РПГ-7 та запаси боєприпасів до 82-міліметрових безвіткаток Б-10 . Уніформа (яка постачалася радянським союзом) та берці, штики АК-47 та АКМ та ящики з боєприпасами до Автоматів Калашникова.

Перша хвиля вертольотів Puma взяла на борт половину десантників для евакуації, решта десантників залишилася продовжувати зачищати та очікувати на евакуацію. Кружляюча авіація з сил підтримки повідомила десанту що колона яка налічувала близько двадцяти бронемашин наближається до бази. Кубинський механізований батальйон із сусіднього Техамутете йшов у контратаку.

Кубинська контратака

Під час фази десантування рота D вже відправила протитанковий взвод для встановлення танкової засідки на дорозі до Техамуте. Головний кубинський танк Т-34 був знищений однією з протитанкових мін які десантники встановили на дорозі заздалегіть, тоді як десантники знищили чотири БТР-152 за допомогою своїх РПГ-7. Вони також вбили близько 40 кубинських військових перед тим, як відступити вздовж дороги до зони посадки вертольотів.

Евакуація протитанкового взводу від переважаючих сил противника, ще й з бронетехнікою було серйозною загрозою для кількох десантників що залишилися. Вертольоти потрапили під обстріл танків, а БТРи, повні кубинців, погрожували розбити решту десантників. Була залучена підтримка для порятунку виснажених десантників, На допомогу прилетів ще один штурмовик Buccaneer і два винищувачі-бомбардувальники Mirage III, вони знищили ще 10 БТР-152 кубинців, перш ніж закінчилося паливо і повернулися на базу.

Поодинокий Buccaneer залишився і знищив щонайменше ще два танки, зенітну гармату та ряд інших транспортних засобів.

На цьому етапі у штурмовиків Buccaneer закінчилися боєприпаси, це на диво одночасно співпало з прибуттям 17 вертольотів для евакуації решти десантників з другої хвилі. Потім кубинська броньована колона просунулася до зони посадки вертольотів. У відчайдушній спробі перешкодити кубинським танкам обстрілювати геть не захищені вертольоти та інші південноафриканські війська які готували до евакуації, пілот Buccaneer ​​опустив свій літак небезпечно низько, ледь не врізавшись у дерева, коли він пролетів мало не над танками у відволікаючій атаці. Ця смілива та небезпечна дія пілота дезорієнтувала кубинські екіпажі танків і змусила їх припинити свою атаку на позиції десантників.

Знищення кубинської колони

Через десять хвилин після того, як злетів останній з вертольотів, два вертольоти Puma отримали вказівку повернутися до Кассинги, оскільки побоювалися, що деякі десантники могли залишитися одні. Вони помітили групу людей, що тулилася, але при детальному огляді виявилося, що це 40 військовополонених, яких помилково залишили там. Більше десантників не було знайдено.

Опівдні Mirage III повернувся до Кассинги і в черговий раз атакував кубинські машини, які все ще знаходилися в дорозі. Приблизно в кілометрі на південь від Кассинги інший Buccaneer атакував іншу колону транспортних засобів, та був обстріляний сильним зенітним вогнем.

Пізніше, вдень штурмовики ще здивували кубинців, які рухалися у колонах, та знищили ще більше кубинських танків Т-34 і зенітних гармат.

Результатом стало те, що до настання темряви було знищено майже весь кубинський батальйон, що в результаті нанесло найбільші втрати Куби за один день під час її військової участі в Анголі до того моменту. Повна ангольська танкова бригада, що прибула до сутінків, запізнилася на бій.

Наслідки

Згідно з офіційної довідки ангольського уряду, офіційна кількість жертв рейду на Кассингу складала загалом 624 загиблих та 611 поранених, серед яких було цивільне населення, а також комбатанти. Серед загиблих 167 жінок та 298 підлітків та дітей. Оскільки багато учасників бою були жінками або підлітками, а багато взагалі не носили уніформу, точну кількість цивільних осіб серед загиблих встановити не вдалося.

Південноафриканці оголосили рейд на Кассингу перемогою, яка встановила стратегію SADF щодо боротьби з базами SWAPO в Анголі на наступні 10 років (хоча в майбутньому більші удари в основному були танковими, а не десантними). Пропагандистська кампанія SWAPO, з іншого боку, назвала напад на Кассингу цивільною різаниною.

Позиція SWAPO та всіх організацій та урядів, які її підтримували до 1978 р., Скористалася моральним обуренням, викликаним “несподіваним нападом” на “табір біженців”. Після рейду SWAPO отримав безпрецедентну підтримку у формі гуманітарної допомоги, отриманої від прокомуністичних країн.

Однак південноафриканцям було зрозуміло, що Кассинга є військовим об’єктом, а не табором біженців або транзитним об’єктом для біженців, як стверджувало SWAPO. Вони мали докази.

На закінчення

Спеціальний звіт Комісії з питань правди та примирення щодо Кассинги не міг назвати жодних „військових злочинів” до якогось конкретного рядового чи офіцера SADF які брали участь у рейді на Кассингу. Врешті-решт операцію можна розцінювати як військовий успіх, це був класичний зухвалий штурм десантників з високим ризиком, якби щось пішло не так, загалом втрати SADF є дуже незначними для такого рейду.

Однак були деякі принципові невдачі. В першу чергу це була неможливість розвідувальних служб SADF врахувати велику кількість цивільного населення в таборі напередодні нападу, а також неспроможність планувальників SADF передбачити високу ймовірність потрапляння цих цивільних осіб у перехресний вогонь.

Жодна сучасна керівна військова сила, пов’язана з Женевськими конвенціями, не має на меті цілеспрямовано вбивати цивільне населення, і Південноафриканські сили оборони теж. Однак проста істина полягає в тому, що використання уламкових бомб на початку штурму спричинило більшу частину жертв серед цивільного населення.

Це, без сумніву, свідчить про те, що серед загиблих фактично є «невинні», особливо діти та сім’ї бойовиків, про що, за будь-яким свідченням, завжди шкодують обидві сторони. Цей “туман війни” є спільною травмою, яка переслідує і тих, хто вижив у Кассинзі так і десантників SADF.

Почесний список SADF

71384234BT Стрілець Едвард Джеймс Бекхаус з 3 парашутного батальйону. Йому було 22.

68546134BT Стрілець Мартін Каплан з 2 парашутного батальйону. Йому було 25.

70510813BT Стрілець Джейкоб Конрад Де Ваал з 2 парашутного батальйону. Йому було 23.

65383390BT Стрілець Андріс Петрус з 3 парашутного батальйону. Повідомляється що він зник безвісти після десантування з літака над Кассингою. Офіційно його оголосили мертвим 22 січня 1980 року. Йому було 29 років. Недавнє відкриття вказує на могилу, яку викопав сільський староста, щоб поховати його.

Матеріал для написання взяті з форумів SADF, фото з відкритих джерел.