fbpx
Косово і Л/ДНР – паралелі провести неможливо
Катерина Шимкевич Катерина Шимкевич к.і.н., Аналітичний центр балканських досліджень, співзасновниця Balkans Ukraine Cooperation Network

Останні публікації автора

Безвіповідальне правосуддя: чому Аркан та його “Тигри” не потрапили до в’язниці

Безвіповідальне правосуддя: чому Аркан та його “Тигри” не потрапили до в’язниці

Кого судять у спеціальному трибуналі по Косово?

Кого судять у спеціальному трибуналі по Косово?

Сербські “Скорпіони” на службі МВС Сербії

Сербські “Скорпіони” на службі МВС Сербії

Як продавали Мілошевича. Історія екстрадиції югославського президента

Як продавали Мілошевича. Історія екстрадиції югославського президента

ООН прийде – порядок наведе. Історія тимчасової місії ООН в Косово, яка триває вже 23 роки

ООН прийде – порядок наведе. Історія тимчасової місії ООН в Косово, яка триває вже 23 роки

Злочини на Маркале в Сараєво: чи знайшли винних?

Злочини на Маркале в Сараєво: чи знайшли винних?

Чому в Косові знову гаряче?

Чому в Косові знову гаряче?

Косово і Л/ДНР – паралелі провести неможливо

Косово і Л/ДНР – паралелі провести неможливо

Піранська проблема: не завершена суперечка

Піранська проблема: не завершена суперечка

Від кого залежали та залежать Західні Балкани?

Від кого залежали та залежать Західні Балкани?

Мир під постійним контролем НАТО: повоєнна відбудова

Мир під постійним контролем НАТО: повоєнна відбудова

НАТО у колишній Югославії. Навіщо Європа попросила допомоги в альянсу? (частина 1)

НАТО у колишній Югославії. Навіщо Європа попросила допомоги в альянсу? (частина 1)

Успіх чи програш європейсько-американської дипломатії в Косово

Успіх чи програш європейсько-американської дипломатії в Косово

Белград і Приштина – домовитися неможливо

Белград і Приштина – домовитися неможливо

Незалежність Косова як тригер нестабільності на Балканах

Незалежність Косова як тригер нестабільності на Балканах

Косово і Л/ДНР – паралелі провести неможливо

В українських соцмережах та медіа популярною є теза про те, що Косово – це аналог Д/ЛНР на сході України. І такі паралелі стали проводитися не у 2022 р. Тенденція до порівняння виникла ще вісім років тому, коли експерти намагалися знайти прецеденти існування Д/ЛНР та запропонувати можливі сценарії того, як Україні необхідно вирішувати проблему псевдореспублік. Чомусь одразу усі згадували Косово. Можливо через те, що це найяскравіший приклад самопроголошеної республіки, існування якої визнало більше ста країн світу. 

Насправді, між самопроголошеним Косовим та Л/ДНР немає нічого спільного. Ані у способі утворення, ані у природі конфлікту, що призвів до проголошення незалежності Косова від Сербії та створення проросійськими силами сепаратистських об’єднань на сході України.

Боротьба косовських албанців за розширення власних прав почалася у 1960-х рр., коли за новою Конституцією югославської федерації автономний край у складі Сербії отримав досить широку внутрішню автономію. Це стало для албанців Косова підґрунтям для формування подальших вимог – здобувати освіту албанською мовою, мати доступ до органів самоврядування та судів, відкрити університет і школи, де проводилося б навчання албанською мовою. Хотіли албанці також зробити свою мову офіційною у Косово, і цього вони досягли у 1974 р. 

Йосип Броз Тіто будував Югославію під себе, послаблюючи Сербію та подавляючи будь-які прояви національної ідентичності. І при цьому дозволяв собі гратися із підвищенням статусу Косова та косовських албанців у Сербії. Не можна сказати, що Тіто не розумів наслідків подібної політики, і що це може призвести до незадоволення сербського керівництва та суспільства. 

У 1974 р., затвердивши чергову нову Конституцію федерації, Тіто зрівняв Косово у правах із іншими шістьма республіками Югославії. Косовські албанці отримали право вето у сербській Скупштині, керівництво автономного краю могло самостійно розвивати міжнародні зв’язки. Фактично, Косово перейшло під федеральний контроль, що не влаштовувало Сербію. У Белграді вважали, що автономію Косова, а також Воєводини, необхідно суттєво обмежити, бо автономні краї були адміністративними утвореннями у складі саме Сербії. 

Нова Конституція була компромісом для Тіто та його оточення, які після закінчення Другої світової війни активно впроваджували концепт югославізму та єдиного югославського народу у життя. До початку 1960-х рр. голоси учасників національних рухів у республіках були майже нечутними, оскільки їх насильницьки “глушила” влада, партія, Тіто та його прибічники. У 1968 р. в Косові відбулися перші масові демонстрації, спровоковані студентськими виступами у Белграді в червні того ж року. Якщо вимоги студентів Белградського університету мали політичний характер – будівництво “правильного комунізму”, то учасники протестів у Косові переслідували трохи інші цілі. Так вони хотіли, щоб їм надали право створити власний університет, відділивши його від Белградського, надати Косову статус федеративної республіки, створити косовську поліцію, судову систему, дозволити використання власної символіки, зокрема прапора. Спочатку протести пройшли у Приштині, а потім у Печі, Призрені та інших містах Косова. 

У 1971 р. аналогічні виступи відбулися у Хорватії, організовані рухом “Хорватська весна”. Хорвати через низку масових демонстрацій привернули увагу влади до національних проблем у Югославії, які Тіто приховував від інших країн світу. У відповідь на виступи керівництво держави вдалося до репресій, чисток у партійних органах, арештів активістів та цензури. Утім, деякі висновки Йосип Броз Тіто і югославські комуністи зробили, тому Косово і Воєводина отримали значно розширені повноваження і права у складі Сербії, а федеративні республіки більше політичної і економічної незалежності. Незадоволеними були серби, що у подальшому і визначатиме відносини із автономними краями та іншими республіками. Фактично, Конституція 1974 р. перетворила федерацію на югославську конфедерацію, але влада Тіто ще була досить сильною. Дезінтеграційні процеси посилилися після смерті Тіто у 1980 р., коли вже розпад держави на окремі республіки був питанням часу. 

Косово перетворилося на епіцентр міжетнічної напруги у 1980-ті рр. Тут постійно відбувалися протести, переслідування косовських албанців за етнічною і релігійною ознаками. Албанці продовжували вимагати рівних прав із сербами і підвищення статусу краю до республіки. У 1981 р. Белград запровадив у Косово військовий стан та відправив до автономії додаткові війська. Це значно радикалізувало ситуацію у краї. Косовські албанці поступово перейшли до організації збройного спротиву сербському керівництву, у підпілля перейшли косовська поліція, університет, суди, школи. У Косово виникли дві паралельні влади – сербська та албанська. 

Серед албанського національного руху в Косово не було єдності, бо частина албанців, об’єднаних навколо Ібрагіма Ругови, вважала, що незалежність треба здобувати методом реформ та переговорів. Більша ж частина албанського населення у Косові була радикальною, виступаючи за етнічно чистий край. І саме цей напрямок переміг у національному русі, який активізувався у 1986 р., після обрання Слободана Мілошевича головою Президії Центрального комітету Союзу комуністів Сербії. Серби у всій югославській федерації вітали його прихід до влади, бо Мілошевич уособлював інтереси усіх сербів Югославії. Зокрема, він апелював до несправедливого територіального устрою федерації після Другої світової війни, коли сербські території виявилися роз’єднаними, відродив питання про утворення “Великої Сербії”. Через три роки – у 1989 р. – Мілошевич, виступаючи на Косовому полі, заявив, що більше ніхто сербів ображати не буде. Цю заяву погано сприйняли у всіх республіках федерації, особливо у Косово. Косовські албанці почали готуватися до відкритої збройної боротьби, але проголошення Словенією та Хорватією незалежності від Белграда, на певний час відволікли увагу сербського керівництва від Косова.

Наприкінці 1990-х рр. почався черговий етап косовського конфлікту, який призвів до масових етнічних чисток у краї, появи албанських біженців через посилення присутності Белграда в Косово. Воєнні злочини припинилися тільки у 1999 р., коли Мілошевич під тиском авіакомпанії НАТО погодився на переговори щодо майбутнього Косова. З червня того ж року Косово перейшло під контроль Тимчасової адміністрації ООН у Косові, створеної відповідно до умов Резолюції 1244(1999) Ради Безпеки ООН. 

Працівники цієї інституції мали широкі повноваження в автономному краї. Зокрема, вони слідкували за проведенням політичних реформ, судочинства, трансформацією правової системи, запровадження демократичного самоуправління. Окрім того, Тимчасова адміністрація ООН у Косові відповідала за повоєнну відбудову інфраструктури, розмінування, надання гуманітарної допомоги, розслідування воєнних злочинів, встановлення правопорядку та створення поліції Косова. 

 

Після проголошення Косовим незалежності у 2008 р. частина функцій місії ООН була переглянута, повноваження скорочені, бо їх почали виконувати державні органи самопроголошеної республіки. Одностороннє проголошення Косовим незалежності від Сербії було спровоковано і бажанням албанців мати власну республіку, за яку вони боролися декілька десятиліть. Також це був спосіб зупинити переслідування албанців Косова на релігійній та етнічній основі. Порушення прав людини на цьому підгрунті продовжувалися і після 1999 р. У проміжних та річних звітах Тимчасової адміністрації у перші роки після завершення війни у Косово постійно перераховувалися злочини проти косовських албанців – переслідування, зникнення, прояви міжетнічної ненависті. Фіксувалися злочини і проти сербів, які так само страждали від складної міжрелігійної та міжетнічної ситуації у Косово.

А тепер задайтеся питанням, що із подібного мало місце на українському сході після проголошення Україною незалежності у 1991 р.? Населення там спокійно користувалося російською мовою, там діяли різні політичні партії, які намагалися розвивати локальний сепаратизм. Також там час від час проходили проросійські мітинги, чиї учасники відкрито закликали до запровадження російської мови як державної. В Донецьку та Луганську області без перешкод приїздили російські політики, поп-зірки (вони також гастролювали і в інших регіонах України). 

Нічого спільного із Косовим не має. На демонстрації за албанське Косово Белград реагував вкрай негативно. Арешти і репресії були найменшою проблемою для албанського населення тогочасної автономії у складі Сербії. Київ до такої практики не вдавався, бо не оцінював ситуацію на Донбасі як загрозливу. Не зникали там люди, не скоювалися воєнні злочини проти цивільного населення. Місцеві олігархи були повноцінними господарями на сході, але і вони не закликали до відділення Луганської і Донецької областей від України. Звучали тези про тісну економічну співпрацю з рф, і ці заклики активно реалізовувалися на практиці. 

Розкол в українському суспільстві проявився під час Помаранчевої революції 2004 р. та президентських виборів 2004-2005 рр. Значну роль у поляризації суспільства зіграли політики, рф та російсьска пропаганда. Медіа рф тоді, як і зараз багато писали про те, що східні та південно-східні регіони “хочуть” створити власну республіку зі столицею у Харкові. До реалізації конкретних планів справа не дійшла. Подібні статті росЗМІ та деяких проросійських політиків України не можна розглядати як бажання вийти зі складу нашої держави і реально приєднатися до росії. Це була російська пропаганда, яка бажане завжди видає за дійсне, а також інформаційні вкиди Януковича і його оточення про відокремлення Донбасу. 

Знову ж таки після проведення третього туру виборів, де перемогу отримав Віктор Ющенко, репресій проти проросійських українських політиків, учасників проросійських мітингів не було. Етнічних чисток, як і інших видів злочинів, в південно-східних та східних областях не було. Та й проти кого і ким вони могли проводитися? Такого націоналістичного руху, як у Косово, тут не було, населення і надалі послуговувалося російською мовою в побуті, державних установах, школах, вищих навчальних закладах тощо.

Євромайдан та Революція Гідності 2013-2014 рр. продемонстрували, що Донецьк, Луганськ, Харків, Одеса, Запоріжжя є такими ж українськими, як і інші міста України. Тут так само молодь і люди більш старшого віку організовували акції на підтримку європейського майбутнього України, носили українську символіку, вивішували прапори у публічному просторі. 

Проголошення ДНР і ЛНР весною 2014 р. не були результатом тривалої боротьби місцевого населення за автономію чи самостійність від України. Поява сепаратистських республік стала можливою через російське вторгнення у Донецьку і Луганську області та анексію Криму. Із окупантами співпрацювали місцеві кримінальні авторитети, колаборанти, які не зрозуміло в що повірили. Пропаганда кремля розганяла і продовжує розганяти тезу про те, що утворення Л/ДНР це реакція на притиснення прав російськомовного українського населення. Коли це не спрацювало, то вже після появи сепаратистських утворень запустили дезінформацію більш жахливого характеру – про геноцид населення Донбасу. І цим кремль намагався шатнажувати українську владу, Європейський Союз, Сполучені Штати. Але картинка, яку путін так активно створював про переслідування цивільного населення Донецької і Луганської областей українськими націоналістами, швидко розсипалася. Не було доказів, з’явилися викривальні статті про фейки і пропаганду. 

Отже, порівнювати особливості появи Косово як незалежної республіки та проголошення сепаратистських Л/ДНР не те що не коректно, а взагалі неможливо. Албанці боролися за свої права різними шляхами – протестами, збройною боротьбою, створенням підпільних органів влади. Радикалізація їхніх дій пов’язана із тим, що сербська влада в обличчі Слободана Мілошевича влаштувала у Косово масові етнічні чистки, вбивства, депортації, репресії албанців. Страждали і серби, які не підтримували політику Белграда. 

В Україні сценарій створення Л/ДНР зовсім інший. За цим стоїть пряма агресія рф на територію незалежної України, в якій кремль скористався проблемними питаннями українського суспільства. Поява сепаратистських республік зумовлена саме російським втручанням. Наразі кремль вже не захищає російськомовних українців, а у відкритій формі чинить геноцид усіх українців, без прив’язки до мови.


Мілітарний” працює завдяки постійній підтримці Спільноти

  • Ставай патроном на Patreon від $1
  • Будь спонсором на Youtube від 70 грн

Навіть донат в 30 грн (ціна 1 кави) допоможе нам працювати далі:

  • PayPal - [email protected]
  • Приватбанк 4149 6293 1808 2567
  • monobank 4441 1144 4179 6255
  • ETH 0xeEAEAd0d28ea8e0cdadB2692765365e7F54004a3

Будь з “Мілітарним” на всіх платформах

Twitter || Telegram || Facebook || Youtube


Останні публікації автора

Безвіповідальне правосуддя: чому Аркан та його “Тигри” не потрапили до в’язниці

Безвіповідальне правосуддя: чому Аркан та його “Тигри” не потрапили до в’язниці

Кого судять у спеціальному трибуналі по Косово?

Кого судять у спеціальному трибуналі по Косово?

Сербські “Скорпіони” на службі МВС Сербії

Сербські “Скорпіони” на службі МВС Сербії

Як продавали Мілошевича. Історія екстрадиції югославського президента

Як продавали Мілошевича. Історія екстрадиції югославського президента

ООН прийде – порядок наведе. Історія тимчасової місії ООН в Косово, яка триває вже 23 роки

ООН прийде – порядок наведе. Історія тимчасової місії ООН в Косово, яка триває вже 23 роки

Злочини на Маркале в Сараєво: чи знайшли винних?

Злочини на Маркале в Сараєво: чи знайшли винних?

Чому в Косові знову гаряче?

Чому в Косові знову гаряче?

Косово і Л/ДНР – паралелі провести неможливо

Косово і Л/ДНР – паралелі провести неможливо

Піранська проблема: не завершена суперечка

Піранська проблема: не завершена суперечка

Від кого залежали та залежать Західні Балкани?

Від кого залежали та залежать Західні Балкани?

Мир під постійним контролем НАТО: повоєнна відбудова

Мир під постійним контролем НАТО: повоєнна відбудова

НАТО у колишній Югославії. Навіщо Європа попросила допомоги в альянсу? (частина 1)

НАТО у колишній Югославії. Навіщо Європа попросила допомоги в альянсу? (частина 1)

Військова місія ЄС у Боснії і Герцеговині діє всупереч бажанню рф

Військова місія ЄС у Боснії і Герцеговині діє всупереч бажанню рф

Успіх чи програш європейсько-американської дипломатії в Косово

Успіх чи програш європейсько-американської дипломатії в Косово

Белград і Приштина – домовитися неможливо

Белград і Приштина – домовитися неможливо