Сучасна ствольна артилерія калібру 152 та 155 мм. Відмінності і тенденції розвитку.

Ствольна артилерія калібру 152/155 мм, на сучасному етапі, вважається найоптимальнішою для оснащення підрозділів, частин, з’єднань Сухопутних військ. Ці артилерійські системи поєднують в собі помірну вагу, високу маневреність, на полі бою, високу швидкострільність та велику могутність боєприпасів. Калібри 105 та 122 мм поступово витісняються з Сухопутних військ і передаються мобільним, десантним частинам.

Калібр 152 мм зараз зберігся переважно в країнах колишнього СРСР, колишніх країн Варшавського договору та країн імпортерів радянської зброї. Країни НАТО мають калібр 155 мм, винятком є тільки нові члени Альянсу, колишні країни Соціалістичного табору, в яких калібр 152 мм, поки ще зберігся на озброєнні.

Є країни, це переважно країни Африки і Азії, де на озброєнні є обидва варіанти і це тому, що в свій час, вони були імпортерами, артилерійських систем обох таборів.

В технологічній війні СРСР (РФ) і НАТО калібр 155 мм поступово витісняє 152 мм з ринків озброєнь. Особливо, це стало видно після того, як з’явився новий стандарт НАТО – 155/52. За останні два десятиріччя більше 40 країн заявили про відмову від артилерійських систем калібру 152 мм і поступовий перехід на новий натівський стандарт 155/52, де 155 мм – калібр, а 52 клб – довжина ствола.
Передумови такого відставання радянських систем криються в використання застарілих пострілів. Всі, післявоєнні, гаубиці Радянського союзу були створені під основний уламково-фугасний снаряд ОФ-540.

Цей снаряд є модернізацією ОФ-530 розробленого ще в кінці 30 років.

Зазначених снарядів було вироблено в таких великих кількостях, що радянські конструктори артилерійських систем, в своїх розробках були вимушені орієнтуватися на його застарілі характеристики аж до початку 80-х років минулого сторіччя.

Другим, основним недоліком радянських артилерійських систем було використання затворів з гільзовою обтюрацією, що змушувало створювати постріли де метальні заряди були вставлені в гільзи. З одного боку, це спрощувало механізм напівавтоматичного заряджання, збільшувало швидкострільність артилерійських систем, але значно здорожчувало вартість самого пострілу, бо для вироблення гільз було потрібно використання великої кількості кольорових металів.

США, а в подальшому, і решта країн НАТО, починаючи з кінця 50-х років минулого сторіччя, почали поступовий перехід на основний 155 мм уламково-фугасний снаряд М107 (L21 та DM21 англійський та німецький варіант даного снаряду, відповідно).

Цей снаряд є розвитком попереднього М102, який в свою чергу, був створений на основі французького 155 мм снаряду “Schneider”. Балістичні та конструктивні характеристики снаряду М107 дозволяли його використання в артилерійських системах з довжиною ствола більше 50 клб. з зарядною каморою до 22 літрів. Це дало суттєву перевагу артилерійських систем НАТО над радянськими аналогами в дальності стрільби, бо радянський ОФ-540 міг використовуватися з стволами довжиною до 49 клб з зарядною каморою до 19 літрів.

Навіть зараз, коли М107 вже вважається застарілим і замінюється на більш сучасний М795, його велика кількість знаходиться в резерві, йде на експорт та широко використовується в навчальних цілях.
Другою перевагою 155 мм гаубиць країн НАТО, є те, що вони використовують картузні або модульні метальні заряди, які не потребують використання гільз і відповідно великою кількості кольорових металів, що значно здешевлює вартість пострілу.

На початку 80-х років минулого сторіччя, СРСР зробив спробу надолужити відставання радянських артилерійських систем. Зокрема було розроблено новий основний уламково-фугасний снаряд ОФ-45 і нові артилерійські системи – 2А65, 2С19 та 2А61.

Зазначені гаубиці були перехідним варіантом, які мали можливість використовувати старі  ОФ-540 і нові  ОФ-45, але з розпадом СРСР роботи по створенню нових артилерійських систем на тривалий час були заморожені.

З метою покращення контрбатарейної боротьби в Радянському союзі. на заміну 130 мм гарматі М-46 була прийнята на озброєння нова гармата-гаубиця 2А36 та її самохідний варіант 2С5.

Це був вимушений крок, бо тотальна перевага західних артилерійських систем зберігалась навіть після створення нових гаубиць.

Гармата вийшла з доволі вражаючими характеристиками, маючи довжину ствола в 54 клб, зарядну камору 24 літрів, вона мала можливість стріляти 46 кг. снарядами майже на 30 км. Але платою за це було створення ще одного основного уламково-фугасного снаряда ОФ-29.

Наявність на озброєнні в Радянській армії трьох основних уламково-фугасних снарядів – ОФ-540 (ОФ-25) для гаубиць Д-20 (2С3), ОФ-45 для 2А65 (2С5) та ОФ-29 для 2А36 (2С5) створювало певні незручності в логістиці і збільшувало кінцеву вартість пострілів. В СРСР не дуже переймалися з таких “дрібниць” тому що на армію грошей не шкодували і такий стан речей був не тільки в службі РАО але і в решті служб, та й не тільки в армії але і у всій країні. В решті решт таке не розумне розподілення коштів привело до колапсу Радянської системи та країни в цілому.

Лише в 21 сторіччі росіяни прийшли до потреби стандартизації боєприпасів по зразку країн НАТО і тоді, в підсумку, з’явилась та сама славнозвісна 2С35 “Коаліція”.

Рішення було цілком логічне, російські конструктори взяли артилерійську частину від 2А36 замінили клиновий затвор на поршневий, замість використання гільз, по аналогу країн НАТО, були вироблені модульні заряди, збільшили кути вертикального наведення до 70 градусів тим самим зробивши з вузькоспеціалізованої гармати багатофункціональну гаубицю, яка може використовувати як старі снаряди ОФ-29 до 2А36. так і нові, вироблені спеціально для неї.

На мій погляд, “Коаліція” вийшла цілком непоганою артилерійською системою, на рівні кращих сучасних західних зразків. Але рішення про створення єдиної стандартизованої артилерійської системи калібру 152 мм під єдиний основний уламково-фугасний снаряд, в Росії затрималось майже на пів сторіччя і чи витягне сучасна РФ масштабне переозброєння, це дуже і дуже велике питання.

Стосовно нашої країни, то ми взяли курс на приєднання до Альянсу і це закріплено в нашій Конституції. Перед вступом до нього, кожна країна підписує договір про стандартизацію озброєння та боєприпасів по стандартам НАТО. Відповідно, з часом ми маємо перевести свою артилерію на калібр 155 мм, але це процес не швидкий. Україна має використати величезний арсенал 152 мм снарядів, який нам дістався у спадок від СРСР поступово замінюючи їх на 155 мм аналоги. По мірі заповнення арсеналів, баз, складів РАО новими пострілами, замінювати старі артилерійські системи.

Цей шлях вже долають країни колишнього Варшавського договору, які вступили до НАТО, сподіваюсь подолаємо і ми.