Операція “Килим”, або історія одного вбивства: сумнівна перемога родезійської САС

Коли мова заходить про Війну в Буші і елітні підрозділи Родезійських Сил Безпеки, дуже часто постає наступне питання: “Якщо родезійські спецпризначенці були настільки крутими, то чого ж вони просто не ліквідували ватажків терористів?” Насправді попри свою, здавалося б, простоту – питання і справді дуже хороше. І відповідь на нього можна дати у кілька способів. Є, наприклад, дві полярно протилежних думки щодо цього питання. Перша з них стверджує, що подібні операції армією успішно проводилися, а лідерів терористів доволі часто вбивали (як, наприклад випадок, що трапився під час операції Еланд). Друга ж позиція стверджує, що атентати знаходяться поза межею компетенції армії, а тому такі операції були а) мало можливими, б) непотрібними. Що ж, як і завжди, спішу вам повідомити: істина знаходиться десь посередині. А на подібні запитання, на мою думку, варто відповідати за допомогою реальних прикладів.

Дозвольте відрекомендувати – перед вами Думісо Дабенгва (англ.Dumiso Dabengwa), – один з лідерів терористичної організації ЗІПРА, що вела війну проти Родезії. Складне ім’я, правда? Не переживайте, панове, нам не доведеться давати цій людині жодних прізвиськ, аби її запам’ятати: родезійці придумали все за нас. Серед родезійських військових Дабенгва був більш відомим під прізвиськом “Чорний Росіянин”.

Таке ім’я ключова особа цієї історії отримала неспроста: Думісо не тільки навчався терористичній діяльності у Москві, але і до самого розпаду Союзу (та навіть довгий час після) він підтримував теплі стосунки з різними радянськими відомствами – першою чергою, звичайно, ГРУ та КДБ. До Росії Дабенгва потрапив ще на початку шістдесятих: він був завербований радянською агентурою після того, як відсидів свій перший термін у родезійській в’язниці, у яку він потрапив за організацію масових заворушень чорних у Булувайо.

Під час Війни в Буші “Чорний Росіянин” перебував в Замбії, де займав різні по вагомості пости у терористичній організації ЗІПРА. Більшу частину часу він відповідав як раз за комунікацію з радянськими кураторами, але його роль всередині організації зростала від року до року. З маленької сошки, такої собі російської шістки, “Чорний Росіянин” піднявся до шефа розвідки ЗІПРА.

Взагалі, наявність повноцінної розвідувальної організації всередині, здавалося б, звичайного терористичного руху є наслідком дій радянських “військових радників”, які наполягали на зміні структури ЗІПРА. Російські генерали натиснули на свою маріонетку Джошуа Нкомо, лідера ЗІПРА, добиваючись повної зміни структури організації. Совєти почали перетворювати терористів на справжню армію, що мала на меті повномасштабне військове вторгнення в Родезію. Гарячим поплічником цієї ідеї був і “Чорний Росіянин” Дабенгва, який ідеї змін коментував наступним чином: “Ми маємо на меті звільнити та зайняти найбільші міста в країні”. Очевидно, що для реалізації подібного плану, терористичній армії знадобилися б не тільки радянські танки та артилерія, але і достовірна інформація про сили родезійців. З метою розвідки у ЗІПРА було створено так звану Національну Організацію Безпеки, (National Security Organisation) головою якої і було призначено Дабенгву.

Попри відсутність усілякої симпатії до цього діяча, варто віддати йому належне: завдяки зв’язкам з КДБ та досвіду штабної роботи, “Чорному Росіянину” дійсно вдалося суттєво підвищити ефективність розвідки терористів. ЗІПРА з кожним днем отримувала все більше і більше корисної інформації, а атаки гарно озброєних і непогано вишколених (відносно своїх колег із ЗАНЛА) ставали все більш системними та організованими. Втім, подібні зміни не залишилися непоміченими: у родезійців теж була розвідка. Штаб Сил Безпеки чітко і ясно знав, хто саме є відповідальним за створення “Національної Організації Безпеки”. Також родезійцям було відомо де саме її було розміщено, які дані там зберігаються і хто там працює.

Кінець-кінцем, Пітеру Уоллсу не хотілося чекати моменту, коли ЗІПРА окріпне достатньо, аби реалізувати свої плани з вторгнення. Штабом було прийнято рішення ліквідувати загрозу з боку ЗІПРА, осліпивши терористів. А для цього необхідно було “відрубати гідрі голову”. Плану з ліквідації “Чорного Росіянина” а також усієї його розвідувальної організації було надане зелене світло. Операція отримала назву “Carpet”, або ж у перекладі на українську – “Килим”.

Головний штаб “Національної Організації Безпеки” називали “Ватиканом”. Він являв собою оточену високим бетонним парканом територію, на якій знаходилося декілька адміністративних будівель. Знаходився “Ватикан” у передмісті міста Лусака- столиці Замбії. Мало того, що Лусака просто-таки кишіла солдатами замбійської армії, так ще й знаходилася вона на суттєвій відстані від Родезійського кордону, поза зоною досяжності родезійських гелікоптерів Алуетт-3, що практично унеможливлювало виконання завдання. Втім, коли родезійці отримали у своє розпорядження нові гелікоптери- АВ 205 “Гепард” (Cheetah), більш відомий у світі як UH-1 “Ірокез” (так, вони зуміли контрабандою притягнути в країну “Ірокези”), завдання стало можливим до виконання. “Гепарди” мали можливість нести на собі достатню кількість особового складу і палива, аби забезпечити дорогу в обидві сторони.

Для виконання завдання було призначено 8-мий сквадрон родезійської САС- оперативників більш ніж компетентних для таких задач. Під командуванням Теда Ланта, командира сквадрону, опинилося 4 “Гепарди” та 24 бійця. З собою САСівці, окрім озброєння, мали при собі вибухові пристрої для знищення огорожі, а також 60-мм міномет для забезпечення вогневої потужності. План родезійців був простий: при прибутті на місце вони розділяються на декілька груп: одні займуться зачисткою “Ватикану” в той час, як інші виконуватимуть роль стоп-груп та вогневої підтримки.

Операцію було розпочато 26 липня 1979 року. При прибутті на місце, САСівців очікував неприємний сюрприз: охорону “Ватикану” було суттєво посилено: родезійцям протистояли рівні за кількістю сили- 24 охоронці. Крім того, навколо периметру бази було встановлено кулеметні позиції. Втім, на щастя для родезійців, спершу терористи не відреагували на гелікоптери, бо прийняли їх за авіацію Замбії. Коли ж ЗІПРІВЦІ зрозуміли, що в небі над їх головами були зовсім не друзі й відкрили вогонь, було вже запізно: вогнем з повітря кулеметні позиції ворога було знищено і оперативники висадилися з гелікоптерів і швидко оточили базу відповідно до плану.

Одразу після завершення десантування, “Гепарди” покинули район і перемістилися на поле у семи хвилинах польоту від бази. Там їм приписувалося очікувати команди на евакуацію, а час очікування витратити на дозаправлення гелікоптерів паливом, яке було взяте з собою.

Забезпечити проникнення на територію бази мали три групи: перша, під командуванням Мартіна Пірса, друга, під командуванням Майка Бейлі та третя, під командуванням Річа Стеннарда. Всі три штурмових стіка висунулися до огорожі в той час, як Тед Лант, командир операції, зайняв позицію неподалік: при ньому були медики та міномет. Крім цього, на дорозі по обидві сторони від бази позиції зайняли стоп-групи, які були готові вступити в бій у випадку появи в зоні операції замбійської армії.

При проникненні на територію у САСівців неочікувано виникли проблеми. Стік Пірса успішно підірвав заряди і зробив прохід у стіні. Вибуховий пристрій стіка Бейлі з якоїсь причини не спрацював, а тому бійці вирушили до пролому, організованого Пірсом. Вибуховий заряд групи Стеннарда спрацював, але пробити діру достатнього розміру не зумів. Тоді Стеннард повів своїх бійців до головних воріт у комплекс і підірвав вже їх. Усі три групи приступили до штурму.

Одного бійця було поранено ще на початку штурму, і командир віддав наказ медикам про його евакуацію. В цей час усім трьом групам вдалося проникнути на територію комплексу і приступити до зачистки. Спротив бойовиків було подавлено, охоронці- вбиті. Під час зачистки штабу, родезійці використали вибухівку: на жаль, неякісна будівля від вибуху розлетілася, ніби солом’яна хатинка. Весь штаб просто-таки склався, поховавши під собою Мартіна Пірса, командира першого стіку. Він загинув на місці.

Операція продовжувалась: у руки родезійців потрапила велика кількість важливої документації. Коли все цінне було зібрано, а весь персонал бази вбито, САСівці підірвали усі транспортні засоби на території бази, а також підпалили всі будинки. Коли все було закінчено, командир викликав “Гепарди” і під прикриттям двох літаків зі складу Повітряних Сил САСівці евакуювалися назад у Родезію.

Операцію можна було б назвати успішною, але… 26 липня 1979 року шефа розвідки ЗІПРА, очільника “Національної організації Безпеки” Доміса “Чорного Росіянина” Дабенгви не було на робочому місці. У цей день, за якимось дивовижним збігом, він перебував по своїм справам у Лусаці- усього за кілька кілометрів від того, що ще зранку було його штабом, а зараз- попелищем.

І хоч САС і вдалося нанести розвідці ЗІПРА нищівного удару, головне завдання все ж виконано не було.

“Чорний Росіянин”, що дивом пережив той літній день, пережив і Родезію, і Мугабе. Все життя він займався політикою у Зімбабве (навіть встиг побути в’язнем при режимі Мугабе). Помер він у віці 79 років. Від старості.