Pinzgauer – конячка, що за потреби проїде крізь пекло: історія одного армійського автомобіля

Також читайте та обговорюйте цей матеріал на сторінці Science Technology Ukraine – Сайнс Технолоджі Україна у Facebook.

У 1959-му році Еріх Ледвінка, син створювача концепції сімейства автомобілів «Татра» Ганса Ледвінки, розробив власний проект автомобіля під назвою Haflinger. Машина була створена за технічними вимогами австрійської армії і певною мірою була переосмисленням американської платформи M274 Mule. Згодом автівки такого класу отримають назву «транспортер переднього краю».

«Який дуб – такий тин, який батько – такий син» – ця приказка яскраво характеризує конструктивні особливості «тірольської конячки» (хафлінгер – це старовинна гірська порода невеликих австрійських коней). Машина фактично є зменшеною класичною «Татрою»: хребтова рама, що являє собою трубу картера, в яку інтегровані елементи трансмісії; включаючи передавальні вали, коробку передач і роздатку, підвіску з хитними півосями та двигун повітряного охолодження. Всі ці «родові риси» сімейства чеських вантажівок були реалізовані у конструкції «мікроджипа».

Хребтова рама набагато легша, але при цьому жорсткіша від класичної лонжеронної. Елементи трансмісії захищені, а родзинка – хитні півосі під час динамічного ходу частково повертають енергію опору грунту на обертання коліс (!). Чому ж така казкова конструкція не є широко вживаною? А відповідь криється в тому, що для ремонту трансмісії та заміни її вузлів, що знаходяться в рамі-трубі, доводиться повністю розбирати всю машину.

У другій половині шістдесятих фірма Steyr-Puch, яка випускала Haflinger, отримала від швейцарських військових замовлення на розробку та виготовлення армійського автомобіля в форм-факторі безкапотного всюдиходу (приблизний аналог УАЗ-у «буханця»). Для того, щоб не винаходити велосипед, за основу для нової машини взяли дещо збільшену конструкцію вже відомого Хафлінгера. За «кінською» традицією машина отримала назву Pinzgauer (назва ще однієї австрійської породи тяглових дрібних конячок) і безвідносно до традиції – індекс «710».

З огляду на збільшену вагу, одноциліндровий опозитний двигун замінили чотирициліндровим бензиновим двигуном повітряного охолодження (2,5 л, 88 кінських сил і 180 Нм) з п’ятиступінчастою механічною коробкою передач. Портальні мости з бортовими і колісними редукторами на шестернях зовнішнього зачеплення дозволили реалізувати кліренс до 400 мм (!). Порівняно невеликі динамічні ходи підвісок, що загрожують вивішуванням коліс на складному рельєфі компенсуються блокуванням міжколісних диференціалів. Все це разом обумовлює фантастичну прохідність Пінцгауера.

Певним недоліком виявилося застосування барабанних гальм на всіх колесах, які після купання у багнюці відмовляли і вимагали очищення, для чого треба було знімати барабани. Кузовна частина випускалася з встановленням спеціальних елементів, на яких кріпиться тент з десятьма посадковими місцями або з жорстким дахом і салоном на п’ятьох бійців. А також в низці спеціалізованих версій є: Пінцгауери швидкої допомоги, командирської машини, техдопомоги та евакуації, пожежної машини тощо.

Ще одним недоліком була схильність до перекидання машини на бік, обумовлена співвідношенням розміру колії та висоти центру тяжіння; але подібні непорозуміння не шкодили машині. Кілька дужих чоловіків або інша машина легко ставили Пінцгауера назад на колеса і подорож продовжувалася без будь-яких наслідків. Вдалість конструкції обумовила досить тривалий термін виробництва: з 1971-го по 1990-й роки. За цей час було випущено майже 20 тисяч машин.

Через рік після початку випуску замовники попросили збільшену модель, але щоб не масштабувати в черговий раз конструкцію – подовжили колісну базу та додали ще одну вісь. Тобто, автівка, що отримала назву Pinzgauer-712 мала колісну формулу 6х6 та осьову формулу 1+2.

Табунець у 88 конячок виявився замалим для двотонної машини і в 1983-ому році Pinzgauer отримав 2,4-літровий 6-циліндровий турбодизель Volkswagen D24T рідинного охолодження (102 кінські сили та 195 Нм). Модель, що отримала назву Pinzgauer – 716 зовні відрізняється від попередників «носом», що стирчить з капоту: новий двигун просто не вміщувався в існуючий підкапотний простір. Також ця модель отримала більш досконалі дискові гальма. Одночасно була збільшена колісна база (2400 мм для варіанта 4х4) і розширена колія (1520 мм).

ТТХ моделі Pinzgauer 716M:

Екіпаж, чол: 2
Пасажиромісткість, чол: 8;
Вага, т: 2,2;
Максимальне навантаження, т: 1,3;
Довжина, м: 4,48;
Ширина, м: 1,8;
Висота, м: 2;
Дорожній просвіт, мм: 360;
Максимальна швидкість по шосе, км / год: 122;
Обсяг палива, л: 145;
Дальність ходу без дозаправки, км: близько 800;
Перешкоди: підйом/спуск,% – 80; бічний нахил,% – 40; стінка, м – 0,4; рів, м – 0,5; брід, м – 0,7.

У 2000-му році виробництво Пінцгауерів в австрійському Граці припинили, перемістивши його на завод компанії Automotive Technik LTD в Англії. «Конячці» у британському виконанні довелося опановувати низку армійських фахів: артилерійський тягач, збройова платформа, машина глибинної розвідки, машина підтримки, машина зв’язку, медична машина.

Втім, військові знову зажадали додаткової потужності двигуна і в 2004-му році вийшла чергова модернізація ветерана: Pinzgauer ХМ (Extreme Mobility). Окрім, п’ятициліндрового дизеля Volkswagen 2,5 TDI (122 к.с. та 240 Нм при 1900-2500 об / хв), який відповідає вимогам норми Євро-3 та системи ABS, машина отримала також електронні системи: контроля гальм EBD (Electronic Brake Distribution) та контроля крутного моменту ETC (Electronic Traction Control).

Однак, логіка розвитку диктувала подальше вдосконалення машини. Чергова модель, що отримала назву Pinzgauer II має не лише традиційне збільшення потужності двигуна, але й кабіну та кузов збільшеного обсягу, поліпшену за рахунок нових сидінь, зміни положення рульової колонки і педалей, ергономіку.

Неминуче зростання маси призвело до посилення підвіски, ходової частини, трансмісії та зростання потужності бортової електричної мережі з 120 до 270А за рахунок використання допоміжного енергоагрегату та / або інтегрованого стартер-генератора на 300-400A.

Все ж, відповідно до моралі, казки про рибака та золоту рибку, низка поліпшень зрештою вбила машину. З великими габаритами і вагою, Пінцгауер опинився у ніші, в якій у машини виявилося забагато конкурентів. Зрештою, 2009-го року виробництво Pinzgauer було закрито як безперспективне.

Чи потрібна машина такого класу ЗСУ? З урахуванням потреб силових структур та з огляду на досвід експлуатації Пінцгауера і врешті-решт радянської УАЗ-452 – машини, що займає проміжний щабель між джипом та вантажівкою, конче потрібна. Але чи наважаться українські автобудівники розробити бодай експериментальний зразок? Не останнє місце в цьому питанні займає позиція військових, проте останнім часом сказати, що вони фонтанують ідеями щодо потреби у новітніх розробках не можна. У черговий раз згадаємо прислів’я: «Чому бідні – бо дурні, чому дурні – бо бідні», але крім прямого фінансування МО, існує низка інших засобів до краудфандінгу включно.