Т-64Е – танк, який «не злетів»

Версія цього матеріалу для Facebook на сторінці Science Technology Ukraine – Сайнс Технолоджі Україна

За більш ніж столітню історію танку, багато військових теоретиків майже безперестанку пророчили його кінець. Поява протитанкової артилерій, бронебійних та кумулятивних снарядів, атомної зброї, керуваних ракет, протитанкових вертольотів – ці та багато інших технічних інновацій кожного разу хоронили старий добрий танк, і кожного разу здавалось би назавжди. Проте кожна така еволюція в розвитку протитанкових засобів (ПТЗ), у відповідності з законами діалектики, змінювала вигляд самого танку, виводила його на новий рівень, надаючи йому нових можливостей та якостей.

Знову таки зараз ряд теоретиків пророчить найближчий кінець танку, здавалось би опираючись на неспростовні аргументи. З розвитком сетецентричних тенденцій на сучасному полі бою, вирішення задач по боротьбі з більшістю пріоритетних цілей покладається на розвідувально-ударні комплекси. До їх складу входять системи високоточного озброєння (ВТО), котрі дозволяють уражати цілі класу «танк» не тільки за межею прямої видимості, але і далеко за горизонтом.

В якості прикладу можна привести оперативно-тактичні далекобійні розвідувально-вогневі комплекс загоризонтального ураження, такі як «Гермес» (розробки та виробництва Росії) та NLOS-LS (розробки та виробництва США) з дальністю дії у 60-100 км. Іншим класом протитанкового озброєння, що також швидко розвивається, є малорозмірні високошвидкісні наземні та повітряні роботи, також оснащені протитанковими засобами (ПТЗ). Значно зросла насиченість протитанковими засобами піхотні підрозділи, при чому не тільки в регулярних арміях, але і по досвіду локальних конфліктів останніх десятиліть – в іррегулярних формуваннях.

Здавалось би, все це в сукупності цього разу не залишить танку жодних шансів. Але і на цей раз з’явились рішення, що дозволяють йому парирувати виниклі загрози. Масове застосування ПТЗ з кумулятивною бойовою частиною (БЧ) призвело до появи конструкції динамічного захисту, котра отримала розповсюдження та різноманітність типів та підтипів, що вже правильно використовувати термін «захисні пристрої динамічного типу». На ближніх дистанціях (до декількох метрів), підлітаючі боєприпаси відпрацьовуються комплексами активного захисту (КАЗ), що дозволяють або знищити підлітаючий боєприпас (принцип «hard-kill»), або змінити його траекторію до прольоту повз (принцип «soft-kill»). На більших відстанях машину захищає комплекс оптико-електронного подавлення (КОЕП), котрий виявляє загрозу атаки по лазерному випромінюванню (лазерні далекоміри в складі більшості протитанкових засобів у більшості базуються на принципі лазерного наведення) та або видає завади системі наведення ПТКР (протитанкової керованої ракети), встановлюючи мулитиспектральну завісу (у видимому і інфрачервоному діапазонах), або ж засліплюючи навідника, що робить неможливим наведення на ціль керованих засобів, точну стрільбу некерованими засобами.

Це лише найбільш вагомі та реалізовані напрямки забезпечення необхідного рівня захисту, але при цьому йде вдосконалення й інших засобів, включаючи створення складних комбінованих бронезавад. На перший погляд чергова загроза вдосконалення танку усунена, але в дію вступають ринкові механізми. Насиченість сучасного основного бойового танку (ОБТ) складним та високоефективним, а відповідно й дороговартісними комплексами та системами, вже зараз довело його до вартості есмінця часів Другої Світової Війни. Вартість деяких сучасних танків впевнено перевалила через рубіж в 10 млн доларів, та уповільнення темпу зростання танків не передбачається.

Зі збереженням цієї тенденції, такі танки з масової зброї можуть стати зброєю штучною та унікальною, що доступна лише обмеженому колу країни. До того ж, надвисока ціна може заважати й бойовому застосуванню танків маючи у своєму розпорядженні обмежену кількість дороговартісних машин, воєначальник може почати використовувати їх при «особливих обставинах», проводячи звичайні бойові дії більш дешевими засобами.

Варто зазначити, що за роки протистояння у «Холодній війні» в світі створено великі запаси танків, більшість з яких не відповідають сучасним вимогам до подібного типу бронетехніки, проте знаходяться у робочому стані, або ж вони цілком ремонтнопридатні та не вичерпали модернізаційного потенціалу. Звичайно для скорочення розриву з сучасними бойовими танками ці застарілі машини часто покращуються, але при цьому загальна концепція танку не змінилась. Броня посилюють новими навісними блоками, вдосконалюють систему управління вогнем, росла потужність двигуна, дульна енергія гармати, але модернізовані машини залишались все тими ж старими танками.

Проте непохитною здавалось би схеми модернізації з’явилась цікава новація. Спеціалістами ДП «Харківський бронетанковий ремонтний завод» запропонував варіант глибокої модернізації танків типу Т-64, Т-72, Т-80, який виводить їх на лінію сучасних машин.

Танки типу Т-64 називались «домашніми танками» – ці машини ніколи не постачались на експорт навіть союзникам по Варшавській угоді. Для свого часу це був, не без перебільшення, революційний танк: в його бронезахисті було застосовано комбіноване бронювання, надійно захищаюче його від більшості ПТЗ того часу, четвертний член танкового екіпажу – заряджаючий, був замінений механізмом заряджання.

Основне озброєння Т-64 – 125-мм  пушка-пускова установка, яка окрім звичайних снарядів, може вести вогонь керованими ракетами. Допоміжне озброєння представлено спареним кулеметом ПКТ калібром 7,62-мм, зенітною кулеметною установкою (ЗКУ) «Утес» калібром 12,7-мм. Характерна деталь – ще в семидесятих роках  ЗКУ Т-64 отримала дистанцій керування, тобто для ведення вогню з неї командиру танку не потрібно було відкривати люк та висуватися по пояс (найчастіше від вогнем противника) братися за рукоятки управління кулеметом.

Звичайно за свою п’ятидесятирічну історію, «шісдесятчетвірка» втратила свої початкові переваги: броня вже не настільки надійно тримає сучасні протитанкові боєприпаси, мале поле зору приціла ЗКУ не дозволяє результативно його використовувати для боротьби з сучасними високошвидкісними повітряними цілями, потужність двигуна явно недостатня для потреб з рухомості по рівню 21 століття.

Ці та інші фактори слугували причиною для ініціативної розробки по глибокій модернізації Т-64. Т-64Е – так харків’яни «охрестили» модернізований танк, що значно відрізняється від свого пращура.

Перше, що кидається в очі при погляді на Т-64Е – це башта незвичної форми. За рахунок застосування в її конструкції комплексу динамічного захисту «Ніж», башта дещо збільшилась в габаритах та отримала панелі нахилені під гострим кутом до атакуючого боєприпасу.

Аналогічні блоки захисту змонтовані на верхній лобовій деталі та бортах корпусу, правда там це не так помітно.

Іншою помітною відмінністю від прототипу є формування нового вогневого багатоканального комплексу на основі покращеної системи керування вогнем із застосування тепловізійних, телевізійних, панорамних прицільно-спостережних приладів, модернізованого комплексу керованого ракетного озброєння, нового балістичного калькулятора з розширеними можливостіями по обліку змін умов стрільби, застосування багатофункціональних бойових модулів, встановлених у спеціальних шахтах заманної частини башти.

На демонстрованому 9 травня 2011 року зразку вперше було показано бойові модулі ПКТ та віаційної двоствольної гармати ГШ-23Л. Насправді спектр озброєння, що може бути застосований у складі модулів значно більший. Конструкція модулів легкоз’ємна, швидкозмінна за рахунок їх уніфікації по посадочним деталям установки, дистанційним приводам керування, наведення та прицілювання. Таке технічне рішення дозволяє комплектувати машину тими чи іншими системами озброєння під конкретну бойову задачу.

Застосування автоматичної системи супроводження, ідентифікації цілі разом з інформаційним бортовим комплексом, дозволили значно полегшити бойову роботу екіпажу з розвідки та селекції загроз, мінімізувати час на реакцію та ураження пріоритетних цілей. При тому, вогневий комплекс здатен рекомендувати будь якому члену екіпажу (включаючи механіка-водія) танка оптимальний вогневий канал, наряд боєприпасів для найшвидшого виконання вогневих завдань.

Завдяки такому рішенню Т-64Е може виконувати функції піхотного танку або танку безпосередньої підтримки піхоти, реалізувавши таким чином в металі концепцію відомого танкового теоретика маршала Олега Олександровича Лосика. За його теорією, доцільно створення двох типів спеціальних танків – артилерійського, озброєного великокаліберною артилерійською системою, та піхотного, який за рахунок озброєння автоматичною гарматою може надавати безпосередню вогневу підтримку піхотним підрозділам тактичної ланки взвод-рота.

Основні вимоги сучасний танк висуває до системи електроживлення: оснащення все більш складною, а відповідно все більш енергозатратною апаратурою – це і система управління вогнем, ККРВ (комплекс керованого ракетного озброєння), все більш сучасними засобами зв’язку, навігаційною апаратурою, комплексом оптично-електронного придушення, установкою кондиціювання повітря та інші, викликає необхідність мати на машині декілька джерел електроживлення.

Ємність танкових акумуляторів недостатня для підтримання функціювання всієї цієї апаратури при непрацюючому двигуну (наприклад на стоянці чи в засідці), а вмикати основний двигун не доцільно, як з точки зору виробітку його і без того обмеженого моторесурсу, так і з метою економії возимого запасу палива.

Рішенням такої проблеми в світовій «танковій моді» є застосування допоміжних силових установок (ДСУ) – автономного двигуна з потужністю достатньої для живлення електроенергією всіх бортових споживачів.

Не залишився осторонь від цієї тенденції і Т-64Е – танк оснащений ДСУ потужністю 10 кВт з рідинною системою охолодження дизелю агрегату в заброньовому відсіку корпусу та другої установки повітряного охолодження потужністю в 6 кВт в ніші башти. Тим самим забезпечено гарантоване енергозабезпечення в будь яких можливих ситуація.

Збільшення показників живучості танку досягається застосування швидкодіючої системи протипожежного обладнання з використанням оптичних датчиків, їх оптимального розміщення по відділенням машини.

Зменшена помітність танку в усьому спектрі електромагнітного, теплового та акустичного випромінювання досягнуто застосування спеціальних матеріалів, екрануванням, створенням поверхонь конструкцій необхідної направленості та форм. Реалізована схема нанесення ефективного камуфльованого захисного покриття.

Реалізація вищеперелічених конструкторських заходів, викликала збільшення ваги машини до 42,5 тонн, та відповідно «рідний» двигун «шісдесятчетвірки» – 5ТДФА потужністю 700 к.м. вже не задовільняв розробників. Фахівцями ДП «Харківський БТРЗ» в співпраці з рядом наукових, конструкторських організацій, розроблена та виготовлена своя форсована версія 5ТД – 5ТДФЕ потужністю 850 к.с, в результаті чого питома вага Т-64Е склала 20 к.с./тонну. Проведені розрахунки затрат на реалізацію проєкту Т-64Е показали, що по критерію «бойова ефективність – вартість» досягнуті високі показники. Сам танк конкурентний на експортних ринках та має додатковий модернізаційний потенціал. Із завершенням теми БМ «Булат», може бути запропонований МО України як бюджетний варіант відновлення та глибокої модернізації парку Т-64, по вартості нижче, а по ТТХ на рівні та перевищуючого 447АМ1.

Висновок: 

Фахівці ДП «Харківський БТРЗ» не тільки модернізували, далеко не вичерпаний потенціал Т-64, але і значно розширили горизонт застосування сучасного танку, зробивши новий крок в його розвитку. Настільки вдалі та результативні концепції, закладені в конструкції машини покаже час. Зараз з впевненістю можна сказати одне – танк як і раніше живий, і поява подібних машин – зайве тому підтвердження.