Нова гонка озброєнь: ренесанс ракет середньої дальності

На початку цього року концерн «Локхід Мартін» офіційно передав армії США прототиповий батарейний комплект ракетної системи MRC Typhon («Тифон»). Таким чином, Сполучені Штати зробили ще один крок в напрямку розгортання ракетних систем середньої дальності – саме тих, які були заборонені ще 1987 р. Договором про ракети середньої і меншої дальності (РСМД). З нього фактично вийшла Росія (взявши на озброєння крилату ракету для комплексу «Іскандер»), відповідно, і США не бачать сенсу дотримуватись угод. Нагадаймо, що договір про РСМД забороняв розгортання ракет наземного базування з дальністю пуску 500-2500 км, але не обмежував аналогічну зброю морського базування. США, знищивши за угодою крилаті ракети наземного базування BGM-109G GLCM «Грифон», успішно розвивали морський аналог – ракети «Томагавк». Тобто, для розгортання наземних КР потрібно було зробити лише один крок – створити відповідну наземну пускову установку. І американці пішли найлегшим шляхом: встановили на підходяще шасі «половинку» модуля корабельної установки вертикального пуску Mk 41. В корабельному варіанті такий модуль вміщає вісім ракет, а в наземному – лише чотири. Передбачене використання транспортно-пускових контейнерів (ТПК) чотирьох типів – Mk 14 mod 2 (для «Томагавків»), Mk 21 mod 3 (для ракет SM-6 Block I), Mk 21 mod 4 (для ракет SM-6 Block IА) і Mk 29 mod 1 (для ракет SM-6 Block IВ). Старт відбувається «гарячим» способом – з пуском двигуна ракети (стартового прискорювача) всередині ТПК.

Пускові установки (ПУ) і батарейний командний пункт (БКП) змонтовані на напівпричепах, які буксируються чотиривісними тягачами «Ошкош» М983А4 НЕМТТ. Тягачі є позадорожніми, але напівпричепи – ні, тож комплекс в цілому вийшов «дорожнім». Склад батареї детально не оголошувався, проте відомо, що в нього входять чотири пускові установки, один БКП, кілька транспортно-зарядних машин і «засоби забезпечення» (ймовірно, дизель-генератори). Пуск з «Тифона», на відміну від «Грифона», здійснюється вертикально, а не похило. Ще одна відмінність – наявність тільки одного БКП на батарею. В комплексі «Грифон» батарея складалась з чотирьох ПУ і двох БКП, поділених на дві секції. Теоретично це забезпечує більшу гнучкість застосування, але практично не мало жодного значення. «Грифони» несли постійне бойове чергування в ангарах-сховищах (у Великобританії, ФРН, Італії та Бельгії) і у разі тривоги мали здійснювати пуски просто з бази, одразу після виїзду з ангарів. Використовували вони тільки термоядерні боєголовки (W84 регульованої потужності – від 0,3 до 150 кт), а дальність пуску сягала 2500 км. А ось «Тифон» навіть не розглядається як носій ядерної зброї.

Абревіатура MRC означає Mid-Range Capability – тобто «здатність середнього радіуса». «Тифон» має посісти місце між перспективними ракетними системами PrsM і LRHW. Перший з них – це замінник ATACMS, але удвічі легший, з дальністю пуску 500 км (а в перспективі – 650 і навіть 1000 км). Другий – це гіперзвукова ракета з дальністю пуску 2775 км. Для «Тифона» дальність пуску окреслюється в 1000-1100 миль (приблизно 1600-1800 км), тобто він конкуруватиме з системою OpFires (дальність приблизно 1000 миль). Загальна кількість «Тифонів», яка буде придбана для армії, поки не оголошувалась. Вважається що вона може сягнути 15 батарей (5 трибатарейних дивізіонів).

Тепер про ракети для «Тифона». Одна з них – це КР «Томагавк» Block V, яка випускається у двох варіантах – протикорабельному Block Va і Block Vb, призначеному для ураження захищених наземних цілей. Ймовірно, армійці використовуватимуть саме другий варіант. 24 травня минулого року ВМС США проінформували про «історичний» контракт на «Томагавк» Block V. Історичний – бо вперше такі ракети замовлені не тільки для флоту, але й для Корпусу морської піхоти (КМП) і армії. Партія складається зі 154-х КР – 70 для ВМС, 54 для КМП і 30 для армії. Поставки цієї партії мають завершитись у 2025 р. А 16 грудня замовили ще одну партію – 111 ракет (48 для флоту, 13 для КМП, 50 для армії).

З другим типом ракет складніше. Річ у тім, що SM-6, вона ж – RІM-174, – це зенітна ракета, представник дуууже великої родини ракет «Стандарт». Зараз у виробництві знаходиться варіант SM-6 Block IА (RІM-174А). Він використовує корпус і двигуни (стартовий і маршевий) ракети SM-2ER Block IV (RIM-156A), але має нову систему наведення на кінцевому етапі – активну радіолокаційну, з антеною, схожою на ту, яка використовується в ракеті «повітря-повітря» AIM-120C AMRAAM. ВМС США офіційно не подають дальність стрільби SM-6 Block IА, а для SM-2ER Block IV окреслюють цей параметр в дуже широких рамках – 100-200 морських миль (185-370 км). Для SM-6 Block IА гуляє цифра 460 км, але вона малоймовірна, враховуючи, що двигуни на цій ракеті аналогічні SM-2ER Block IV, а сама вона навіть трохи важча (1497 кг замість 1466). До того ж, SM-6 Block IА шалено дорога – 14 млн. доларів за штуку (дорожча тільки протибалістична ракета SM-3 Block IІА – вона коштує понад 45 мільйонів!). Для порівняння: ракети «Томагавк» Block V за грудневим контрактом купуються десь по 1,54 млн. за штуку. Тобто, SM-6 Block IА – це зброя, яка не може бути масовою. Використання таких ракет для стрільби по наземних цілях теоретично можливе, але практично – безглузде. Так, вони мають малий підльотний час з огляду на високу надзвукову швидкість, але маса бойової частини – лише 63,5 кг. Словом, включення SM-6 в боєкомплект «Тифона» викликає більше питань, ніж відповідей.

Я вже згадував, що «Томагавки» закупляються і для КМП. Морська піхота розвиває свій відповідник «Тифона» – комплекс з простенькою назвою LRF (Long-Range Fire). По суті, це та ж сама половинка від Mk 41, змонтована на напівпричепі. Ось тільки тягач – «морпіхівський», тривісний «Ошкош» MTVR Mk 31.

Як бачимо, у США досить широким фронтом ведуться роботи зі створення наземних ракетних комплексів середньої дальності. Байден наздоганяє Путіна!